Украінська література 5 клас

Урок 2. Тема. Зірка Мензатюк. «Таємниця козацької шаблі». Подорож визначними місцями України в пошуках козацької шаблі. Фантастичне  і реальне у творі

Мета: вчити учнів аналізувати художній твір; використовуючи матеріали повісті, формувати навички практичного  застосування набутих знань із літератури, мови, історії України, народознавства, географії  у повсякденному житті; дискутувати про значення історичної пам’яті для сучасної людини; сприяти формуванню національної свідомості, патріотичних почуттів, громадянської позиції, усвідомлення актуальності цих понять у нашому житті, розвивати культуру зв’язного мовлення, пам'ять, логічне мислення, увагу.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Міжпредметні зв’язки: історія.

Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.

О.Довженко

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Робота над епіграфом

2. «Розгадайка».

Завдання: розгадайте  7 загадок, а відповіді запишіть у стовпчик і прочитайте закодоване слово.

Учитель: ви розгадали сім загадок. На уроках літератури ви дізналися про магію чисел, зокрема, цифри сім.

- Як  ви вважаєте, де в повісті зустрічається ця загадкова цифра сім?

(У повісті згадується сім історичних пам'яток України: Тараканівський форт під Дубно, замок у Дубні, замок-палац у Підгірці, Олеський замок, фортеця у Кам'янці-Подільському, Хотинська фортеця та Козацькі Могили у Берестечку).

ІІІ. Оголошення теми та завдань уроку

Сьогодні ми разом зі вами вирушаємо у мандрівку разом із сім’єю Руснаків визначними місцями України у пошуках національної реліквії – козацької шаблі. Полюбляє подорожувати і Зірка Мензатюк. «Причому, то мають бути «дикі» мандри з наметом, наплічником — по місцях, які не затоптали туристи. Казанок на багатті, лисиця, яка вночі цупить нашу ковбасу, проблеми з грозою чи вітрюганом, що серед ночі зриває намет — оце мені саме всмак», — говорить письменниця.

ІV. Опрацювання навчального матеріалу

- Старт. Вирушаємо на пошуки козацької шаблі. Що ми візьмемо із собою у дорогу? А що взяли Руснаки?

Отож Руснаки зібралися в мандрівку. Тато позичив у пана Богдана намет і карту автошляхів України, мама напекла пирогів, пампушок, млинчиків, насмажила котлет і наварила повний термос кави.

- Куди вирішили попрямувати Наталка та її батьки?

Десь начебто знайдено шаблю. Але де? Замків на заході багато. Козацьких битв була сила-силенна. Це скільки треба спалити бензину, щоб об’їхати всі ті місця...

•       Але найбільша з них – під Берестечком! Битва війська Богдана Хмельницького з поляками в червні 1651 року, — заявила Наталочка, гордо демонструючи свої знання з історії.
•       Дитина каже правду, – підтримав її пан Богдан.

Мама схвально кивнула головою.

•       Кожен порядний українець має побувати в Берестечку, – мовила вона. – Це ж якраз буде дев’ята п’ятниця після Великодня, роковини битви. З’їдуться люди з усіх усюд, може, хтось знатиме і про реліквію. Отже, вирішено: ми їдемо в Берестечко.

Зупинка 1. Дубенська фортеця

Замок в Дубно розташований на одному з мисів річки Іква серед болотистої місцевості. Перший замок тут з’явився в 1492 році, а збудував його князь Костянтин Острозький. За всю свою історію замок жодного разу не було захоплено, незважаючи на спроби татар, козаків, росіян і шведів. Зараз територія замку є Державним історико-архітектурним заповідником.

- Чому маршрут проліг через Дубно?

Наталочка познайомилася з Антипком. Вони вирішили діяти злагоджено. Антипко пропонує розділитися.

•       Фортець та замків є чимало – в Олеську, в Хусті, в Кам’янці-Подільському, – вів далі Антип. – Раз уже ми займаємось однією справою, давайте діяти злагоджено. В одні фортеці їдьте ви, а в інші – ми. Так швидше досягнемо успіху.

Він гарно придумав, але...  Дівчинка тільки зітхнула.

