УРОК-ПОДОРОЖ “СТОРІНКАМИ ЧЕРВОНОЇ КНИГИ”

Мета: сформувати в учнів бережливе ставлення до природи; розвивати вміння учнів працювати колективно, критично мислити, оцінювати факти, самостійно добирати необхідний матеріал для взаємонавчання.

Обладнання: слайди або малюнки із зображенням тварин, занесених до Червоної книги України, Червона книга України.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма уроку: семінар.

Підготовка до уроку:

Перед уроком (за один-два тижні) клас поділяється на 4 групи, кожна з яких одержує своє завдання: підготувати загадки, вірші, легенди та відомості про тварину, яка мешкає в Херсонській області та занесена до Червоної книги України.

Структура уроку

І. Організаційний етап

Учні розміщуються групами, у яких вони готувалися до уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань

Що таке Червона книга?

Червона книга України - основний державний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних рослин і тварин у країні, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.

Мета заснування Червоної книги - поліпшення охорони рідкісних та таких, що знаходяться під загрозою зникнення видів рослинного і тваринного світу; є основою для розробки подальших дій, спрямованих на охорону занесених до неї видів тварин і рослин.

В залежності від стану та ступеня загрози для популяції видів тварин, рослин та грибів, занесених до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії:

зниклі (0) - види, про які після неодноразовий пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про їх перебування в дикій природі;

зникаючі (І) - види, що знаходяться під загрозою зникнення, збереження яких є малоймовірним, якщо продовжиться згубна дія факторів, що впливають на їх стан.

вразливі (ІІ) - види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії «зникаючих», якщо продовжиться дія факторів, що виливають на

їх стан.

рідкісні (III) - види, популяції яких невеликі, які у даний час не відносяться

до категорії «зникаючих» чи «вразливих», хоча їм і загрожує небезпека.

невизначені (IV) - види, про які відомо, що вони відносяться до категорії «зникаючих» чи «рідкісних», однак достовірна інформація, яка б дозволяла визначити до якої із зазначених категорій вони відносяться, - відсутня.

недостатньо відомі (V) - види, які можна було віднести до однієї з вище перерахованих категорій, однак у зв'язку з відсутністю повної достовірної інформації питання залишається невизначеним.

відновлені (VI) - види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню і вимагають постійного контролю.

Роль Червоної книги – зазначити конкретні, найбільш ефективні й дійові заходи захисту для кожного виду. Червону книгу розглядають як науково обгрунтовану програму практичних заходів щодо порятунку рідкісних видів.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Тварини відіграють важливу роль у житті нашої планети та житті людини. Велике значення тварини мають у формуванні ландшафтів. За рахунок морських, переважно одноклітинних, тварин з твердим скелетом відбулося утворення осадових порід (крейди, вапняку та ін.), поклади яких займають велику територію на поверхні Землі. З діяльністю представників кишковопорожнинних тварин - коралових поліпів - пов'язано виникнення в теплих морях чисельних коралових островів та коралових рифів, загальна площа яких дуже значна.Велика роль належить тваринам в утворенні ґрунту і кори вивітрювання. Існуючі у великій кількості ґрунтові дрібні круглі черви (нематоди), ґрунтові кліщі, дощові черви, личинки комах, різні ссавці та інші тварини розпушують ґрунт, сприяють аерації і проникненню вологи, збагачують органічними речовинами, підвищують родючість.

Тварини впливають на життя рослин. Одні з них є запилювачами рослин (багато видів комах, деякі птахи - колібрі, нектарниці, окремі види летючих мишей), інші - переносниками насіння (багато птахів і ссавців). Значна кількість рослин зовсім не може існувати без тварин, тому що без допомоги останніх вони не можуть запилюватися або поширюватися. Велика кількість рослиноїдних тварин з'їдають рослини, сприяючи цим покращенню рослинного покриву.

 Беручи участь у кругообігу речовин у природі, впливаючи на стан і розвиток інших її компонентів, тварини відіграють велику роль у підтриманні динамічної рівноваги в живій природі.

Неоціненною є роль тварин у житті людини. Багато з них - важливе джерело харчування і сировина для промислового виробництва (сільськогосподарські тварини, риба, хутрові звірі, різноманітна дичина).

