Урок-роздум "Серце віддане дітям"

Урок-роздум «Серце віддане дітям»

Мета:   ознайомити дітей із життям і творчістю видатного педагога В.О.Сухомлинського, показати його  творчу особистість ; викликати інтерес до його творів;   формувати у дітей  різностороннє  уявлення  про навколишній світ, його красу; виховувати кращі риси людини, розуміння того, що кожна людина не просто частина природи, а найвище її створіння –  неповторна особистість.

  Обладнання: портрет В.О.Сухомлинського, ілюстрації , тексти оповідань і казок,  комп’ютер, екран, проектор,  виставка книг.       

 За легендою, коли народжується дитина, Бог запалює на небі зірку і посилає до дитини ангела - охоронця. Уві сні ангел цілує дитину тричі: в чоло, щоб вона зростала розумною, в личко, щоб була красивою, в груди – аби здоров’я, любов та доброту вселити в її тіло, серце та душу. Але то легенда. Нема на світі двох однакових людей. Кожна людина  ̶  індивідуальність, особистість.

Але буває і так. Жив колись хлопчик Абихто. Прокидався будь - коли, умивався абияк, знехотя, щоб ніхто не сварив, снідав і йшов куди-небудь, гуляв аби з ким, аж доки не обридало. Повертавсь додому думаючи: «Будь що будь, будь як небудь…» Якось хлопчину запитали: «Ким ти хочеш  бути?» він неохоче відповів : «А мені все одно. Ким-небудь.» Так і виріс хлопчик  Абихто. Виріс та так ніким і не став. І прозвали його – Ніхто.

 «Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб залишити по собі слід вічний.» Ці слова належать тому,  хто все життя віддавав дітям.

  Уявіть собі… Подвір’я  школи. Стоїть учитель з учнями.

• Ходімо, діти, до школи, - сказав загадковим голосом учитель… і попрямував у сад. – Так наша школа  буде тут, під голубим небом, на зеленій травичці, під гіллястою грушею.

    Незвичайна школа,  незвичайний вчитель.

• Хто ж учитель цієї незвичайної школи ? – запитаєте ви.  А ім’я  його Василь Олександрович Сухомлинський. Сьогодні ми поглибимо знання про життя і творчість цієї чудової людини. 

 1-й учень. В.О. Сухомлинський  народився 28 вересня 1918р. в селі Василівка  на Кіровоградщині у бідній селянській родині. Батько керував трудовим навчанням  у школі. Мати працювала у колгоспі. У сім'ї, крім Василя було ще троє дітей. Розповідають, батьки ніколи не карали дітей. Може, тому усі вони вибрали професію педагога.

2-й учень. Василь ріс жвавим і допитливим. Змалку любив малювати. Але зошити, фарби і пензлі можна було придбати тільки за лікарські рослини. Та бажання малювати було таке сильне, що хлопець цілими днями пропадав у лісі. За склянку насіння акації одержував два зошити. Одного разу Василь із товаришами пішки пройшли 45 кілометрів, аби купити фарби. 

3-й учень. Під час Другої світової війни був на фронті. Двічі пережив поранення. Особливо постраждала рука. Хірурги боялися, що її доведеться ампутувати. Перед операцією повідомили про це Василя Олександровича. “ Ой ні, руку будь що треба залишити!” “ Навіщо тобі рука? Ти що, артист?” – запитав старенький хірург. “ Ні, я вчитель ”. Операція була складною, хірурги зробили усе можливе. Рука залишилася, але після операції стала на шість сантиметрів коротшою. Важким було й поранення в груди, але вчитель все одно повернувся до школи.

4-й учень. 32 роки Василь Сухомлинський вів педагогічний щоденник, у якому записував свої спостереження за поведінкою учнів. А потім ці розповіді виливалися на папір і ставали книгами. Педагог — автор 48 монографій і брошур, більше 600 статей, 1500 оповідань і казок. Твори В. Сухомлинського видані на п’ятдесяти дев’яти мовах світу, загальним тиражом майже 15 млн. примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 32 мови  світу і витримала 55 видань.