Він не знав Наталоччиної матері. Минути Берестечко, бувши за крок від нього? Та ще й тоді, коли туди їдуть усі порядні українці? Ні, цього їй краще не казати.

•       А ти й не кажи...  Навіщо все розказувати? Краще й не згадуй, що шаблю ще хтось шукає...  – засміявся Антип. – Чи ти ніколи не хитрувала? От і схитруй: коли їхатимете через Дубно, підмов батьків зупинитися і розпитай про шаблю в тамтешньому замку.
•       У Дубні також є замок?
•       Авжеж. Непогано збережений і досить відомий. Ти хіба не читала “Тараса Бульбу”?
•       Та ти що? Той самісінький замок? З підземним ходом, як у повісті?

Антип заговорив про дубенські підземні ходи, в яких міщани зберігали вина і скарби, про золото й коштовну зброю володарів замку князів Острозьких….

…

•       Не хвилюйся, ми повернемо в Дубно. Я вмовлю батьків, – сказала вона.
•       От і добре. А ми тим часом рвонемо до Кам’янця-Подільського.

- Що Наталочка побачила в Дубно?

Дубно виявилося чистим затишним містечком, яке Наталочці відразу припало до душі. Замок стояв у самісінькому центрі, доглянутий і напрочуд мирний. Його оточував широкий рів, по дну якого вилася мальовнича стежка; над ровом височіли сиві мури, увінчані дерезою, мов густими зеленими чубами; над в’їзною брамою красувався старовинний герб, а під її склепінням тулилися численні ластів’ячі гнізда.

Замковий двір дихав спокоєм і літом. Ним вешталися численні туристи, й екскурсоводи розказували їм усілякі дива.

Руснаки й собі зазирнули в кожен куток, оглянули вежі й палаци. В одному з них колись дійсно зберігалися коштовності князів Острозьких, але все те заграбастав російський цар Петро І та й вивіз у свою північну столицю.

•       Ач, обчухрали замок, як липку, – обурювалася мама. – А тепер ще й шабля в невідомо чиїх руках.

Наталочка спішила спуститися в підземелля, проте вони її розчарували. Там кожен закуток був старанно виметений та побілений, і скарбами ані пахло.

•       Чи підземні ходи хоча б довгі? – знічев’я поцікавилася вона.
•       О так, вони тягнуться аж до Нової Дубенської фортеці, або форту Тараканівського, як її ще називають, – охоче пояснив екскурсовод. – То цікавий об’єкт, його збудували для російського війська в кінці XIX століття. Але самим відвідувати його надто небезпечно. Можете замовити екскурсію...

Проте форт Руснаків не цікавив. Натомість Наталочка питала про шаблю, але всі, до кого вона зверталася, лише знизували плечима. Навряд чи її могли знайти в Дубні, казали й екскурсоводи, і чергові в музейних залах. Це була б сенсаційна знахідка, в містечку тільки й говорили б, що про неї.

- У Дубно Наталочка знову зустріла Антипка? Чому він опинився в Дубно замість Кам’янця-Подільського?

•       Ми вернулися ледь не з півдороги, – загадково повідомив він. – Маю важливу новину. Власник шаблі уже напитав покупця і навіть домовився про зустріч. І знаєш, звідки він? З Дубна! А покупець – із Кам’янця-Подільського, ха-ха! Так що ми з тобою вгадали, де шукати, чи не правда? – засміявся хлопець. Мабуть, відгадування таємниць було його хобі.
•       Зустріч завтра вранці, але не вдалося вияснити, де саме: чи то в Кам’янці на Турецькому мості, чи під Дубном у Тараканівському форті. Тому ми й вернулися. Потрібна твоя допомога.

Зупинка 2. Тараканівський форт

Розташований за три кілометри від Дубно і за півтора від села Тараканів. Офіційно закритий об’єкт перебуває у аварійному стані. Побудований наприкінці ΧІΧ століття як військове укріплення. Муровані будівлі ховаються у товщі землі. За зовнішнім муром є  кілька ходів усередину. Один, найцікавіший, веде через тунель, але без ліхтарика туди краще не потикатись. Ще є прохід між стінами – там  помітна стежина, яка змійкою в’ється у бур’янах. У лабіринтах форту легко можна заблудитися, а то й потрапити у пастку.

