Управління розвитком особистості учня ПТНЗ

Про матеріал
У роботі висвітлюються питання управління розвитком особистості учня професійно-технічного навчального закладу як необхідного фактора навчання та виховання не лише фахівця, а насамперед суспільноактивної свідомої особистості. Основними шляхами досягнення повинно бути формування ціннісних, моральних і професійних орієнтацій.
Перегляд файлу

 

 

 

 

 

Управління розвитком особистості учня ПТНЗ

 

 

                                                   

          

                                                                                                                                                                                                                        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АНОТАЦІЯ

         У роботі висвітлюються питання управління розвитком особистості учня професійно-технічного навчального закладу як необхідного фактора навчання та виховання не лише фахівця, а насамперед суспільноактивної свідомої особистості. Основними шляхами досягнення повинно бути формування  ціннісних, моральних і професійних орієнтацій. . Позанавчальна робота проводиться з метою формування в учнів громадянської позиції, збереження й примноження моральних, культурних і наукових цінностей в умовах сучасного життя, вироблення навичок конструктивної поведінки на ринку праці, збереження й відродження традицій навчального закладу.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП__________________________________________________________ 4 

1.Теоретична частина __________________________________________ 8

1.1.Роль гуманізації. Основні поняття ___________________________8
1.2.Закономірності гуманізації освіти ________________________________10

2. Методична частина ____________________________________________ 14
2.1. Характеристика учасників навчального процесу в ПТНЗ____________ 14
2.2.Особливості контингенту учнів ПТНЗ____________________________ 15
2.3.Проведення психолого-педагогічної характеристики учня _________ 17
 

3.Практична частина _____________________________________________ 30
3.1.Розробка виховного заходу ________________________________ 30

4. Висновок___________________________________________________ 31

5. Список використаної літератури_________________________________ 33


 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

         Система освіти у будь-якій країні покликана сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, тому що саме навчальні заклади готують людину до активної діяльності в різних сферах економічного, культурного і політичного життя суспільства. Здатність навчального закладу достатньо гнучко реагувати на запити суспільства, зберігаючи накопичений позитивний досвід, має дуже суттєве значення. Професійно-технічна освіта посідає одне з провідних місць в оновленні економіки, практичному запроваджені досягнень науки і техніки, історично впливає на визначення основних напрямів роботи педагогічних працівників. Їхня діяльність спрямована на забезпечення високого рівня професійної підготовки майбутніх робітників, їхньої конкурентоспроможності, мобільності, творчої активності. У нових соціально-економічних умовах зростають вимоги до рівня культури й організації праці педагогічних працівників, їхнього теоретичного рівня, професійної етики, підвищення професійної кваліфікації і педагогічної майстерності. Інтенсивний розвиток сучасних технологічних процесів і підвищення вимог до якості реалізації виробничих функцій працівника зумовлюють необхідність удосконалення підготовки фахівців технічного профілю. Система професійно-технічної освіти повинна забезпечити навчання і виховання професіоналів, які легко орієнтуються в новітніх досягненнях своєї галузі діяльності, ерудованих, з розвинутим творчим мисленням, здатних ефективно вирішувати весь комплекс завдань, що постануть перед ними, з урахуванням гуманістичних пріоритетів та людських цінностей, до яких спостерігається потужна тенденція у сучасному суспільстві. В навчально-виховному процесі необхідно реалізовувати сучасні принципи організації навчального процесу, вдосконалювати зміст і структуру, форми та методи підготовки фахівців через парадигму пріоритету гуманістичних надбань людства й з метою гуманізації людських стосунків.
        Гуманізація – це процес створення умов для самореалізації, самовизначення учнів, орієнтація навчально-виховного процесу у професійно-технічних навчальних закладах насамперед на процеси формування особистості у всій багатогранній повноті її інтелектуального, культурного, психологічного і соціального розвитку.
         Головним у навчальному процесі стає не тільки формування професійних знань, практичних умінь, але й те, на що конкретно орієнтоване мислення фахівця, соціальний і професійний потенціал його практичної діяльності. Принцип гуманізації вимагає щоб усі навчальні дисципліни у навчальному закладі мали ту або іншу гуманітарну спрямованість, яка б формувала критичність мислення, привносила у викладання колізії історії, логіку традицій відповідної предметної галузі, її соціальну й економічну основу, етичні і моральні аспекти. Такий підхід, на нашу думку, може забезпечити підготовку тих, хто навчається, до життя і продуктивної роботи в нинішньому динамічному світі, усвідомлення свого місця в ньому, найважливіших питань буття.
           Отже, кінцевою метою професійно-технічної освіти, яка заснована на принципах гуманізації повинно стати виховання не лише фахівця, а насамперед суспільно активної свідомої особистості. Основними шляхами її досягнення повинно бути впровадження сучасних технологій та наукових досягнень у навчально-виховний процес, усунення уніфікації освіти й авторитарної педагогіки, підготовка нової генерації педагогічних кадрів, створення експериментальних осередків для відпрацювання педагогічних інновацій та освітніх модулів, подолання відчуження між педагогом та студентом, педагогічний оптимізм, педагогічна етика.
            З огляду на те, що інформаційно-пізнавальна парадигма сучасної освіти не виконує своєї конструктивної соціальної місії – не дає змогу адекватно формулювати і розв’язувати складні проблеми розвитку професійно-технічного навчального закладу, вона має поступитися соціально-культурній парадигмі, яка характеризується відкритістю, гуманізмом, внутрішньою діалогічністю, а тому відрізняється від традиційної.
Об’єкт дослідження - процес навчання та освоєння професії учнями в професійно-технічному навчальному закладі.
Предмет дослідження - шляхи і методи управління розвитком особистості учня ПТНЗ.
Мета дослідження – теоретичне обґрунтування шляхів і розробка методів управління розвитком учнів ПТНЗ.
Гіпотеза дослідження - формування особистості учнів буде більш ефективним, якщо в реалізації ідей гуманізації буде зроблено акцент не тільки на формування професійних знань, практичних умінь, але й на конкретно орієнтоване мислення фахівця, соціальний і професійний потенціал його практичної діяльності, а також на висвітлення зв’язків людини і природи, науки і життя.
        Методи, що застосовані при цьому, повинні бути орієнтованими на всебічне використання в усіх формах організації педагогічного процесу соціально-культурної парадигми, яка характеризується відкритістю, гуманізмом, внутрішньою діалогічністю, а тому відрізняється від традиційної.
Завдання дослідження:  проаналізувати стан наукової розробки проблеми і визначити її теоретичні основи; виявити зміст управління розвитком учня ПТНЗ; обґрунтувати шляхи управління розвитком особистості через гуманізацію навчання учнів; розробити та впровадити систему методів гуманізації навчання учнів професійного ліцею; розробити науково-методичні рекомендації з гуманізації навчально-виховного процесу Піщанобрідського професійного аграрного ліцею.
         Методологічними засадами дослідження є раціоналістичний антропоцентризм, згідно з положеннями якого у центрі наукової картини світу постає Людина, а також положення про діалектичний зв’язок форми і змісту, індивідуального, особливого і загального, єдності і боротьби протилежностей; уявлення гуманістичної соціальної психології про базові потреби людини, співвідношення індивідуалістичних і колективних тенденцій у розвитку особистості.
       Теоретичними засадами дослідження є уявлення про суб’єкт, суб’єктну взаємодію викладача і учня в системі особистісно-орієнтованого підходу, який базується на побудові педагогічного процесу діалогічного типу, положення про інтеграцію освітньої і виховної складових навчально-виховного процесу в єдину систему.
Методи дослідження:  аналіз літератури з питань гуманізації проводився для визначення рівня дослідженості проблеми; спостереження за діяльністю учнів, інтерв’ювання викладачів та майстрів виробничого навчання, анкетування використовувались для діагностики очікувань учасників навчально-виховного процесу. Головним методом дослідження був педагогічний експеримент.
       Дослідження проводилося протягом 2015 року в три етапи.
На першому етапі здійснювалося вивчення філософської, педагогічної, науково-методичної літератури, створювалася спеціалізована база даних, були сформульовані мета, завдання, гіпотеза дослідження, розроблено методику і проведено констатуючий експеримент. На другому етапі було проведено дослідження очікувань учасників навчально-виховного процесу. На третьому етапі створено теоретико-методологічну розробку системи гуманізації навчального процесу в професійно-технічному навчальному закладі.