 5-учень Крім ерудиції, В.Сухомлинський мав неабияку силу волі, вирізнявся поміркованістю, надзвичайною скромністю, працездатністю (вставав щодня о четвертій годині ранку й писав власні твори до восьмої), людяністю. Також педагог володів кількома іноземними мовами. У багатьох напрямах педагогічної науки він випередив свій час.
6-й учень. За свою педагогічну працю Сухомлинський  був нагороджений: двома орденами Леніна,  багатьма медалями. З 1968 року Сухомлинський — член-кореспондент  Академії Педагогічних Наук Радянського Союзу, з 1958 р. -  Заслужений вчитель УРСР. В 1968 році йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці

7- учень 2 вересня 1970 року серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Йому судилося народитися і померти у вересні, і це символічно, бо вересень – це початок нового навчального року. З легкої руки В.О.Сухомлинського в педагогіці з’явилося поняття «уроки мислення» – уроки, які змушували дітей  дивитися на світ і розкривати його найскладніші взаємозалежності .

Для чого живе людина? Який слід повинна залишити на землі? Перш ніж ви почне міркувати над цим питанням,  послухаємо притчу В.О.Сухомлинського «Який слід повинна залишати людина на землі» 

    Який слід повинна залишати людина на землі?                       

  Старий Майстер звів кам’яний будинок. Став осторонь і милується.

  «Завтра в ньому оселяться люди», - думає з гордістю.  А в цей час біля будинку грався  Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.

  -Для чого ти псуєш мою роботу? – сказав з докором Майстер.

Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся і побіг собі.

 Минуло багато років, Хлопчик став дорослим чоловіком. Життя його сталося так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся ні руками, ні душею.

    Прийшла старість. Згадав Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі знизують плечима – ніхто не пам’ятає такого Чоловіка.

 -  Що ж ти залишив після себе? – питає у Чоловіка старий дід. - Є в тебе син чи дочка?

- Немає у мене ні сина ні дочки.

- Може , ти дуба посадив? 

- Ні  не посадив я дуба.

- Може ти поле випестував?

- Ні, не випестував я поля.

- Так,  мабуть, ти пісню склав?

- Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе життя? – здивувався дід.

  Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та  мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку . Стоїть той наче вчора  збудований, а на нижчій сходинці – закам'янілий  відбиток  Хлопчикової ніжки.

  « Ось і все, що залишилось після мене на землі, - з болем подумав старий Чоловік. – Але цього ж дуже мало, дуже мало… Не так треба було жити …»

Взірцем людини, яка залишила неоціненну спадщину для наступних поколінь є В.О.Сухомлинський  –  учитель, письменник, казкар.

  Василь Олександрович учив дітей не лише бачити красу, а й самими ставати  творцями, красивими душею, почуттями, вчинками, насамперед справжніми людьми. В.О.Сухомлинський  дуже бажав, щоб діти зростали добрими , чуйними, талановитими.

Запам’ятай, моя дитино, з юних літ

На все життя, щоб знала, як прожити:

  Людина для добра приходить в світ

Й покликана завжди добро творити.

Нелегко це, хто що б не говорив,

Й не кожному зробити це вдається.

Бо в світі стільки смертних є гріхів,

Що доброта не завжди йде до серця.

Та ти – людина, і тому учись

Добро творити, людям співчувати.

До цього світу пильно придивись,

Злим помислам навчися лад давати.

Йди з добротою – це собі затям,

Із ласкою, прихильністю, привітно.

Й не розлучайся з добрим почуттям,

Хай доброта в душі суцвіттям квітне.

 «Бо я людина» - цей твір видатного педагога змушує кожного з нас замислитись:

  Вечоріло. Дорогою ішли два подорожні: батько й малий син. Посеред дороги лежав камінь. Батько не помітив його, спотикнувся й забив ногу. Йому заболіло. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши хлопчика за руку, пішов далі.

         Другого дня батько з сином ішли тією самою дорогою назад. Батько знов не помітив каменя, знов спотикнувся й забив ногу. 

        Третього дня батько й син знов ішли тою самою дорогою. До каменя ще було далеко. Батько сказав синові: 

  -Дивись уважно, сину. Треба обминути камінь. 

Ось і те місце, де батько двічі спотикнувся й забив ногу. 

Вони зменшили хід , але каменя вже не було. На обочині      

 дороги сидів сивий дід.  

-Дідусю,- питає хлопчик,- ви тут не бачили каменя?

-Я прибрав його з дороги.

-Ви теж спотикнулися й забили ногу?

-Ні, я не спіткнувся й не забив ногу. 

-Чого ж ви прибрали камінь? 

-Бо я людина.

Хлопчик став та й думає.

      -Тату,- питає він,- а хіба ви не людина?

Все своє життя Сухомлинський працював у школі з дітьми. Тому він склав 10 правил: чого не можна робити. Послухайте і запам’ятайте їх:

 Не можна ледарювати, коли всі працюють,

 Не можна сміятися над старістю і старими людьми, про старість треба говорити тільки з повагою.

 Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо зі старшими.

 Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі.

 Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.

 Не можна робити того, що осуджують старші.

 Не можна залишати старшу рідну людину одинокою

 Не можна збиратися в дорогу не спитавши дозволу і поради у старших.

 Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.

 Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка.

Були у мудрій праці В.О.Сухомлинського роздуми , що звучали   як афоризми. Триста таких афоризмів, крилатих думок. Своєрідна   книжка мудрості. Заповіт вчителя дітям. Ось деякі з  цих роздумів  Василя Олександровича:

-В дитинстві, отроцтві, ранній юності ти все береш у борг – у     батьків, у матері, у суспільства – пам`ятай про це завжди.

 -Умій відчувати поряд із собою людину, умій розуміти її  душу,  бачити в її очах духовний світ, радість, горе, нещастя.   

 -Людська вихованість немислима без людської вдячності.

 - Дякуй за найменше добро, виявлене по відношенню до тебе, за  чуйність, за послугу. Дякуй за те, що тобі поступилися, що  тебе стримали від необачного кроку, що довели тобі твою         неправоту.  

 -Почуття провини -  благородне почуття вихованої людини.

 -День без думки ,без читання ,без розумового напруження -

марно   прожитий день. Небезпека, яку треба попереджувати,-   

марнотратство часу.

 -Умій відчувати серце матері, умій відчувати в її очах ласку і   спокій, щастя і радість, тривогу , розгубленість і  прикрість 

 -Не вимагай від рідних неможливого. Взагалі ти не маєш права   

вимагати  від батьків! Вони дають тобі все, що в їхніх силах і в 

змозі.  

-Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам змусити себе до праці і сам вимагати її від себе.  

 -Умійте дякувати і бути вдячними. Насамперед дякуйте матері і батькові за те, що вони дають вам щастя буття, матеріальні й духовні  блага.  

-Умій  дякувати старшим за те ,що вони повчають тебе. .Почувши похвалу, дякуй і обіцяй жити по-людському. Почувши докір, несхвалення твого вчинку, дякуй за те, що вчать тебе жити   по-людському.   

-Умій дякувати вчителеві. Вислухавши слова похвали, дякуй за науку. Вислухавши гіркі, суворі слова, теж дякуй за науку. І ти будеш людиною!

Про В.О.Сухомлинського – людину полум`яного серця, видатного педагога сучасності написано багато творів. Послухайте вірш «Пророк» академіка Ю.Мальованого.

В глибокім сні країна спочивала,

Ніщо, здавалось, не пробудить нас.

Тебе сама історія обрала, 

І ти прийшов, щоб обігнати час.  

       В дитині бачив над усе людину, 

       А не прстий бездушний механізм.

       Їй серце щедро віддавав щоднини - 

       У цьому твій «абстрактний гуманізм».

Навчав терпляче в лісі і у полі

Торкнутись квітки й не струсить росу,

Проголосив святинями у школі 

Природу, Матір , Працю і Красу.

      Ми лиш тепер приходимо до цього

      І не відступим більше ні на мить,

     Над нами як суддя і вчитель строгий 

     Бджола твоєї мудрості бринить.

Доля до Василя Олександровича виявила виняткову прихильність. Не розщедрилася вона хіба що на роки земного життя - трохи більше півстоліття. Натомість творча спадщина Педагога житиме віками.

«Серце віддаю дітям» - так педагог назвав свою головну книгу. Шукаючи відповідь на запитання, що було найголовнішим у його житті, він без вагань стверджував: любов до дітей.  В.О.Сухомлинський жив і творив для майбутнього, тому є і завжди буде сучасним.

Ще тиша йде останнім літнім ранком

По коридорах і по класах школи,

Та причаївся вересень за ганком

І ставить квіти вчителю на столик.

А Він іде святий, мов янгол світла,

Несе в дарунок дітям душу й серце.

Для Нього небо зошитами квітне

Й співає дзвоник, мов лунке джерельце.

А Він до школи йде, немов до храму,

Щоб висвятити в учневі Людину,

На жодну помилку Він знов не має права;

В Його ж руках – майбутнє України