Українські вечорниці
ПШ №53, м.Львів
Українські вечорниці
Підготувала Очерклевич О.Я.
Довгими зимовими вечорами у часи коли не було ані телевізорів, ані телефонів, ані комп’юторів українці збиралися у хаті з гостинними хазяїнами. Здебільшого вечорниці проходили у хаті якоїсь самотньої жінки, якій платили або грішми, або ж продуктами і яка наглядала за молодими хлопцями й дівчатами. У будні дні на вечорницях дівчата привчалися до хатньої жіночої роботи. Вони вишивали рушники, шили сорочки, готували спільну вечерю. Хлопці теж не сиділи без діла:лущили кукурудзу, квасолю, виготовляли постоли, майстрували. Всі співали пісень, грали у різні ігри, танцювали. Тут же обговорювалися найрізноманітніші сільські новини: там хтось почав будувати хату, там охрестили дитину, там когось посватали, у кого добре вродила пшениця, хто був на ярмарку і що побачив та ще багато про що. У святкові дні на вечорниці запрошували музик, ніякої роботи не робили, лише співали, танцювали, грали в різні ігри майже до ранку. Вечорниці сприяли вивченню і подальшому розвитку усної народної творчості (народних пісень, загадок, прислів’їв, оповідань, жартів, переказів, обрядів, повір’їв ), розвитку народних ремесел тощо. Після Великодня, коли вже було тепло, розпочиналися вуличні ігрища або «вулиці». Вечорами на вулиці збиралася молодь і починалися молодечі змагання (між парубками), різні ігри, залицяння, жарти, іноді танці, які тривали майже до півночі.
Молодь у всі часи з величезним бажанням відвідувала вечорниці. Там справді було весело і цікаво! Навіть шиття, вишивання, майстрування не були нудними, не втомлювали, бо завжди супроводжувалися піснями. Пісні були окрасою вечорниць. Різні за тематикою, але надзвичайно красиві, українські пісні знали і співали всі. Тому пропонуємо вашій увазі вечорниці перед великодним постом, коли молодь веселилась, жартувала, співала та танцювала, так звані запусти. 
Здавна існувала у нашого народу чудова традиція – вечорниці. Віддаючи шану минулому, беручи усе найкраще у наше сьогодення, ми на вечорницях відроджуємо усе найдорожче, що є у народу: його мову, пісню, історію…
Українські вечорниці
Починаємо в цей час!
Хай веселий сміх іскриться
В серці кожного із нас!
Хай дзвінке вкраїнське слово
Пружно рветься в небеса!
Наша пісня пречудова
Хай ніколи не згаса!
Обійдіть весь світ безмежний ,
І скажіть, в якій країні
Так зберігся скарб пісенний,
Як у нас на Україні!
-Добрий день, любі друзі,
Щиро вас вітаємо.
Хлібом-сіллю дорогих гостей
Радісно стрічаємо
Добрий день вам, добрі люди!
Хай вам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік!
Господиня. Уже й вечір, ані дівчат, ані хлопців немає. Що то молодість, цілу ніч прогуляли б, тільки б музики та пісні.
Як подумаєш, як ми дивували…
Зачуєш десь вечорниці, так аж тини тріщать, а тепер…. От скоро й треті пісні заспівають, а вечорниці ще й не розпочалися. Ні, що не кажи, а світ перемінився.
(Чутно сміх, стук у двері.
Господиня схоплюється з місця, запрошує дівчат у хату.)
Господиня. Прошу! Прошу! Заходьте будь ласка!
(Заходять дівчата. Усі одягнені у святкове українське вбрання, несуть миски з пампушками, млинчиками, яблуками, вергунами, горіхами.)
Дівчина (кланяється господині).
Добрий вечір у вашій хаті!
Ой веселі вечорниці в нас на Україні,
Чули, будуть вечорниці і в оцій хатині!
Господиня.
Добрий вечір! Добрий вечір, любі гості!
Щиро просимо у хату, І привітну, і багату.
Від зірниці до зірниці Хай лунають вечорниці!
Дівчина.
Гей, на наших вечорницях
І сумний розвеселиться! Жарти, танці, небилиці
Гарні будуть вечорниці!
Дівчина . Стрічайте нас пирогами Білими, смачними,
Бо прийшли ми із піснями Дзвінко-голосними.
Д
Доброго вечора, господиня!
Д
Дозвольте зайти
Господиня
Та заходьте вже!
Д
То ми до вас на вечорниці. Не вигоните?
Господиня
Та не вигоню, не вигоню. Самій же сумно
Д
То ми у вас і поспіваємо, можна?
Господиня. 
Співайте! Вареників наварила, пирогів напекла, пригощати є чим.
Пісня «Шуміла ліщина, як ся розвивала»
Шуміла ліщина, як ся розвивала,
Плакала дівчина, (2)
Як ся видавала.
Не шуми, ліщино, та й не розвивайся.
Не плач, дівчинонько, (2)
І не видавайся.
Як же не шуміти, коли вітер віє.
Як же не плакати, (2)
Коли серце мліє.
Шуміла ліщина, як я їхав возом.
Плакала дівчина (2)
Через дурний розум.
Дівчино-коханко, що ти несеш в дзбанку?
Дай ми ся напити –(2)
Буду тя любити.
Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок, діти Польщі - здатність до торгівлі, італійські діти одержали хист до музики... обрадувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини.І запитав її Бог:
-Хто ти? Чого така сумна?
Дівчина відповіла:
Я - Україна, а плачу я, бо стогне моя земля... Сини мої на чужині, на чужій роботі, а в своїй хаті немає ні правди, ні волі.
- Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю чим можу зарадити твоєму горю?
Дівчина хотіла піти, але Бог зупинив її:
- Зачекай. Є в мене дар, який прославить твій народ на цілий світ. Від сьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш ти шаблю , і буде нескорений твій народ. Візьмеш плуг, і заколоситься на ваших полях жито-пшениця. А в хаті твоїй буде панувати краса і затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Все це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили і бажанню працювати заради власного добробуту.
Взяла дівчина Божий дарунок, і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, що присвятили себе мистецтву народної вишивки, художнього плетіння та іншим видам рукоділля.
Гра на скрипці «Фіялочки»(українська народна пісня) 
З вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку,
Вишивала дівчина, вишивала,
Чорну та червону ниточку клала.
Що та чорна ниточка — на страждання,
А червона ниточка — то кохання.
Що та чорна ниточка часто рвалась,
А червона ниточка легко слалась.
Ой піду в неділеньку на гулянку,
Подарую милому вишиванку.
Сердься, мій соколику, чи не сердься,
Будеш ти носить її коло серця.
Вічна пісня барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
Пісні ще весільної, веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте! А я іду по світу в вишиванці
Встає над світом щире сонце вранці
І землю гріє променем ясним.
А я іду по світу в вишиванці.
Я – українка! І горджуся цим.
В нас обереги вишивають здавна.
Така традиція в народі прижилась.
Вона прадавня, вічна й дуже славна.
В культурі й до сьогодні збереглась.
Ані вікам, ні моді не здолати…
Вона в людському серці і в душі.
У ній любові, мрій, надій багато
І ти традиції забути не спіши.
Учись, дитино, гарно вишивати –
Це творчість і поезія душі.
У вишивці закладено багато…
Від неї відцуратись не спіши.
У ній краса, билина, дума й казка,
В ній подих вітру, шепіт квітів й трав,
Любов, турбота, ніжність мами, ласка,
Чарівність й диво сонячних заграв.
Учись, дитино, гарно вишивати,
У вишиваночку вдягнеш колись дитя
І будеш колискової співати.
Усе повториться, таке воно – життя.
Якщо людина хоче вишивати,
Знайдеться в неї голка, нитка, час…
Зуміє всі відтінки підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.
Якщо людина хоче вишивати,
Побачить в цьому радість і красу.
Сорочку-вишиванку
До самого світанку
Вишивала дівчина в сиву давнину.
Схрещувались ниточки,
Розквітали квіточки:
Ружі та барвінок, вздовж по полотну.
Вишивала з піснею
Стало все барвистеє.
Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.
Вишивала ружу
Та вкладала душу,
Щоб на довгі роки вийшов оберіг.
Барви кольорові:
Зелень – то діброви,
Молодість, надія, злагода і мир;
Жовтий – то колосся,
Й плодовита осінь,
І ласкаве сонце, що встає з-за гір.
Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.
Веселкою сплелися кольори
На вишиванці, наче доля.
На ній — тобою прожиті роки,
Усі достоту, з радощами й болем.
Усе на ній: вечірняя зоря,
І росами умите раннє сонце,
На ній і сльози, й посмішка твоя,
Хатинка рідна і твоє віконце .
Господиня
Щось наші хлопці забарилися…
Д /з досадою/
А вечорниці без хлопців скучні, так?
/ чути спів за сценою /
Д
Дівчата, хлопці наче йдуть!
/ хлопці заходять та співають/
Розпрягайте, хлопці, коні
Українська народна пісня
Розпрягайте, хлопці, коні,
Та й лягайте спочивать.
А я піду в сад зелений,
В сад криниченьку копать.
Приспів:*
Маруся раз, два, три, калина.
Чорнявая дівчина
В саду ягоди рвала.
Копав, копав криниченьку,
У вишневому саду.
Чи не вийде дівчинонька
Рано-вранці по воду?
Приспів.
Вийшла, вийшла дівчинонька
Рано-вранці воду брать.**
А за нею козаченько
Веде коня напувать.
Приспів.
Просив, просив відеречка -
Вона йому не дала.
Дарував їй злотий перстень*** -
Вона його не взяла.
Приспів.
Знаю, знаю, дівчинонько,
Чим я тебе образив.
Що я вчора із вечора
Кращу тебе полюбив.
Приспів.
Вона ростом невеличка,
Ще й літами молода.
Руса коса до пояса,
В косі стрічка золота.
Приспів.
Запрягайте, хлопці, коні
Годі далі спочивать,
Тай поїдем в степ широкий
Славу-волю здобувать.
Господиня
О, і парубки на вечорниці прийшли!
Х
Доброго вечора вам! Пустіть у хату,
Господиня
Добре, ідіть, але дивіться – співайте добре!
Х
А ми на вечорниці розважатись прийшли! Ось послухайте які ми гуморески знаємо!
/ інсценують гуморески /
Як лякати вовка
Електричкою мисливці їдуть на качок.
Скільки можна там почути
Всяких балачок!
Літній дядько молодому
Весело кива.
-Перевірим, як у тебе
Варить голова.
Йдеш ти полем без патронів
Розстріляв усе,
А тобі на зустріч вовка
Сатана несе.
Що ти зробиш?
заховаюсь
В ямі, за кущем…
— Знайде, синку, й з’їсть негайно
З шапкою й плащем.
Є одна мисливська хитрість.
Знай її і ти.
Не ховатись, а на вовка
Треба прямо йти.
Перед вовком сядь, роззуйся
І штани зніми,
І лупцюй по морді вовка
Мокрими штаньми.
Вовк штанів боїться мокрих
Більше, ніж вогню.
Це кажу я щиру правду,
Не якусь брехню.
Молодий йому не вірить,
Скоса погляда.
— Добре, — каже, — якщо буде
Поблизу вода.
Чи баюра, чи калюжа,
Чи який струмок.
А як ні, то що робити?
— Не журись, синок.
Доки будеш роззуватись
Та знімать штани,
Десять раз у тебе стануть
Мокрими вони.
Д
Гей на наших вечорницях хто сумний, розвеселиться.
Співи, танці, небилиці, гарні будуть вечорниці. 
Господиня гарна я
|
Українська народна пісня |
|
|
Хмарка наступає, дощик накрапає,
Доня через хату сміття замітає.
Правда, люди, правда, я – господиня гарная. | (2)
Казав мені милий та й зварити борщик, | (2)
А я йому не зварила, бо немитий горщик. | (2)
А як піде дощик, то помиє горщик, | (2)
А я свому миленькому та й ізварю борщик. | (2)
Ідуть люди в поле та й з мене сміються, | (2)
Що на моїх подушках ворони несуться. | (2)
Не смійтеся, люди, якось воно буде, | (2)
Я ворони поскубу, та й перина буде. |(2)
Дала мені мати козу з козенятком, | (2)
Щоб я вранці не ходила по селі з горнятком. | (2)
А я козу дою, а вона ногою, | (2)
А я її кулаком – іди к чорту з молоком. | (2)
Казав мені милий пирогів зварити, | (2)
А я йому не зварила, не вмію ліпити. | (2)
Д А у баби Гапки так уже і квочка сидить. Бабуся каже: - Глянь в гніздечко! Курчатко клюнуло з яєчка. Пита здивоване внуча: А влізло як туди курча?
Х Розказали про курча, А я вам про цапка. У цапка борідка сива, Шолудлива, некрасива І на ній, мов павучки, Реп’яшки та колючки. - Так, - кажу я, - не годиться! Треба, цапе, підголиться! А цапок мені таке: - Ме – ке – ке! Ніби каже: - Розумію, Та голитися не вмію...
Д Розплакалось хлопча: - Я хочу калача! - Та он же калачі Візьми їх у печі. - Не хочу! Їж сама! Я думав їх нема.
Чи не той то Омелько
(Українська народна пісня)
- Чи не той то Омелько (тричі)
Що жне жито помаленьку.
- Цілу жменю до смерку (тричі)
Жне Омелько в холодочку.
- Він нажав півснопа,(тричі)
Та й хвалиться, що копа.
- Він нажав цілий сніп (тричі)
Та й говорить – десять кіп.
- А він жита не жав (тричі)
В борозенці лежав.
- А як сяде за обід (тричі)
Із Омелька ллється піт.
- Пообідавши, Омеля (тричі)
Завалився спать в постелю...
- Ти ледачий, наче пень, (тричі)
Жменю жнеш за цілий день.
Д Нашу Нату не впізнати, - Модна зачіску у Нати. Дивна зачіска нова: Розкуйовжене волосся,- На всі боки піднялося, Мов копиця голова! Ната в класі йде до парти, А навколо смішки-жарти. - Звідки зачіски нові ? Посміхнувся Юра хитро: - Це мабуть від того вітру, Що у неї в голові!
Х
А яке ж свято без снігу? Подивіться за вікно. Падає тихесенько сніг-сніжок.
Д
Така завірюха надворі піднялась!
Закрий щільніш кватирку Максиме, Бо дуже холодно надворі.
Х
А як закрить її щільніше, Хіба надворі потепліша? 
Д
Мне хустинку у руці, Гірко плаче Віра.
В мене п’ять стільців було,
А тепер – чотири.
Взявся братик рахувать:
- 1, 2, 3, 4, 5!
- Віро! Плакать ти облиш. Ти ж на п’ятому – сидиш! Танець «Гречаники» 
1-ий хлопець. Та годі вам, давайте я краще загадку загадаю: «Чотири чотиринки, п'ятий кавунник, несуть кривулицю через тин на вулицю».
1-а дівчина. Так це ж дірки у решеті! 1-ий хлопець. Ех ви, розумники! Чотири чотиринки — оці чотири пальці, п'ятий кавунник — оцей палець, кривулиця — ложка, тин — зуби.
1-а дівчина. Ану, я загадаю! Що буде, як козі сім літ мине?
2-ий хлопець. Ото загадала — восьмий піде. А ти мою відгадай. Що це значить: Андрій, сім верств, по коліна. Знаєте, хлопці?
Хлопці (разом). Ні, не знаємо.
2-а дівчина. І де ти таку загадку знайшов?
2-ий хлопець. Це, бачите, так було: йшли три чоловіки над річкою, а їм назустріч чабан іде. Вони всі троє одночасно дали йому запитання. Один пита: «Як тебе звати?», другий — «Чи далеко до села?», а третій — «Чи глибока ця річка?». Він їм трьом відповів разом: «Андрій, сім верств, по коліна».
Господиня. Ану, хлопці, мою загадку відгадайте: «Що хочеш купити — не купиш, що хочеш продати не продаси?»
3-ий хлопець. Такого не буває. За гроші все можна купити.
Господиня. Е ні, всього, діти, не купиш. Моя відгадка така «Це молодість і старість». Бережіть, дівчата, молодість, бо минає вона, як та весна, як у пісні тій: «Літа молодії, де ж ви полинули, чи в огні згоріли, чи в морі втонули? Як в морі втопились, припливіть близенько, як в огні згоріли, то болить серденько».
Дівчина Гарно сказали. А щоб душа не боліла, найкращі ліки – пісня і танок завзятий. Український народний танок.
І з сиром пироги
Українська народна пісня
Служив козак при війську,
Мав років двадцять три,
Любив він дівчиноньку
I з сиром пироги.
Приспів:
Гей чула, чула, чула,
Гей чула, чула ти,
Любив козак дівчину,
I з сиром пироги.
Ішов козак по стежці
Помежи терени,
Зустрів він дівчиноньку,
Що несла пироги. Приспів
-Чи знаєш дівчинонько,
Про мої мрії й сни,
Що я тебе кохаю
І з сиром пироги. Приспів
Дівчина як почула
Козацькі мрії-сни,
То зразу запросила
На свіжі пироги. Приспів
І сіли вони вкупі
Близесенько води.
Вона його цілує,
А він їсть пироги. Приспів
А десь тут із-за лісу
З’явились вороги,
Забрали дівчиноньку
І з сиром пироги. Приспів
Козак мав довгі ноги –
Скакав через рови,
Лишив він дівчиноньку
І з сиром пироги. Приспів
А то були мисливці,
Ніякі вороги,
Забрали дівчиноньку,
Й з макітров пироги. Приспів
Козак гірко заплакав:
-Прокляті вороги,
Беріть собі дівчину,
Віддайте пироги! Приспів
Господиня. Ой, як хороше танцюють! А ще наш народ полюбляв жартувати. Тож давайте і ми пожартуєм
ЖАРТИ
Дівчина От так диво – дивина:
Виріс ріг у кабана,
Льоха вбралася у пір’я,
Пси порили все подвір’я.
Хлопець А лаписько в курнику
Заспівав: «Ку-ку-рі-ку!»
Лізуть горобці на квочку,
Щоб сховатись в холодочку.
Дівчина А ягнята, мов коти,
Геть обсіли всі плоти.
Віл на яворі пасеться,
Кіт у кошику несеться.
Хлопець А індики на воді
Плавають, мов лебеді.
А тепер скажіть мені
– Де тут правда, а де ні?
Всі Та тут все переплуталось!
Сіяв мужик просо
|
Вже вечірній морок висне,
Нічка зорі запалила.
Українська наша пісня
Серце й душу звеселила.
СЦЕНКА «МРІЯ»
А ще мрію ось про що
. Коли б я був полтавський соцький,
Багато б дечого зробив!
Зробив би так, щоби жилося
Всім людям добре. Напримір,
Поставив би я скрізь дерева
З медових пряників самих,
І ніжки з холодцю свинячі,
Щоб з часником росли на них,
Замість лози росли ковбаси,
А листя все було б – млинці,
Земля була б з самої каші
з добрих свіжих потрухів!
Ми, українці, нація прадавня,
На цій Землі — багато тисяч літ.
Культурою й традиціями славна,
І багатющий в нас духовний світ.
В нас звичаї свої, неписані закони,
По них пізнає українця вся земля.
Своє світосприймання й заборони
Як і свої ліси, річки й поля...
Свої казки, легенди і повір’я,
Дотепні жарти і слова ясні,
Своя хатина біла і подвір’я,
І неповторні, трепетні пісні. 
Усе, що є в нас, в праці здобували.
Пройшли дорогу в світі нелегку.
Та завжди хлібом друзів зустрічали
На вишитому шовком рушнику..
Народ цінує землю цю єдину,
В якій коріння наше з правіків.
Вітчизну любить і свою родину,
Бо тут народжений й життя прожив .
Пісня « А на рідній Україні»
Й сама земля дала нам рідне слово,
Робочі руки й щирі почуття.
Й дитинну душу світлу, пелюсткову,
І мрії, що ведуть у майбуття.
Ми на своїй землі віки й тисячоліття,
Тут славний рід, родина і сім’я.
Коріння у землі, а в небо — пишне віття.
У світі — українці нам ім’я.
Іде в майбутнє рідна Україна,
У світле і високе майбуття.
І наш народ — одна свята родина,
А кожен з нас в родині цій дитя.
Народне прислів'я каже: «Без верби і калини нема України». До сказаного слід додати: «І без вишивки». Тому що вишиваний рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами - оберегами. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусідів, традиції і звичаї.. - це все родовідна пам'ять, наші символи, і Тобі, земле моя
Мій рідний край, земля моя свята,
Життя мого колиска калинова...
Тут синь гаїв і неба чистота,
І мила серцю українська мова.
Тут перший крок, і перша висота,
І я сама, і вся моя родина,
Щасливі та сумні мої літа,
І стежка в отчий дім одна-єдина.
Гей, соколи
Гей десь там, де чорні води,
Сів на коня козак молодий.
Плаче молода дівчина,
Їде козак з України.
Приспів:
Гей, гей, гей, соколи,
Оминайте гори, ліси, доли.
Дзвінь, дзвінь, дзвінь, дзвіночку,
Степовий жайвороночку.
Жаль, жаль, за милою,
За рідною стороною.
Жаль, жаль, серце плаче,
Більше її не побачу.
Приспів
Плаче, плаче, дівчинонька,
Люба моя ластівонька.
А я у чужому краю,
Серце спокою не має.
Приспів
Меду ви нам наливайте,
Як загину – поховайте.
На далекій Україні,
Коло милої дівчини.
Приспів
Уклоняюсь піснею
Краю мій коханий, щире твоє слово,
Небо твоє ніжно-голубе,
Рідна Україно, земле колискова,
Обіймаю піснею тебе.
Світе мій широкий, воленько ласкава,
Доле моя, радосте моя!
Вічна Україно, квітне твоя слава
Невмирущим співом солов’я
Краю мій зелений, золото вербове,
Стежко моя, роси голубі!
Мати Україно, сонце чорноброве,
Уклоняюсь піснею тобі.
Моя Україно
На росах, на водах
На всіх переходах
Курличеш мені
В журавлиних ключах.
Моя Україно, родима країно,
Ясні небеса в материнських очах.
Я чую твій голос,
Пшеничний твій колос.
І душу мені засіває зерно.
Моя Україно, колиско-калино,
Пізнати тебе мені щастя дано.
З тобою розлука – гірка моя мука,
Печаль журавля без гнізда в чужині.
Моя Україно, білявко-хатино
З твойого вікна світить доля мені.
Як довго ждали ми своєї волі слова!
І ось воно співа, бринить,
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п’янить.
Як довго ждали ми…
Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг. 
Ой, мабуть, давайте, люди, За гостину дякувати будем. І за те, що гарно приймали. І за те, що смачно частували.
Нехай ваша добра хата Буде радістю багата. І ділами, й пирогами, І друзями, й гостями.
А ще бажаємо сили, Щоб ніколи не хворіли, Щоб люди поважали, Щоб діти шанували.
Щастя, здоров’я не на один рік, А на цілий вік. До наступних зустрічей!
Загальна пісня «Многая літа»
про публікацію авторської розробки
Додати розробку