В ОБІЙМАХ МИСТЕЦТВА " ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПЕТРА ВАСИЛЬОВИЧА СЛОБОДЯНЮКА" Дослідницька робота

 

 

В обіймах мистецтва

 

 

Життєвий і творчий шлях

Петра Васильовича Слободянюка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………  3 - 4

РОЗДІЛ І. Життєвий і творчий шлях Петра В.Слободянюка                                                                            

1.1Життєва та творча біографія …………….……5 - 8

1.2 Чорнобиль – біль душі моєї. ……………….....9 - 13

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Творчий шлях Петра В.Слободянюка

2.1.Поетичний доробок……………………..…...14 - 17

2.2. Художня майстерність………………...…….18 - 20

 

 

ВИСНОВКИ…………………………………………….….21 - 22

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …….………23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

  Кажуть, що людина живе до того часу, поки про неї пам’ятають. А пам’ятають про людину по тому, що вона залишила після себе – по її справах.
        Прозаїк і поет Петро Васильович Слободянюк є автором Книги Пам’яті «Чорнобильська зима»,  пригодницьких повістей для середнього шкільного віку «Девова ущелина», «Таємниця Сонної долини», «Скарб» та інших, а також серії оповідань і поезій. Автор низки різножанрових публікацій у районній та обласній пресі.                                                                                   
      Художник. У творчому доробку - картини: натюрморти, пейзажі, портрети, а також ілюстрації до книг. Неодноразово представляв свої роботи на районних та обласних виставках народної творчості. Автор персональних виставок у залах Літинського краєзнавчого музею ім. Кармалюка та Подільського народного університету  Культури.             
        Слободянюк Петро Васильович народився 5 січня 1954 року в селі Літинка Літинського району Вінницької області у сім'ї хліборобів.
    Закінчив філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту ім. М. Островського. Вчителював у школах Літинського району.             
      З 1982 по 2000 рік працював у Літинському РВ УМВС України у Вінницькій області. Ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Нині очолює Літинську районну організацію «Спілка Чорнобиль». Підполковник міліції у відставці.                                                                          
     Із травня 2005 року голова Літинського районного літературно-мистецького об'єднання ім. Христофора Замоцного «Дзвінкова криниця», людини, яка залишила добрий слід на цій землі.             
    Об’єднання працює на базі районної бібліотеки ( директор Людмила Сергіївна Іщук), яку довгий час очолював Х.Замоцний.             
   Основною метою ЛМО «Дзвінкова криниця» є спільна з Подільським народним університетом Культури, райбібліотекою, відділами культури та освіти райдержадміністрації робота по відродженню національних традицій, сприянню всебічного розвитку, духовного збагачення, активного становлення та самореалізації в сучасному світі.             
    Мета об’єднання досить об’ємна і вагома. Тому саме районна бібліотека стала тим центром, де постійно проводять свої творчі зустрічі письменники, художники, майстри декоративно-прикладних видів мистецтва.   

Актуальність дослідження: опис вкладу значення та особливості життєпису літературного діяча нашого населеного пункту Літинського району. Робота ґрунтується на матеріалі від очевидців життєвого шляху – близького оточення літературного діяча, свідків його діяльності.
   Метою дослідження є дослідження, спрямовані на пошук, аналіз, опис та вивчення творів художньої літератури, що розповідають про:

• подвиг нашого земляка
• ключові події української історії, пов’язані з Літинщиною
• авторські поезії,  твори малих прозових жанрів про Вінниччину, місце власного проживання.              
     Досягнення зазначеної мети дослідження передбачило розв’язання таких конкретних завдань:

1. Знайомство з біографією та життєвим шляхом.
2. Творчий внесок в історію рідного краю .

Об’єктом дослідження є наш земляк Петро Васильович Слободянюк,  учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, художник та мистецький діяч, письменник та голова громадської організації «Літературно-мистецьке об'єднання «Дзвінкова криниця», громадський активіст Літинщини.

