Урок "Тваринництво. Зональна спеціалізація сільського господарства"

Урок 15. Тваринництво. Зональна спеціалізація сільського господарства.

Мета: охарактеризувати галузеву структуру тваринництва, його кормову базу; дати поняття про зональну спеціалізацію сільського господарства, про приміські сільськогосподарські ра­йони; удосконалювати навички аналізу статистичних даних щодо сільськогосподарського виробництва; виховувати організованість, ділові якості, повагу до думки інших (під час обговорення соціо­географічного практикуму).

Тип уроку: комбінований.

Структура уроку:

I. Перевірка домашнього завдання

II. Мотивація навчальної діяльності

III. Вивчення нового матеріалу

IV. Первинна перевірка засвоєних знань

V. Закріплення знань

VI. Домашнє завдання

Матеріали до етапів уроку:

I. Перевірка домашнього завдання

II. Мотивація навчальної діяльності

Соціогеографічний практикум:

1. Які сільськогосподарські культури вирощують на вашій дачній ділянці (присадибній ділянці)?
2. Чи пов’язана «спеціалізація» вашого городу з природними умовами краю?
3. Які несприятливі природні явища загрожують вашим шести соткам? Назвіть основні технологічні процеси городу (що потрібно робити, щоб там щось виросло?)
4. Які види продукції виготовляє ваша «домашня харчова промисловість»?
5. Яку ви берете участь у виробництві?
6. Якщо ви мешкаєте в сільській місцевості (або у вас є родичі в сільській місцевості), пригадайте, на яку живність багата садиба?
7. Дайте характеристику кормової бази тваринництва вашого двору.
8. Які види продуктів поставляє до вашого столу домашнє виробництво?
9. Чи може фермерське господарство бути повністю натуральним, тобто забезпечити себе всіма речами, необхідними для життя сучасної людини?

III. Вивчення нового матеріалу

ТВАРИННИЦТВО.

Тваринництво в Україні посідає друге місце після рослинництва за вартістю виробленої продукції. Його розвиток та спеціалізація залежать від особливостей кормової бази та потреб споживача. Основою кормової бази є вирощування кормових та зернофуражних культур, а також використання природних пасовищ і сіножатей. Найбільше пасовищ і сіножатей — у північних та передгірних областях України. Для відгодівлі худоби використовують також відходи окремих виробництв харчової промисловості — висівки (пшеничні, житні, вівсяні, соєві, ячмінні, рисові, гречані), жом, мелясу, макуху, шрот, а також білково-вітамінні добавки.

Провідним у тваринництві України є скотарство, хоча за останні десятиліття поголів’я великої рогатої худоби значно скоротилося. Основною його продукцією є молоко та м’ясо. Загалом на території країни сформувалася молочно-м’ясна спеціалізація скотарства, особливо в гірських районах. Водночас у центральних та південних регіонах чимало господарств мають м’ясо-молочну спеціалізацію. На півночі, де багато пасовищ, на територіях довкола міст переважає молочний напрям.

Виробництво молока впродовж останнього десятиліття постійно зменшується. Найбільше його виробляють у господарствах Вінницької, Полтавської, Хмельницької, Житомирської, Львівської, Чернігівської областей . Яловичина (м’ясо великої рогатої худоби) у загальному виробництві м’яса посідає третю позицію — на неї припадає понад 17 % . Найбільше яловичини виробляють у господарствах Львівської, Івано-Франківської, Хмельницької, Полтавської, Харківської областей.

Значне місце у структурі тваринництва посідає свинарство, яке постачає м’ясо, сало, шкіру. Поголів’я свиней в Україні за останні роки також помітно скоротилося. Свинина становить третю частину від загального виробництва м’яса в Україні. Свинарство менш залежне від кормової бази, тому зосереджене в густонаселених районах, де розвинене овочівництво, є відходи харчової промисловості. Воно поширене в усіх регіонах України, найбільше поголів’я свиней — у Дніпропетровській, Київській, Донецькій, Полтавській, Черкаській областях. У приміських господарствах виникли великі відгодівельні комплекси.

Птахівництво виробляє м’ясо, яйця, перо та пух. У поголів’ї птиці переважають кури — 90 %. Решту становлять качки, індики, гуси, цесарки, перепели, фазани, страуси. Яйця та м’ясо виробляють на птахофабриках, розташованих переважно навколо великих міст та в рекреаційних районах. М’ясо птиці у структурі його виробництва посідає перше місце. Провідними виробниками яєць в Україні є Київська, Хмельницька, Херсонська, Дніпропетровська, Вінницька області.

Вівчарство в Україні відіграє додаткову роль, і лише у господарствах Карпат воно є одним з головних напрямів. Здебільшого овець розводять у селянських господарствах. Вівчарство спеціалізується на постачанні м’яса, вовни, овчини, овечого молока, сиру. Його спеціалізацію визначають особливість кормової бази та природні умови. У степовій зоні переважає вівчарство вовняної спеціалізації, у лісостепових, лісових та гірських районах — м’ясо-вовняної. Найбільше поголів’я овець — у степових областях і на Закарпатті.