- Розкажіть про те, що сталося з Наталочкою у Тараканівському форті?

Дівчинка оглянулася. Дорога, яка привела її у форт, пірнала під важке бетонне склепіння, в темний тунель, що мав вивести до внутрішнього двору. Ото туди їй і треба. Було страшно й...  цікаво; зібравши всю свою рішучість, Наталочка ступила в пітьму. Її огорнув холод, кроки гучно відлунювали серед вологих стін. Далеко попереду видніло кружало світла. Очі звикали до темені й вирізняли чорні провали бокових тунелів, сходи, що вели невідомо куди. Вона згадала, що котресь із підземель тягнеться аж до замку в Дубні – брр, страшно подумати, які то довгі кілометри суцільної пітьми...  Раптом у ніші, яку дівчинка щойно проминула, щось зашуміло, залопотіло, й тишу прорізав не то зойк, не то скрик...  Не тямлячись від жаху, Наталочка щодуху рвонула вперед, до світла. Вискочила з тунелю й опинилася на такій же мертвій вулиці, серед напівзруйнованих казематів, кропиви й зловорожої тиші. Позаду, в тунелі, все німувало. Що то було? Може, сова? Чи здичавілий кіт? Серце все ще шалено гупотіло.

На додачу до всього тепер Наталочка не знала, як вернутися до батьків. Вона не могла наважитися пройти ще раз тим моторошним тунелем. Може, десь є інший вихід?... Враз Наталочка спинилася. Це ж те місце, де Антип казав заховатися: два вузькі входи в стіні, один біля одного. Стій-но, котрий їй потрібен: той, що справа, чи що зліва? І тут вона почула голоси, зовсім близько: низький, басовитий і другий тонший. Розмовляли двоє чоловіків. Лишенько, прийшли власник шаблі і покупець! Треба мерщій ховатися! Дівчинка кинулась у ближчий хід і...

Вона не відразу збагнула, що сталося. Було темно. Вона лежала долі. Здається, кудись провалилася. Боліло стегно, пекли коліна, мабуть, обдерті до крові. Наталочка підвелася, простягла руки перед собою й наткнулася на холодний мур. Стіна була зліва, справа й позад неї. Колодязь, кам’яний колодязь. Вона вибрала не той вхід. І опинилася в колодязі.

- Ні крик, ні плач не допомагали їй вибратись нагору. Бідна дівчинка вже й уявила, що коли її знайдуть, то буде запізно. «У газетах напишуть про мужню дівчинку, яка, рятуючи національну реліквію, пожертвувала власним життям. Так і напишуть: «віддала своє молоде життя», то буде гарно і зворушливо...». Але Наталочку врятували...

- Отже, наступна зупинка Берестечко.

Зупинка 3. Берестечко

Поблизу міста Берестечка на Волині  знаходиться місце знаменитої драматичної битви загонів Богдана Хмельницького з польським військом у 1651 році. Ця  битва закінчилася поразкою козаків, бо у розпал бою їх зрадили союзники – кримськотатарське військо на чолі з ханом залишило  поле бою, прихопивши з собою і Богдана Хмельницького, який намагався їх повернути. Козацьке військо лишилося без свого ватажка. Полковники вирішили припинити бій і відступати через болота.  Для прикриття відходу основних частин було залишено кілька невеликих загонів – усього близько трьохсот козаків. Усі вони загинули.

Їхні останки лежали в торфі 300 років. Разом із мушкетами, шаблями, кулями, ложками, одягом та іншими предметами побуту. Зараз знайдені речі можна побачити у музеї, який неофіційно ще називають “Козацькі могили”.

 Тут було гарно! У зеленому вінку ясенів здіймалися дві церкви: старенька дерев’яна, в якій козаки молилися перед битвою, і велика церква-пам’ятник, змурована над останками загиблих. Ото перед нею й правили Службу Божу. Лився спів, густо курився ладан, м’який пахучий дим стелився довгими пасмами, огортав людей, дерева, і ті в ньому ставали інакшими, мовби нетутешніми.

- Що з дівчинкою почало коїтися у цьому святому місці? Як Ви га даєте, чому? (вона на власні очі побачила трагічну п’ятницю ЗО червня 1651 року, третій день Берестецької битви )

Бем! Бем! – загули церковні дзвони. Наталочка стрепенулася: що це з нею? Навколо ж не битва, а люд у святкових вишиванках. Не інакше як у Тараканові вона добре вдарилася в голову. Ото й привиджається. Треба взяти себе в руки.

•       Наталочка знайшла двох вірних друзів. Хто вони?

Хлопці стояли, мов гетьманичі: поважні, виструнчені, акуратні – по всьому видно, що то українські лицарі, ще й численні нашивки на їхніх рукавах виглядали так значимо.

Діти познайомилися: хлопці виявилися пластунами зі Львова, високого звали Северин (“Як Наливайка,” – заздро подумала Наталочка), а його товариша – Василь. Вони так щиро зацікавилися шаблею, що дівчинка розповіла все, що знала: про дядька Богдана та знайомого привида, який хоч і крутив дулі, проте палко переймався долею національної реліквії; про свою з батьками мандрівку, навіть про те, що шаблю шукала ще одна вельми заможна родина.

•            Хлопці допомагають Наталочці у пошуках шаблі та викривають Антипка, зі слів якого дізнаються, що шабля майже втрачена, її ось-ось передадуть власнику та вивезуть за кордон. І тут дівчинка погоджується на щось неймовірне: підписує з чортом Антипком угоду.
•       Ха-ха-ха! Ти хочеш змагатися? Зі мною? – зверхньо глянув на неї Антипко. – Що ж, гаразд! Я навіть дещо тобі підкажу...  В обмін на...
•       Не умовляйся з ним, – перебив його Северин. – Він хоче здобути твою душу!
•       Що ти, йдеться про дрібничку, – Антипкові очі лукаво звузилися: – Шаблю продаватимуть завтра ввечері далеченько звідси...  Я підкажу, де...  Щоправда, загадкою...  Але якщо ти все ж не врятуєш шаблю (а не врятуєш нізащо), муситимеш брехати кожного дня. З тебе вийде кмітливенька брехуха!
•       Не здумай погоджуватися! – знов застеріг Северин.

Але дівчинка лиш похитала головою:

•       Я згодна.
•       Згоду скріплюють кров’ю, – прошепотів Антипко.

Вона зняла з грудей Северина значок, вколола палець і видавила на папірець, який запобігливо подав чортик, червону краплю. Антипкова пика вдоволено засяяла.

•       Отже слухай: не горіх, а тверде; не панни, а в узорах жупани; стрілець їх сватав, та й голову склав. Не забудь: брехатимеш довіку! – глузливо хихикнув Антипко, ще раз вклонився і ...  щез.
•       Нащо ти це зробила? Нащо погодилася? – розсердився Северин.

Наталочка знизала плечима. Невже він не розуміє? Вона ніколи собі не простить, якщо шабля пропаде з її вини.

Зупинка 4. Замок у Підгірцях

Замок у Підгірцях – один  із кращих зразків палацових будівель Європи. Колись палац  вражав красою, багатством і пишнотою. За свою історію замок зазнав змін, переходив з рук в руки, аж поки в радянські  часи не перетворився на туберкульозну лікарню. Колись тут знімали сцени відомого фільму «Д’Артаньян і три мушкетери». Зараз Підгорецький замок закрито – реконструкція. А поки що тут можна подивитися експозицію у підвалі. Табличка на дверях привітно застерігає, що вразливим особам спускатися не варто. І все через Білу Даму, привид якої з’являється у підземеллі час від часу.

- Наталоччка із батьками планувала поїхати в Олесько. Але опинилися в Підгірцях. Як це сталося?

Проминули гарне містечко Броди, тоді села, які чомусь називалися Гаї.

•       До Олеська рукою подати, – кивнув тато на дорожній покажчик, звертаючи наліво, за вказівником.
•       Дивно, – мовила мама. – На карті цей поворот не зазначений.

Як тільки вони проїхали, покажчик повалився додолу, а з трави встав Антипко й радо потер руки.

•       Їдьте, їдьте, – хихикнув він.
•            Які фантастичні  події сталися у замку  Підгірцях?

“Точно кінозйомки,” – вирішила Наталочка й пішла слідом за каретою, щоб трішки подивитися, якщо не проженуть. Вона навіть забула, що боса й невдягнена, так їй стало цікаво. Проминувши браму, опинилася у лункому дворі, вимощеному старим пощербленим камінням. Карета стояла перед сходами палацу; до неї підскочило двоє парубків у фраках, один відчинив дверцята, другий подав руку гарній панянці в чорному платті й діамантовому віночку. Ніжкою в блискучому черевичку вона ступила на сходи й побігла ними, поволочивши довгий шлейф.

Тим часом до зали увійшли офіціанти з великими тацями, на яких стояли наповнені келихи. Почалося частування, зала сповнилася кришталевим передзвоном і гучними вигуками – гукали всі, але ніхто не слухав.

•       Ваше здоров’я, пане Обжорський!
•       Ваше здоров’я, пане Жебрацький!
•       І ваше також, пане Забіяцький! – розкланювалися череваті пани.

Пан Забіяцький підняв до рота келиха завбільшки відро й не опустив його, поки всього не вицмулив. “Ну й пияк цей пан,” – подумала Наталочка. Музика змінилася: замість старовинного клавесина тепер щось шкварчало,

Все гарчало й верещало. Пани й панянки пішли танцювати, але то були якісь скажені танці. Пан Обжорський хвицав ногами, пан Жебрацький виписував кренделі, а пан Забіяцький бігав навкарачки і радісно кувікав. Панянка в чорній сукні теж танцювала, метляючи шлейфом. Але тепер навряд чи хтось назвав би її гарною: розв’язна посмішка і вульгарні жести робили її відворотною. На її шлейфі таки сиділа жаба – справжня, жива жаба, вона ворушилася, намагаючись утриматися на тканині, а врешті перескочила панянці на голову і всілася на діамантах.

Тут Наталочка помітила, що інше панство теж мало дивні прикраси.

В тої на шиї теліпався золотий скелетик, в іншої голову обвивав вуж, в того на зап’ясті зблискував череп, а замість ґудзиків біліли кістки.

Наталочці стало моторошно, і вона подумала, що варто змитися геть, поки її не помітили.

Проте її перепинив офіціант, припрошуючи випити вина. Дівчинка відмовилася, але він заповзявся пригостити її, пропонуючи пунш, тоді грог, тоді крюшон.

Щоб відкараскатися, вона взяла чарку з крюшоном і пригубила її.

Напій був холодний, шипучий, з приємним ананасовим запахом.

Наталочці здалося, що на шлейфі сиділа жаба, але що не привидиться поночі? Під’їхала ще одна карета, і парубки, не глянувши на дівчинку, заспішили туди. Тож вона, рада, що не спиняють, тихенько піднялася слідом за панянкою й увійшла до розкішної зали….

•            Хто ж  ці дивні істоти? (Чорти і відьмаки)
•       Вельмишановні гості! – гукнув він. – Маємо одну нагальну справу. Усі пам’ятають, якими затятими ворогами були для нас козаки. Вони воювали за віру! Чортів мали нізащо! Добре, що наша велика приятелька цариця Катерина їх понищила. Але сьогодні до нас прокралася дівчинка, яка хоче врятувати козацьку шаблю. Що з нею зробити?

За кожним його реченням залою мовби прокочувався стогін, а вкінці знявся несамовитий вереск.

•       Вхопити її! Задушити! Розірвати! – залементували чорти й відьмаки, зеленіючи від злості.
•            Дівчина втекла,  врятуватися їй допомогла  машина Машка.

Зупинка 5.  Олеський замок

Понад шість століть минуло з того часу, як виник на високому пагорбі у Олеську замок. Підвищення, на якому збудували замок, було основою укріплення. Нижче, по схилу гори, кільцем проходив вал із частоколом, а далі вал з водяним ровом. Навколо заболочена непрохідна рівнинна територія. На вершині пагорбу було збудовано фортечний, овальний у плані мур. Кілька разів замок був зруйнований і відбудовувався.  У одній із кімнат знайдено скарб. Зараз замок відреставрований. У ньому   створено музей-заповідник "Олеський замок" та відділ Львівської картинної галереї.