Пошукове дослідження  складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг роботи становить 20 сторінок.

 

РОЗДІЛ І. Життєвий і творчий шлях Петра В.Слободянюк

1.1 Життєва та творча біографія

    Петро Васильович  Слободянюк народився 5 січня 1954 року в селі Літинка Літинського району. У 1969 р. закінчив 8 класів (відмінно) і поступив до Вінницького будівельного технікуму, який закінчив у 1973 році. З 1973 по 1975 р. служив в армії. З 1976 по 1982 р. навчався у Вінницькому педагогічному інституті ім. Островського. У цей же час навчався (заочно) у Московському народному університеті мистецтв (по класу станкового живопису).

  Працював учителем трудового навчання в Пеньківській СШ, відповідно до наказу по школі від 15.08.1975 року учителем трудового навчання, фізкультури ( є грамота за зайняте II місце по спортивній гімнастиці), співів, трудового навчання, російської мови в Борківській ВШ. Створив ВІА у Боркові, потім у с. Літинка.

З 1982 - 2000 р. - служба в органах внутрішніх справ (інспектором у справах неповнолітніх).Вийшов у відставку в звані майора міліції.

У травні 1986 році брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Нагороджений грамотою міністра внутрішніх справ України.

На сьогодні Петро Васильович Слободянюк займається  художньою і мистецькою справою, літературно-мистецькою діяльністю.

Неодноразово виставляв власні живописні полотна на районних художніх виставках. Картини Петра Слободянюка у 2006 році експонувались в краєзнавчому музеї та центрі народної творчості (м.Вінниця).

Друкується в періодичній пресі.Є автором оповідань на «чорнобильську» тему «Квиток», «Подейкують люди», «Чорний біль» та оповідань про голодомор «Щемний спомин» (3-тя премія за участь в обласному конкурсі «Життєві скалки» у газеті «Подолія»), «Весілля», «Гості», «Родичі» та інші, а також пригодницьких повістей для середнього шкільного віку «Девова ущелина», «Таємниця сонної долини», «Скарб», «Привіт з космосу». Є написані казки, вірші, гуморески.

У травні 2005 р. обраний головою літературно - мистецького об’єднання ім. Х. Замоцного  «Дзвінкова криниця».

 

 

 

 

Петро Васильович підполковник міліції у відставці. Нагороджений грамотою Міністра внутрішніх справ УРСР. З 2001р. - голова районної організації Союз «Чорнобиль» України. За його ескізом побудовано пам’ятник в смт. Літин - пам’ятний знак на честь учасників ліквідації наслідків  аварії на ЧАЕС.              
    У 2006  році було видано художньо-документальну книгу «Чорнобильська зима» та дитячу пригодницьку повість «Таємниця сонної долини». Вірші, оповідання та ілюстрації Петра Слободянюка вміщені в книзі «Скорботна Літиніада», яка побачила світ 2006 року.
   В родині Слободянюків творять усі - тато, мама, доньки Наталя та Вікторія. Батьковий хист до написання картин успадкувала й молодша донька - Вікторія, яка навчалася у  Вінницькому педуніверситеті. У вересні 2006  року в музеї Коцюбинського м.Вінниця відбулась її перша персональна виставка живописних картин (стиль -авангард, абстрактно-символічний), а в листопаді - в музеї УМВС у Вінницькій області - «Мій край - Поділля».

Такою ж талановитою є й Наталя. Дівчина з відзнакою закінчила Калинівський технологічний технікум, а потім - і Хмельницький технологічний університет. Наталя стала автором низки чудових моделей для Подільського народного університету культури. Сконструювала та виготовила також декілька суконь для дівчаток, які навчаються в школах спортивно-бального танцю «Шанс» (Літин) та «Болеро» (м.Вінниця). Окрім того, Наталочка майстерно в'яже, вишиває, не лише різнокольоровими нитками.
  Душею цієї виняткової родини є, звичайно, мама. Валентина Іванівна понад двадцять літ навчає українській мові та літературі хлопчиків та дівчаток у рідній  Літинській школі №1. Вона - старший учитель, відмінник народної освіти України. Нею в школі, щоправда з допомогою чоловіка - Петра Васильовича, обладнано чудовий кабінет української мови та літератури. Зібраний тут багатющий довідниковий матеріал, цінна література. А ще ваблять зір усіх, хто переступає поріг цього ошатного класу-кабінету, барвисті крилаті рушники, хрещато вишиті мамою Петра Васильовича-НіноюМикитівною.
     Спілкуючись зі Слободянюками - і старшими, й молодшими на душі від того стає так легко й світло. Згадались слова Ромена Роллана: «Щодня поринайте в чисту глибину людяності». Скажете, що нині так-мало чистоти?... А ви навчіться обходити калюжі і не шукайте в них глибини. А ще краще - самі станьте чистою і живою глибиною. Родина Слободянюків нею стала!

 

 

 

 

 

1.2 Чорнобиль у моєму вінку – ти квітка полинова

Яблуневий сад купав свою кучеряву голову у рожево-білому шумовинні запашного цвіту, що іскрився у промінні вранішнього сонця і, піддавшись повіву пустотливого вітерця, ніжним пухом опадав на свіжу зелень різнотрав'я. Була пора весняного цвітіння і солов'їного співу, пора того трепетного буйноцвіття, що вривалося в душу, переповнювало її, розпираючи груди, і вихоплювалось іскрами із бездонності закоханих очей. Так, це була пора народження кохання: чистого, ніжного і, здалось, такого могутнього, що - на усе життя... довге і щасливе.

Тарас і Катруся бігли у тому коловерті мерехтливого цвіту, наче пливли, окутані запахом погідної весни. Босі їх ноги збивали срібло вранішньої роси, і колюча прохолода пощипувала рожеві п'яти. Від цього молодята ще швидше бігли поміж яблуневих стовбурів до дідової хати, що старим грибом із потемнілою стріхою уросла край саду, прикрившись солом'яною покрівлею, як шапкою.

Десь у кінці саду заливався у радісній мелодії соловейко, зустрічаючи перші вранішні промені, що сріблястими нитями снували поміж яблуневого гілля. [ 1: с.75 ].

 

Я землю гріб руками під себе,

Я жити хотів,

Я благав про це небо.

3 грудей моїх рвались ридання й прокльони,
А тіло чавили невидимі тонни..

Невидимі болі, небачені муки
Нутро виривали,
Калічили руки,

І кров, наче сік, - по краплині краплина,
А в роті кривава злипалася піна.

Я корчився тілом,
Звивався змією,
Я прагнув піднятись
Над смертю своєю.

[ 1: с.18 -19 ]

Уже 30 років   землею  ходить невидиме лихо, незрима сила, що скошує хворобами старих і малих, ні перед ким, ні перед чим вона не спиняється. Ім’я її страшне та гнівне – Чорнобиль.  Життя  України розділилося на два періоди – до аварії і після. Уже немає серед живих чимало ліквідаторів, а більшість із тих щасливців, котрі відчувають, що мають радість бачити небо над головою, страждають від тяжких недуг, «вдячність за які складають Чорнобилю.
   В ті жахливі часи Чорнобильської трагедії лей­тенант Петро Васильович Слободянюк служив у Літинському райвідділі внутрішніх справ у зван­ні лейтенанта. 2 травня разом зі своїми колега­ми старшинами міліції Володимиром Зеленицею та Анатолієм Легеньким був викликаний у райвідділ, де їм трьом запропонували поїздку в Чорнобиль у складі обласного зведеного заго­ну міліції. І ось 4 травня 200 працівників органів внутрішніх справ в повному спорядженні виши­кувались у дворі обласного управління внутрішніх справ.

Керівництво УВС коротко проінформувало про пожежу на ЧАЕС і попередило, що туди їдуть тільки добровольці, а хто не бажає, може повертатися додому. Доб­ровольцями виявилися усі. Тим більше, що про реальну небезпеку розмови не було. Навпаки, втішали всіх, що їдуть на 2—3 дні.

