Усний журнал «Під полиновою зорею»

Про матеріал

Мета. Поглиблювати знання дітей про аварію на Чорнобильській атомній електростанції та про її наслідки для природи, людини

Вчити любити рідну землю, відчувати чужий біль, людські страждання, як свої власні

Перегляд файлу

Усний журнал  «Під полиновою зорею»

Мета. Поглиблювати знання дітей про аварію на Чорнобильській атомній електростанції та про її наслідки для природи, людини

            Вчити любити рідну землю, відчувати чужий біль, людські страждання, як свої власні

Обладнання. Фотоматеріали по темі; карта України; слова Ліни Костенко на дошці.

Хід заходу

 

Вступне слово вчителя.

          Сьогодні ми поговоримо про трагедію Чорнобиля.

         Чорнобиль… Чорний біль нашої землі. і скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янитиме чорними вогнищем скорботи.

          Чорнобиль – це вид трави, гіркого полину. Спочатку так називалося давнє поселення, потім – місто, а згодом і атомна електростанція.

          Місто це розташовувалося серед луків і ланів, на березі прекрасної річки Прип’ять (карта). Невелике місто, де жили в основному працівники електростанції.

         Зараз Чорнобиль – мертва зона. Села заростають деревами, кущами, бур’янами; вони порожні і мертві, там ніхто не живе. Поступово, тихо руйнуються хати, цінності поліської давнини.

        Про цю подію важко згадувати. Жах проймає душу, при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирали повільно, але в тяжких муках. А почалося все так…

1 учень.

Чи буде квітень, як завжди,

Дарунком весняної здоби,

Чи власним іменем біди

Ми назвемо її «Чорнобиль».

2 учень.

Ти відомий сьогодні кожному –

Не ім’ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад прип’ятсько водою…

Розповідь вчителя.

        26 квітня 1986 року, перша година ночі 23 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум’я.

       Спочатку на гасіння пожежі прибули пожежники, вони ступили у вируюче полум’я. Але справді страшною виявилася не пожежа, а смертельна радіація.

       Рятуючи людей пожежники загинули… Вони були першими з тих, хто загинув. Їх було 28 – пожежних Чорнобиля. Але це був тільки початок… (фото пожежників) В пам’яті народу завжди збережуться їх імена, імена героїв – захисників.

А думалось: впокорений, слухняний,

Гадалося, служитиме як слід.

Та вибухнув пекельно день весняний

Так, що здригнувсь тривожно всенький світ.

Зів’яв пейзаж, зробивсь таким пасивним,

Вгорнулось місто в незвичайний дим.

І мирний атом, ставши агресивним,

Націлився на села і сади.

     Мирна, щаслива весна перестала існувати для українського народу.

     До ранку полум’я було загашено, подув свіжий вітерець і хмари радіації понесло на Прип’ять, Київ, Україну.

     А люди нічого не знали… Всюди гуляли діти. У школах проходили уроки. Тільки 27 квітня було оголошено про евакуацію: при собі мати документи, необхідні речі, пайок на 3 дні. А додому вони так і не повернулися. Людей забирали з вулиць і вони взагалі не взяли з собою нічого. А добро, нажите роками, поколіннями, залишилося там. Ніхто тоді не думав, що назавжди покидає домівку.

3 учень

А в тім селі ні голосу, ні звуку,

І вікна випромінюють розпуку.

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні сумовиті,

І тихий сад біля старої школи,

І дітям в ній не вчитися ніколи.

4 учень

Навколо пустка і печаль біблійна,

Навколо смерть, незрима і повільна.

Чортополохом обрій заростає,

Зело і квіти стронцій роз’їдає.

І час пересипається пісками

На полі, що шуміло колосками.

Продовження розповіді

         А в лікарні поступали перші хворі. Жалілись на головний біль і слабкість. Голова боліла так, що люди бились головою об стіну.

5 учень.

Несе Полісся в кошиках гриби.

За болотами причаїлись Охи.

І спорить тиша голосом гарби

Із реактивним гуркотом епохи.

6 учень

Стоїть сльоза. Трагічна і терпляча.

Питає строго кожного: куди?

Куди ідеш, минаючи пороги?

Могили предків кидаєш чому?

… Ідуть, бо мусить. Мирна перемога

Переросла у атомну чуму.

Продовження розповіді.

    Пролітають роки…

    Для людей цей край став мертвим, але природа і далі продовжує жити. Вона мовчки страждає від помилок людини. Природа оживає.

    Радіація встигла наробити багато лиха не лише теперішньому поколінню, а й майбутньому.

    Чорнобиль – незаживаюча рана на тілі нашої Землі.

     Повертаючись у безлюдну зону журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя.

Покинута хата

На пустищі дикім росте бузина,

Сіріє край поля хатина сумна.

Облуплені стіни, полин,спориші, -

Не видно й не чути кругом ні душі.

                  І тільки при місяці, пізно вночі,

                  Коли над хатиною стогнуть сичі.

                  І вікна примарливим блиском горять, -

                  З сіней у світлицю крадеться, мов тать.

Якась неземна, потойбічна мара,

І груша в дворі завмирає стара.

І чути, як в миснику дзвонять миски,

І хрестяться лячно побожні жінки.

                 І світить очима кота з темноти,

                 І хочеться швидше те місце пройти.

                 Де буйно і дико росте бузина,

                 Де пустко хата сіріє сумна.

Підсумок.

«Так багато на світі горя,

Люди, будьте взаємно красивими»

Ліна Костенко

 

doc
Додано
19 жовтня 2018
Переглядів
639
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку