Усний журнал "Автопортрети Т.Г.Шевченка"

Перший автопортрет - юний Шевченко,  1840 рік, в Петербузі. Вихід у світ першого видання “Кобзаря”, у якому було вміщено 8 творів. У 1840 році Шевченко ще вчився в академії мистецтв, в Петербурзі. На цьому автопортреті зображений молодий, 26 -річний поет і художник. Звичайний хлопець, у якого попереду все життя.  Відкрите обличчя художника дивиться на глядача. Юнацький погляд котрий очікує щасливого майбутнього.  Він ще не знає, що його чекають допити, в’язниця, заборони писати й малювати. Зараз він вільний і готовий творити. Зараз автопортрет 1840 року знаходиться в Національному музеї Тараса Шевченка.

Слайд 4. Шевченко за роботою. Автопортрет намальовано в 1843 році, в Яготині. Це подарунок Варварі Рєпніній.

Художник виконував портрет, перебуваючи в полоні дум і образів щойно завершеної поеми "Тризна", посвяченої княжні Варварі Рєпніній. Віддаючи Рєпніній завершений рукопис поеми, поет-художник пообіцяв наступного дня додати до нього автопортрет. Княжна зберігала подарунок Шевченка до кінця життя.

При створенні яготинського автопортрета митець обрав досить віддалену точку огляду. Він зобразив себе за роботою і в такий спосіб передав сам процес творчості.  Виконано вільним упевненим штрихом.

Слайд 5. Автопортрет, виконаний у кінці серпня 1845 року, подарований Н.Тарновській. На звороті напис чорнилом рукою

В.В. Тарновського (молодшого): «Портреть Т. Шевченко сделанный имь самимь вь зеркало вь до 1845 года вь с. Потокахь Киев. губ. и подаренный своей куме Н.В. Тарновской».

     У березні 1845 року Шевченко закінчив Академію художеств. Йому було надано офіційне звання вільного художника. Тарас одразу їде на Україну. Влітку, перебуваючи в селі Потік на Київщині він намалював олівцем один з найкращих автопортретів.

     Потоки, містечко Київського повіту Київської губернії, належало

Г.С. Тарновському. Шевченко перебував у Потоках з 21 серпня до 5 вересня 1845 року, виконавши тоді автопортрет, пейзаж "Комора в Потоках" та краєвид цього села (олівцем). За спогадами В.В. Тарновського, Шевченко багато писав і малював, чимало віршів та малюнків подарував "своїй дорогій кумасі, зокрема свій портрет, мальований у дзеркало". Йдеться про Надію Василівну Тарновську, з якою поет хрестив дочку диякона місцевої церкви Марка Гов'ядовського.     На жаль, більшість малюнків і рукописів, подарованих Тарновській, досі не знайдено. 
   Автопортрет простий за виконанням, але сповнений глибокого змісту. Шевченко постає на ньому внутрішньо сильним, спокійним, упевненим та просвітленим.

Слайд 6 . Перший рисунок періоду заслання.  Перший автопортрет, порушивши царську заборону писати і малювати, він намалював між 23 червням і 11 грудням 1847 в Орській фортеці, як тільки туди прибув, і 11 грудня 1847 надіслав А. Лизогубові.

    У березні 1848 року поет одержав з України від А.Лизогуба скриньку з з малярським приладдям, фарби й папір. Несказанну радість висловив він у листі до друга: «Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши дарунок твій щирий.

Це портрет поета в солдатському мундирі і кашкеті-безкозирці.

Зміна клімату позначилася на здоров’ї поета.  Спочатку він захворів на ревматизм, а потім на цингу. Тяжкі муки вже наклали відбиток на обличчя Шевченка, на якому вражають широко-широко розкриті, сповнені скорботи. гніву,   білю, і непокори. Щоденна муштра, погане   харчування, приниження.  Втіхою зраненій душі стала поезія, але Шевченко змушений був переховуватися. Кожного року (1847-1850) поет робив невеликі книжечки і носив їх за халявою чобота. У них він записував свої вірші. А самі книжки називав «захалявними».

Слайди 7-8. Особливо покращало становище Шевченка, коли у березні 1848 р. його як художника включили до складу Аральської описової експедиції, що була влаштована для дослідів Аральського моря. Тут не тільки не заборонялося малювати, але, навпаки, це ставилося Тарасові за обов’язок.

   Автопортрет , написаний  на засланні, вірогідно 1848 р. під час перебування  у складі Аральської описової експедиції. Вільна атмосфера, спільна праця досвідчених мандрівників, географів, моряків. Вірші, кілька поем, 200 малюнків та начерків.

   Це був період життя, коли Шевченко почувався відносно вільним: не жив у казармі і мав змогу малювати. Шевченко намалював себе у цивільному одязі, його обличчя осяяне внутрішнім спокоєм. Внизу на автопортреті рукою Ф. Лазаревського напис: 29 ноября 1849. Оренбург. Це, напевно, дата, коли Шевченко подарував йому автопортрет, про що Лазаревський так записав у своїх спогадах: "Якось приходить до мене Тарас і пропонує свій портрет: 
— Візьми ти у мене, Христа ради, оцей портрет, хотілось би, щоб він зостався в добрих руках".

Слайд 9. Експедиція зупинилася на зимівлю на острові Кос-Арал. Цей час виявився для Шевченка дуже продуктивним. Крім значної кількості малюнків, він написав і багато ліричних творів. Більша частина їх сповнена мотивами туги та смутку.

   У травні 1849 р. експедиція починає друге плавання по Аральському морю. Ця експедиція дуже вплинула на покращення Тарасового стану. Щоб обробити ті етюди, які він зібрав за той час, йому було дозволено зупинитися в Оренбурзі, де разом з польським засланцем Броніславом Залеським опрацьовує матеріали експедиції. У цей час поет міг вільно малювати, ходив у цивільному одязі, жив на приватній квартирі. Мало того, Шевченко малював навіть у самого начальника Оренбурзького війська, генерала Обручева, портрет його дружини.

   Акцент зроблений на  красномовному  погляді, зверненому до глядача. Очі поета наче напоєні внутрішнім сяйвом духу. Тарас Шевченко зобразив себе у вбранні, яке носив в експедиції, — звичайному цивільному пальті і світлому кашкеті з великим козирком, на обличчі — сліди втоми від нелегких мандрів.

Слайд 10. Автопортрет 1851 р. Один з офіцерів з помсти доніс вищим чинам про порушення Шевченком царської заборони писати й малювати. 23 квітня 1850 р. поета було заарештовано і відправлено до Орської фортеці, а восени того ж року до Новопетровської фортеці на безлюдний півострів Мангишлак, на Каспійському морі, — де митцеві довелося тяжко страждати протягом семи років.

   Улітку 1851 р. Т. Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, яку було організовано для виявлення покладів кам’яного вугілля в горах Каратау на півострові Мангишлак. Поета зарахували до команди солдатів для допомоги в роботах гірничої партії, а фактично він мав замальовувати краєвиди під час експедиції. Шевченко був активним учасником експедиції. Він провів у поході понад три місяці. Його малюнки, начерки й зарисовки — своєрідний щоденник Каратауської експедиції. Збереглося близько 70 таких творів: пейзажі Мангишлаку, жанрові композиції, автопортрети тощо.

   До Оренбурга політичні засланці поверталися задоволені наслідками експедиції, сподіваючись полегшення свого становища. Але Шевченко ще довго залишався в Новопетровському укріпленні, жодних пільг за участь в експедиції не дістав. Та перебування в колі друзів, можливість вільно малювати залишили незабутній слід у його душі.

   Змарніле обличчя, лисіюча голова, густа широка борода. Про умови, в яких виконувався автопортрет, залишив відомості Броніслав Залєський: "В часи тої мандрівки Шевченко зробив для мене чорною крейдою свій портретик… Портретик був дуже подібний, замість зеркала послугувався артист збанком з водою, бо іншого зеркала не мали ми в степу. Не було також ані бритви, ані цирульника, і для того носили ми бороди, хоч властиво оба ми були солдати".