Прибувши, на місце, поселилися в с. Сидоровичі в сільському будинку культури. Звідти щоденно бригадами від'їжджали в зону, де проводили різні роботи згідно розробленими планами. А завдання їхні полягали в тому, щоб не допустити маро­дерства, грабежів, проникнення громадян в забруднену зону і т. ін.

Особисто Петро Васильович займався топографічними роботами по встанов­ленню кордонів забрудненої зони. Враження від побаченого в місті Чорнобилі за­лишилося двояким. Як він сам згадував: «...Воно прекрасне, а ще, в травні, коли все навкруги квітує, в ніжну зелень одягнені дерева. І в той же час, на його вулицях на кожному кроці можна було зустріти тільки військовослужбовців, працівників мі­ліції, бездомних собак. Містом безперестанку мчали доверху наповнені вантажів­ки, пожежні машини, а у височині гули вертольоти. І від цього, чесно зізнатись, було не по собі, моторошно і страшно. Тривога разом із радіоактивною пилюкою висіла в повітрі. Але ніхто із 200 наших товаришів не панікував. Пам'ятаю, як 11 травня над вечір ми їхали автобусом у Чорнобиль. Було тихо й тепло. Призахі­дне сонце висвітлювало пусті будинки, приміщення ферм із чорними отворами вікон. Пустка. Було тривожно на душі, але всі ми співали...»

20 травня весь загін міліції повертався додому. Їхали майже всю ніч. Ніхто в автобусі не спав, а навпаки — всю дорогу лунали пісні. Їх не зустрічали, як героїв. Та вони й не вважали себе ними. Вони просто виконали свій обов'язок.
     За сумлінне виконання поставлених завдань Петру Васильовичу Слободянку була вручена Похвальна грамота Міністра внутрішніх справ УРСР. Його колеги Анатолій Легенький та Володимир Зелениця нагороджені грошовими преміями.             
    Згодом на ліквідації наслідків аварії побували й інші колеги Петра Васильовича І не тільки колеги, а й автомобілісти, харчовики, медичні працівники, шляховики та працівники інших галузей району. На території Літинського району проживають 164  постраждалих від аварії на ЧАЕС.  Із них – І  категорії – 27 чол., ІІ категорії – 56, ІІІ категорії – 14 ліквідаторів.
    Також в районі сьогодні проживає 31 переселенець із 30 кілометрової зони, 21 дитина, що народилися від батьків, які повернулися із чорнобильської зони та 15 вдів померлих ліквідаторів.

 З 1986 по 2006 рр. померло 17 чоловік, які брали участь у ліквідації аварії. Сам Петро Васильович ще в зоні відчув сильний головний біль, запаморочення, тисло в горлі і з'явилися якісь спазми в грудях. Думав, що минеться. Вдома звер­нувся до лікарів, але ті тільки безпорадно розводили руками. Довелося вдатися до самолікування по системі Іванова.

Районну громадську організацію «Союз Чорнобиль України» було створено і за­реєстровано рішенням Літинської райради за № 215 від 20.12.1991 року. Головою організації було обрано Поліщука Петра Павловича, його заступником — Слободянюка Петра Васильовича.

З 2001 року організацію очолює Слободянюк Петро Васильович. У своїх публі­каціях в пресі він з болем у серці говорить про тих ліквідаторів та потерпілих, кого вже немає в живих:. «...Усе менше й менше залишається в живих ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Усе більше людей забирає невидима чорнобильська недуга. Поступово  стираються з пам'яті пересічних громадян страшні події двадцятирічної давності. І тихо й непомітно відходять у небуття наші товариші - «чорнобильці», залишаючи згорьованих вдів та осиротілих дітей... І вже односельці не згадують про «ліквідаторів».  А незрима смерть усе частіше і частіше навідується до осель «чорнобильців».

Щоб зберегти у людській пам'яті імена тих героїв, щоб захистити їхніх вдів та осиротілих дітей, вирішено створити районну «Книгу пам'яті учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС». Вона стане правдивою документальною історією тієї «мирної» жахливої доби».
   В 2016 році  приміщенні Центру дитячої та юнацької творчості смт. Літин за участю керівництва району, ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх сімей, трудових колективів підприємств, установ та організацій Літина, учнів старших класів та вчителів, представників ЗМІ відбувся захід із вшанування пам’яті чорнобильців з делегованим покладанням квітів до пам’ятника жертвам  аварії на  Чорнобильській АЕС

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хвилиною мовчання вшанували пам'ять тих, хто віддав своє життя під час ліквідації катастрофи.   
     З глибокою повагою найщирішими словами були згадані всі мужні земляки, які брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, а усім присутнім ліквідаторам було висловлено вдячність за подаровані життя та врятовану планету.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Творчий шлях Петра Слободянюка

2.1 Поетичний доробок

У спліт один злились дари усі;

Він і художник, і поет, й письменник,

Як публіцист розкривсь у всій красі,

Всім доброти дасть - підставляйте жмені.

До першої своєї книжки Петро Васильович прийшов уже сформованим письменником, а художник в нім проявився ще в юні роки. Стимулятором для написання картин стала наша матінка Природа, життя роду і народу, бо художник не виокремлюється від свого народу.

Про багатогранність творчості Петра Слободянюка говорить перевага, яку він віддає темі гумору.

І знову сонце в позолоті...

Світило сонце,як ніколи,  
Плекало золоте зело.
Під вітром хвилювалось поле
І хвилювалося ... село.

Прозорі. Вже незрячі очі.
Як тінь, знекровлені тіла.
І зоряні, бентежні ночі,
І тепла, лагідна земля.

Зерно дозріле пахло хлібом,
А сонця круг - наче калач.
Село ж згорбатилося дідом,
А в ньому стогін - вже не плач

 

Вже хліб не пахнув, а курівся
Смердючим згарищем злоби.
Конав опухлий люд, наївшись
Гіркої каші з лободи.

Хати-могили опустілі.
Лиш холод смерті по кутках.
Вже не жили, а тільки скніли
З німою мукою в очах.

[ 2: с.84 - 85 ]

    Його творчість лікує душі. Будь прихильним до нього, Боже, хай почують його й глухі! І на творчому шляху щоб не оцінювачів байдужих зустрічалось якнайбільше, а справжніх цінителів.

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 У своїх творах він з болем у серці говорить про тих ліквідаторів та потерпілих, кого вже немає в живих. «...Усе менше й менше залишається в живих ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Усе більше людей забирає невидима чорнобильська недуга.»

І ще один …
Вперед ногами
Понесла  доля із життя.
Він наш,
Він там був разом з нами.
І все…
Кінець.
Лиш забуття…

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

   Поступово стираються з пам'яті пересічних громадян страшні події тридцятирічної давності. І тихо й непомітно відходять у небуття  «чорнобильці», залишаючи  згорьованих вдів та осиротілих дітей. І вже односельці не згадують про «ліквідаторів». Щоб зберегти у людській пам'яті імена тих героїв, щоб захистити їхніх вдів та осиротілих дітей, вирішено створити районну Книгу пам'яті. Вона стане правдивою документальною історією тієї «мирної» жахливої доби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.         Художня майстерність

    Талановиту  людину  Петра Васильовича Слободянюка народила, виплекала літинська земля. В його картинах все: серце і душа, смуток і тривога, радість кохання і приреченість буття і...Вічність!
     Він хоче намалювати багато картин про рідне місто і організувати свою  виставку для літинчан. 

  Активний учасник виставок майстрів народної творчості. Ілюстрував власні книги» Левова ущелина», «Таємниці Сонної долини», «Чорнобильська зима», а також книги місцевих авторів «Скорботна Літиніада», «Світанкові барви», «Діти війни», «Літинщина пам’ятає» та інші. Одна із картин поповнила експозицію музею Михайла Стельмаха в селі Дяківцях Літинського району.

    З 1975 року відколи захопився живописом, написав 300 картин. Більшість із них роздаровані.

  Довгий час працюючи художником-оформлювачем у районній бібліотеці Петро Васильович бере активну участь в організації та

проведенні творчих зустрічей митців, виставок робіт місцевих умільців, презентацій книг місцевих авторів.

 

 

 

 

 

 

 

 

Заявивши  про себе як серйозний художник,  створив триптих «Чорнобиль - біль України».
    З роками поривання до мистецтва потужніло, й життя поза ним було вже немислимим. Мистецтво стало животворною серцевиною його світу.
     Своєрідним підведенням підсумків певного періоду творчості митця стало відкриття персональної виставки живописних картин у м. Вінниці, яка експонувалась у серпні 2011 року у виставковій залі бібліотеки ім. Тімірязєва.
    У Літинському  краєзнавчому  музеї  ім. Кармалюка  постійно проходять виставки творів місцевих митців: художників Сніжани Лапінської та Петра Слободянюка.
  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Подвиг на який ішов  ліквідатор аварії на ЧАЕС, не зменшить свого значення ніколи. Тоді невидима смерть із четвертого енергоблоку рушила світом, не рахуючись із границями держав. І за 30 років не призупиняється рахунок жертв її страшного подиху.

Ліквідатор 2 категорії, голова Літинської районної організації «Спілка Чорнобиль» Петро Слободянюк – один із тих, хто брав участь у роботах по ліквідації наслідків аварії, а значить, піддавався впливу неконтрольованого атома. На згадку про той період свого життя він має чимало записів у медичній картці. Нещодавно лікарі внесли ще один: інсульт. Рідні, друзі, Літинська селищна рада, районна рада ветеранів МВС, вчителі та учні Літинської СЗШ І-ІІІ ст. №1, колектив Літинської районної бібліотеки, члени ЛМО «Дзвінкова криниця» та районної жіночої ради, Вінницька обласна, Літинська та Оратівська районні організації «Союз Чорнобиль», а також чимало добрих знайомих не залишилися осторонь біди, яка може трапитися з кожним. Це й не дивно, адже всі знають Петра Васильовича, як людину з активною життєвою позицією. Він доклав чимало зусиль, щоб привернути увагу суспільства до проблем ліквідаторів та їхніх родин. На вулиці Фабріціуса стоїть пам’ятник героям-чорнобильцям, виготовлений за проектом Петра Слободянюка, ним сформована книга пам’яті «Чорнобильська зима», його перу належать численні публікації про жертви Чорнобиля, створені плакати та ілюстрації тощо. Зневагу до «казенного» ставлення до людини Петро Васильович зумів передати через свої поетичні та прозові твори. Адже він – голова літературно-мистецького об’єднання «Дзвінкова криниця». І його життєва філософія викладена у численних збірках, газетах, часописах.

Справді, Бог не обділив талантами цю людину. Військовий за фахом, він, як то кажуть і швець, і жнець, і на дуду грець. Стільки корисних речей, виготовлених його золотими руками, мабуть не кожен майстер зробить. І все це – для людей, а не для себе. Мабуть, тому і рідні, і друзі, і співробітники, і просто знайомі з однаковою силою вболівають за Петра Васильовича. І кожний просить Бога, щоб Він послав йому здоров’я.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Слободянюк Петро Васильович Чорна зима, 2006. с.18-19, 75
2. Валерій Крилюк, Петро Слободянюк, Валентина Слободянюк Скорботна Літиніада , літературно-мистецький збірник, - Літин:2006, с 84 - 85
3. Слободянюк Петро Васильович Таємниці Сонної долини , пригодницька повість для дітей середнього шкільного віку, Вінниця: 2007
4. Слободянюк Петро Васильович Таємниці Скарб, пригодницька повість для дітей середнього шкільного віку, Літин: 2012