 

 

 

 

 

 

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

  1.        РОЛЬ   ГУМАНІЗАЦІЇ.   ОСНОВНІ    ПОНЯТТЯ

          Сьогодення – це етап, що характеризується переоцінкою цінностей, критикою і подоланням того, що заважає подальшому руху вперед. Вищим гуманістичним змістом соціального розвитку стає затвердження ставлення до людини як вищої цінності буття.
        Людина як самоціль розвитку, як критерій оцінки соціального процесу є гуманістичний ідеал перетворень що відбуваються в країні. Поступальний рух до цього ідеалу пов'язаний з гуманізацією життя суспільства, в центрі планів і турбот якого повинна стояти людина з її потребами, інтересами, потребами. Тому гуманізація освіти розглядається як найважливіший соціально-педагогічний принцип, відображає сучасні суспільні тенденції побудови функціонування системи освіти.
         Гуманізація - ключовий елемент нового педагогічного мислення, затверджує полісуб'ектную сутність освітнього процесу. Основним змістом освіти стає розвиток особистості. А це означає зміну завдань, що стоять перед педагогом. Якщо раніше він повинен був передавати знання учням, то гуманізація висуває інше завдання - сприяти всіма можливими способами розвитку дитини. Гуманізація вимагає зміни відносин у системі «учитель - учень» (встановлення зв'язків співробітництва). Подібна переорієнтація тягне за собою зміну методів і прийомів вчителя.
        Гуманізація освіти передбачає єдність загальнокультурного, соціально- морального і професійного розвитку особистості. Даний соціально- педагогічний принцип вимагає перегляду цілей, змісту і технології освіти.
        Ключове поняття гуманістичної філософії освіти - «гуманізм».  Спроба визначити його зміст показує, що у цього поняття існує кілька значень. Їх зміна дозволяє усвідомити різні аспекти даної проблеми, хоча і викликає труднощі, пов'язані з визначенням конкретного змісту самого поняття «гуманізм».
   Так поняття «гуманізм» вживається, принаймні, у десяти значеннях:
назва епохи Відродження в різних культурних рухах, ідейних течій, напрямків громадської думки;
назва області теоретичного знання, яка віддає перевагу гуманітарним наукам;
характеристика марксистського світогляду, пролетарської ідеології, соціалістичного способу життя;
позначення моральних якостей особистості людяності, доброти і поваги;
визначення найважливішого чинника всебічного розвитку особистості;
вираження особливого ставлення до людини як найвищої цінності життя;
назва практичної діяльності, спрямованої на досягнення загальнолюдських ідеалів, та ін.
         Аналогічне становище спостерігається і щодо поняття «гуманність», яке часто ототожнюється з поняттям «гуманізм».
       Гуманізм як ідейно ціннісний комплекс включає в себе всі вищі цінності, вироблені людством на довгому і суперечливому шляху свого розвитку і які одержали назву загальнолюдських; людяність, свобода і справедливість, гідність людської особи, працьовитість, рівність і братство, колективізм та інтернаціоналізм і ін.
     Гуманізм найчастіше виступає як поняття філософсько-ідеологічне, як назва філософської системи, і тому його дослідження - компетенція філософських наук. Гуманність же частіше розглядається як психологічне поняття, в якому відображається одна з найважливіших рис спрямованості особистості.
     Гуманістичний світогляд як узагальнена система поглядів, переконань, ідеалів будується навколо одного центру - людини. А якщо гуманізм - це система певних поглядів на світ, то саме людина виявляється системоутворюючим фактором, ядром гуманістичного світогляду. При цьому його ставлення містить не лише оцінку світу, але й оцінку свого місця навколишньої дійсності. Отже, у гуманістичному світогляді як раз і знаходять своє вираження різноманітні ставлення до людини, до суспільства, до духовних цінностей, до діяльності, тобто, по суті, до всього світу в цілому.
       У психологічному словнику поняття «гуманність» визначається як 
«обумовлена моральними нормами і цінностями система установок особистості на соціальні об'єкти (людину, групу, живу істоту), яка представлена у свідомості переживаннями жалю й спільної радості, реалізується в спілкуванні та діяльності в аспектах сприяння, співучасті, допомоги ».
       Отже, гуманність - це якість особистості, що представляє собою сукупність морально-психологічних властивостей особистості, що виражають усвідомлене і співпереживаюче ставлення до людини як вищої цінності.
 

1.2. ЗАКОНОМІРНОСТІ ГУМАНІЗАЦІЇ ОСВІТИ
       Спираючись на висновки численних психолого-педагогічних досліджень можна сформулювати закономірності гуманізації освіти:
1. Освіта як процес становлення психічних властивостей і функцій обумовлений взаємодією зростаючої людини з дорослими і соціальним середовищем. Психологічні явища, наголошував С. Л. Рубінштейн, виникають у процесі взаємодії людини зі світом. А. Н. Леонтьєв вважав, що дитина не стоїть перед навколишнім світом один на один. Її ставлення до світу завжди передаються через ставлення інших людей, вона завжди включена до спілкування (спільну діяльність, мовленнєве і розумове спілкування) .
2. Серед гуманістичних тенденцій функціонування та розвитку системи освіти можна виділити головну - орієнтацію на розвиток особистості. Чим гармонійніше буде загальнокультурний, соціально-моральний та професійний розвиток особистості, тим більш вільним і творчим буде ставати людина.
3. Освіта буде задовольняти особисті запити, якщо вона, згідно

Л. С. Виготському, орієнтована на «зону найближчого розвитку», тобто на психічні функції, які вже дозріли у дитини і готові до подальшого розвитку.
4. Сьогодні є реальна можливість дати людині опанувати не тільки базовими професійними знаннями, а й загальнолюдською культурою, на основі якої можливий розвиток всіх сторін особистості, урахування її суб'єктивних потреб і об'єктивних умов, пов'язаних з матеріальною базою і кадровим потенціалом освіти.
      Розвиток особистості в гармонії із загальнолюдською культурою залежить від рівня освоєння базової гуманітарної культури. Цією закономірністю обумовлений культурологічний підхід до змісту освіти. У цьому зв'язку самовизначення особистості у світовій культурі - стрижнева лінія гуманітаризації змісту освіти.
5. Культурологічний принцип вимагає підвищення статусу гуманітарних дисциплін, їх оновлення, звільнення від примітивної повчальності і схематизму, виявлення їх духовності та загальнолюдських цінностей. Облік культурно історичних традицій народу, їх єдності із загальнолюдською культурою  - найважливіші умови конструювання нових навчальних планів і програм.
6. Культура реалізує свою функцію розвитку особистості тільки в тому випадку, якщо вона активізує, спонукає людину до діяльності.
Чим різноманітніше і продуктивніше значима для особистості діяльність, тим ефективніше відбувається оволодіння загальнолюдською і професійною культурою.
7. Процес спільного, соціально-морального і професійного розвитку особистості набуває оптимальний характер, коли учень виступає суб'єктом навчання. Ця закономірність обумовлює єдність реалізації діяльного і особистого підходів
Особистісний підхід припускає, що і педагоги, і учні ставляться до кожної людини як до самостійної цінності, а не як до засобу для досягнення своїх цілей.
8. Принцип діалогічного підходу передбачає перетворення позиції педагога і позиції учня в особистісно-рівноправні позиції людей, що співпрацюють. Таке перетворення пов'язане із зміною ролей і функцій учасників педагогічного процесу. Педагог не виховує, не вчить, а активізує, стимулює прагнення, формує мотиви учня до саморозвитку, вивчає його активність, створює умови для самовдосконалення.
9. Саморозвиток особистості залежить від ступеня творчої спрямованості освітнього процесу. Дана закономірність складає основу принципу індивідуально-творчого підходу. Він передбачає безпосередню мотивацію навчальної та інших видів діяльності, організацію самостійного руху до кінцевого результату. Це дає можливість учню відчути радість від усвідомлення власного росту і розвитку, від досягнення власних цілей. Основне призначення індивідуально-творчого підходу полягає у створенні умов для самореалізації особистості, у виявленні та розвитку її творчих можливостей.
10. Гуманізація освіти значною мірою пов'язана з реалізацією принципу професійно-етичної взаємовідповідальності. Готовність учасників педагогічного процесу взяти на себе проблеми інших людей неминуче визначається ступенем сформованості гуманістичного способу життя. Даний принцип вимагає такого рівня внутрішньої зібраності особистості, при якій людина не йде на приводу обставин, що складаються в педагогічному процесі. Особистість сама може творити ці обставини, виробляти свою стратегію, свідомо і планомірно удосконалювати себе.
        На сьогоднішній день, коли в соціально-економічному житті країни відбуваються небувалі зміни, коли всі ми думаємо про шляхи перетворення суспільного виховання, виникає необхідність вирішення нових завдань, що стоять перед нами. Одна з них та ж що стоїть перед суспільством у цілому: перехід від командно-бюрократичної до демократичної організації життя. 
Оновлений соціум повинен показати своє обличчя, перш за все дітям. 
       Стосовно до утворення це означає гуманізацію (передбачає посилення людяності, повага до людської гідності; любов до людини в навчанні та вихованні) (орієнтацію на учня, його потреби, можливості і психологічні особливості.
     Що необхідно мати на увазі під орієнтацією на учня? У чому полягають його можливості та психологічні особливості і які з них ми повинні враховувати в першу чергу? Чи, може, будь-який систематичний педагогічний вплив на учня варто зовсім скасувати, покластися на природний хід його розвитку? Джерелом психічного розвитку є соціальне середовище, що втілює особливості людського роду, який має засвоїти дитина.
       Психічний розвиток відбувається в процесі оволодіння людською культурою (знаряддями праці, мовою, творами науки та мистецтва і т.д., інакше відбуватися воно не може. Але дитина оволодіває культурою не самостійно, а за допомогою дорослих, в процесі спілкування з оточуючими людьми. Виховання і навчання - найважливіші форми такого спілкування, в яких воно відбувається систематично та планомірно.
       Таким чином, питання про необхідність систематичного педагогічного впливу на учня вирішується цілком однозначно: воно необхідне, тому що служить одним з основних шляхів передачі дитині суспільного досвіду, людської культури. Поза такої передачі психічний розвиток взагалі неможливий. Інша справа як, якими шляхами, в яких формах цей вплив здійснюється, щоб орієнтуватися на дитину, враховувати її інтереси і можливості і бути разом з тим найбільш ефективним.
      Отже, для того щоб придбати справді гуманістичний характер не на словах, а на ділі, виховання повинно здійснюватися в основному через організацію і керівництво дитячими видами діяльності та забезпечувати найкращі умови для розвитку в цих видах діяльності психологічних якостей, специфічних для віку і мають неминуще значення, в першу чергу образних форм пізнання світу і соціальних емоцій.
        Реальний процес психічного розвитку дитини включає набагато більш широке коло психічних властивостей і здібностей,  які необхідно враховувати при побудові системи навчання і виховання. Головне ж – розвиток кожної дитини йде своїм особливим шляхом, в якому загальні закономірності виявляються в індивідуальній формі. Тому облік вікових особливостей психологічного розвитку є основою розробки загальної стратегії та вимагає виявлення і врахування індивідуальних особливостей.

2.МЕТОДИЧНА ЧАСТИНА

2.1. СИСТЕМА НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ. ХАРАКТЕРИСТИКА УЧАСНИКІВ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ПТНЗ
       Всякий процес являє собою сукупність закономірних і послідовних дій, які спрямовані на досягнення певного результату. Сутність навчального процесу полягає в тому, що зовнішнє (об'єктивне) стає внутрішнім (суб'єктивним) перетворюючись в знання, свідомість, почуття, норми поведінки особистості. Основними учасниками цього процесу є суб'єкт - майстер виробничого навчання (або класний керівник), той хто здійснює процес виховання, об'єкт - учень. У зв'язку з отриманням України незалежності відбуваються зміни і в освіті. Перша особливість навчально- виховного процесу на сучасному етапі - це гуманізація і демократизація, які передбачають пріоритет особистості учня в навчально-виховному процесі. Пріоритет - сама особистість учня. Друга - здійснення особистісно-орієнтованого навчання  - передбачає формування позитивної адекватної «Я-концепції» особистості, основою якої є самоповага (любов до себе, відчуття кожним учнем власної гідності). Третя особливість - підхід до навчання та виховання як соціально-особистісного феномену.

 

 

 

2.2 ОСОБЛИВОСТІ КОНТИНГЕНТУ УЧНІВ ПТНЗ
1) Професійний принцип комплектування навчальних груп (на відміну від територіально-вікового принципу комплектування класів середньої загальноосвітньої школи).
         Наслідок: через те, що місце навчання учнів та місце проживання часто знаходяться один від одного далеко (територіально не пов'язані), часто важко налагодити контакти з сім'єю учня. В результаті цього мають місце: обмаль інформації про умови становлення особистості учня, методи виховання, що застосовувались, відірваність від сім’ї під час проживання в гуртожитку;
2) Мотиви вступу на навчання в дане ПТНЗ, як правило, не пов'язані з отриманням професії, за якою здійснюється навчання (вступають до профтехучилища тому, що: найближче від місця проживання; тут вже навчаються друзі, подруги; після закінчення ліцею за отриманою в ньому професією можна влаштуватися на підприємство, де працюють батьки, які домовляться про хороше робоче місце тощо).
      Наслідок: відсутність інтересу до професії, бажання оволодіти саме цією професією через неповя'заність з нею подальших життєвих планів. Як результат - за три роки навчання може виникнути не тільки стійка байдужість до навчання, але і до праці взагалі.
3) На навчання в ліцеї часто вступають учні, інтереси яких в школі не проявились чи не були виявлені їх вчителями («сірі мишки»).
       Наслідок: соціалізація даної частини контингенту учнів ускладнена. Вона не змогла закінчитися в школі і ускладнюється в ліцеї, оскільки відсутність стійких інтересів робить неможливим плинність процесу входження до суспільства соціально-значимими шляхами. Дана група учнів, при умові відсутності у них інтересів і успіхів у навчанні, несе в собі потенційну загрозу асоціальної поведінки, оскільки таку поведінку вони нерідко розглядають як єдино можливий спосіб соціалізації.
4) Нерідко серед учнівського колективу профтеліцею зустрічаються учні, з якими в школі працювали малокваліфіковані вчителі.
        Наслідок: ці учні не можуть, чи не хочуть, продовжувати навчання в школі, у багатьох з них сформоване стійке негативне ставлення як до навчання, так і до педагогів.
5) Частина контингенту учнів ліцею складають учні з відхиленнями в поведінці, яких можна охарактеризувати як «педагогічний брак».
        Наслідок: якщо в шкільному класі таких учнів 3-5 чоловік, то в силу специфіки тієї чи іншої професії чи місця розташування ліцею з них може бути сформована вся навчальна група.
6) В навчальній групі зібрані учні з різних шкіл, з якими працювали вчителі, що представляють різноманітні наукові школи виховання, що відображалось в методах виховання, які вони застосовували.
        Наслідок: неодноманітне ставлення учнів до членів педагогічного колективу (і дорослим взагалі), до дисципліни, до одногрупників, до самого себе тощо.
7) Одностатевий стан навчальних груп в силу специфіки тієї чи іншої професії.
        Наслідок: відсутність такого об'єктивно необхідного для підлітків і юнаків виду спілкування, як спілкування з однолітками протилежної статі.
          Все це спостерігається на фоні загальних прорахунків освіти:
1.відсутність уваги до конкретної людини і знань про неї;
2.вербальний (словесний) підхід до навчання та виховання і методи, пов'язані з ним;
3.заборонно-обмежувальний стиль виховання;
4. відсутність уваги педагогів до розвитку в учнів загальнолюдських рис особистості (гідності, достоїнства, порядності, доброти, милосердя тощо);
5. відсутність диференційованого підходу до юнаків та дівчат;
6. фрагментарність, відсутність цілісного підходу до виховання, тобто відсутність організованої життєдіяльності учнів у стінах навчального закладу (виділялись окремі сторони виховання - естетичне, трудове, моральне та ін.).
 

2.3. ПРОВЕДЕННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ

 

 

Визначення особистісно-орієнтованого підходу

Особистісно-орієнтований підхід означає врахування природо-згідних особливостей кожної особистості, надання їй адаптивної ниші для повнішого розкриття здібностей і можливостей.

У навчальному закладі, основою навчання якого є особистісно-орієнтований підхід, велике значення мас правильна організація психологічної служби, психологічна компетентність педагогів.

Ефективність особистісно-орієнтованого підходу визначається перш за все тим, наскільки він може забезпечити основні психологічні умови, які сприяють розвитку особистості учнів.

Особистісно-орієнтований підхід як система складається з наступних циклів:

Вивчення особистості учня.

Перш ніж впливати на формування особистості учня, безумовно, потрібно її вивчити, зрозуміти мотиви дій, пізнати індивідуально психологічні особливості, ступінь їх впливу в колективі.

2. Прогнозування виховання учнів.

Наступним циклом є прогнозування виховання учнів на основі його пізнання. Прогноз виховання найчастіше залежить від диференційованої групової або індивідуальної програм.

3. Здійснення групових та індивідуальних програм навчання і виховання. Основою реальної роботи є прогнози, форми і методи, які здійснюються у трьох напрямах. Першим є індивідуальне виховання особистості в колективі з урахуванням того, що колектив виступає своєрідним суб'єктом виховання його членів. Другим напрямом с індивідуальна робота педагога за програмою. Тут здійснюється саме індивідуальне виховання, причому воно може відбуватися і в колективі, і наодинці.

Третій напрям - керівництво самовихованням учнів.

Перш ніж говорити про психологію підлітка, слід нагадати про психологічні поняття, якими широко користуються в педагогічному середовищі.

Поняття особистість багатопланове. Особистість якісно нове утворення, яке формується завдяки життю в суспільстві в реальних стосунках макро- і мікросоціального середовища. Суспільно-історичні об'єктивні умови і соціальні закони розвитку суспільства визначають її формування. Особистістю не народжуються, а стають в процесі спілкування і діяльності.

Особистість - це конкретна людина як носій свідомості. В кожній особистості включено не тільки наявне, але і минуле і майбутнє, тому що досвід і складні форми задоволення потреб, система відносин певною мірою залишаються постійною.

Особистість може бути гармонійною і дисгармонійною, може відрізнятися широтою і однобічністю, пластичністю і конфліктністю і т.д. Особистість може самоудосконалюватися, розвиватися, але також і деградувати, розпадатися.

Однією з умов розвитку особистості є те, що розугодженість між потребами, що розширяються, і колишніми можливостями особистості. Людина вимушена перебудовувати, розвивати свою діяльність, щоб задовольнити ці потреби. Таким чином, діяльність веде до психічного розвитку. Психічному розвитку сприяють і нові форми і методи навчання. Провідним типом діяльності в підлітковому віці є навчання і спілкування.

Особлива і несхожа на інших особистість у повноті її духовних і фізичних властивостей характеризується поняттям «індивідуальність». Індивідуальність виражається у наявності різного досвіду, знань, думок, переконань, у відмінностях характеру і темпераменту, індивідуальність свою ми доводимо, затверджуємо.

Мотивація, темперамент, здібності, характер - основні параметри індивідуальності. Нижче приводяться основні поняття та їх визначення.

Особистість - це активно засвоююча і цілеспрямовано перетворююча природу, суспільство і самого себе людина, що володіє унікальним, динамічним співвідношенням просторово-часових орієнтацій, змістовних спрямованостей, рівнів освоєння і форм реалізації діяльності, яка забезпечує свободу самовизначення у вчинках і міру відповідальності за їх наслідки перед природою.

Спрямованість - найважливіша властивість особистості, в якій виражається динаміка розвитку людини як суспільної істоти, головні тенденції її поведінки.

Потреба визначена людиною потреба в певних умовах життя і розвитку.

Мотиви - пов'язані із задоволенням певних потреб спонукання до діяльності, що відповідають на питання «Заради чого вона скоюється?». Мотив припускає знання про ті матеріальні або ідеальні об'єкти, які здатні задовольнити потребу, і ті дії, які здатні привести до її задоволення.

Темперамент - характеристика індивіда з боку нервово-динамічних особливостей його психічної діяльності.

Здібності - психічні властивості, що є умовами успішного виконання якої-небудь однієї або декількох діяльностей.

Характер - сукупність стрижньових прижиттєво сформованих властивостей - відносин людини до світу, які накладають відбиток на всі його дії і вчинки.

Емоційність - сукупність якостей, що описують динаміку виникнення, протікання і припинення емоційних станів; чутливість до емоціогенних ситуацій.

Активність - міра взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем; інтенсивність, тривалість і частота виконуваних дій і діяльності будь-якого роду.

Саморегуляція - регуляція суб'єктом своєї поведінки і діяльності.

Спонукання - мотиваційний компонент характеру.

Воля - потреба в подоланні перешкоди, свідома мобілізація особистістю своїх психічних і фізичних можливостей для подолання труднощів і перешкод, для здійснення цілеспрямованих дій і вчинків.

 

Психологічні особливості підліткового віку

 Якщо на ранньому етапі формування особистості рівень відносин диктується головним чином дорослими, то в підлітковому віці вони визначаються розширеними суспільними обов'язками, навчанням і зростанням індивідуальної самосвідомості. У цей період значно змінюється соціальний статус підлітка.

У підлітковому віці відмічається виразна спрямованість свідомості на самого себе. Усвідомлення себе особистістю відбувається у підлітка в процесі спілкування з однолітками. Самопізнання себе, виділення і зіставлення свого «я» з іншими створюють умови для самовдосконалення. Підліток, оцінюючи свої здібності, успіхи, зовнішню привабливість, моральний вигляд, свою соціальну роль у колективі, свої недоліки, емоційно переживає все це і прагне завоювати пошану і довіру оточуючих. На основі співвідношень між рівнем домагань і реальними успіхами в нього формується відповідно висока або низька самоповага, яка не в меншому ступені залежить і від оцінки підлітка оточуючими. У підлітків звичайно наголошується завищена самооцінка і рівень домагань, що при неуспіху в навчальній, спортивній та інших видах діяльності нерідко приводить до афективних реакцій, а при хронічному неуспіху - невпевненості в своїх можливостях і навіть до появи стійких негативних властивостей особистості. Тому викладач зобов'язаний вчасно регулювати адекватність самооцінки підлітка без збитку для формування його особистості. Постійне підкреслення його збитковості в тій або іншій діяльності може залишити незгладимий слід.

Негативну роль може зіграти і переоцінка себе підлітком, оскільки це сприяє формуванню зарозумілості, самовдоволення, прагнення протиставляти себе колективу. Формування суб'єктивного «я» тісно пов'язано з самосвідомістю (відображено в пам'яті) і тим самим може сприяти формуванню збиткової особистості. Рівень самосвідомості у підлітка коливається в широкому діапазоні і залежить від багатьох чинників (мікросоціального середовища, віку, рівня розвитку інтелекту і т. д.). Рівень самосвідомості у підлітків, як правило, не досягає вищих форм, коли людина усвідомлює себе членом суспільства в цілому і свідомо підпорядковує свою спрямованість його цілям.

