Утворення Київської держави. Русь

Підготувала вчитель історії Дворічанського ліцею

Інягіна Н.В.

      А- Я           Словник

Етнічні процеси  — зміни, що відбуваються в  культурі, мові, традиціях, нормах поведінки історично сформованих груп людей упродовж їхнього існування.

Племінні княжіння  — об’єднання декількох союзів племен, які за певних умов ставали зародками державної організації.

Куявія  — одне з  трьох племінних княжінь слов’янства, про яке повідомляли арабські географи та історики ІХ—Х  ст.

Князівство — державне утворення або територія на чолі з  князем.

Династія — низка правителів з  одного роду, що змінюють один одного за правом успадкування влади. Християнство — одна з  трьох світових релігій, що виникла в  І  ст. у  східних провінціях Римської імперії (у Палестині). Християнство ґрунтується на вченні про Ісуса Христа, який прийняв страждання і  смерть заради спокутування гріхів людства. Із часом у  християнстві виокремилися три напрями: католицизм, православ’я, протестантизм.

Воєвода — воєначальник, правитель у  слов’янських народів. У  Русі він відомий спочатку як ватажок варязьких дружин, згодом як командувач загонів військ князя.

Данина  — форма стягнення податків із населення в  Ранньому середньовіччі; у  Русі збір податків до князівської скарбниці з  підвладних навколишніх земель.

  А-Я  Словник

Полюддя  — збирання данини в  Русі з підлеглих земель продуктами, речами, виробами, яке здійснював щоосені князь за допомогою воєнної дружини. Під час полюддя дружинники чинили насильство та грабували населення.

Внутрішня політика  — перетворення, які здійснюють представники влади всередині держави.

Повстання — масовий збройний виступ населення проти влади або поневолення.

Печеніги  — племена тюркського походження, що кочували в  степах між Уральськими горами та річкою Дунай.

Зовнішня політика  — заходи держави, спрямовані на захист її  інтересів у відносинах з іншими державами.

«Грецький вогонь»  — горюча суміш, яка під тиском вивергалася з  мідних труб на кораблі (або  ж суміш наливали в  мушлі, а  потім кидали з  метальних машин). «Грецький вогонь» горів навіть на  поверхні води.

Дотепер немає одностайної думки щодо походження назви «Русь». У  літописах та інших джерелах її використовували в  різних значеннях: y етнічне значення  — народ, плем’я тощо; y соціальне значення  — суспільна верства або стан; y географічне значення  — територія, земля; y політичне значення  — держава.

Нестор Літописець у  «Повісті минулих літ»

повідомляв, що у  VIII ст. у  слов’янства виникли спільноти, які вважають союзами окремих племен. Терени сучасної України заселяли сім таких спільнот — деревляни, поляни, уличі, тиверці, сіверяни, волиняни (дуліби) і хорвати. На землях сучасної Білорусі жили дреговичі й полочани, Росії — кривичі, радимичі, словени і в’ятичі. Особливу увагу Нестор приділив полянам. За його свідченнями, із цього племені походили перші київські князі  — брати Кий, Щек і  Хорив. Саме за їх правління почалося будівництво міста Києва.

Постать в  історії

Нестор (близько 1056  — близько 1113 рр.) — чернець КиєвоПечерського монастиря, ймовірно, упорядник «Повісті минулих (врем’яних) літ»  — найдавнішого літопису, що зберігся до наших днів. Назву літопис отримав за вступним реченням: «Ось повісті врем’яних літ, звідки пішла земля Руська…». Цей твір є  в багатьох випадках єдиним джерелом з  історії Русі. Нестор зміг пов’язати історію Русі зі всесвітньою, проголосивши її важливу роль у  світовому історичному процесі. День ушанування пам’яті преподобного Нестора Літописця за православним церковним календарем у  сучасній Україні визнано Днем української писемності і мови.

Куявія, Славія та Артанія — це три легендарні напівдержавні об'єднання східних слов'ян, описані арабськими та перськими географами IX–X століть. Оскільки вони існували до появи писемних джерел у Київській Русі, їхнє реальне існування базується на історичних гіпотезах.Куявія (Куява): Вважається, що це центр навколо Києва в Середньому Подніпров'ї, який згодом став ядром Київської Русі.Славія (Слава): Розташовувалась північніше, з центром у районі Новгорода (арабські джерела називають місто Салау).Артанія (Арта / Арсанія): Найбільш загадкова земля. Деякі історики ототожнюють її з Північним Причорномор'ям, Подонням або Приазов'ям, проте її точне місцезнаходження досі невідоме.

Близько середини IX ст. сформувалося Київське князівство. Воно охоплювало переважно землі полян навколо Києва. У  літописі князівство згадувалося як «Руська земля», а  його правителями називали князів Аскольда й  Діра. Їх вважали представниками династії Києвичів, що походили від князя Кия.

За літописом, князь Аскольд здійснив морський похід проти Візантії. У  860 р. його дружинники на 200 лодьях прибули до стін Константинополя

(слов’яни називали його

Царгород) та взяли місто в  облогу. Результати походу достеменно невідомі. Однак ці події стали приводом до появи християнського свята Покрови Пресвятої Богородиці. Імовірно, населення Константинополя було впевнене, що Діва Марія захистила місто, огорнувши своїм покровом

Прибуття Аскольда і  Діра до Константинополя. Мініатюра з  Радзивіллівського літопису

 Карта за князювання Аскольда, Діра та Олега

Постать в  історії

Князь Олег (?  — близько 912 рр.), імовірно, правив у  882—912  рр. як опікун малолітнього сина Рюрика Ігоря. Вважають, що Олег був варягом, який прийшов разом із Рюриком зі Скандинавії. У літописах його називають і київським князем, і  просто воєводою Ігоря.

Коли в  Середньому Подніпров’ї виникло Київське князівство, на півночі земель,

заселених

слов’янством, єдності не було. Літопис

наводить схожу на легенду версію про те, що ільменські словени й кривичі запросили до себе норманського вождя Рюрика «княжити та володіти ними».

Після смерті Рюрика у  879  р. залишився

його малолітній син Ігор (слов’янська

форма

скандинавського імені Інгвар), яким опікувався воєвода Олег (скандинавське ім’я Гельгі

У  882  р., зібравши велике військо, Олег вирушив у похід на Київ. Наблизившись до міста, він заховав більшість своїх воїнів, а  решті наказав удавати купців, які прямують до Константинополя. Приставши до берега, вони запропонували показати свої товари князеві. Коли на берег вийшов Аскольд, варяги вбили його. Після цього Олег, імовірно, за допомогою місцевої знаті захопив владу в Києві. Унаслідок цих подій припинилося правління династії Києвичів та утвердилася норманська династія Рюриковичів. Розпочався новий етап розвитку Київського князівства.

Своїм «стольним градом» (столицею), «матір’ю міст руських» Олег оголосив Київ. Олег поступово поширював своє правління на союзи племен і племінні княжіння вздовж шляху «із варягів у греки».

У 885 р. Олег обклав даниною полян, деревлян, сіверян і радимичів, а з тиверцями й уличами продовжував воювати.

Данина як форма стягнення податку з населення набула поширення в середньовічній Європі

в період завоювань норманів. За відсутності коштовних металів київський князь за допомогою дружини стягував данину з підлеглого населення натурою (продуктами, речами, виробами, рабами тощо) у насильницькій формі — полюддя. Потім усе зібране везли на продаж до Візантії.

За літописом, у  907 і  911 рр. Олег здійснив успішні походи на Візантію. Необхідність походів обумовлювалася тим, що Константинополь був для Київського князівства головним центром збуту зібраної з підкореного населення данини, а воєнні перемоги забезпечували кращі умови для торгівлі. Так, Олег домігся укладення вигідної угоди з Візантією.

Цей сюжет описує знамениту легенду з «Повісті временних літ» про те, як у 907 році князь Олег Віщий після успішного походу на Константинополь (Царгород) прибив свій щит на воротах візантійської столиці на знак перемоги та підписання вигідної угоди.

Легенда про смертьЗа переказом, волхви напророкували князю, що причиною його смерті стане улюблений кінь. Олег наказав відвести тварину і більше не сідав на неї. Через кілька років він дізнався, що кінь помер. Вирішивши насміхнутися з пророцтва, князь прийшов до місця, де лежали останки, наступив на череп і запитав: «Чи від цього черепа мені приймати смерть?». У цей момент з черепа виповзла отруйна змія і вжалила Олега, від чого той захворів і помер.

Після смерті Олега князем став син Рюрика  — Ігор (911—945 рр.). Він продовжував справу свого попередника, намагаючись посилити особисту владу. У  внутрішній політиці

Ігор діяв жорстокіше за Олега. Він розпочав своє правління боротьбою з деревлянами й уличами, які вийшли з покори Києву. Силою приборкавши їхні повстання, Ігор наклав значно

більшу, ніж раніше, данину. Однак уличі, не бажаючи коритися, переселилися на правий берег Південного Бугу.

У 915 р. біля кордонів Русі вперше з’явилися нові кочівники  — печеніги. Ігорю вдалося укласти з  ними мир.

Завдяки великим воєнним походам південний

напрямок у  зовнішній політиці князя став визначальним. У  941  р. Ігор організував воєнний похід проти Візантії, залучивши до нього 10 тис. лодій (хоча це повідомлення літописця вважають сумнівним). Проте похід зазнав поразки: візантійці спалили руський флот «грецьким вогнем».

У  943  р. Ігор зібрав ще більше військо, найнявши варязькі дружини, і знову вирушиву  похід. Однак цього разу битися не довелося, Візантія відкупилася значною даниною. Нова угода підтверджувала основні торговельні інтереси руських купців на ринках Візантії.

У 943—944  рр. Ігор здійснив похід до Каспійського моря та Південного Кавказу проти місцевих племен, які були союзниками Візантії. Здобувши перемогу, руські війська захопили й  пограбували багаті міста Дербент, Шарван і  Бердаа та з великою здобиччю повернулися додому

Далекі походи потребували значних витрат.

Мабуть, саме це спонукало київського князя повторно (усупереч традиції) зібрати данину з  деревлян. Унаслідок цього спалахнуло повстання. Восени 945  р. деревляни вбили Ігоря та його дружинників

Згідно з «Повістю временних літ», князь Ігор був убитий деревлянами після спроби повторно зібрати данину. Його смерть була жорстокою: за легендою, його прив’язали до двох зігнутих дерев і розірвали навпіл.

  Домашнє завдання

 Розпочніть складання таблиці

«Князі Русі»(параграф 4)

Князь                 Внутрішня       Зовнішня           Значення   (княгиня),           політика         політика            діяльності      роки

правління