Галуззю міжнародної спеціалізації в Україні стало бджільництво. За виробництвом меду Україна є одним зі світових лідерів. Наша країна має давні традиції бджільництва. Український бджоляр Петро Прокопович у 1814 р. створив перший розбірний рамковий вулик, що справило значний вплив на розвиток світового бджільництва.

Рибне господарство України постачає рибу та інші біоресурси. У морях виловлюють бичка, камбалу, хамсу, кільку, оселедця, пеленгаса, а в прісноводних водоймах і річках — товстолобика, коропа, сазана, карася, ляща, плітку, судака, окуня, сома, щуку та ін. Заготовляють також креветок, мідій, раків, а підприємство «Осетр» (Київська область) стало першим у країні виробником чорної ікри, яка йде на експорт. У раціоні мешканців України риби і морепродуктів вкрай мало — близько 12 кг на одну особу за рік, тоді як у країнах Європи їх споживають 26-35 кг за рік.

У спеціалізованих господарствах різних регіонів країни розвиваються кліткове звірівництво (вирощування хутрових звірів — норки, нутрії тощо), кролівництво, ставкове рибництво. Упродовж останніх десятиліть в Україні зникло шовківництво. Це один з найдавніших у світі видів діяльності, метою якого є розведення шовкопряда для отримання шовковичних коконів. Із цих коконів виготовляють натуральний шовк. Трудомісткі шовківницькі підприємства діяли в областях степової зони і в Криму.

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ЗОНИ.

Зональна спеціалізація сільського господарства склалася під впливом переважно природних чинників. Відповідно до агрокліматичних і ґрунтово-земельних умов в Україні розрізняють три сільськогосподарські зони та два гірські райони. Також сформувалися позазональні приміські території.

На півночі України у поліській зоні землеробство спеціалізується на виробництві жита, вівса, гречки, картоплі, хмелю тощо. Там розвинене свинарство та скотарство молочного й молочно-м’ясного напряму. У загальнодержавному поділі праці ця зона особливо вирізняється виробництвом картоплі (близько 40 %) і хмелю (понад 90 %). Значні площі на Поліссі мають підвищену радіоактивність, із сільськогосподарського обігу вилучена чорнобильська 30-кілометрова зона.

У лісостеповій зоні провідними виробництвами у рослинництві є зернове господарство, зокрема вирощування пшениці, кукурудзи, ячменю, гречки, гороху. Український лісостеп — один з найбільших у світі регіонів вирощування і переробки цукрового буряку та ріпаку. Тваринництво спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби, свинарстві. За своїм ґрунтово-кліматичним потенціалом ця зона належить до винятково сприятливих для розвитку сільського господарства регіонів світу.

Степова зона має зерново-соняшниково-тваринницьку спеціалізацію. У степах сприятливі природні умови для вирощування зернових (пшениці, кукурудзи, рису, проса), соняшнику, овочевих і баштанних культур. Там розвивається виноградарство і садівництво. Проте стабільні врожаї багатьох сільськогосподарських культур можливі лише за умови широкого застосування зрошування. Головні види виробництва у тваринництві — скотарство м’ясо-молочного напряму та свинарство. Розвивається вівчарство і птахівництво.

У Карпатському гірському районі провідним видом сільськогосподарської діяльності є тваринництво, зокрема розведення овець і великої рогатої худоби. У північних передгір’ях вирощують картоплю і зернові культури, на Закарпатті — кукурудзу, овочі, фрукти, ягоди й виноград. У Кримському гірському районі поширене вівчарство і скотарство, у передгір’ях — зернове господарство, овочівництво, садівництво, виноградарство, вирощування ефіроолійних культур.

Специфічною формою територіальної організації сільського господарства є приміські сільськогосподарські райони, що формуються навколо великих міст і в агломераціях. Вони спрямовані на задоволення потреб населення в малотранспортабельній продукції: свіже молоко і вироби з нього (сир, сметана), свіжі овочі, плоди та ягоди. Господарства приміських районів переходять на цілорічне виробництво рослинної (у теплицях та парниках) і тваринницької продукції.

V. Закріплення знань:

Запитанння:

1. Чому крупні птахівницькі ферми розміщують поблизу великих міст?
2. Які види продукції дають такі підпри­ємства?
3. Чому на спеціалізованих фермах продуктивність праці вища, ніж у фермерському господарстві?
4. Тільки в Карпатах, на відміну від інших районів України, овець доїли і виготовляли з овечого молока сир, масло та інші продукти.
5. Чому тільки в Карпатах? Як це можна пояснити?

VI. Домашнє завдання:

Читати відповідний матеріал підручника.