 

Психолого-педагогічна діагностика

особистості учня

Дослідження педагогом особистості підлітка може бути здійснене за допомогою доступних методів: бесіди (вивчення біографії), спостереження, аналізу продуктів діяльності і аналізу незалежних характеристик, одержаних від інших осіб. Повніше знання про підлітка можна одержати при використовуванні всіх цих методик. Питання, які можуть бути пред'явлені при вивченні особистості такого учня, наводяться нижче. Ці питання слід співвідносити з віком досліджуваного підлітка.

Відомості про учня бажано одержати спочатку із слів батьків, які інформують про його ранні роки і допоможуть розкрити те мікросоціальне середовище, де формувалася його особистість. Бесіда з підлітком може бути ефективна тільки у тому випадку, коли з ним встановлені довірчі стосунки і хороший психологічний контакт. Батьки і підліток повинні усвідомити, що відомості про нього збираються з єдиною метою - допомогти йому стати краще, звільнитися від небажаних рис вдачі, шкідливих звичок, підвищити успішність, освоїти професію і т.д. Тільки тонкий психологічний контакт і педагогічний такт дозволять вивчити особистість і на цій основі намітити перспективний план її життєдіяльності.

Приведемо зразкову схему вивчення особистості підлітка. Після загальних даних про підлітка виявляються короткі біографічні відомості, в якій сім'ї він народився і як протікав психічний і фізичний розвиток у шкільному періоді. Виявляються:

  • Особливості сімейного виховання;
  • особливості поведінки в суспільстві однолітків;
  • у якому віці пішов до школи і як давалося навчання;
  • які предмети викликали інтерес;
  • по яких дисциплінах не встигав і з якої причини;
  •  які були захоплення;
  • як будувалися стосунки з однолітками, батьками і вчителями;
  •  чи виконував суспільні доручення.

Оцінюються характерологічні особливості:

  • відношення до себе;
  • інших людей, до праці (працелюбний, ледачий та ін.);
  •  до загальних і власних речей;
  • ініціативність,
  • самокритичність,
  •  скромність,
  • самостійність,
  • товариськість,
  • рішучість і т. д.;
  • здібності і рівень їх розвитку;
  • звички, в тому числі й шкідливі;
  • перенесені фізичні та психічні травми.

Біографічні дані повинні збиратися в тісному зв'язку з тими соціально-побутовими умовами, в яких протікало реальне життя підлітка, з урахуванням складу, віку, занять членів сім'ї, матеріального добробуту і житлово-побутових умов. Оцінюється характер і матеріально-культурний рівень батьків, взаємостосунки в сім'ї і особливе ставлення до дітей, взаємовідношення сім'ї та навчальною закладу.

Після ознайомлення з попереднім життям підлітка і особливостями його мікросоціального середовища визначаються психічні властивості і якості, по яких можна скласти уявлення про особистість в цілому. При виявленні змісту спрямованості особистості слід визначити домінуючий вид потреб; з'ясувати, в яких предметах і речах він має потребу; наскільки органічні, матеріальні потреби сприяють психічному і фізичному розвитку, формуванню особистості, або ж вони задовольняються безрозсудно; визначити прояв пізнавальних і естетичних потреб і форми їх задоволення, потреби в суспільно корисній праці й реальні прояви їх. Оцінюється спрямованість інтересів і схильностей, їх стійкість, глибина, ідеал, до якого прагне підліток, наскільки усвідомлює він себе членом суспільства і своєю поведінкою відповідає його нормам; на якому ступені активності і життєві позиції він знаходиться, його цілеспрямованість; чи намічає цілі в міру своїх сил або ставить їх вище (нижче) за свої можливості.

Під час бесіди слід звернути увагу на зовнішній вигляд, загальний фізичний розвиток, особливості одягу підлітка, оцінити, чи легко він вступає в спілкування і в яких випадках ухиляється у відповідях на поставлені питання, з'ясувати особливості мови, мислення, пам'яті і уваги.

Послідовність збору інформації про підлітка і чітка логічна структура зібраного матеріалу повинні дозволити викладачу, майстру виявити «фонд особистості» і на цій основі будувати реальний план виховання.

 

Дослідження індивідуально-типологічних

особливостей учня

Основними, стрижньовими, найістотнішими властивостями людини, які визначають його загальний вляд вигляд і його поведінку, є характер. Тісно пов'язаний  із спрямованістю особистості, характер людини разом з тим має своєю передумовою темперамент. Темперамент і характер відмінні і разом з тим тісно пов'язані один з одним.

Темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота. Він відображає в основному динамічні аспекти поведінки, переважно природженого характеру. Особливості темпераменту людини - важлива умова, яку слід враховувати при індивідуальному підході у вихованні, навчанні і всебічному розвитку.

Описова характеристика темпераментів:

Характеристика

Холерик

Сангвінік

Флегматик

Меланхолік

Емоції

сильні, короткочасні

поверхневі, короткочасні

слабкі

глибокі,

тривалі

Настрій

нестійкий

стійкий, життєрадісний

стійкий, без великих радощів і печалей

нестійкий,

переважає песимістичний

Мова

гучна, різка, нерівна

гучна, жива, плавна

монотонна, повільна

тиха

Терпіння

слабке

помірне

дуже велике

дуже слабке

Адаптація

хороша

відмінна

повільна

важка

Товариськість

висока

помірна

невисока

низька (замкнутий)

Поведінка

агресивна

миролюбна

стримана

істерична

Відношення до критики

збуджене

спокійне

байдуже

образливе

Діяльність

захоплена

енергійна

невтомний трудівник

нерівномірна

Відношення до нового

позитивне

байдуже

негативне

позитивне і негативне

Відношення до небезпеки

бойове, ризиковане

обачливе, без ризику

холоднокровне, незворушне

тривожне, розгублене, пригнічене

Оцінка своїх здібностей

значна переоцінка

деяка переоцінка

реальніша

недооцінка

Навіюваність

помірна

невелика

слабка

велика

 

Відомий психолог К. Юнг підрозділяє людей за складом особистості на екстравертів («вивернутих зовні») і інтровертів («споглядаючи всередину себе»). Екстраверти товариські, активні, оптимістичні, рухомі, по темпераменту вони сангвініки або холерики. Інтроверти нетовариські, стримані, відокремлені від всіх, у своїх вчинках орієнтуються в основному на власні уявлення, серйозно відносяться до прийняття рішення, контролюють свої емоції. До інтровертів відносяться флегматики і меланхоліки.

Як основний використовується тест Айзенка (підлітковий варіант), шкала градації результатів, розроблені типологічні характеристики і рекомендації щодо корекції.

 

Етапи роботи:

  1. Проведення тесту.
  2. Підрахунок результатів.
  3. Градація результатів за таблицею типів.

4. Відбір даних, де бал за шкалою «Неправда» більше

5. Ці результати вважаються недостовірними, необхідно повторити тестування через деякий час.

 

Дослідження спрямованості особистості учнів

У психології спрямованість особистості розглядають як стійку домінуючу систему мотивів, яка визначає вибірковість стосунків і активність людини, значення її життя. Спрямованість особистості - це її цілі, мотиви, інтереси, ідеали, світогляд, переконання і т.д.

У підлітковому віці починає формуватися світогляд як основний мотив і регулятор поведінки. Підлітки можуть прогнозувати наслідки своїх вчинків і відповідним чином планувати їх. Вони активно опановують наукові знання про природу, людські відносини, і це робить їх вчинки більш цілеспрямованими і послідовними. Проте світогляд у підлітків ще не відрізняється цілісністю, змістовністю і надійністю, він може змінюватися під впливом кіно і телебачення, особистих невдач і т.д. Все це вимагає великої уваги і активності з боку викладача, майстра, щоб світогляд став переконанням.

Спрямованість особистості, може бути суспільною, діловою або особистісною. Формування науковості світогляду, глибини переконаності залежатиме від активності самого підлітка, його самостійності в надбанні знань і рівня його інтелектуального розвитку.

 

Професійна мотивація учня

Мотивація, що обумовлює поведінку і діяльність, має вплив на професійне самовизначення, на задоволеність людини своєю працею. Професійна мотивацій - це дія конкретних спонукань, які обумовлюють вибір професії і тривале виконання обов'язків, пов'язаних з цією професією.

Професійна мотивація динамічна, мінлива і є безперервним процесом, що протікає під постійною дією об'єктивних і суб'єктивних чинників. Структуру професійних мотивів можна виявляти на різних етапах становлення або розвитку професіонала.

Професійна мотивація формується в результаті цілеспрямованої діяльності школи, училища, технікуму, вузу. При розгляді проблем, пов'язаних з професійною мотивацією, питання про вплив мотивації на успішність діяльності є одним з основних. Загальновизнано, що від вираженості професійних мотивів залежить ефективність діяльності.

 

Дослідження комунікативної сфери учнів

Спілкування з однолітками стає для підлітка провідним мотивом діяльності, так що на другий план відходять і спілкування з дорослими, і навчання. В групі можна порівняти себе з іншими, оцінити свої успіхи і невдачі, зайняти належне положення, одержати визнання, пошану серед однолітків; своїми діями (не тільки соціально позитивними) затвердитися в їх очах.

У підліткових групах формуються більш диференційована соціальна орієнтація і соціальне сприйняття. Старші підлітки частіше перебільшують свої якості і адекватніше оцінюють оточуючих, їх внутрішній світ. У групі відбувається пізнання один одного, вибір товариша і особистого друга. Дружні відносини у підлітків виникають звичайно на основі їх взаємної привабливості, психологічної сумісності або загальних інтересів.

Для дослідження комунікативних, міжособистісних, лідерських особливостей учнів існує багато методик. Серед них метод соціометрії (Дж. Моренно), що дозволяє визначити соціостатус учня в колективі і побудувати соціограму, яка відображає частоту і спрямованість зв'язків у колективі.

Види і особливості акцентуацій характеру

Початкові ознаки педагогічної занедбаності звичайно виявляються в різноманітних змінах емоційної сфери - нестійкості емоцій, зниженому настрої, дратівливості, негативному відношенні до предмету, в якому підліток не має успіху, до вчителя-предметника і т.д. Хронічна емоційна напруженість в подібних випадках звичайно знаходить вихід у посиленому спілкуванні з однолітками поза навчальним закладом. Поступово змінюється характер підлітка, отримується негативний досвід і особистість може в цілому змінитися в негативному напрямі.

Як відомо, найстійкіші особливості істотних властивостей особистості виражаються в характері. У структурі характеру виділяють зміст (властивості, що виражають відношення до інших людей, самого себе, праці, речей і т. д.) і форма зовнішнього прояву відносин у вигляді вчинків, дій, міміки, пози, ходи. мови і т.д. Формування характеру починається з раннього дитинства і визначається суспільними закономірностями. Проте формування характеру залежить і від природної організації людини (вік. темперамент, стать), а також від його індивідуальних потреб, інтересів, схильностей, складу розуму і т.д. Психологами встановлено, що нова риса характеру формується в реальній ситуації, яка повинна бути пережита (етап психічного стану) і потім закріплена. Тому недаремно в народі говорять: «Посієш вчинок - збереш звичку,  посієш звичку - збереш характер, посієш характер - збереш долю».

Характер в підлітковому віці виявляється багатоманітно. У підлітка можуть бути виражені доброзичливість і жорстокість, чуйність і зарозумілість, вимогливість і потурання, принциповість і безпринципність, відповідальність і безвідповідальність, скромність і зарозумілість і т. д., по суті, всі ознаки, які мають місце і у дорослих.

Своєрідність характеру в підлітковому віці звичайно виявляється в його «загостренні», акцентуації.

Для визначення типів акцентуації використовується тест Шмішека або методика аутоідентифікації акцентуації характеру З.Г. Ейдеміллера, за допомогою якої можна одержати психологічний портрет представника того або іншого типу акцентуації.

Для вивчення особливостей «важкого» підлітка і складання коректуючої програми для роботи з ним добре зарекомендував себе метод Стотта.

В основі методики Стотта лежить фіксація форм дезадаптованої поведінки за результатами тривалого спостереження за підлітком. Методика отримала назву «Карта спостереження». Методика передбачає наступні вимоги:

  •   виділення однозначних, відносно елементарних фрагментів поведінки дитини, підлітка;
  •   згрупування цих фрагментів у визначенні синдроми, тобто їх класифікація;
  •   визначення взаємовідношень між цими фрагментами.

Карта спостережень складається із 198 фрагментів фіксованих форм поведінки. Ці фрагменти згруповані в 16 синдромах.