Слайд 11. Втрачений автопортрет. Намальований у Новопетровському укріпленні. Фото портрету,  намальованого в Новопетрівському укріпленні, надіслане в 1857 році Кухаренкові.У Новопетровському укріпленні Шевченко намалював також два автопортрети, один з яких 3 листопада 1854 передав з М. Семеновим у дарунок О. Бодянському, а другий надіслав 22 квітня 1857 Я. Кухаренкові. Обидва твори не збереглися. На першому, як можна твердити на підставі листа до

О. Бодянського, художник зобразив себе в цивільному вбранні. Другий — відомий з фоторепродукції, що зберігалася в архіві Олени Пчілки (тепер в інституті літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР). Його намальовано сепією; як можна судити з того, що Шевченко так само зобразив себе тут у цивільному одязі, цей портрет виконано 1853-1854. 

    Навесні 1853 р. приїхав новий комендант фортеці І. О. Усков, у родині якого Шевченко з часом став найближчою людиною. Усков полегшив, наскільки можна було, Тарасове становище, як щодо служби, так і до його життя.

   Довге заслання, якому немає кінця-краю, обсіли хвороби. Він дуже постарів. Йому лише 43, а на вигляд – мало що не дід. Є щось жертовне у цьому зображенні, є відчуття життєвого драматизму, неминучість трагедії.

Слайд 12. Один з автопортретів, виконаних у Нижньому Новгороді. Шевченко назавжди залишив Новопетровське укріплення 2 серпня 1857 року. Митець їде до Петербурга, але в'їзд до столиці йому заборонено. Засмучений поет пише листа до свого друга —   актора Михайла Щепкіна, кличе його до себе. На пам'ять про цю зустріч художник подарував акторові автопортрет і підписав його: «Михайлу Семеновичу Щепкіну, напамять 24 декабря 1857 года от Тараса Шевченка». Праворуч унизу авторські дата і монограма: 1857 III.

Цим глибоко драматичним образом ніби завершується серія невольницьких автопортретів Кобзаря.

На нас дивиться літній, змучений тяжкою недугою чоловік із бородою. Глибока зморшка перерізує його чоло. На обличчі Шевченка —  ознаки передчасної старості, до якої призвели тяжкі умови життя і хвороби. В очах митця —  невигойна печаль. Пізніше, у 1860 році Тарас Григорович створив ще кілька своїх автопортретів, з яких на нас дивиться вже інша людина – погляд гордовитий, упевнений. Видно, що поет трохи набрався сил після важких ударів долі.

Слайд 13. Портрет створено в Нижньому Новгороді 4 січня 1858 року. Саме цього дня Шевченко передав його до Петербурга М.Лазаревському і попросив зробити з нього кілька фотографій, щоб подарувати їх нижньо-новгородським друзям. Світлини, виконані з автопортрета, з дарчими написами Шевченко подарував

К. Шрейдерсу, М. Дороховій, А. Білокрисенку, С. Аксакову,

М. Щепкіну, Ф. Лазаревському. Автопортрет репрезентує мислителя з вольовим відкритим обличчям, з пророчим поглядом, спрямованим у майбутнє. Зміна психологічного стану Шевченка має своє пояснення: другий автопортрет митець виконував після зустрічі зі Щепкіним, яка принесла йому віру і творче піднесення.

   27 березня Шевченко прибув до Петербурга. Тут він знайомиться з М.Чернишевським. Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. В жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії.

Слайд 14. За малюнком, виконаним 1845, що його Шевченко відшукав (де — тепер невідомо), аж у травні 1860 він створив автопортрет зі свічкою, в якому майстерно передав ефект освітлення — боротьбу світла з темрявою, внаслідок чого твір набув символічного звучання.

Про нього розповідає Борис Суханов-Подколзін, який хлопчиком брав уроки малювання у Шевченка: "Тарас Григорович запропонував мені вгадати, кого представляє цей рисунок. Розуміється, я вгадати не міг. Тоді він сказав, що це - його власний портрет, що колись давно він сам нарисував, ще коли вчився у Брюллова. Багато він сміявся з мого здивування, погладжував свою лису голову й розправляв свої запорізькі вуса та, стоячи перед дзеркалом, порівнював себе з кучерявим безбородим юнаком зі свічкою в руці. Він твердив, що свого часу оригінал був дуже подібний до портрета…"