Урок пам'яті на тему "Жінки України у Другій світовій війні"

Тема: Українські жінки в роки Великої Вітчизняної війни

Мета:

- формування в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого; виховання громадянських почуттів, свідомої соціальної активності та відповідальності;

- формування й розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу українських жінок у роки Великої Вітчизняної війни;

- формування інтересу до матеріалів про Велику Вітчизняну війну.

Обладнання: фотоматеріали років Великої Вітчизняної війни, презентація «Жінки України у Великій Вітчизняній війні», відеоматеріали «Жінки і війна», трейлер до фільму «Незламна», «Кращий снайпер – Людмила Павліченко», звукозапис метронома, пісні про ВВВ.

Хід заходу

Вступне слово вчителя

Війна… Страшне слово, скільки в ньому ненависті, злості, крові, сліз, розбитих сердець, скалічених доль, смертей, болю, а заразом це відвага, мужність, героїзм, подвиг і нарешті Перемога! Яке щастя, що та, така вистраждана, вимолена перемога була за нами, що не задарма мільйони радянських солдат полягли у сиру землю на полях битви, вони віддали найцінніше, що мали – життя, за нас, за своїх нащадків, за мирне і чисте небо над головою, за свободу, за Батьківщину! 

Війна розбила сім'ї, розділила закоханих, забрала синів у матерів. Скільки сліз тут, у тилу пролили матері, жінки, кохані дівчата за тими, хто мужньо захищав на фронті свою країну. Цілий океан створився б з тих гірких, солоних жіночих сліз, і вода того океану була б змішана з кров'ю солдат, що залишились в обіймах смерті…

Саме про долю жінки у війні Олександр Довженко колись записав у своєму щоденнику такі слова: «Велика і надзвичайна тема — українська жінка і війна. Хто виніс і винесе на своїх плечах найбільше лиха, жорстокості, ганьби, насильства? Українська мати, сестра, жінка, улюблена».

Учень 1

22 червня 2015 р. виповнюється 74 роки з того дня, як почалась Велика Вітчизняна війна. Війна, що тривала  чотири роки, кожний з яких тягнувся не одне десятиріччя…

Війна, що за офіційною оцінкою не мала «жіночого обличчя». І зовсім не тому, що жінки не були в цій війні. А тому, що офіційна статистика надає лише приблизні й далеко не повні дані щодо участі в ній жінок.

І дійсно, що може бути більш неприродним, чим зіставлення жінки з війною. Одна - дає життя, сповнює змістом все суще на землі; друга - забирає життя, сіючи ненависть і горе кругом себе. Немає більш непримиренних ворогів, чим жінка та війна. Мабуть, тому так багато жінок було в перших рядах захисників Батьківщини в роки Великої Вітчизняної війни. Жінки: матері, дружини, наречені - піднялися, щоб захистити життя своїх дітей, батьків, коханих, близьких.

Учень 2

За рідну землю
 

За наші ясні зорі,
На наші тихі води
Руїну, смерть і горе
Несуть вони, народе!
Та хай цей сон проклятий
Грабіжникам не сниться -
Довіку не топтати
Їм нашої пшениці.

Гей, сміло стань,
Гей, прямо глянь
Ти ворогам у вічі!
На славний бій,
Останній бій,
Усіх Отчизна кличе!

У бій за наші ниви,
За ясний сміх дитячий,
За юний спів щасливий.
За славний труд гарячий,
Вперед, полки суворі,
Під прапором свободи
3а наші ясні зорі,
За наші тихі води.

Гей, сміло стань,
Гей, прямо глянь
Ти ворогам у вічі!
На славний бій,
Останній бій.
Усіх Отчизна кличе!

За кров братів пролиту,
За кожен плач дитяти
Проклятим відплатити,
Розбійників скарати.
Щоб жити нам в спокої,
Щасливо і погідно,
За Партію - до зброї,
За землю нашу рідну?

Гей, сміло стань,
Гей, прямо глянь
Ти ворогам у вічі!
На славний бій,
Останній бій.
Усіх Отчизна кличе!

 

Учень 3

За офіційними цифрами, загальна чисельність жінок, які брали участь у бойових діях  становила 800000, а понад 150 тис. жінок були нагороджені бойовими орденами і медалями. Ніхто й ніколи не рахував кількість жінок, які  пішли на фронт. Невідомі цифри кількості поранених, контужених й тих, хто стали інвалідами.

Льотчиці, танкісти,  розвідниці, партизанки, зв’язківки, водії автомашин і тракторів, телефоністки, кулеметниці, комірниці, бібліотекарки, кухарки, лікарки та медсестри. Жінки замінили  чоловіків на фабриках, заводах, полях. Вони взяли на себе всі далеко не «жіночі» справи: воювали й вбивали, рили окопи, працювали на лісозаготівлях, у шахтах, гасили пожежі, вирощували врожаї.

А ще вони відправляли рідних на фронт, виходжували поранених, виступали з концертами на передовій і, навіть, в такі важкі часи народжували, вигодовували  та навчали дітей. Своїми листами на фронт надихали чоловіків на подвиги й підтримували в них  віру у перемогу.

Неможливо розповісти про всіх жінок, які воювали з фашизмом, але хочеться пригадати імена хоча б деяких наших співвітчизниць, які своєю мужністю і безкорисною любов’ю до Батьківщини, усіма силами, інколи ціною власного життя, наближали День Перемоги над коричневою чумою. Саме їм ми завдячуємо вічною пам’яттю та нашим майбутнім.

Учень 4

Жінки - снайпери

 

Павліченко Людмила Михайлівна — радянський снайпер часів Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу.

Народилась 16 липня 1916 р. у м. Біла Церква Київської обл. У 1930 р. сім'я переїхала до Києва. У 1937 році вступила на історичний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченко. Студенткою займалася планерним і стрілецькою видами спорту, оволоділа снайперськими навичками. Велика Вітчизняна війна застала Людмилу в Одесі на дипломній практиці. Вона готувала дипломну роботу про Б. Хмельницького. Проте, наприкінці червня,  Людмила Павліченко добровольцем йде на фронт. За хорошу підготовку її направили в снайперський взвод Чапаєвської дивізії. З 10 серпня 1941 року в складі дивізії бере участь у героїчній обороні Одеси. Під Одесою Л. Павліченко отримала бойове хрещення, відкривши бойовий рахунок. В одному з боїв вона замінила загиблого командира взводу, розірвати поблизу снарядом була контужена, проте полі бою не покинула і взагалі відмовилася йти в госпіталь. У середині жовтня 1941 року війська Приморської армії змушені були залишити Одесу і евакуюватися до Криму для посилення оборони Севастополя - військово-морської бази Чорноморського флоту. 250 днів і ночей Людмила Павліченко провела у важких і героїчних боях під Севастополем, захищаючи місто. Кожного дня, о 3 годині ночі, Людмила виходила на бойові позиції. Годинами лежала на холодній землі, ховаючись від ворожих снайперів. Маскуючись, вивчала місцевість. Іноді поверталась через кілька діб, кожного разу збільшуючи рахунок знищених нею фашистів. Навесні 42-го року Людмила отримала завдання ліквідувати фашистського снайпера на рахунку якого було до 500 французьких, англійських та російських солдат і офіцерів. Це була справжня снайперська дуель, переможцем з якої вийшла Людмила Павліченко.

Вона була не тільки відмінним снайпером, але і прекрасним педагогом. За період оборонних боїв вона виховала десятки хороших снайперів, які, слідуючи її приклад, винищили не одну сотню гітлерівців. У червні 1942 року Людмила була поранена. На підводному човні вона покинула Севастополь.

Незабаром її відкликали з передової і направили з делегацією в Канаду і Сполучені Штати. У ході поїздки вона була на прийомі у Президента Сполучених Штатів Франкліна Рузвельта. Пізніше Елеонора Рузвельт запросила Людмилу Павліченко в поїздку по країні. Людмила зробила свій внесок у відкритті другого фронту. Виступала перед Міжнародною Студентською Асамблеєю у Вашингтоні, перед Конгресом Промислових Організацій, а також у Нью-Йорку. У Канаді делегацію радянських військових вітали кілька тисяч канадців, які зібралися на Об'єднаному вокзалі Торонто. Американський співак Вуді Гатрі написав про неї пісню «Міс Павліченко».

Її особистий бойовий рахунок – 309 знищених фашистських солдат і офіцерів. З них 39 снайперів Це найкращий результат серед жінок-снайперів Другої світової війни.

25 жовтня 1943 року, лейтенанту Павліченко Людмилі Михайлівні Указом Президії Верховної Ради СРС присвоєно Звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка. Після війни, в 1945 році закінчила Київський державний університет. У 1945-53 роках була науковим співробітником Головного штабу ВМФ. Учасниця багатьох міжнародних конгресів і конференцій, вела велику роботу в Радянському комітеті ветеранів війни.

Учень 5

Я на війні згубила свою душу,

Бо взяла в руки автомат.

В душі кричали голоси: "Я мушу!"

Стій, воюй, борись, як Ленінград!

Я зводила важкий курок не раз,

І падали солдати під обстрілом....

Жагуча помста, ніби газ,

Труїла, володіла моїм тілом.

Аж враз побачила його лице завмерле.

І очі згаслі, щоки у крові....

Я знала: за наказом-тисячі померли,

А хто дав право забирати життя мені?

Я впала на коліна перед ним,

Моя спокута, ой яка велика!

Я вбила хлопця зовсім молодим...

Забрала сина в матері навіки....

Перегляд трейлеру до фільму «Незламна» про Людмилу Павліченко

Учень 6

Жінки – льотчиці

 

 

Катери́на Іва́нівна Зеле́нко — радянська льотчиця, старший лейтенант, Герой Радянського Союзу.

Народилася 14 вересня 1916 року в селі Корощино Житомирської області. Росла дівчина на території Росії — її сім'я переїхала до Курська. У жовтні 1933 року закінчила Воронезький аероклуб і по комсомольській путівці потрапила до 3-ї Оренбурзької військової авіаційної школи льотчиків і льотчиків-спостерігачів імені К. Є. Ворошилова. У грудні 1934 року з відзнакою закінчила авіашколу і була спрямована до Харкова у 19-у легку бомбардувальну авіаційну бригаду. Поряд зі службою в бригаді випробовувала літаки і авіаційне обладнання. За 4 роки освоїла 7 типів літаків.

Учасниця радянсько-фінляндської війни 1939–1940 років (єдина жінка серед льотчиків). Воювала у складі 3-ї ескадрильї 11-го легкого бомбардувального авіаційного полку (ВПС 8-ї армії). Зробила 8 бойових вильотів на Р-Z на бомбардування фінських військ. Знищила артилерійську батарею і склад боєприпасів противника, за що нагороджена орденом Червоного Прапора. Потім в якості льотчика-інструктора брала участь у перенавчанні керівного складу семи авіаційних полків на новий літак Су-2. З першого дня Великої Вітчизняної війни відправилася на фронт. Зробила 40 бойових вильотів (в тому числі вночі), брала участь у 12 повітряних боях з винищувачами супротивника.

В одному з бойових вильотів в липні 1941 року група бомбардувальників під її командуванням знищила 45 танків, 20 автомобілів, до батальйону солдатів противника і без втрат повернулася назад.

12 вересня 1941 здійснила 2 бойових вильоти на розвідку. У другому вильоті її Су-2 був пошкоджений. Після обіду надійшло повідомлення про те, що німецькі танки прорвали фронт. Потрібно було терміново розвідати обстановку в районі. Зеленко разом з льотчиком-спостерігачем лейтенантом М. Павликом вилетіла на розвідку. Під час повернення з завдання в районі міста Ромни їх атакували 7 ворожих винищувачів Bf-109. Наші льотчики прийняли нерівний повітряний бій, але в хмарах втратили один одного. Зеленко залишилася одна проти семи ворогів. Німці взяли її літак в кільце. Як тільки один з них опинився в прицілі, Зеленко натиснула гашетку. «Месершміт» загорівся і пішов до землі. Але і Су-2 був підбитий, обидва члени екіпажу отримали поранення, а у Павлика, до того ж, скінчився боєзапас. Зеленко наказала йому покинути літак, а сама продовжила вести бій. Незабаром і в неї патрони скінчилися. Тоді вона атакувала німця в лобову. Від удару крилом по фюзеляжу «месершміт» розламався навпіл, а Су-2 вибухнув, при цьому льотчиків викинуло з кабіни. Уламки обох літаків впали на землю біля села Анастасівка Сумської області. Тіло Катерини Зеленко було виявлено місцевими жителями і упізнано по комсомольському квитку, орденській книжці та посвідченню особи… Після війни її останки були перевезені в місто Курськ. За мужність і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 років, Зеленко Катерині Іванівні було присвоєно Звання Героя Радянського Союзу посмертно.

Перегляд відеоролику про жіночий авіаційний полк «Нічні відьми»

Учень 7

Жінки – санінструктори

 

Щербаченко Марія Захарівна — учасниця Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу, старшина медичної служби.

Народилась 14 лютого 1922 р. у селі Єфремівка Харківської області в селянській сім’ї. У десятилітньому віці залишилась сиротою, виховувалась під опікою старшого брата. Закінчила 7 класів, бухгалтерські курси. Працювала помічником бухгалтера у колгоспі. Під час фашистської окупації залишалась у своєму селі. У Червоній армії з березня 1943 р. Закінчила курси санітарок при Самаркандському медичному училищі. У діючій армії з червня 1943 р. У ніч на 24 вересня 1943 р. санітар Марія Щербаченко разом зі своїм підрозділом переправилась через р. Дніпро в районі с. Гребені Кагарлицького р-ну Київської обл. За 10 днів винесла з поля бою і надала першу медичну допомогу 112-мпораненим бійцям. Тяжко поранених особисто переправляла через ріку до найближчого медпункту. З перших днів давала відсіч ворогу в лавах бійців з автоматом у руках.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 жовтня 1943 р. Марії Захарівні Щербаченко присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

 Нагороджена орденами Леніна, Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями, зокрема медаллю Міжнародного комітету Червоного Хреста ім. Флоренс Найтінгейл, яка була вручена їй у 1973 р. за милосердя, героїзм і звитягу, проявлені нею при спасінні тяжкопоранених на полі бою.

Учень 8

Жінки – розвідниці

 

Гнилицька Ніна Тимофіївна  — розвідниця 465-ї окремої розвідувальної роти 383-ї стрілецької дивізії, Герой Радянського Союзу.

Народилася 1 серпня 1916 року в селі Княгинівка Луганської області в сім’ї робітника. Працювала на шахті.

У Червоній Армії з 1941 року. У діючій армії з листопада 1941 року. Була розвідницею 465 окремої розвідувальної роти 383 стрілецької дивізії (18 армія, Південний фронт). В ніч на 5 листопада 1941 року провела групу розвідників у захоплене ворогом рідне село Княгинівка, вбила вартового, знищила гранатами в одному з будинків 10 гітлерівців. Після цього розвідники захопили цінні документи, зброю і взяли в полон "язика".

Потрапивши в оточення з групою розвідників, Ніна Гнилицька загинула 10 грудня 1941 року. Похована в місті Вахрушеве Краснолуцького району Луганської області у братській могилі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 березня 1943 року за зразкове виконання завдань командування і проявлені у боях з німецько-фашистськими загарбниками мужність і героїзм червоноармійцеві Гнилицькій Ніні Тимофіївні присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.

Вчитель. Давайте пом’янемо всіх загиблих у Великій Вітчизняній війні хвилиною мовчання (звук метронома).

Учень 9

Жінки, жінки, жінки... На заводах, в госпіталях, на транспорті, в полі…

Так, у війни не жіноче обличчя. Але загроза, нависла над нашою країною і над всім світом в 1941 р., змусила радянських жінок інакше оцінити свої можливості. Їх було дуже багато-жінок, що беззавітно любили Батьківщину і готових віддати за неї життя. Вони стали прикладом безстрашності і героїзму. Не кожен чоловік здатний витримати труднощі війни, а жінки витримували.

Ось рядовий епізод війни із спогадів сержанта Е.А. Морозової : "Ким тільки не доводилося бути під час війни: санінструктором, донором, автоматником, кілька разів ходила з групою, розвідників за "мовою" і визначенням розташування вогневих точок супротивника. Важко, особливо дівчатам. Адже йшли плече до плеча ми разом з чоловіками, потопали у болотах, мерзнули в холодних землянках. Пам'ятаю, йшли важкі бої, були багато поранених і раптом чуємо гул німецьких, що наближаються, танків, що рухалися прямо на жменьку автоматників. Ми приготувалися схопитися з величезними чорними танками зі свастикою на вежі. Я схопила пляшку з пальним, розмахнулася і метнула її під гусениць танка... Ох, господи, невже спрацювало... Танк зупинився і спалахнув. Бійці повеселішали і з силою і злістю били з автоматів по німецькій піхоті. Коли атака була відбита, я мовчки сиділа на землі окопу. Підходили солдати, заглядали мені в очі, посміхалися: "А ти. Катя, молодець!"... А я не зрозумію, що вони говорять. Я не пам'ятала, що робила, я робила усе так само як солдати-чоловіки".

Учень 10

Наведемо деякі дані про участь жінок у Великій Вітчизняній війни.

• Уже перші звістки про віроломний напад Німеччини на СРСР викликали у жінок безмежний гнів і пекучу ненависть до ворогів. На зборах і мітингах, які проходили по всій країні, вони заявляли про свою готовність стати на захист Батьківщини. Жінки і дівчата йшли в партійні і комсомольські організації, у військові комісаріати і там наполегливо домагалися відправки на фронт. Серед добровольців, які подали заяви про відправку в діючу армію, до 50% клопотань було від жінок.
• На фронті в різні періоди перебувало від 600 тисяч до 1 мільйона жінок, 80 тисяч з них були радянськими офіцерами.
• Центральна жіноча школа снайперської підготовки дала фронту 1061 снайпера і 407 інструкторів снайперської справи. Випускниці школи знищили понад 11280 ворожих солдатів і офіцерів.
• Вперше в історії в роки Вітчизняної війни в Збройних Силах нашої країни з’явилися жіночі бойові формування. З жінок-добровольців було сформовано 3 авіаційні полки: 46-й гвардійський нічний бомбардувальний, 125-й гвардійський бомбардувальний, 586-й винищувальний полк ППО; Окрема жіноча добровольча стрілецька бригада, Окремий жіночий запасний стрілецький полк, Центральна жіноча школа снайперів, Окрема жіноча рота моряків.
• Деякі жінки були й командирами. Можна назвати Героя Радянського Союзу українку Валентину Гризодубову, яка упродовж всієї війни командувала 101-м авіаційним полком далекої дії, де служили чоловіки. Вона сама зробила близько двохсот бойових вильотів, доставляючи партизанам зброю, вибухівку, продовольство і вивозячи поранених.
• У першому воєнному 1941 році сільськогосподарською працею, переважно у колгоспах, було зайнято 19 млн. жінок. Це означає, що майже весь тягар щодо забезпечення харчуванням армії і країни ліг на їхні плечі.
• У промисловості було зайнято 5 млн. жінок, причому багатьом з них було довірено і командні пости — директорів, начальників цехів, майстрів.
• 95 жінок у нашій країні мають високе звання Героїв Радянського Союзу.
• Найчисельніше представництво учасниць Великої Вітчизняної війни серед інших спеціальностей складали жінки-медики. Із загальної кількості лікарів, яких у діючій армії налічувалося близько 700 000, жінок було 42%, а серед хірургів — 43,4%.
• Середніх і молодших медичних працівників на фронтах служило більше 2 мільйонів осіб. Жінки (фельдшери, сестри, санінструктори) переважали — понад 80 %.
• За особливу мужність і героїзм 15 жінок-медиків удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
• Історія ще не знала такої масової участі жінок у збройній боротьбі за Батьківщину, яку показали радянські жінки в роки Великої Вітчизняної війни.

Одна з жінок, що дійшла до Берліна, на стіні рейхстагу написала:  “Я, Софія Кунцевич, прийшла в Берлін, щоб убити війну ”.  

Учень 11

Ми стисло розповіли про воєнні долі лише декількох жінок, а скільки їх пройшло через вогонь війни, а скільки залишилося на полях боїв! Низький уклін їм: і мертвим, і живим, - і вічна шана за все, що вони зробили для нас.

Спасибі рідні, вам, за перемогу,
За те, що землю спопелити не дали,
За сині весни, за поля родючі -
За мир, який для нас ви принесли.
Спасибі вам за те, що ви живі,
Що не пішли з життя цього так рано
Низький уклін вам щирий, до землі!

Інформаційні джерела

1.                   http://www.ukrainians-world.org.ua/
2.                   http://gendermuseum.com/
3.                   http://odesskiy.com/
4.                   http://www.slavuta-mvk.info/
5.                   http://uk.wikipedia.org/