 

 

Розвиток відповідальності особистості

Відповідальність є важливою характеристикою особистості, це те, що відокремлює соціально зрілу особистість від соціально незрілої. У теперішній час в психології розповсюджена концепція про два типа відповідальності (так звана теорія локуса контролю). Говорячи про локус контроля особистості, мають на увазі схильність людини вбачати витоки управління своїм життям або у зовнішньому середовищі (екстернальний локус контролю), або в самому собі (інтернальний локус контролю). Якщо людина більшою мірою приймає відповідальність за події, що відбуваються в її житті, на себе, пояснюючи їх своєю поведінкою, характером, здібностями - це інфернальний локус контроля. Про екстернальний локус контролю кажуть, якщо людина схильна приписувати відповідальність зовнішнім факторам:               іншим людям, долі, випадковості, оточуючому середовищу. В багатьох дослідженнях встановлено, що інтернали більш впевнені в собі, більш спокійні та доброзичливі, більш популярні. Чим більше людина вірить, що все в житті залежить від її особистісних зусиль, тим у більшій мірі знаходить він у житті сенс і мету. Екстерналів же відрізняє підвищена тривожність, безпокійність, менша терпимість до інших і підвищена агресивність,  менша популярність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.
Гуманізація освіти і демократичний стиль педагога,
аналіз вимог до сучасного уроку в контексті означеної проблеми дав можливість зробити такі висновки:
традиційна технологія уроку, яка була започаткована на початку ХVII
століття, уже не в змозі розв’язати проблеми сучасної освіти на рівні суб’єкт-
суб’єктних взаємин учасників навчально-виховного процесу;
в основі технології,  яка дасть змогу сучасному вчителю отримати об’єктивну інформацію про рівень знань учня, лежать такі головні прийоми:
зміна форми пояснення та перевірки теоретичних знань;
поетапна діагностика ступеня засвоєння нових понять індивідуально
кожним учнем;
корекція, самооцінка, самоконтроль знань учнів за допомогою систем
тестових завдань.
До активних способів гуманного впливу вчителя на учня можна віднести
такі, як:

  • приведення учня в робочий стан без примусу;
  • зняття страху за можливі неправильні дії та їх наслідки;
  • пристосування навчального процесу до особистості кожного учня;
  • кожен учень має працювати на уроці в своєму індивідуальному режимі;
  • зміну способу реалізації зворотного зв’язку (контроль, взаємоконтроль, самоконтроль);
  • період роботи учня у самостійному режимі.

 В умовах кардинального оновлення системи освіти на засадах демократизму та гуманізму основою формування суб’єкт-суб’єктної взаємодії учасників навчально-виховного процесу можуть слугувати поради видатного педагога гуманіста В.О.Сухомлинського: “Умій відчути поруч із собою людину, умій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ, радість горе, біду, нещастя. Думай і відчувай. Як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини. Не завдавай своїм вчинком своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину в якої горе... Не будь байдужим”.
       За результатами освітньої практики розробка та втілення нової моделі
навчально-виховного процесу має базуватися на суб’єкт-суб’єктній взаємодії
його учасників.
       Вирішення глобальної культуроосвітньої проблеми, що стосується
взаємовідносин учителя і учня, залежить від етичної позиції, яку займає
вчитель.
       Формуючи свою етичну позицію, кожен вчитель, при бажанні, може
скористатися такою порадою: «Вивчайте і аналізуйте свої взаємини з
людьми!»:
- Проходячи через стосунки із сотнями, тисячами людей, завжди
пам’ятайте про фактор справедливості і використовуйте його як правильну психологічну настанову у спільній взаємодіючій діяльності.
- Накопичення образ, неправильна психологічна настанова у взаєминах,
втрата довіри, приховані надії – це причини, які заважають зберегти
справедливість у ваших взаєминах з людьми.
- Успіх у взаєминах чекає на людину, яка зможе дати іншій людині те,
що вона хоче отримати.
- Щоб отримувати задоволення від взаємин, варто засвоїти такі правила:
«Роби для інших те, що хотів би ти одержати для себе».; «Роби для інших те,
що б вони хотіли, щоб ти зробив для них».
- Підтримання гуманних взаємин обумовлюється адекватним
сприйняттям, позитивним очікуванням, правильним вибором мети,
заохоченням позитивної дії.

 

ЛІТЕРАТУРА
1. Гуревич Р. С. Теорія і практика навчання в професійно-
       технічних закладах: [монографія] / Гуревич Р. С. — Вінниця: ДОВ
       «Вінниця», 2008. — 410 с.
 

  1. Державна національна програма “Освіта” (“Україна XXI століття”). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.

 

  1. Добрускин М.Е. Концептуальные основы гуманизации и гуманитаризации высшего технического образования // Гуманізація і гуманітаризація вищої технічної освіти. Збірник праць. Всеукраїнська науково-методична конференція. – Харків, 2000. – С.5-6. 6. Закон України “Про вищу освіту” від 17 січня 2002 р. №2984 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 8. – С. 3-43.

 

  1. Зязюн І.А. Світоглядні приоритети педагогіки. - В кн.: Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми.- Київ-Винниця, 2002.-С.10-16.

 

  1. Леонтьев А.Н. Личность. Мотив. Деятельность.- М., 1970. – 141 с.

 

  1. Моляко В.О. Концепція виховання творчої особистості //Рад.школа, 1991.-№5.–С.47-51.

 

  1. Національна доктрина розвитку освіти // Офіційний вісник України. – 2002. – № 16. – С. 2-14.
     
  2. Педагогічна книга майстра виробничого навчання: навч.-метод.
    посібник / [Н. Г. Ничкало, В. О. Зайчук, Н. М. Розенберг та ін.]: за ред.
    Н.Г.Ничкало, 1994 — 383с.

 

  1. Платонов К.К. Структура и развитие личности. – М.,1986.– 256 с.

 

  1. Пономарев Я.А. Психология творчества и педагогика. – М., 1976. – 280 с.

 

  1. Психологія праці та професійна підготовка особистості /Під ред. П.С.Перепелиці та В.В.Рибалка. – Хмельницькій, 2001.- 330 с.

 

  1. Устемиров К., Профессиональная педагогика / Шаметов Н. Р., Васильев И. Б. / под ред. К. Устемирова. — Алматы, 2005. — 432с.

 

1

 

docx
Додано
1 серпня 2019
Переглядів
2391
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку