Урок літератури рідного краю у 5 класі "Казки мого села"

Урок літератури рідного краю

Тема. Казки мого села.

Мета. відкрити учням таємниці легенд і переказів рідного краю, заохочувати до пошуково-дослідницької роботи;

             • познайомити із творчими людьми рідного села;

             • прищеплювати любов до отчої землі, її оберегів;

             • виховувати патріотів-українців.

Обланання: історія с. Селець, карта-схема с. Селець, фоторепродукції з видами Сельця, підбірка віршів « Наш вродливий Селець » Марії Мосійчук

Хід уроку

І. Організація класу до роботи.

Вчитель.

Сьогодні принесла я вам калини…Вона ще є в душі старого лісу, де олень спить побіля олениці, поклавши в ялівець козачий роги, де вічність під крилом нічної птиці сивенько дихає, і дух її вологий вкриває памороззю дивною пір’їни. Сьогодні принесла я вам калини…вона ще є у незрубимій пущі. Я знаю стежку. Джерела там студені, там вітер притуля до губ флояру і довго тужить голосом низинним. Сьогодні принесла я вам калини.

Калина

Я –Калина – Україна

Казка рідного села

Пригорніться до народу

І до свого джерела.

Ми всі на землі своїй

Різні і рідні

Будьмо ж премудрої матері гідні.

Кров наша спіла, мов гроно калини.

І не вмирає душа наша й пісня.

ІІ. Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Вчитель

Діти, розкусіть ягоду калини і відчуйте присмак рідної землі, що зветься Україною.

( діти розкушують ягоди калини ). Ну як вам, діти? Солодко? Гірко?

 Ось так і нам , українцям, на нашій життєвій дорозі – і солодко, і гірко було. Та є у нашого народу оберіг, який вічний.

 Послухайте:

« Коли на Україну нападали вороги зі сходу і заходу, півдня і півночі, коли в нерівних боях полягли кращі захисники народу, на Велику Раду зібралися старі вожді, наймудріші книжники, сліпі кобзарі. « Що чинити далі? – з болем і розпачем запитували вони. – Розбиті наші останні полки, захоплені ворогами останні фортеці…» І тоді піднялися найдревніші із кобзарів: - Неправда, - сказали вони, - останній полк ніколи не може бути розгромлений, остання фортеця ніколи не здається! Бо це те. що в душі кожного; наша мова, наша дума, наша пісня, прадавні звичаї і традиції. Їх можна віддати, лише добровільно. Але ми не віддамо! Бо ми народ одвічний, потужний і життєдайний. Биті, знекровленні, палені й топтані, ми знову піднімемося з руїн, з попелу, і знову воскреснемо, розквітнемо, забуяємо!..».

 Ми будемо доти, діти, допоки будемо пам’ятати свої корені: хто ми? Чиїх батьків? Де коріння роду? І сьогодні я дуже хочу, щоб ви збагнули де починається Батьківщина, адже живемо ми у дивному краї і дивні казки і легенда оповили наше рідне село.

Музика

ІІІ. Основний зміст уроку.

Вчитель ( гілка ясена в руках )

Ясенова гілка

Ясеновий цвіт

Ясенове дерево, ясеновий світ,

Що в тебе на думці

І про що шепочеш

Що своїм ти листячком тріпочеш.

Учень 1.

Розкажу вам думу

Думу ясенову

Як колись росли ми по усьому полю.

Біля нас спочити не раз зупинялись,

Потім поселились, хати збудували,

А ми їм шептали листячком зеленим

Ясен-ясенова, ясен-ясеновий.

Вчитель

Діти, яку історію ми вам оповіли? А хто знає легенду про заснування села Ясинець?

Легенда про Ясинець

Учень 2.

« Я – дерево-красень, а звуть мене – Ясен.». « Ясени дуже гарні дерева, мужні і витривалі. Старожили розповідають, що від цього дерева пішла і назва нашого села.

Колись давним-давно у тих місцях, де лежить наше село, росли величні і горді дерева – ясени. Обабіч проходила дорога, по якій їхали чумаки, торгували сіллю, часто зупинялися під деревами перепочити.

Тихенько шуміли крони дерев, пташки мережили слух своїми райськими піснями, легенький вітерець навівав думи про велич земної краси. Було спокійно і затишно в цьому зеленому царстві. Не хотілося нікуди ні йти, ні їхати.

Так поступово люди осідали на цій землі, будували хати, розорювали поле. Згодом ця місцевість дістала назву Ясенова. А село стали називати Ясенець ».

Учень 3.

А ще назву села Ясинець пов’язують із такою історією. Як уже відомо, чумаки торгували сіллю. І в цьому місці. Де нині починається наше село, сіль розсипалася і виблискувала на сонці, мов лід. А якщо заглянути у Тлумачний словник української мови, то там прочитаємо значення слова « ясенець » - перший тоненький льодок на річці, ставку.

Учень 3.

А ще « ясенець » - багаторічна трав’яниста рослина родини рутових, і в народі її називають золо тисячник. Можливо, від назви цієї рослинки, яка росте на наших луках і лісах походить і назва нашого села.

Вчитель

Чудові легенди. Гарне село Ясенець. Його краса так проситься у вірші.

« Село мого дитинства»

І небо блакитне, і білі хмаринки,

Під ними, навприсяд, охайні хатинки

І килим зелений аж в самий кінець,

Вздовж траси принишкло село Ясинець.

При в’їзді, за цвинтарем, скромна капличка,

Є дуже помітна, хоча й невеличка

Понад парканами розкішні сади,

А в кожній криниці – по вінця води.

Тут зранку до вечора, кожної днини

Асфальтовим шляхом колесять машини

А вже за городами, поміж ожин,

Усі хто захоче. Копають бурштин.

У жителів Ясинця безліч турбот.

Бо в кожного з них чималий город

Але, якщо треба, то будьте спокійні

Вони найдружніші і дуже гостинні.

Куди б ясинчанина не занесло

Він їде провідати предків в село.

І я не байдужа до цього села,

Бо теж довгий час у селі цім жила.

Ні-ні, це не я жила у Ясенці. Тут народилася наша гостя – авторка віршів. Що звучатимуть сьогодні Марія Олексіївна Мосійчук. Вітаємо її, діти.

( М. О. Мосійчук читає вірші про Селець із циклу « Наш вродливий Селець »)

Вчитель

Діти, подивіться-но сюди. Про що нам може розповісти ця карта ( про легенди і казки, історію села Селець, його назву, назви лісових урочищ, лугів, кутків села .).

Правильно, діти. То ж давайте помандруємо у лісове урочище                  « Селеччина ».

Учень

Селеччина. У цьому слові ховається корінь нашого села Селець.

Це найзнаменитіше лісове урочище. Саме тут у прадавні часи жили наші пращури. Дрімучий ліс навколо, повен звірини, птаства і ягід. Ліс був для людей і охоронцем, і годувальником. Маленьке сільце серед ліс « Селеччина » - родове гніздо мого рідного Сельця.

Вчитель

Діти, є у нашому лісі чудова місцина. Навколо шумлять сосни, стогнуть дуби, скриплять і тріпочуть осики. І раптом серед дерев здіймається біла піщана гора. Висока вона, піднімаються нею незручно, бо ноги вгрузають у пісок, але з її вершини відкривається чудовий краєвид. Називають гору Хоминою.

І народжується ще одна легенда рідної землі. Хто знає казку Хоминої гори, діти?

Учень « Хомина гора »

Кажуть старожили, що колись біля підніжжя білої гори було обійстя лісника Хоми. Дуже доброю людиною він був. Господар і охоронець лісу. Дбав він про лісових мешканців. Звірята до його домівки сміливо проходили у важкі зими. Знов дядько Хома у лісі кожну стежину, всі грибні і ягідні місця. Давно вже немає на цьому світі славного Хоми-лісника. Розкопали навпіл і гору, прокладаючи широку лісову лінію. А пам'ять про добру людину живе у назві лісового урочища.

( Запис. Спів птахів )

Вчитель

Чуєте, діти? Це співають птахи у Сосновицях. А що ви знаєте про лісовий масив Сосновиці?

Учень

Сосновиці – це гарне лісове урочище. Стрункі сосни, а їх тут сила-силенна своїми пишними кронами, здається торкаються неба. Шумлять-гомонять величні дерева, ховають таємниці лісу. Сосно виці – Куточок здоров’я. серед сосен так легко дихається. Повітря тут чисте і прозоре, аж дзвенить. Сосна – дерево цілюще, воно дає людині енергію і силу. Тому і постійно наші люди йдуть до лісу, у Сосновиці, щоб назбирати чорниць, напитися цілющого повітря, щоб разом із гордими соснами торкнутися лісу.

Вчитель

Давайте-но, діти, вибиратися з лісу і помандруємо на селюцькі луги, ген аж у « Ковальові роги ». Звідки така назва, діти? Хто відкриє нам таємницю?

Учень

Далеко-далеко за селом, на березі Горинь-ріки стояла кузня. Зранку і до пізньої ночі дзвенів тут молот умілого майстра ковальської справи. Мав чоловік ім’я, але називали всі його просто « коваль » за золоті руки. Воду для гартування заліза брав Коваль у розі річки, а тому місці де стояла кузня, річка Горинь справді утворює ріг.

 Ось вам і Ковальові роги, ця назва збереглася до наших днів.

Учитель

Подивіться, діти, яка краса! А скажіть мені, що це за квітка? І чи бачили ви її у нашому селі? Де саме? ( Відповіді дітей )

Тоді послухайте. Є серед лугу між Дубровицею і Сельцем дивне озеро. Глибоке-преглибоке колись, темна-претемна вода в ньому. А на тій воді, мов сліпучі зорі, цвітуть улітку дивні квіти нашої землі – білі лілеї. Озеро зветься Хотін, а квіти лілеї – єдине місце у нашій місцевості, де їх можна побачити.

 Як з’явилися ці дивні квіти у наших землях? Пригадайте легенду.

Учень

Це було у давнину, коли у наші зелені простори залітали татарські орди. Горіли села, голосили матері. Лилася кров, лилися сльози. Старих людей татари рубали, а молодих дівчат і хлопців забирали в полон.

 У одному селі росли й розцвітали синьоокі красуні. Були вони ніжні, як білий цвіт лілей. Одного разу на село налетіли татари. Дівчата, щоб не потрапити в неволю, потопилися в глибокому озері.

 На світанку на темній воді з’явилися білі пуп’янки. Зійшло сонце. Його проміння освітило згарище на місці села. А невідомі квіти розцвіли білим цвітом. Здавалося, то ніжні ручки дівчат, тягнуться до сонечка.

 Увечері, коли сонце зайшло, ніжні білі квіти сховалися від чорної ночі під воду

Монастирище

Вчитель

Діти, а погляньте-но сюди. Вам знайомий цей краєвид? Це святе, намолене місце у Сельці. Святе Монастирище – оберіг нашого села.

 Давним-давно, розповідають старожили, коли широко-прешироко розливалися під час повені води Горинь-ріки, невідомо звідки прибилася до пагорба, що піднімався над водою, ікона із зображенням лику Святого Миколая. Наші пращури вбачали в цьому святе знамення. На пагорбі був зведений Божий храм, що став монастирською обителлю.

З усіх-усюд на свято Миколи у травні стікався сюди люд, щоб пройнятися силою Божого слова. Урочисто видзвонював дзвін.

 У роки атеїстичної пропаганди храм був знищений. Лише сосни залишилися свідками людського духу і людської бездуховності.

 А коли в 1992 році Свято-Миколаївська церква була відбудована, правда, на новому місці, на Острові. Святе Монастирище знову стало місцем поклоніння. Тут встановлено і освячено хрест.

Чудова легенда. Чи не так? Діти, а скільки легенд і переказів є у нашому селі. Скільки кутків у Сельці – у кожного своя легенда. Ось, наприклад, наша школа стоїть на знаменитому Острові, нині вулиці Соборна. Це серце нашого Сельця. Саме звідси, з трьох рублених хаток, зародилося наше село, перша згадка про яке датується 1580 роком, хоч виникло воно набагато раніше.

А що нам розкаже легенда про Селець.

Учень

Легенда розповідає, що коли нашу землю топтали вороги монголо-татари хана Батия, люди шукали порятунку у неприступних місцях. Таким місцем для наших пращурів був острів серед непрохідного болота. Стежку на острів знали лише одиниці. Коли горіли навколишні ліси, люди із урочища « Селеччина » таємною стежкою вибралися на острів. « О проклята Селеччина!» - вигукували розлючені ординці, що знаходили погибель у гнилих болотах, а « Острова » так і не дістались.

Учитель

Ось така легенда. А науковці довели, що староукраїнське « сільце » - невелике село, про це читаємо в кн.. Ярослаава Пури « Походження назв населених пунктів Рівненщини ».

 А тепер помандруємо вулицями Сельця. Побуваємо у його чудових куточках.

 Де ти живеш, Максиме?

Учень

Я живу на Вигоні. Цей куток так називають тому, що це околиця села. В давнину сельчани виганяли сюди худобу на пасовище. Звідси і вигон. Зараз цевулиця 17 Вересня.

Учитель

Часто ідеш через « Вороженік ». А хто знає чому Вороженік?

Учень

У давнину ця місцевість була затоплена водою. За легендою давнє поселення було в лісі за 15 км на захід від села. Монголо-татари поселення знищили. Лише трьом сім’ям вдалося втекти з лісу на Острів, оточений водою. Підійшовши до води, селяни шукали стежку ( « ворожили ») як їм дістатися « Острова ». Звідси й назва « Вороженік ».

Учитель

А ти, Юля, що нам розкажеш про свій куточок?

Учень

Гаряче поле

Кінець вулиці Незалежності від Мостка до Лютинської гори називають Гаряче поле. У давні часи це було поле, де були піски і глина. Влітку вони настільки нагрівалися, що пісок обпікав ноги, а глина тріскалася. Звідси і «Гаряче поле».

Учитель

А Іринка і Сергійко, мої сусіди. Ми живемо на Камчатці. Розкажіть усім про Камчатку.

Учень

Ми живемо на Борку ( це найвища точка села ) А все одно Камчатка. Хоч це чудові вулиці Чехова, Гагаріна, Сагайдачного, Першотравнева.

 А Камчатка – це східна найвіддаленіша точка Росія, а Селецька Камчатка, найвіддаленіша точка Сельця.

Учитель

А ще в Сельці є свій БАМ. Це вулиця 30-річчя Перемоги, а БАМ – це вже легенда. Вулиця будувалася одночасно із знаменитою Байкало-Амурською магістраллю 1970-1975 рр. Десь далеко у Сибіру комсомольці-добровольці прокладали в тайзі залізницю, а в цей час молоді сім’ї швидкими темпами зводили гарні будинки на новій вулиці.

 Гарний наш Селець. Вродливий. « Вродливий наш Селець » саме таку назву має підбірка віршів нашої гості Марії Олексіївни Мосійчук. Давайте послухаємо їх.

Вірші із циклу « Наш вродливий Селець »

Учитель

З усіх доріг, з усіх шляхів ми повертаємося до рідного дому. В Cелець. І шлях наш обов’язково через греблю – справжню окрасу Сельця, гребля – візитка нашого села, верба – його символ. А чарівну казку про Вербовий шлях « Чому плачуть верби » В.П. Островець

Вербовий шлях

Багато є чудових місць у моєму селі Селець. Але візиткою села є шлях, що веде до нього, обабіч шляху стоять велетенські верби та тополі, що, здається, сягають неба.

Сонце світить, а верби сиплють на перехожих чисті краплі роси, ніби гірки сльози,а вночі риплять дерева, мов стогнуть.

То чому плачуть і стогнуть дерева?

У сиву давнину на пагорбі-острові серед непрохідних боліт та хащ, лежало село. Жили у цьому селі роботящі люди, майстри на всі руки. Талантом до всього наділила їх чарівна жар-птиця, що щодня опівночі пролітала на острів. Посидить хвильку на найвищому дереві і перекинеться диво-панною. Стане панна пісні співати, косу чесати і сиплються з неї достаток і радість людям. Мов зіницю ока берегли сельчани свою Жар-птиця. Та сталася біда.

Темної ночі прибився на світло Жар-птиці чужоземець-вельмоджа. Побачив диво і загорілися його очі жадобою. Захотів мати собі чарівну птаху. Обманом заманив дівчину до карети, яку придбав у місцевого майстра. А щоб виїхати із села, наказав його жителям за одну ніч насипати битий шлях. Орді були сельчани. Не підкорилися чужинцю-заброді. Три дні і три ночі стояли вони вздовж шляху у гнилій, болотяній воді, а за працю не взялися. Затерпли, закам’яніли. Вражена панна вирвалася від ненависного вельможі і,перетворившись на птаху, полетіла у правічний ліс. А на прощання скропила кам’яні брили своїми сльозами. І впали камені, утворивши міцний шлях, а стовбури пустили зелені вербові пагони. Стоять старезні верби на греблі, падають важкі сльози-перли. Плачуть верби за втраченим життям.

А сельчани і досі вірять, що жар-птиця обов’язково повернеться в село.

А може і вже повернулась?

Учитель

Село моє рідне! Золота казка дитинства. Тут найвище небо, найяскравіші зорі, найсмачніші вода та хліб.

Село моє! Криниця мудрості і доброти, колиска народження тремкого слова і високої мислі

Учень

Село! І серце опочине.

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі

А там і ліс, і ліс, і поле

І сині гори за Дніпром

Сам Бог витає над селом!

ІV. Підсумок уроку

Учитель

Дорогі діти! Ось така сьогодні вийшла у нас розмова. Запам’ятайте її. А можливо, у світі широкім заблукає ваш птах одинокий. Пам’ятайте! Є дорога навпростець. Повертайтеся в Селець.

V. Домашнє завдання.

Підготуватися до уроку літератури рідного краю «Байка – велика сила», за творчістю П. Красюка.

Наш вродливий Селець

З давніх літ він був оберегом,

А для пращурів наших – ковчегом,

Між поліських боліт острівець –

Наш вродливий Селець.

Чорнобривці горять край порога,

І найперша молитва до Бога,

І дитинства мого каганець

Наш вродливий Селець.

Коли в серці вирує цунамі,

Для душі є притулок у храмі,

А палкі почуття двох сердець

Поєднає Селець.

А, можливо, у світі широків

Заблукав десь наш птах одинокий,

Є дорога одна навпростець,

Повертайся в Селець.