Урок пам'яті до річниці Чорнобильської катастрофи

 

 

 

Шкільний виховний захід до річниці Чорнобильської трагедії (урок – пам’яті ).

 

 

                                           

                                             

                                                      

 

 

          Мета:  розширити знання учнів про трагедію віку – вибух на ЧАЕС;                    розвивати в учнів патріотизм, потребу будувати, створювати, відроджувати зарадиУкраїни;                                                                                                        виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя – як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави;    виховувати  почуття поваги і пам’яті до трагічних сторінок історії України.

 Обладнання:

тематичне оформлення сцени, сценічні костюми, свічки, квіти.

 

 

 

 

 

ХІД ЗАХОДУ

 Фото Чорнобиля.

Ведучий:

Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була найтихішою й найтемнішою. Ніщо не віщувало біди. Ніхто навіть не міг подумати, що над квітучою землею нависла ядерна смерть.

Ведуча:

Люди мирно спали, додивляючись останні чарівні сни вдома. А над їхніми оселями вже навис дамоклів меч. Між долею людей ,, до “ і ,, після ” відлік йшов на хвилини, секунди…                                                                                                                                               

О 1 годині 23 хвилини 40 секунд над четвертим реактором Чорнобильської станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

 

 

 

 

 

 

 

Відео-презентація ,, Секунди до аварії”.

Ведучий:

Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, щоправда, придушена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося!

Ведуча:

Жодних сигналів про небезпеку, жодних звісток про евакуацію! Лише згодом пролунали сигнали ЦО про негайний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг узяти необхідне. Ніхто не думав тоді, що назавжди залишає рідну домівку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Звучить запис пісні ,, Чорнобильська біда “ у виконанні Н.Май.

 

 

Ведучий:

Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, а ті, що могли ніколи не народитися після 1986 року, народилися, живуть і вчаться творити прекрасне…

 

Ведуча:

 

Відвага… Тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію,  а і Європу. Шестеро з них загинули майже відразу. І всі молоді.

 

 

Ведучий:

 

А їм би тільки починати жити, кохати, нести радість близьким. У кожного були свої плани та надії. Та ніч 26 квітня стала для них фатальною.

 

Ведуча:

 

Вони не озиралися, не ховалися за спини інших. У самому пеклі аварії вони  виконували свій обов’язок до останнього подиху. Запам’ятайте їхні імена:

 

Показ портретів героїв.

 

1. Герой Радянського Союзу лейтенант  Володимир Правик.
2. Герой Радянського Союзу лейтенант  Віктор Кібенок.

1. Сержант  Микола Ващук.
2. Старший сержант Василь Ігнатенко.

1. Старший сержант Микола Титенко.
2. Сержант Володимир Тищура.

 

Свічка на екрані.

Ведучий:                                                                                                           Свічка поминальна – ти свічка Надії. Надії на спокійне життя в кожному домі, надії на те, що Чорнобиль ніколи не повториться, надії, що імена героїв пам’ятатимуть вічно.

 

Ведуча:                                                                                                                                   31 рік після аварії – спустошені міста,  села залишаються незаселеними. Жити на цій території не можна буде іще через 300-400 років. А для України час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву «два кольори час».

 

Ведучий:                                                                                                              Зруйновані села,  ні людського голосу, ні скрипу воза, що їде, ні голосу худоби у хліву. Не приведи, Господи, комусь іще пережити таке, коли прямо на очах твоїх руйнується роками налагоджене життя.

 

Ведуча:                                                                                                                                  А скільки людей вивезли від обжитих ними місць, відірвавши від коренів, що єднали їх з рідною землею. Деяких вже похилого віку людей, відселених після аварії, тягне назад: тільки там відомими стежками повертаються вони до покинутого дому. Там, їм гірко і страшно жити, вирощувати на забрудненій землі картоплю, тримати домашню худобу, але ці люди, названі в народі самоселами, ще більше бояться бути вигнаними звідси. Це дуже боляче – жити в батьківській хаті за колючим дротом і бачити, як спустошується, поступово вмирає твоя найрідніша Батьківщина. Але ще важче знати, що на твоїй з діда-прадіда землі не можна жити.

 

 

Монтаж дітей з свічками  під презентацію зруйнованого Чорнобиля у пісні                  ,,Чорнобильські хати”.

Учень

Боже Всемогутній,

Отче – Вседержителю!

Моляться до тебе дітоньки землі!

Щоб дітей у щасті сповивала мати

І єднались з Богом мертві і живі!

 

Учениця

Пресвятий наш Боже, матінки – Вкраїни

Душу піснетворчу зі смерті воскреси.

І любов правічну в кожної дитини

Оживи, наповни полум’ям краси!

 

Учень

Краю мій стражденний, мученицька земле!

Чому у тебе доля-мачуха, не мати?

Ниви твої родять ваговиті зерна,

Але нічим рідних діток годувати!

 

Учениця

Україно рідна! Зелений наш краю!

Як тебе, кохану, з забуття вертати,

Розводити долю в мученицькім краю,

Щоб своєю славою світ подивувати?

 

Учень

Два кольори мої, два кольори,

То, не любов і не журба, як в пісні.

Свої Чорнобиль має кольори:

Весна і сонце – до і горе – після.

 

Учениця

Хатино рідна, сонячна така,

Як же покинути тебе навіки?

Земля моя, і щедра, і свята,

Ще вчора, дарувала мені квіти.

 

Учень

Сьогодні ж Боже мій! Все, як колись:

Сади цвітуть так смачно й соковито,

Та тільки цвіт отой, Зелений лист,

Отрутою смертельною повито.

Учениця

Повито скрізь: і знизу і вгорі,

Повітрям цим всі дихають завзято.

То може, й ти діждеш тої пори,

Коли вже пізно буде виживати!

 

Учень

Народе мій! Чуєш? Озовись!

Чи знаєш ти, яке то слово - ,,зона”?

О, лихо, змилуйся та схаменись,

Подай хоч крапельку мені озону!

 

Учениця

Даремно кличу. Вже народ оглух,

Вже атоми будує, як могли,

Не опустити б Україні рук,

Бо стогін сипле листом тополиним.

 

На екрані образ Матері Божої, звучить музика.

 

Ведучий:

Велика Матір наша Небесна! Мудра Берегине землі і неба, світу видимого і невидимого! Почуй молитву дітей стражденної України. Якщо не чула наших предків, то почуй нас, квіт полинової гіркої землі.

 

Ведуча:

Подивись, Небесна Мамо, у наші засмучені очі – чи ж винні ми, що рідну землю поневолило зло? Поглянь на наші бліді лиця – чи ж винні ми, що погибель усе владарює на нашій землі? Біда не десь, а нашу кров палить, нищить під вогнем стронцію. Чорнобильський смерч усе розхитує, нищить, добирається до коріння, руйнує цвіт могутнього українського дерева.

 

Ведучий:

Якщо Чорнобильське лихо – кара і випробування землі й народу, то дай сили могутньо витримати і спровадити зло від землі й народу, навіки.

 

Ведуча:

Молимо тебе! Пошли спасителя і навчи, як порятувати плоть і душу людську, як повернути щастя, радість і добру долю до знедоленого краю. Загребущі руки, ненаситні очі від землі й народу навіки відведи, а землі воздай талантами, мудрецями, мислителями. Нехай зерно твого святого засіву впаде у нашу землю і зійде добром, щастям, волею.

 

 

 

Ведучий:

Молимо тебе, Велика Матір світу! Почуй нас, порятуй і поверни нам велике право знову внуками Бога, дітьми неба називатися!

 

Заходить пам’ять.

 

Пам’ять

На Чорнобильських подвір’ях

Обпалить душу чуйна тиша:

Земля – і та не обізветься

Людським, ще не забутим кроком.

Усе обпалить і просвітить

Біда, немов рентген, стосилий.

І все прожите-пережите

Засвітиться болючим смутком.

За тих, по кому дзвін клекоче,

За тих, кого нема вже поруч,

За тих, кого ми проводжали

В останню , наче креп, дорогу.

А нині – з ними у зеніті,

У пам’яті невідворотні

У порятунку для нащадків

Та у змордованих печалях.

Вони життям кричать до світу

І нам свої звіряють болі,

Що вже за мить душею стали

Всього народу і Вітчизни!

 

Хвилина мовчання. Звучить пісня ,, Свіча”.

 

Ведучий:

Чорнобиль  атомний… Він, мабуть, зникне після того, як ми втратимо в собі чорнобиль  духовний. А поки не заживає чорнобильська рана. І не відшукати нам слів, що вгамують біль…

 

Ведуча:

Дорогі друзі! Квітуча весна подарувала нам сьогодні унікальну нагоду висловити довічну вдячність_______________________________________ тим, хто ризикуючи своїм здоров’ям і життям, брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Тепло Ваших сердець по весняному ніжно зігрівають наші душі. Ми доземно вклоняємося Вам.

Прийміть у дарунок квіти .

 

 

 Виходять 4 учнів у джинсах і білих футболках із  знаком «Радіація» на грудях.

Учень 1:                                                                                                                                Зона.

На всій планеті ти одна.                                                                                                  На сотні літ приречена,                                                                                                 Тут совість кожного тобою опромінена,                                                            Тобою біографія омріяна.

Учень 2: Ти ніби свіже онаочнення біди.                                                                            Чи ж коли-небудь цвістимуть сади?                                                                           Терпіть і ждать. Така тепер судьба.                                                                         Терпи і жди. Триває наша боротьба.

Учень 3:                                                                                                                          А в тім селі – ні голосу, ні звуку,

І вікна випромінюють розпуку,                                                                                        І двері навхрест дошками забиті,                                                                                     І журавлі криничні сумовиті,

Учень 4:                                                                                                                          І тихий сад біля старої школи,

І дітям в ній не вчитися ніколи.                                                                                 Навколо пустка і печаль біблійна,                                                                    Навколо смерть, незрима і повільна.                                                                             

Учениця 5:                                                                                                                               В зеленім лісі я була царівна,

В зеленім лісі я була жива…                                                                                        Рудим став ліс, рудими стали тіні.                                                                           Рудою стала крона і трава.                                                                                     Іржавий ліс. Пустеля. Мертва зона.                                                               Апокаліпсис? Марсіанський краєвид?                                                            Табличка: «Дихать і ходити заборонено!»                                                                   І незбагненне: «Не торкатися трави!»

Легка музика.

Ведуча:

Земле наша, матінко – годувальниця! Прости нам, твоїм нерозумним дітям, які заподіяли тобі таке чорне горе. Хтось могутній і нерозумний, недалекоглядний вклав грізну і підступну силу у слабкі і недолугі руки. А ті – не витримали, не справилися. І хмари та вітри рознесли отруту на поля, на ліси, на води.

 

Ведучий:

Тому, сьогодні ми звертаємося до людей, до неба, до землі, до Матері Небесної: збережи, порятуй, захисти природу і людей, захисти нашу неньку Україну від лиха Чорнобильського.

 

Ведуча:

Завершується наш урок – пам’яті та ніколи не вичерпається любов і шана до вас. Хай під мирним небом виростають ваші онуки, благополуччя і спокій будуть  у ваших родинах, а пам’ять про героїв Чорнобиля вічно житиме в наших серцях.

 

Звучить пісня,, Молитва за Україну”( сл.Конинського, муз.Лисенка).

 

Ведуча:

 

Тож хай сміється доля журавлина,

Зліта веселка в небо золота,

Нехай живе у щасті Україна

Для нас усіх на многії літа.