Фауна диких тварин є невичерпним джерелом для одомашнення. У наш час інтенсивно одомашнюються хутрові звірі (соболь, норка, лисиця та ін.), проводяться дослідження з приручення лося, страуса, білої куріпки, глухаря та ін. При виведенні нових порід і з метою поліпшення якості існуючих використовуються для схрещування їх близькі дикі родичі.

Багато тварин є продуцентами корисних речовин (мед, віск, шовк, лак, спермацет, зміїна та бджолина отрута та ін.), які знайшли широке застосування в народній та офіційній медицині.

Тварини є об'єктами наукових досліджень, у тому числі медико-біологічних, використовуються як моделі в біоніці.

Оцінюючи значення окремих видів тварин для людини, слід відзначити, що абсолютно шкідливих, як і абсолютно корисних, тварин у природі немає. Значення кожного з них у природі різнобічне і часто суттєво змінюється залежно від його місцеперебування, сезону, чисельності та характеру господарської діяльності людини. Нейтральні або корисні види можуть стати шкідливими, а шкідливі - корисними.

Термін "шкідник" визначає такі організми, які спричиняють негативний вплив на виживання або благополуччя людини, діючи як паразити або переносники інфекцій, конкуруючи з людиною за їжу, волокнисті матеріали або інші корисні ресурси чи просто дошкуляючи їй. Тому визначення "шкідник" дуже суб'єктивне і відбиває лише точку зору людини. Дійсно об'єктивна, суворо наукова думка полягає в тому, що концепція шкідника недоречна, бо кожний організм відіграє важливу роль у розвитку і збереженні екологічних угруповань. З огляду на це можна зробити висновок, що тільки один організм реально загрожує стабільності і подальшому існуванню живих систем на нашій планеті, і це Людина розумна (Homo sapiens) - справжній шкідник!

Переконливими є й слова відомого американського еколога Олдо Леопольда: "Зберігати кожний гвинтик, кожне коліщатко - ось перше правило тих, хто намагається розібратися в невідомій машині".

IV. Вивчення нового матеріалу

Протягом 2-3 хвилин підготовлений удома матеріал обговорюється в групі, що була створена перед уроком. Після цього до групи №1 переміщується група №2, а до групи №3 переміщується група №4. Кожна група, навчивши одна одну протягом 3-5 хвилин, зустрічається з іншою групою: №1 з №3, №2 з №4.

Перед початком навчальної роботи “мандрівникам” необхідно відгадати загадку: про яку тварину піде мова. Потім вони розповідають легенду, роблять повідомлення про тварину із Червоної книги.

Перша група

Два роги — не бик, шість ніг без копит,
Коли летить — виє, сяде — землю риє. (Жук-олень)

Жук-олень, Рогач звичайний (Lucanus cervus cervus)

Природоохоронний статус виду:

Рідкісний

У фауні України немає більш відомого жука, ніж жук-олень. Це найбільший представник ряду Твердокрилих у фауні України і його не можливо сплутати з будь-якою іншою комахою. Жук-олень, не зважаючи на невелику чисельність, трапляється у різних регіонах країни. Разом з тим, він належить до видів, ареал яких скорочується і яким в недалекому майбутньому може загрожувати зникнення. Вивчення біології та поширення цього виду є важливою і першочерговою задачею для розробки заходів його охорони.

Жук-олень трапляється в окремих місцях по всій території України. Загальний ареал цього виду доволі широкий, він охоплює Центральну, Південну і Східну Європу, а також Північну Африку. Колись жук-олень був звичайним видом по всій Європі, проте зараз спостерігається повсюдне скорочення його чисельності. Поширення цього жука пов’язане не так з географічними регіонами та кліматичними зон, як зі специфічними біотопами, які є типовим місцем його перебування. Як правило, місцями виявлення жука-оленя є широколистяні та мішані ліси з домішкою дуба. В Україні такі ліси є у передгір’ях Кримського півострова та Карпатах. Трапляється він також у дібровах та байрачних лісах Північної, Центральної та Східної України.

Жук-олень оселяється переважно в дубових пралісах. Саме у стовбурах старих дубів відбувається розвиток його личинок. Живлячись деревиною, личинка живе в дереві до семи років.

Летить дід сів на цвіт (джміль)

Джміль пахучий (Bombus (Subterraneobombus) fragrans)

Природоохоронний статус виду:

Зникаючий

Поширений у степах центральної частини Палеарктики від Словакії, Угорщини до Зх. Китаю, пн. Ірану та пн. Монголії; в Україні зустрічається в степовій зоні. За останні 100 років поширення виду значно скоротилося. Зокрема, він майже зник із більшості території Криму, де зустрічався на початку - середині минулого століття (сучасні знахідки є лише з території Керченського півострова). Також раніше були поодинокі знахідки виду й у лісостеповій зоні. Живиться нектаром та пилком рослин, важливий запилювач багатьох рослин. Соціальний вид. Самки запліднюються самцями восени, після чого зимують під землею в норах мишоподібних гризунів або під мохом чи листям, а навесні кожна молода матка самостійно будує гніздо на поверхні землі або в норах гризунів.

Довжина тіла матки - 28-35 мм, самців - 18-23 мм. Тіло чорне, крила затемнені. На спинці між крилами суцільний перев'яз із чорних волосків із чіткими краями, інша частина покрита густими жовтими волосками. Краї задніх гомілок у чорних волосках. Все черевце покрите жовтими волосками. Чоло й невелика частина тімені в чорних волосках.

Охороняється в заповідниках степової зони. Необхідно створити заказники і нові заповідники в інших місцях мешкання виду.

Запилювач багатьох степових рослин і таких, що культивуються в степовій зоні України, зокрема баштанових культур.

Друга група

Має жало вкрай отруйне,

Як вірьовка в’ється.

Спритна, влучна та холодна.

Як вона зветься? (гадюка)

Гадюка степова (Vipera renardi)

Природоохоронний статус виду:

Вразливий

Ареал виду та його поширення в Україні:

Від України на зх. до Алтаю (Росія) на сх. і до Азербайджану та пн.-зх. Китаю на пд. у межах степової, напівпустельної і значної частини лісостепової зон. В Україні населяє пд. частину Лісостепу та Степ, а також пн. макросхил Гірського Криму до висоти 1100 м н. р. м.

Чисельність i причини її зміни:

На більшій частині території України чисельність виду низька, у деяких районах він зник.

Активна з другої половини лютого-березня до кінця жовтня - початку грудня. Ховається переважно у норах гризунів. Живиться весною дрібними гризунами (в основному полівками) та ящірками, влітку і восени майже виключно прямокрилими. Парування - у квітні-травні. Яйцеживородний вид. Молодь (1-31 ос.) народжується з середини липня до середини вересня. Отруйна, але загрози життю людини не становить. Має велике наукове значення.

Змія невеликих розмірів: довжина тулуба, як правило, менше 60 см; хвіст короткий, завдовжки 4-6 см у самок і 5-8 см у самців. Луска з вираженим реберцем, навколо середини тулуба 21 ряд лусок. Зверху тіло бурувато-сіре, з бурою або чорною зигзагоподібною смугою вздовж хребта. Черево пістряве або майже чорне.

Приносить користь, знищуючи мишоподібних гризунів та саранових. У степових екосистемах України може відігравати значну роль. Отрута використовується у медицині. І отрута, і самі змії мають велике комерційне значення.

Хто хвіст залишає,
Як від ворога втікає? (ящірка)

Ящірка зелена (Lacerta viridis)

Природоохоронний статус виду:

Вразливий

 В Україні трапляється мозаїчно у степовій і лісостеповій зонах майже виключно Правобережної України, а також у Закарпатті.

Активна з середини березня - середини травня до середини вересня - кінця жовтня. Дуже жвава рептилія: швидко бігає, добре стрибає і лазить по деревах і кущах, плаває. Ховається у власних та інших норах, порожнинах під корінням дерев, поваленими стовбурами, кам'яними брилами, у купах хмизу. Живиться різноманітними комахами, павуками, рідше - мокрицями, молюсками, дощовими червами, багатоніжками, інколи дрібними ящірками та гризунами або ягодами. Парування відбувається в середині квітня - на початку червня, відкладання яєць - в кінці травня - першій половині липня. У кладці 4-18 яєць. Молодь з'являється у другій декаді липня - середині вересня.

Загальна довжина старих самців може перевищувати 38 см. Характерними ознаками є довгий хвіст (приблизно вдвічі довший за тулуб) і значна довжина задньої ступні (перевищує довжину голови). Дорослі самці і старісамки зверху яскраво- або темно-зелені з численними чорними крапками. Нижня поверхня тіла яскраво-жовта, горло - блакитне або синє. Молоді особини зверху буруваті, низ тіла білуватий.

Знищенням комах - шкідників сільського і лісового господарства приносить користь. Вид є дуже привабливим для тераріумістів і тому має комерційне значення.

Третя група

Вдень вона лягає спати

Бо всю ніч їй знов літати,

Ловить мишок, гризунів,

З нею їм вже не до снів! (Сова)

Сова болотяна (Asio flammeus)

Природоохоронний статус виду:

Рідкісний

 Гніздиться на усій території України, за винятком Карпатських та Кримських гір. У Закарпатській обл. гніздування не доведене, але токування зареєстровано у придатних для оселення біотопах в Ужгородському (біля м. Чопа, р. Латориця) та Берегівському (біля с. Дейде) р-нах. Зимує на усій території України.

Осілий і кочовий птах. Заселяє заплавні і суходільні луки, низинні болота, дрібнолісся біля кинутих полів, вирубки. Гнізда влаштовує на землі, часто на купинах, під кущами верби чи низькорослих дерев. Кладка з середини до кінця квітня. У повній кладці 3-6 яєць. Насиджування триває 24-28 днів. В осінньо-зимовий період кочує на досить великі відстані. Живиться переважно мишоподібними гризунами, також ловить птахів і комах.

Довжина тіла - 34-42,3 см, розмах крил - 83,7-109,2 см, маса 320-430 г. Самці менші за самок. Статевий диморфізм у забарвленні не виражений. Голова кругла з невеликими "вушками", лицьовий диск добре виражений. Спина і верх крил вохристо-бурі, черево жовтувате з тонкими бурими поздовжніми смужками. У польоті на згинах довгих крил помітні темні плями. Ноги і пальці покриті жовтими перами. Дзьоб і кігті бурувато-чорні. Очі жовті.

Не має, хоча безсумнівно є корисним птахом, що знищує мишоподібних гризунів. Має естетичне значення як єдиний вид сов нашої фауни, який трапляється у відкритому ландшафті.

На Сході представники виду наводили жах, були провісниками смерті. За легендою вважалося, що молода особина починала літати, тільки після того, як позбавляла очей своїх батьків. Єгиптяни і африканці вважали її символом пітьми. Слов’янські народи вважали, що сова вісник біди, приписували зв’язок з темними силами.

По болоту гордо ходить

Та дітей з собою водить.

Вчить вона своїх малят,

Як ловити жабенят. (Чапля)

Чапля жовта (Ardeola ralloides)

Один з 5-ти видів роду; єдиний вид роду у фауні України.

Природоохоронний статус виду:

Рідкісний

 В Україні гніздиться у пониззі Дунаю, Дністра.

Перелітний птах. Моногам. Прилітає у квітнітравні. Заселяє зарості очерету на берегах прісних і солонуватих водойм, плавні річок з очеретяними заростями, кущами та деревами. Гнізда влаштовує в колоніях інших птахів на деревах, кущах та в очереті. У кладці 2-6 (здебільшого 4-5) яєць; насиджують самка і самець, 24 доби. Пташенята стають на крила у середині серпня, тримаються разом з дорослими на місцях гніздування до відльоту у серпні-вересені. Живиться безхребетними (жуки, бабки, павуки, ракоподібні), земноводними та дрібною рибою.

Маса - 230-370 г, довжина тіла - 440-470 мм, розмах крил - 800-920 мм. Голова та шия жовті, низ тулуба, хвіст і крила білі, спина винного кольору; дзьоб блакитний, лапи темно-сірі.

життя: вдень відпочивають, а з настанням сутінків виходять на полювання. Свою здобич (рибу, жаб і комах) підстерігають у заростях очерету або чагарника.

Повір'я про жовту чаплю: Для багатьох народів чаплі є божествами, героями і тотемним предками. З ними пов'язують ріст, життя, достаток, свободу, натхнення і пророцтво. Талісмани-обереги цього птаха популярні у європейській і у східній традиціях.

Цікавий факт: складно уявити китайський будинок без фігурки або зображення чаплі. У Китаї їй надається особливе значення і навіть споруджуються вівтарі.

Цей невеликий хижак полює уночі.

Дрібні гризуни, невеликі пташки

Та їхні яйця - Це його улюблені харчі

Жаб, ропух, змій та ящірок він спокійно вбиває.

Бо в нього сміливості Завжди вистачає.

Цього маленького хижака цінують лісники.

Бо він вправно ловить шкідливих гризунів І поїдає їх залюбки. (тхір)

Тхір степовий (Mustela eversmanni)

Природоохоронний статус виду:

Зникаючий

 Поширений на всій території Україні, але в багатьох місцях зник.

Живиться ховрахами, хом'яками, мишами, норицями, тушканчиками, у деяких місцях - бабаками та пацюками. Полюбляє ягоди винограду, шовковиці, терну, пасльону, шипшини, різні фрукти; їсть жуків, коників, ящірок, змій, рибу, раків, амфібій, диких птахів та падло, робить запаси їжі. Мешкає переважно у норах своїх жертв.

Довжина тіла самців - 29,6-77, самиць - 26,1-51,5 см; маса, відповідно: 0,48-1,53 та 0,350,76 кг. Має високе пухнасте хутро, яке влітку набуває рудувато-жовтуватого, а взимку - білясто-вохряного забарвлення; на морді, коло носа і очей є чорно-бура маска.

Добре розмножується, але в Україні не розводять.

Раніше був мисливським видом.

В ніч літає,

В день спить,

Головою вниз висить.

Вечірниця мала (кажан) (Nyctalus leisleri)

Природоохоронний статус виду:

Рідкісний

Є лісовим дендрофільним видом, помешкання якого в Україні приурочені до широколистяних лісових і лісопаркових масивів Лісостепу та до річково-долинних лісів Степу.

Кажан середнього розміру. Довжина тіла - 48-68 мм, хвоста - 35-45 мм, передпліччя - 39-46,4 мм; розмах крил - 260-320 мм; маса тіла - 13-20 г.

Навіть у найтемніші ночі кажани впевнено літають поміж гілками дерев й ловлять літаючих комах. Колись вчені гадали, що так само, як й інші нічні тварини, кажани мають дуже добре розвинений зір. Проте в 1793 році італійський природознавець Л. Спалланцані помітив, що кажани полюють навіть темними ночами, коли не літають жодні нічні птахи, що мають чудовий зір, наприклад, сови. Л. Спалланцані визначив, що кажани із заплющеними очима літають так само добре, як й з розплющеними. В 1794 році швейцарський біолог Ш. Жюрін підтвердив досліди Л. Спалланцані. Він виявив, що ці звірки 13 закупореними воском вухами стають безпорадними в польоті і не можуть орієнтуватися у повітрі. Пізніше ця версія була відкинута та забута, до неї повернулися через 110 років. У 1912 р. X. Максим, винахідник станкового кулемета, висловив ідею, що бачення „вухами" пояснюється механізмом ехолокації. У 1938 р. Д. Гріффін за допомогою апарату, який винайшов Р. Пірс, записав звуки, що їх видають кажани. 3 початку 50-х років XX століття теорія ультразвукової ехолокації міцно увійшла до науки.

Сигнали, що їх висилають кажани, складаються з 5 звуків однакової або різної частоти. Один сигнал може містити цілу гамму частот. Тривалість звучання сигналів може бути різною, від однієї тисячної до однієї десятої частки секунди.
Висилаючи звукові сигнали різної частоти, кажани „спостерігають", в якій черговості повертаються звукові віддзеркалення. Звуки різної частоти поширюються з різною швидкістю. 3 отриманих відбитих звукових сигналів кажан складає точну картину навколишнього світу і реєструє щонайменші зміни в ньому, наприклад, рухи літаючих комах.

V. Підсумок уроку

Що на уроці було головним? Що було цікавим? Про що нове дізналися? Чого навчилися на уроці?

Ці запитання можна поставити фронтально всьому класові, кожній групі для обговорення або індивідуально (кожний може відповісти на ці запитання в зошиті чи на аркуші).

VI. Домашнє завдання

Скласти звіт про подорож сторінками Червоної книги, скласти “Записку нащадкам”, написати твір-мініатюру на тему “Як складуться взаємини людини та природи в майбутньому?”.