Це й було Олесько – нарешті таки воно.

Руснаки приїхали рано: замок ще не відчинили. Біля входу юрмилося чимало туристів, і автобуси ще прибували. Вочевидь Олесько належало до улюблених маршрутів. Тато подзвонив до пана Євгена, і той розповів, що привид більше не шаленів, але був засмучений і дуже наполегливо малював у повітрі щось схоже на косий язичницький хрест.

- Він тільки й уміє, що розмахувати руками, – розчаровано зауважила мама.

Нарешті увійшли до замку. За кованою брамою містився кам’яний дворик з гарматами, бійницями, з сувенірною крамничкою й касою, в якій продавали вхідні квитки. Знову, як і в Дубні, Руснаки ретельно розпитали музейних працівників про шаблю: чи бува не заїжджав сюди один дрібний чоловічина та не пропонував купити його знахідку. І так само, як у Дубні, ті розводили руками: ніхто не заїжджав, ніхто не пропонував, аякже, музей придбав би, але на жаль, на жаль...

На додачу до всього стало ясно, що загадка не про Олесько. Воно, без сумніву, було твердим горішком. Але далі горішка розгадка не просувалася.

- Чому Наталочку та її батьків ледь не заарештували? (підступна вихідна Антипка)

Зупинка 6.  Кам’янець-Подільський

Кам’янець Подільський – місто, в якому споруджено фортецю, що не має аналогів у Європі… Легенда говорить, що коли турецький султан Осман ІІ, тримаючи Кам’янець в облозі, запитав: «Хто збудував це укріплене місто?». У відповідь почув: «Сам Бог». «То нехай же Бог і здобуває його!» – сказав султан і, знявши облогу, відступив. Так за Кам’янець – Подільською фортецею закріпилася репутація “побудованої рукою Бога”. Природа подарувала фортеці високі прямовисні береги і широке русло річки , а людина спорудила високі стіни з амбразурами.

Яка пригода сталася із сім’єю Руснаків по дорозі до Кам’янця?

•       Ні, погоні немає, – вкотре озирнулася вона й раптом скрикнула: – Тату, он вони! Он!

Бо позаду вигулькнув знайомий чорний джип.

Що то була за погоня! Машка мчала, аж захлинався мотор. Здавалося, вона вже не торкалася колесами асфальту, а просто летіла над мокрою дорогою, блискучою від недавнього дощу. Проте чорний джип невблаганно наближався...  Поворот, ще поворот – Машка ледве вписалася, залетівши далеко на зустрічну смугу – і знов поворот – лет, зблиск, тріск...  Наталочка обережно розплющила очі. Перед ними цвіла веселка. Всі були цілі: тато, мама і, здається, Машка теж. Вона ніжно похитувалася: хить-хить. Мов колиска. Лишенько – Руснаки сиділи...  в кроні розлогого дерева.

•            Яка пісня допомогла батькові Наталочки зрозуміти, що вони мали їхати в Хотин? (Звучить фрагмент пісні)

А пісня дзвеніла, пориваючи за собою. Чоловіки за сусіднім столиком взялися її підспівувати:

Гей, вернися, Сагайдачний!

Візьми собі жінку,

Віддай тютюн-люльку,

Необачний!

Гей, долиною...

•       Ох я дурень! – раптом підскочив тато, гучно ляснувши себе по лобі. – Як я не здогадався! Сагайдачний! Ми мали їхати в Хотин!
•       Мій друже, – зауважила мама, – сядь, не лякай офіціантів і поясни все до ладу.

Хоча було й без того ясно. Вони забулися про Хотин, Хотинську фортецю, а саме там колись розігралася велетенська битва, в якій смертельно поранили Петра Сагайдачного, славетного гетьмана, знаменитого стрільця з лука-сагайдака, тобто там був і горіх, і стрілець, ну і так далі.

