Урок з української літератури

                                                                                    Гришкова Таміла Василівна,

                                                                                    вчитель української мови та    

                                                                                    літератури

                                                                                    Шпилівського НВО

                                                                                   «Загальноосвітня школа

                                                                                    І-ІІІ ступенів – дитячий садок»

                                                                                    Іванківської селищної ради

                                                                                    Київської області

 

 

 

10 клас

Позакласний захід,

 присвячений 150-річчю від дня народження

Василя Семеновича Стефаника

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Василь Стефаник – майстер новели

Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Василя Стефаника, виховувати шанобливе ставлення до письменника.

Обладнання: портрет Василя Стефаника, фотографії письменника різних років,літературна газета, збірки письменника.

                                                    Се правдивий артист із Божої ласки,        

                                                     яким уже нині можемо повеличатися

              перед світом.

                                                                                                    Іван Франко

Перебіг заходу

Учитель: 14 травня 2021 року виповнюється 150 років ві дня народження видатного українського письменника, неперевершеного майстра соціально-психологічної прози,новатора модерністської техніки письма. Тонкого спостерігача людської душі, гуманіста і просвітителя Василя Семеновича Стефаника.

Учень 1:Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 року в с.Русів Гнятинського повіту на Станіславщині( нині – Івано-Франківщина) у сім’ї заможного селянина.

Після навчання в школах у с. Русові та  м. Снятині він  1883 року вступив до польської гімназії  у м. Коломиї. Тут зав’язалася дружба В.Стефаника з Л.Мартовичем. За українську громадсько-політичну діяльність їх обох у 1890 р. виключили з гімназії. В.Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського  університету, де вчився до 1900 р.

Учень 2:Перша збірка новел –  «Синя книжечка», яка вийшла у світ 1899 р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, отримала багато  захоплених відгуків від найбільших літературних авторитетів, серед яких , крім І.Франка , були Л.Українка,М.Коцюбинський,О.Кобилянська. Автор «Синьої книжечки», звернув на себе увагу, насамперед, показом трагедії селянства.

Уривок з новели «Осінь»

Учень 3:«Митро латав жіночі чоботи. Не латав, а зчіплював докупи. Гріх би було давати таке дрантя до шевця, та й за грейцір скупо. А жінка боса-босіська, води внести до хати не було в чім. Тому Митро вже від ранку взявся до чобіт. Сидів коло лави проти вікна, обклався старим шкураттям, воскував нитки на дратву і бісився, як пес.

Але Митрові вже остогидло борикатися із здривілими чобітьми. Шпурнув під лаву та й почав сваритися.

— Мой, ти, шибенику, чого ти чіпаєшси грєдок, хочеш горшки побити? Та коби-с вже зачепивси навіки...

І почав бити хлопця.

Діти заверещали, баба не переставала кашляти.

— Та на цу хату птах би не сів,— говорив Митро.

— Але чого ти до дітий прискіпавси, а вони що винні, що чоботи здривіли?

Підняв чобіт з-під лави і почав ним жінку бити. Врешті затягнув на себе кожушину та й виходив із хати.

— Аби я не діждав вертатиси до цеї хати,— сказав уже на порозі.

— Йди, йди, слухай за Канаду; гадаєш, що я піду з дітьми десь на край світа?..— навздогін сказала йому жінка.»

Учень 4:У 1900 р. вийшла друга збірка В.Стефаника – «Камінний хрест», яку також було сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне посилення громадянського пафосу( завдяки таким творам,як «Камінний хрест», «Засідання», «Лист», «Підпис».) У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, - одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. 

Читання уривка з новели «Камінний хрест»

Учень 5:«Гостей у Івана повна хата, ґазди і ґаздині. Іван спродав усе, що мав, бо сини з жінкою наважилися до Канади, а старий мусив укінці податися.

Спросив Іван ціле село.

Стояв перед гостями, тримав порцію горівки у правій руці і, видко, каменів, бо слова не годен був заговорити.

— Дєкую вам файно, ґазди і ґаздині, що-сте ні мали за ґазду, а мою за ґаздиню...

Не договорював і не пив до нікого, лиш тупо глядів на-вперед себе і хитав головою, як би молитву говорив і на кожне її слово головою потакував.»

 

Учень 6:1901 року вийшла в світ третя збірка новел Стефаника –  «Дорога». Яка становила новий крок у розвитку його провідних ідейно- художніх принципів. У збірці переважають новели безсюжетні,лірично-емоційного плану(«Давнина», «Май», «Сон», «Злодій»). Тема матері і дитини, жертовності,материнської, батьківської любові з’являється у Стефаника у життєвому переплетінні з іншими темами ще в збірці «Синя книжечка»( «Мамин синок», «Катруся», «Новина»). Наявна вона і в збірці «Камінний хрест».

Уривок з новели «Мамин синок»

Учень 7: «Вечором сидів Михайло на лаві та й держав на колінах Андрія. Вогонь палахкотів у печі і освітлював хату червоним світлом. Михайлиха сиділа перед печею та варила вечерю.

— Ти зійшов, старигане, на діточий розум, та лиши дитину в супокою, не підкидай ним, як гарбузом. Йди, Андрійку, до мами.

— Коли я не хочу.

— А ти чий — дєдів чи мамин? — питав Михайло.

— Дєдів...

— А кого меш бити?

— Маму.

— А ти, підвіяний, та я тобі яблука та булки даю, а ти мене бити!

— Дєдя тобі купить багато яблук, бо ти дєдів.

— Ой, ци ни пес дєдя тобі купить? Ти би ніколи не видів нічо.

— Ану-ко покажи, як ти меш їхати у воську на коні?

Хлопець сів на поривач і брикав по хаті.

— Доста, доста, Андрійку, на тобі солімку та пінку з молока збирай.

Андрій опинився коло печі і збирав пінку.

— Мо, Андрі, а ти що купиш мамі?

— Червоні чоботи.

— А дєдиві?

— Дєдиві нічо не хочу.

— Файний синок мамин. Михайло взяв його знов на коліна.

— Ти як називаєшси?

— Андрій Косминка.

— А хто ти є?

— Луский радикал.

— Добре. А куди ти поїдеш?

— До Канади.

— На чим поїдеш?

— На такі шіфі, як хата, великі, таким морем широким, широким, геть, геть...

— А дєдю озмеш з собов?

— Озму дєдю, та й маму, та й Івана вуйниного, та й геть поїдемо...

— Йди, йди, не зіціруй хлопця та не бери на акзамент , бо ще всне без вечері.

— Але поміркуй, який бахур мудрий, геть все знає!»

Учень 8:У вересні  1903 р. Василь Стефаник відвідав Наддніпрянську Україну: був присутнім на відкритті пам’ятника І.Котляревському в Полтаві, зустрічався з Л.Українкою, М.Коцюбинським та ін. З 1903 р. В.Стефаник  постійно жив у селі: до 1909 р. – у Стецеві,а потім до кінця життя – у Русові.

У 1904 р. одружився на дочці священика Ользі Гаморак,мав трьох синів.

Учень 9:1905 року вийшла в світ четверта збірка письменника – «Моє слово». У ній вперше була надрукована новела «Суд», яка завершує перший період творчості Стефаника.

1907 р. письменник  став заступником депутата австрійського парламенту В.Охрімовича. Після того як 1908 р. В.Охрімович зрікся мандату, В.Стефаникові довелося виконувати обов’язки депутата аж до розпаду Австро-Угорської імперії 1918р.

У період визвольних змагань В.Стефаник брав участь у роботі Української національної ради Західноукраїнської Народної Республіки, у складі делегації відвідав Київ під час проголошення соборності українських земель 22 січня 1919 р. Перебуваючи в тій частині України, що була під владою Польщі, В.Стефаник активно цікавився подіями у УРСР, відсилав до радянських журналів свої нові твори.

Учень 10:1916 року В.Стефаник  пише новелу «Марія», яку присвячує пам’яті І.Франка. За «Марією» письменник публікує шість новел, які разом з двома названими  творами другого періоду(« Діточа пригода» і «Марія») склали п’яту збірку – «Вона – земля», видану 1926 р. У 1927 -1933рр. В.Стефаник опублікував ще більше десяти новел.

Відгуком на літературну дискусію 1925-1928рр. стала новела «Межа»(1926 р), яка мала присвяту М.Хвильовому  і була надрукована у «Літературно-науковому віснику», що його редагував Д.Донцов.

Учитель:В останні роки життя В.Стефаник  пише також автобіографічні новели,белетризовані спогади. До них належать такі твори, як «Нитка», «Браття», «Серце», «Каменярі».  Радянський уряд з пропагандивною метою призначив йому у 1928 р. персональну пенсію, від якої Стефаник відмовився , коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. Останні роки життя письменник тяжко хворів.7 грудня 1936 року помер, похований у рідному селі. До самої смерті не полишало Стефаника бажання «сказати людям щось таке сильне і гарне , що такого їм ніхто не сказав ще». І на його долю випало найбільше для художника щастя – він сказав те, що хотів, і сказав так,як хотів.