УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ РУХЛИВІ ІГРИ

Красногорівська філія комунального закладу Очеретинський навчально – виховний комплекс : загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів – дошкільний навчальний заклад (опорний навчальний заклад) Очеретинської селищної ВЦА Покровського району Донецької області УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ РУХЛИВІ ІГРИ  

Народні ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення.

ОЗДОРОВЧЕ: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров’я.

ОСВІТНЄ: формують рухові вміння та навички; розвивають фізичні якості; дають основи знань з народознавства, історії рідного краю.

ВИХОВНЕ: виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу.

Гра - це не просто забава, у ній мудрість народу. «У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості», В. Сухомлинський. Тому нам усім треба по крупинці зібрати цей безцінний скарб, щоб разом скласти веселу азбуку дитинства. Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується. В. Сухомлинський

Специфіка ігор: 1. Ці ігри групові, вони об’єднують. 2. Вони образні, в кожній грі відбивається якась подія або випадок. 3. Ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра в різних регіонах України може мати різні приспіви, умови. 4. Народні ігри прості, однопланові, завершені, в них поєднуються слово, рух і пісня. 5. В українських народних іграх часто використовується природний матеріал. 6. Більшість ігор супроводжується віршованим текстом. 7. Майже всі народні рухливі ігри граються в колі.

Способи розподілу ролей: • Відгадування (у якій руці?; хто вгадає—отримає роль). • Числовий жереб (одна дитина називає число, а інша лічить по колу до названого числа; на кого вказали, той починає гру). • «Викидання на пальцях» (гравці за командою «викидають пальці», лічать загальну кількість і рахують по колу). • Вибір лічилкою • «Загальне голосування» (обирається ведучий чи капітан команди).

Підбиття підсумків гри Підбивати підсумки слід у цікавій формі, щоб викликати в дітей бажання наступного разу пограти ще і досягти кращіх результатів. Отже народна рухлива гра—не лише весела розвага, а й можливість для дитини реалізувати власне «Я» , і водночас, відчути себе учасником спільних дій.

Гра «ДЗВІН» Вибирають лічилкою одну дитину – це «дзвін». Діти стоять у колі, «дзвін» - посередині. Ходить навхрест туди й сюди та питає у гравців: - Чиї ворота? - Одудові. - А це чиї, такі високі? - Лелечині! - А тут? - Щигликові! – А ці, низенькі? - Перепелині! - Пустіть мене! - Не пустимо! Після діалогу «дзвін» відступає і кричить: - Бий, дзвоне, бий, хмару розбий! «Дзвін» з розгону намагається прорвати коло. Як вискочить, то всі його ловлять. Хто спіймав – стає «дзвоном»

Гра «ПРИХОВАНИЙ ДЗВІНОЧОК» Ця гра прекрасно підходить для будь-якого часу та погоди, в неї можна грати і в приміщенні, і на вулиці. Для цієї гри потрібен невеликий дзвіночок, який учасники, стоячи в колі чи на лінії, будуть передавати один одному. Важливо передати дзвіночок так, щоб він не задзвенів. Той, хто водить, повинен визначити, у кого знаходиться дзвіночок. Відповідно, гравець, що видав себе, змушений замінити учасника в колі. Ця цікава забава розвиває спостережливість та швидкість реакції.  

Гра «РИБКИ» Ця гра вимагає мінімум обладнання – для неї потрібна лише одна мотузка, яку можна привʼязати до огорожі, дерева чи будь-якого іншого нерухомого предмета. Ця мотузка буде «вудкою», на яку ловлять «рибку». Один з гравців обирається «приманкою», він повинен триматися за вільний край мотузки та ловити «рибку», тобто інших учасників. Решта гравців мають «клюнути на приманку», тобто доторкнутися до того, хто водить, але не дозволити йому піймати себе. Коли хтось із гравців упійманий, він стає «приманкою», а гра продовжується. Ця забава чудово підійде для будь-якої пори року та може проводитися як у приміщенні, так і на свіжому повітрі.

Гра «ГОРОБЦІ-СТРИБУНЦІ» Ця весела та цікава гра найкраще підходить для вулиці. На асфальті треба накреслити коло близько 6-8 метрів діаметром. Учасники гри стають за ним, вони грають роль «горобців». Ведучий розташовується в колі, його завдання – не дати «горобцям» зібрати «зернятка», тобто не дозволити їм увійти до кола. «Горобці», стрибаючи на одній нозі (можна також тримати зігнуту ногу рукою або грати парами), намагаються застрибнути в коло. Центральний гравець «клює» їх (торкається рукою), а учасник, до якого доторкнувся той, що водить, виходить з гри. Мета «горобців» – якомога довше пробути в колі. Учасника в колі можна міняти, вибираючи найшвидших і найспритніших із дітей.

Гра «ГІЛОЧКА» У цю оригінальну гру можна грати великими компаніями. Єдиним інвентарем, який потрібний для цієї забави, є гілочка верби або іншого дерева. Учасники цієї гри утворюють нещільне коло, вони тримають руки за спиною й передають один одному гілочку. У центрі кола знаходиться той, хто водить. Його завдання – знайти гілочку й вихопити її. Коли гравцеві в колі вдається захопити гілочку, той, у кого він її забрав, стає в коло, і гра починається знову. За допомогою цієї гри можна виховати спостережливість, швидкість реакції й витримку.

Гра «БАБА-СЛІПУШКА» Усі довільно розміщуються на майданчику. Кожне місце обмежують колом. Міняти його не можна. Гру розпочинає “баба-сліпушка”. Їй закривають очі, обводять довкола й залишають на середині ігрища. Після цього учасники просять “бабку” в гості. Тоді “сліпушка” шукає навпомацки дітей, які встають, приклякають, сідають і т.п. Коли “сліпушка” торкнеться або спіймає когось, стане на його місце, а її роль виконує спійманий.

Гра «НЕЩАСНИЙ ОПОЛОНИК» Діти стоять поряд, тримаючись за руки. Одна з дівчат, господарка, починає гру, звертаючись до когось праворуч: - Здоров, кума! Чи ти ложки мила? - Мила! - А ополоник? - Забула - Так не забувай, кумочко! (При цьому господарка намагається вдарити дівчину лозинкою, а та тікає попід руками інших дівчат). Гра триває, доки дівчата не стануть у тому порядку, що й на початку гри.

Гра «ПТАХИ» Діти називають себе іменами птахів і сідають на відкритому місці. Одна дитина підходить до них і каже: —Дайте мені голуба. Той, хто називається голубом, встає і біжить, а ведучий його доганяє. Як «голуб» не встигне сісти на своє місце і піймається, то стає на місце ведучого, а той сідає, і так гру продовжують, поки не втомляться.

Гра «ХЛІБЧИК» Діти стоять парами. Попереду ведучий. Ведучий: - Печу, печу хлібчик! Остання пара: - А випечеш? Ведучий: - Випечу! Остання пара: - А втечеш? Ведучий: - Побачу! Ведучий відразу тікає, остання пара його ловить. Хто спіймає, стає з ним в парі попереду. Хто залишився без пари – «пектиме хлібчик»

Гра «ЗАБУДЬКИ» Лічилкою вибирають «бабусю». Вона тримає в руках прутик. Бабуся: - Діти, де ви? Діти : - Ми граємося! Бабуся: - У хаті все поробили? Діти : - Усе! Бабуся: - А посуд помили? Діти : - Забули! Бабуся: - А щоб не було забуто – заробляйте прута! (до кого доторкаються прутиком, той виходить з гри)

Гра «ПОВОЛІ ІДЕШ – ДАЛІ БУДЕШ» На землі креслять паралельні лінії на різній відстані одна від одної. Обирають ведучого. Він повертається до гравців спиною і швидко промовляє: - Поволі їдеш – далі будеш. Діти в цей час повинні переступати з лінії на лінію. Сказавши, ведучий різко повертається. Гравці повинні завмерти. Хто поворухнувся – повертається на першу лінію. Хто зумів швидше дійти до фінішу, той стає ведучим.

Гра «ЗАЙЧИК» Діти встають у коло, беруться за руки, «зайчик» стрибає в колі. Діти ходять і співають: Городили зайчика Тинком, льонком, Та нікуда зайчику Та не вискочити, Та не виплигнути. А в нас ворота Позамикані, Жовтим піком Позасипані. «Зайчик» намагається вискочити. Як вискочить, всі діти його ловлять. Хто впіймає – сам стає «зайчиком»

Гра «КАША З ГРЕЧКИ» Діти стоять колом, посередині ведучий. Йдучи по колу промовляють: - Каша з гречки, до смаку малечі! Каша в печі добре впріла! (Ім’я дитини, що в колі) вже їла. Іла, хвалила, всіх пригостила. Дитина підходить до когось, імітує годування, примовляє: - Іж, іж кашу гречану, вона дуже смачна. Той, кого годували, стає ведучим.

Гра «ГОЛУБОЧКА» Лічилка: «Квіточка до квіточки, листочок до листочка – нехай до нас вийде одна голубочка» Діти стоять колом, в колі «голубочка», йдуть по колу протиходом: Ми голубочку зловили, та й навколо обступили. Ой, голубочко, чого ти тужиш, вибирай, кого ти любишь! (Коло звужується й розширюється) Дитина когось обирає – тепер дві голубочки, потім ті ще обирають. Поступово всі діти стають «голубочками». Гра починається спочатку.

Гра «ПОДОЛЯНОЧКА» Десь тут була Подоляночка, (ходьба по колу) Десь тут була молодесенька, Тут вона сіла, тут вона впала, до землі припала, (присідання) Сім літ не вмивалась, бо води не мала…(похитують головою) Устань, устань Подоляночко, (встають) Умий личко, як ту скляночку, (показують рухи під час вмивання) Візьмися у боки та підскочи трохи…(руки на поясі, повороти тулуба в сторони, підстрибують) Піди до Дунаю, візьми ту, що скраю. (плескають у долоньки).

Гра «ЦАРІВНА» Хлопці й дівчата, узявшись за руки, стають у кружок, вибирають "царевича" й "царівну". "Царівна" перебуває в крузі, "царевич" - за кругом. Усі співають: - Ой у городочку царівна, А за городочком царів син, царів син.Приступи, царенко, близенько, близенько. Поклонись царівні низенько, низенько. Приступи, царенко, ще ближче, ще ближче, Поклонись царівні ще нижче, ще нижче. Пророби царівні вороточка, вороточка, Вивези царівну з городочка, з городочка. Обведи царівну кругом ряду, кругом ряду. Та й постав царівну у ряду, у ряду. "Царевич" виконує всі обов'язки, які йому приспівують, бере царівну за руку і ставить поруч із собою. Потім вибирають інших "царевича" й "царівну".

Гра «ДОВГОНОСИЙ ЖУРАВЕЛЬ» Діти стають у коло та імітують рухи журавля. - Унадився журавель, журавель до бабиних конопель, конопель, (взявшись за руки ходять по колу) Такий, такий журавель, (піднімають високо коліна, махають руками) Такий, такий довгоносий (показують довгий дзьоб) Такий, такий журавель. (махають руками) Такий, такий довгоногий, (піднімають високо коліна) Конопельку поїдає, (присідає ніби їсть коноплі) А я того журавля уловлю, уловлю. Сіттю крила обів’ю, обів’ю, (нахиляються ніби ловлять) Щоб він більше не літав, не літав. Конопельки не щипав, не щипав. (сваряться пальчиком)

Гра «КАЛИНА» Діти стоять у колі і співають пісню: Ой, на горі калина, (плещуть у долоні) Під горою малина, (тупають ногами) Ой так, на горі калина, (плещуть у долоні) Ой так, під горою малина. (тупають ногами) Там зійшлася дітвора, (руки на поясі, повороти тулуба в сторони) Танцювати почала.(підстрибують) Ой так, там зійшлася дітвора, (руки на поясі, повороти тулуба в сторони) Ой так, танцювати почала. (підстрибують)

Гра «УКРАЇНСЬКИЙ ВІНОЧОК» Одна дитина у віночку в колі, всі інші йдуть: Ми віночок цей взяли, І на (ім’я дитини)… одягли. Ти в віночку потанцюй, Потім дітям подаруй. Дитина танцює, всі плескають в долоні. Потім дитина знімає віночок, і каже: Я дарую віночок …(ім’я дитини)

Гра «ІВАНОЧКУ, ПОКИНЬ СХОВАНОЧКУ» Обирається Іванко. Повертається до стіни обличчям. Діти стають гуртом і промовляють: Іваночку, Іваночку, Покинь свою схованочку. Раз, два, три - кого схочеш, То злови. Діти тікають, Іванко їх ловить.

Гра «БОЧЕЧКА» Діти стають в коло, лічилкою обирають «бондаря», який стоїть всередині кола. Діти промовляють: Котилася велика бочка Із маленького горбочка Та об землю – трісь, Та об землю – трах, Розбилася так! Відповідно до слів діти розширюють коло, присідають, плескають двічі в долоні, розбігаються в різні боки. А «бондар» наздоганяє їх. Ті, до кого він торкнувся, мають розважати «бондаря» (прокукурікати, пострибати на одній нозі, поприсідати і т.п.) Після цього обирають нового «бондаря». Гра повторюється 3-4 рази.

Гра «КОЗА» Перед грою обирається Коза. Вона стоїть віддалік. Діти з нею дражняться і кричать: – Коза, коза, бе-е. Коза сердиться, тупає ногами і промовляє: Я коза-дереза Під бока луплена За копу куплена. Тупу, тупу ногами Сколю тебе рогами, Лапками загребу Хвостиком замету. Потім гладять її по спині і запитують: -Коза, коза, де була? -Траву їла. - Чому сюди прийшла? - Відпочити. Після цього слова всі тікають, коза бігає за ними. Кого вона зловить, той стає козою. Гра починається знову.

Гра «ХИТРИЙ ЛИС» Узявшись за руки, всі стають у коло, а один з учасників гри, обраний лічилкою виконує роль Лиса і йде в середину. Всі діти рухаються по колу то праворуч, то ліворуч зі словами: Ха-ха-ха, гі-гі-гі! Лис зловився в капкані. Качки, кури, голуб’ята, Тіштесь, смійтесь, гі-гі-гі! Злодій Лис у капкані. Ой, ой! Вирвавсь – утікайте: Тепер в нього страшна злість. Кого зловить , того з’їсть. Коли промовлять останні рядки діти розбігаються в різні боки, а Лис ловить. Кого спіймає , той стає Лисом і гра починається спочатку.

Гра «КІТ ОПАНАС» Діти стають у коло і лічилкою вибирають «кота». Зав’язавши котові очі, діти залишають його всередині , а самі промовляють слова: Ой ти, коте Опанасе, Не спіймаєш нас ні разу. То лови нас без зупину, Не знімаючи хустину. Кіт із зав’язаними очима ловить дітей, а діти бігають і плескають в долоні. Кого «кіт» спіймав, той стає «котом» і гра продовжується. Повторюється 3-4 рази.

Гра «ГОРЮ - ДУБ» Усі стають по двоє - пара за парою. Один - "горю-дуб" - попереду на віддалі й співає: Горю, горю, палаю Кого схочу, спіймаю Раз, два, три! Біжіть! Перша пара біжить до "горю дуба" і, розірвавши руки, намагається оббігти його з двох боків і знов з'єднатися. Якщо "горю-дуб" когось спіймає, то стає з ним позад усіх, а хто залишився без пари - стає "горю-дубом".

Гра «СІРИЙ КІТ» У цiй грi всi учасники, крiм ведучого, "сiрого кота", - "мишi". Вони стають ланцюжком i, тримаючись один за одного, ходять по майданчику по прямiй, по колу чи по будь-якiй iншiй кривiй лiнiї. Першим у ланцюжку стоїть "сiрий кiт". Пiд час руху вiн запитує: - А є мишi в копицi? - Є! - вiдповiдають "мишi". - А не бояться кота? - Нi! - Ой, як кiт хвостом поворушить, то всiх мишей подушить! За цими словами "мишi" кидаються врозтiч, а "сiрий кiт" ловить їх. Спiйманий гравець стає "сiрим котом", а його попередник - "мишею".

Гра «ПЕРСТЕНЕЦЬ» Діти сідають рядком і складають руки долонями докупи. Хтось один відходить убік, а котрась дівчинка затуляє між долонями перстенець (квіточку, листочок). Дитина, що відійшла, довертається, а гурт хором звертається до неї. - Гадуль, гадуль, гадулька! Десь там моя Зозюлька По полю літала, Золоте пір'я збирала. Вий, вий, завивай! Дитина вгадує, у кого перстенець, і каже: - Ти, Оксанко, перстень дай!

Гра «ЧАБАН» Ведучий гри - чабан. Діти зображають овець, а кілька з них - вовки. Чабан зі словами: - Ой у лісі, у лісу я овечки пасу - вигонить овець пастися на лужок. Зі словами: - День кінчається, овечки додому вертаються. Через ліс біжать, а там вовки сидять. Жене овець пастух додому. По дорозі їх перестрівають вовки, ловлять овечок і відводять до свого лігва. Перемагають найспритніші, найхитріші і найпрудкіші "вівці", які після трьох-п'яти разів лишаються на волі, не попадають вовку в зуби. Після цього обирається новий чабан і вовки. Гра триває.

Гра «ГУСИ» Діти вибирають з-поміж себе двох - матку і вовка. Матка жене всіх учасників, своїх дітей у поле, а потім. усівшись на певній віддалі, за лінією, яка називається городом, кличе своїх дітей: - Гуси, додому! - Задля чого? - Вовк за горою. - Що він робить? - Гуси скубе. - Які? - Сірі! Сірі! Гуси волохаті, Тікайте прямо до моєї хати! Гуси біжать в город, а вовк перебігає їм дорогу і намагається кого-небудь зловити. Коли вовк зловить за лінією, то його гуси б'ють крилами, і пійманого за лінією гусеняти він не бере до себе; пійманих же на шляху до городу забирає і садовить їх усіх разом. Гра продовжується доти, поки вовк не переловить усіх гусей.

Гра «ОЙ ЛЕТІЛА ЗОЗУЛЕНЬКА» Діти стають парами — пара біля пари — і утворюють коло. Посеред кола ходить «зозуленька». Всі співають: Ой летіла зозуленька через сад, через сад, Розпустила пір’ячко на весь сад, на весь сад. Ой хто теє пір’ячко підбере, підбере, Отой сиву зозуленьку забере, забере. При словах «забере» всі пари розбігаються й кожна дитина шукає собі нову пару, в тому числі й зозуленька. Хто пари не знайде, стає зозуленькою, і гра починається спочатку. Правила гри: 1. Ті самі гравці не можуть залишатися в парі. 2. Не вибирати для пари найближчу дитину. 3. Хто вибрав для пари зозуленьку, подає їй обидві руки, щоб хто-небудь її не відняв.

На слова: - Не журися, Галю-серденько, Ми знайшли хустину біленьку У садочку, біля малини. Під зеленим листом тернини... Одна дитина, визначена вчителем, підходить до квітки, бере хустину і показує її: - Ти, Галю, хустину не шукай, Хто знайшов, відгадай! Якщо Галя вгадає голос дитини, вони міняються місцями. Гра повторюється. Гра «ГАЛЯ ПО САДОЧКУ ХОДИЛА» Діти стають у коло, одна дитина з хусточкою в руках стоїть біля квітки. На слова: - Галя по садочку ходила, Хусточку біленьку згубила. Ходить по садочку, блукає, Хусточку біленьку шукає — діти йдуть по колу. Галя ходить усередині біля квітки і на слово «згубила» залишає хустину, а сама удає, що шукає хустину.

Гра «КІТ ТА МИША» Вибирають «кота» і «мишку», які стають посередині кола. Всі інші тримаються міцно за руки і йдуть неквапливо по колу і примовляють: А до нори, мишко, до нори. А до золотої комори. Мишка — у нірку, А котик — за ніжку: - Ходи сюди! — А що ж то за мишка — Не втече, А що ж то за котик — Не дожене! Мишка — у нірку, А котик — за ніжку: - Ходи сюди, ходи сюди! Коли піднімають руки вгору, «мишка» тікає від «кота». Він кидається за нею, але перед ним опускають зчеплені руки, не дають вискочити. Як прорветься й спіймає «мишку», то ті, хто не вдержав, виходять на середину кола, й гра продовжується.

Гра «У ЗАЛІЗНОГО КЛЮЧА» Діти стають у коло, побравшись за руки, а один хтось залишається всередині і намагається прорватись, налягаючи їм на руки. Його питають: — Який ключ? Він відказує: — Залізний. Як розчепить чиї руки, то виривається з кола і втікає, а за ним всі женуться та співають: Ой дзвони дзвонять, Хорти вовка гонять По болотах, очеретах, Де люди не ходять. Хто зловить, той сам стає вовком, і тоді знов грають спочатку.

Гра «ГОРШЕЧКИ» Гравців має бути непарна кількість. Всі, крім одного, утворюють подвійне коло. Гравець, який не має пари, стає в середину кола — це купець. Діти, які утворили зовнішнє коло, називаються горщечками, а внутрішнє — господарями. Купець звертається до когось з господарів і питає: - Продаєш горщечок чи ні? Якщо продає, починається торг. Коли зійдуться в ціні, виходить і купець, і господар за коло та й біжать у протилежні боки, навколо граючих. Хто раніше прибіжить до «горщечка», що продається, той стає господарем. Далі гра іде тим же порядком.

Гра «СІРИЙ ВОВК» Одного когось вибирають за сірого вовка. Він сідає на пеньочку й сидить, зіщулившись і взявшись рукою за щоку. Ось, мовляв, який я бідний та сумирний! Ну, всі, коли таке побачать, підходять до вовка ближче, а далі зовсім близенько, нахиляються і вдають, ніби рвуть траву. Та ще й приспівують: І рву, і рву горішечки, Не боюсь вовка й трішечки! І махають на вовка руками, наче кидають оті нарвані «горішечки». Оцього вже вовк не витримує. Він підхоплюється на рівні ноги — і навздогін! Ганяється, поки таки когось упіймає: нехай іще хтось побуде за сірого вовка!