Зупинка 7. Хотинська фортеця

Це  найстаріше місто Чернівецької області, яке уже  відсвяткувало своє 1000-ліття. Фортецю кілька разів руйнували і відбудовували. Вона переходила з рук у руки, нею володіли і польські королі, і турецькі феодали, й українські козаки. У 1621 році під стінами фортеці відбулася нерівна битва польсько-козацького війська проти численної турецької армії. Тоді і склав свою голову легендарний гетьман Петро Сагайдачний. З 2000 року тут створено історико-архітектурний заповідник.

- Опишіть, якою постала Хотинська фортеця?

Фортеця стояла не на горі, а нижче, на пагорбі над водою. Напрочуд ошатна, струнка фортеця: вежі, мов панни в дахах-капелюшках, між ними високі акуратні зубчасті мури.

•       Гляньте...  В узорах жупани! – аж засміялася Наталочка й показала на мур.

Хоча вже посутеніло, але не настільки, щоб Руснаки не розгледіли узорів, викладених червоною цеглою на світлих стінах.

•       Фортеця мов у вишиванці...  Гарно, – замилувалася мама.

Все було точнісінько як у загадці. Все співпадало: і загадка, і привидова підказка. Цим разом вони не помилилися.

- Опишіть шаблю?

«В сутінках сяйнула гартована сталь. Це була справжня козацька шабля, схожа на місяць-молодик.У волинському торфі вона напрочуд добре збереглася. Руківя мала просте, без золота й діамантів… Усі дивились на шаблю, як заворожені»

•            Розкажіть, хто допоміг врятувати Шаблю?

(Разом зі своїми  друзями — пластунами зі Львова Северином та Василем Наталці таки вдається розгадати таємницю козацької шаблі. Миршавому не вдалося продати шаблю дебелому. Зашкодив наступ привидів , миршавий віддає шаблю Наталлоччиній

матері. Наталочці надали відзнаку пластунських вмілостей – Северин приколов на рукав пластунську нашивку. В епілозі – зустрічаємо шаблю в руках актора козака Андрія під час виконання вистави «Запорожець за Дунаєм»).

V. Підсумок уроку

- То з якими географічними назвами, історичними заповідниками, фортецями, замками ви зустрілися в повісті?

(Берестечко, де 1651 року під проводом Богдана Хмельницького відбулась одна із найтрагічніших в нашій історії битв — битва козаків з поляками, Дубно, Тараканівський форт, Олеський замок — резиденцію колишніх польських королів, Кам’янець-Подільська та Хотинська фортеці, Козацькі могили неподалік Берестечка).

     Разом з родиною Руснаків, подорожуючи  Україною, можна ознайомитись, запам’ятати  назви та місцезнаходження багатьох річок рідної землі, таких, як Дніпро, Ірпінь, Здвиж, Тетерів, Горинь, Золочівка, Стрипа, Серет, Гнізна, Золота Липа (є й така). А назви сіл! «Кругом не назви, а шедеври! Кобиловолоки! Болязуби! Або Ракобовти! Або Паликорови! Ще краще Печихвости», Ставища, Мрія, Царівка. Це все історичні назви. «Козаки не раз хитрували. Заманювали вороже військо в таке місце, щоб воно не мало куди розбігтися, тоді бикам — головешку під хвіст, і оскаженіле стадо стоптувало ворогів до цурки... Від того Печихвости і Паликорови». Звичайно, з точки зору милосердя не дуже то добре. Але такий був час, а деколи і безвихідь).

Гра «Географічне лото»

На картках зображення Хотинської фортеці, фортеці у Кам’янець –Подільську, замку в Дубно.

Завдання: скласти лото у такій послідовності: назва фортеці, художній опис, область, у якій розташована ця фортеця. Учням роздаються розрізані картки.

Пропоную закінчити речення:

На сьогоднішньому уроці  я дізнався(лася)…

                                                 я навчився(лася)…

                                                  мій найбільший успіх…

VIІ. Домашнє завдання 

Підберіть цитати для характеристики  героїв повісті «Таємниця козацької шаблі», на сторінках книжки авторка вмістила багато народних приказок  - випишіть їх, створіть власні ілюстрації до твору (за бажанням).