Усний журнал "Медицина в дзеркалі історії"

Тема: Медицина в дзеркалі історії

(усний журнал)

Мета: більш детальніше зупинитися на медичних досягненнях різних народів світу, в тому числі й на українських землях;

ознайомити з видатними лікарями свого часу;

виховувати інтерес до предмету

ХІД ЗАХОДУ

І. Вступне слово викладача (презентація «Лікування в давні часи»)

Давньоєгипетська медицина

Давні єгиптяни мали значні пізнання в мистецтві лікування. До нашого часу дійшли тексти, які свідчать про те, що єгипетські лікарі були добре обізнані в людській анатомії. Не дивлячись на це, медицина в той час представляла собою незвичайну суміш магії та науки. Вважалося, що багато захворювань викликаються червоподібними істотами, яких необхідно виганяти з організму людини. Для цього лікарі та маги об’єднували свої зусилля. 

На початку розвитку своєї цивілізації єгиптяни сприймали захворювання як напади злих духів. До тих пір, поки лікарям не дозволили займатися медициною, тільки жерці могли лікувати хворих, які приходили до храмів.

Так як давні єгиптяни вірили в потойбічне життя, лікарям було заборонено розтинати людські трупи. Для вивчення анатомії доводилося вивчати трупи тварин. Однак, вони розбиралися в призначенні серця як центра кровоносної системи, а також в функціях багатьох інших органів, в тому числі мозку.

Бальзамувальники не були лікарями, хоча вони були знайомі з анатомією. Вони розуміли причини розкладення тіла і тому видаляли всі внутрішні органи, потім вливали бітумний розчин, щоб зберегти тіло померлого для загробного життя.  Неймовірно, але мозок вони виймали через ніздрі.

Вивчення забальзамованих тіл свідчить про те, що давні єгиптяни мали величезні знання в стоматології.

Єгипетська держава оплачувала працю лікарів, для того, щоб вони лікували хворих безкоштовно під час війн або мандрівок по країні. Лікарі повинні були уникати будь-яких захворювань, а також виконувати суворі правила чистоти, наприклад брити наголо голову.

Давні єгиптяни знали також про цілющі властивості рослин: вважалося, що якщо вдихати аромат священного лотоса він захистить від багатьох захворювань, відвари болиголову та опіуму використовували у вигляді мазей та для полоскання.

Давня Греція

Інтерес до медицини греки перейняли від єгиптян, яких дуже поважали. Але на відміну від єгиптян, лікарі яких лікували певні органи людини окремо, грецькі лікарі вважали, що роботу кожного органу треба розглядати у зв’язку з роботою всього організму.

Часто звертались до бога Асклепія. Якщо хворий виліковувався, він залишав муляж або інший предмет, який символізував вилікувану частину тіла, в дар богам. Хворі повинні були подолати багато кілометрів сподіваючись вилікуватися в храмах Асклепія, де жерці призначали їм різноманітні трав’яні ліки та особливі дієти.

Одним із принципів  профілактичної медицини було виконання вправ, для укріплення власного здоров’я. Хлопчиків  залучали до занять спортом для підготовки до військової служби.

Іноді, тільки в крайніх випадках, виконувались операції по видаленню кінцівок.

Давній Рим

Хоча римляни розуміли значення особистої гігієни, чистої води та каналізації для попередження хвороб, їх пізнання в медицині були досить обмеженими. Римляни були забобонними і вважали, що хвороби – це прокляття, які надсилають боги, яких вони чимось образили. Тому в пошуках лікування звертались до надприродних сил, відвідували храми або використовували амулети, щоб відігнати злих духів.

Більшість лікарів були греками. Вони цілковито покладалися на лікування травами, які були ефективними при лікуванні легких захворювань. Лікування більш серйозних захворювань не існувало.

Хірургія була примітивною та використовувалася без знеболювальних засобів. Лікування ран, отриманих під час бою нерідко зводилося до ампутації. В легіонах були свої лікарі, але багато поранених все одно помирали від інфекції.

На даному фрагменті стінної фрески зображений легендарний воїн-герой Еней, з ноги якого лікар витягує наконечник стріли. Для знезаражування активно застосовувалася мазь на основі тиміну. Але в багатьох випадках рани все одно запалювалися.

Такими хірургічними інструментами користувалися протягом всього римського періоду. До їх числа входили скальпелі, ланцети та затискачі. Лікарі погано розбиралися в анатомії і багато пацієнтів помирали від больового шоку під час операції.

Використовували римляни й природні ліки. В медичних цілях використовувався часник. Римляни вірили, що часник може виганяти злих духів. Він використовувався і як проносний засіб. Розчавлений часник застосовували як  знезаражуючу мазь та як засіб лікування від прокази. Солдатам видавали кожного дня норму часнику для підтримання загального тонусу.

Давній Китай

Китайська медицина заснована на використанні трав та на теорії «ці» - китайці вірили, що енергія присутня в будь-яких речах, необхідно було слідкувати за рівновагою «ці», щоб людина залишалася здоровою. Необхідне співвідношення енергії підтримували за допомогою спеціальних дієт та особливих вправ, однак такі методи лікування приносили більше шкоди ніж користі. Не існувало системи, яка допомогла б обрати вірне лікування, і крім того, при обстеженні лікарі-чоловіки не могли доторкатися до пацієнток-жінок, тому користувалися ляльками, щоб показувати та визначати хворі місця.

Згідно теорії «ці» китайці вірили, що енергія циркулює по тілу людини, але якщо канали забруднюються, то порушується її рівновага. Для тікування такого стану в І ст.. до н.е. була розроблена теорія голковколювання, згідно якої необхідно втикувати голки в певні місця тіла хворого. Голкотерапія практикується й сьогодні для покращення стану імунної системи організму, а також для обезболювання.

Використовували китайці й лікування травами. Трава полину використовувалася як знеболюючий засіб: сухі листя складали в пластинки, прикладали до шкіри та підпалювали, накривши спеціальним стаканчиком, щоб утримати тепло. Такий спосіб лікування застосовується й в наші дні.

Женьшень – це рослина з ароматним коренем, який нагадує фігурку людини. В давні часи весь женьшень вважався власністю імператора, та він часто дарував корінь женьшеню своїм наближеним. Крім того, китайці вірили, що якщо рослину не турбувати протягом 300 років, то вона може перетворитися на людину з білою кров’ю, яка може воскрешати мертвих. 

ІІ. Виступ студента з презентацією «Медицина скіфських та трипільських племен»

ІІІ. Виступ студента з презентацією «Медицина України часів Київської Русі»

Київська Русь

Велику роль в історії української медицини відіграв Києво-Печерський монастир, заснований в ХI ст. преподобними Антонієм та Феодосієм. Цей монастир вже з перших років свого існування став не тільки одним з центрів православ’я, але й осередком вітчизняної культури — літописання, мистецтва, архітектури. Тут жили і працювали видатні літописці, художники. Перші ченці Печерського монастиря прийшли з Афонської гори, де за імператора Романа при монастирі була закладена св. Афанасієм «лікарня хворих ради», і принесли з собою лікарські знання.

Печерський Патерик доносить до нас відомості про кількох подвижників печерських, що уславилися своїм лікарським мистецтвом. На скрижалях української історії значаться імена таких подвижників, котрі славилися даром зцілення й лікування хворих, як Антоній Преподобний, Даміан, Агапіт Печерський, Пимен Посник тощо. Чимало вправних «лічців» жило в Києві за часів Ярослава Мудрого, при дворі князя Всеволода Ярославича та його сина Володимира Мономаха.

Cв. Aлімпій Іконник лікував переважно хворих зі шкірними захворюваннями. Свою основну професію іконописця він вдало поєднував з лікуванням, використовуючи як лікарські засоби фарби, якими писав ікони. Рослинні барвники грали важливу роль в лікуванні шкірних хвороб у багатьох народів. Алімпію приписували спроможність виліковувати найрізноманітніші гострі і хронічні шкірні захворювання. Під час лікування Алімпій брав фарбу з «вапниці» (горщика живописця) і змазував нею гнійні виразки, роблячи це кілька разів. Потім хворий змивав фарбу водою. Фарбами лікували не тільки шкірні хвороби. Фарбою індиґо, сандалом, кубовою фарбою давньоруські лікарі успішно виліковували «вогневиці», малярію, пропасницю. Жовті і червоні фарби застосовувались при гнійних виразках і ранах.

Агапіт лікував в основному травами (в ті часи кожний «лічець» сам виготовляв ліки), був носієм і досвіду, і секретів своїх попередників. Агапіт славився також умінням підбирати продукти харчування для хворого. Крім того, він користувався засобами, завезеними з інших країн. Цікаво, що на долонях мощей Агапіта були знайдені залишки міді та пилок рослин з берегів колишньої Візантії. Вважається, що це є складові частини ліків стародавнього українського лікаря.

По містах серед представників різних професій були й особи, які займалися лікувальною справою. Вже в ці часи окремі з них «спеціалізувалися» на лікуванні ран, переломів, пусканні крові (рудомети), інші — на замовлянні зубів (зубоволоки), лікуванні очей, допомозі породіллям тощо. Для частини цих осіб лікувальна справа була не основним заняттям, а лише додатковим приробітком. Із збільшенням населення міст зростав попит на медичну допомогу. А, отже, зростала кількість осіб, для яких лікувальна справа була основною професією, частіше спадковою. Основою знань цих лічців був віковий досвід народної емпіричної медицини з елементами містичного характеру, що зумовлювалося тогочасним світоглядом. Цікавим було лікування від алкоголізму. Живу рибу кадили у горілку та чекали поки вона загине. Важалося, що під час агонії життєва сила риби переходить в горілку та допомагає п’яниці «зав’язати».  Частіше всього таким чином морили щук, налимів, линей.

Ці народні лічці користувалися довір’ям у населення і представників влади. У наших ранніх збірниках законоположень («Руська правда», XI ст.) згадується про лікарів і винагороду їм за лікування. Часто лікування проводили в лазнях.

Були й жінки-цілительки. Так, селянська дівчина, дочка бортника Февронія, яка дістала медичні знання від своїх батьків — народних цілителів, успішно застосовувала їх на практиці. Дочка чернігівського князя Єфросинія була «зело сведуща в Асклепиєвих писаннях» — так називали тоді медичні книги. Княжна Анна Всеволодівна в ХI ст. у Києві відкрила світську школу, де викладалася медицина.

Онука Володимира Мономаха — Євпраксія — видала (дехто вважає, що сама написала) медичну працю, присвячену питанням фізіології, гігієни, пропедевтики та профілактики деяких захворювань.

Медичний трактат складається із 5 частин. У першій частині — загальний огляд уявлень про гігієну. У другій частині — поради щодо дотримання гігієни шлюбу, під час вагітності та догляду за дитиною. В третій частині — положення про гігієну харчування. В четвертій — інформація про зовнішні захворювання та рецепти лікування зубних і шкірних хвороб. В п’ятій частині — серцеві та шлункові захворювання і поради з їх профілактики.

ІV. Виступ студента з презентацією «Лазня»

Лікування в лазнях

Наші пращури регулярно відвідували лазню. Вона була не тільки місцем для відпочинку, а й місцем священним та містичним. Слов’яни вважали, що якщо правильно попаритися в лазні та здійснити певні обрядові дії, можна не тільки отримати бадьорість, сили, але й зцілення  душі та тіла.

В лазні обов’язково парилися перед важливими подіями та коли відчували небезпеку. Лазня була традиційним місцем яке відвідувала наречена перед одруженням, та місцем для народження дитини.

В давнину в слов’янській міфології для лазні виокремлювали окреме божество, його називали – Лазник. Він схожий на домовика, з ним не можна шуткувати, якщо задобрити Лазник, він може допомогти в лікуванні хвороби.

  Лазня мала велике значення при лікуванні різноманітних хвороб, але й не менше значення мали й віники, які використовували в лазнях. Вони посилюють кровообіг в капілярах, активізували потовиділення, прискорюють обмін речовин, сприяють вимиванню з пор шлаків та токсинів. До того ж важливо обрати правильний віник. Березовий – сприяє відходженню мокроти з бронхів, зменшує біль в м’язах та суглобах. Віник з хвої (ялівцевий, пихтів, ялинковий) – стимулюють потовиділення, дезінфікують повітря в парильні.  Евкаліптовий – очищає повітря від хвороботворних мікроорганізмів, усуває кашель, нежить, біль в горлі. Особливо корисно «подихати» евкаліптовим віником. Для цього необхідно запарити сухий віник, після чого прижати до обличчя та подихати ефірними парами.

Лікування в парній

Необхідно розказати й про те, як готувати та примовляти віники.  «Ломати», тобто створювати віники необхідно до повнолуння, у непарний день. Віник, зазвичай робився з берези або дубу, але тут є свої правила. Гілля берези не можна брати з берези, яка росте у два стволи з одного кореню. Не можна застосовувати й гілля з дерева, яке горіло або взагалі виглядає не дуже добре.

Мешканці деяких слов’янських регіонів йдучи за гіллям для віників брали із собою собаку. Якщо собака спокійно реагує, коли ви займаєтеся заготовкою віника, то він буде служити на добро, але якщо собака голосно лає та знервується, то віник може нашкодити здоров’ю.

Дубовий віник завжди у повазі серед чоловіків. Річ в тому, що дуб – це чоловіче дерево сили. Крім того, використання дубового віника рекомендовано для загального оздоровлення організму.

Віником треба вдарити себе 12 раз по плечах примовляючи такі магічні слова:

Дуб, символ родової сили,

Дуб, символ чоловічої сили,

Суть твоя могутня,

Коріння твої глибокі, гілля твоє крепке,

Хай же я буду сильним перед ворогами своїми,

Хай я буду захищеним від їхніх нападів!

Слово це не перебити! Так тому й бути! Хай здійсниться!

Сценка

«Батюшка ты, Царь-Огонь, всем ты царям царь, всем ты огням огонь. Будь ты кроток, будь ты милостив! Как ты жарок-пылок, обжигаешь, палишь в чистом поле травы и муравы, чащи и трущобы, у сырого дуба подземельные коренья… Тако же я молюся и корюся тебе-ка, батюшко, Царь-Огонь, - жги и спали с раба божия Владимира всяки скорби и болезни, страхи и переполохи».