Вечір -пам'ять "Скорботна свічка пам'яті святої"

Сценарій  вечір-пам’яті жертв Голодомору

«Скорботна свічка пам’яті святої»

(Відео 1)

Ведучий 1: Сьогоднішня виховна година присвячена пам’яті тих, хто помер у роки Геноциду українського народу – Голодомору 1932-1933 років

Ведучий 2: Хіба словами можна передати той жах, який вражає свідомість? Ніколи не пізно говорити про ті страшні події. Адже ця трагедія торкнулася сімей кожного із нас.

 Ведучий 1: Кажуть, Господь випробовує тих, кого любить. І якщо це так, то ми , українці, чогось таки в Бога варті…Багатовікова історія українського народу – це насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика,  доля якого була дуже трагічною. Кожен народ має власну історію – глибоку і прозору, або замулену і прикидану, але має, яку створив. Історію нашого народу  намагалися і замулити, і прикидати, але, на щастя, ці спроби провалювалися. Бо ніколи, ні в які часи не переводились українці, які припавши вустами до своєї криниці історії, не відчували б могутності її життєдайної, цілющої сили. Але з нашої історичної криниці, починаючи з самісінької поверхні. Належить вичерпати багато солоної від горя та сліз води.

    Ведучий 2: Сьогодні  ми хочемо скликати живих, небезпам’ятних до тих сіл і хуторів, до тих криниць і спільних ям, куди скидали десятками й сотнями виснажені тіла наших з вами батьків і матерів, братів і сестер, дідусів і бабусь.  І наскидали їх понад сім мільйонів – єгипетські піраміди горя  та мук на родючих чорноземах України.

                                                         (Відео 2)

Літературно-музична композиція «Свічка-пам’ять»

Читець 1:

Знов прокинулись ранки холодні.
Дощ хрестами в сніжинках застиг.
Поминаючи мертвих сьогодні,
Ми рятуєм майбутнє живих.

Читець 2:
День жалю... День скорботи, печалі
Запалив нашу пам’ять. Свічки –
Це ті душі, листочки опалі,
Хто став тінню в голодні роки.

Читець 3:
Без притулку у храмі Господнім,
Поміж хвилями Лети-ріки
Стогнуть душі, бо в серці народнім
Проросли забуття колючки.

Чмтець 4:
Полікуймо свічею-зорею
День минулий. Згадаймо усіх,
Хто любов’ю живою своєю
Поділитися з нами не встиг…

Читець 1:
Щоб у ранки і теплі, й холодні
Не ішли шикуватись хрести,
Щоб не плакали душі голодні,
Свічку-пам’ять свою захисти.

  Ведучий 1: Це було не стихійне лихо, а зумисно підготовлений голодомор. У 1933 році Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки, заявив: «Ми безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади» Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору.

        Ведучий 2:  Але становище в Україні було катастрофічним. Ще в жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали у селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насіннєвий. Представники місцевої  влади організували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію  мішок зерна, а в разі непослуху позбавляли волі на десять років. Це був  розбій, свідомо спрямований на винищення селянства.

Ведучий 1: Спочатку це був голод, обумовлений непомірним планом хлібозаготівель. Потім, владою було прийнято постанову «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», згідно якої, у так званих боржників забирали не тільки зерно, м’ясо, сало, картоплю, а й все інше, що можна було їсти: буряки, горох, цибулю, сухофрукти, гарбузи тощо. Та все рівно, встановлений непосильний план не було виконано.

Ведучий 2: У серпні 1932 року був ухвалений закон, названий в народі законом «про три колоски», який передбачав смертну кару чи 10 років ув’знення за крадіжку «соціалістичної власності». Цей документ дозволяв розстрілювати дітей, що досягли 12 річного віку!.. У листопаді ухвалили закон, згідно з яким колгосп не міг видавати селянам зерно, поки не був виконаний план здачі хліба державі. Все продовольство з України та Кубані було вивезено. Для мільйонів людей залишився лише один шлях порятунку від голоду – йти з рідних місць у пошуках харчів. Щоб селяни не могли перебратися до міста чи купити їжу в міських магазинах, у грудні 1932 року було запроваджено паспорти лише для жителів міста. Так Україна перетворилася на великий концтабір, а незабаром – на морг під відкритим небом. Люди конали в жахливих муках, а в той же час, за кордон за ці два роки було продано чотири мільйони тонн зерна, велику кількість масла, м’яса та інших харчових продуктів!..

                                                         ТРИ КОЛОСКИ

Читець 1:

Три колоски - пророщене життя,  

відібране, знівечене катами. 

Тіло живе, душа у небуття 

вже відлетіла і немає з нами. 

   Читець 2:

Кістками голими вкривалася земля 

і кров"ю свого рідного народу. 

Відлуння смерті доносилося здаля,  

ми не скорилися, ми любимо свободу! 

  Читець 3:

А свічка догорає на вікні 

і в пам"яті карбує ту хвилину. 

Ті чорні дні, голодні та сумні,  

як розпинали рідну Україну! 

Ведучий 1:  Свідків цих страшних подій в живих залишилося дуже мало. Однак, багато тих, котрі залишили свої сумні спогади . Ось уривок з однієї розповіді: «Прийшов найжахливіший 1933 рік. Вже з березня, щоранку попід хатами йшов десятник, питав, чи є мертві. Трупи складали на підводи і вивозили десятками на кладовище до масових могил... Смертність досягла найвищого пункту, коли у середині квітня видали по 1 кг гречки. Люди їли її не помеленою, а багато їло її одразу, сирою. Від цієї не обідраної гречки, протягом наступного тижня вмирало до 300 людей денно...», – свідчить В. Нестор.

Ведучий 2: І такі або подібні випадки були майже в усіх селах Великої України. Настав час об’єктивного висвітлення трагедії, вшанування та увічнення пам’яті її жертв. Відтворенню історичної правди сприяють нові матеріали, що з’явились за останні роки і висвітлюють причини та наслідки голодомору.

28 листопада 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про Голодомор 1932-33 рр. в Україні». Документ визнає Голодомор актом геноциду українського народу і передбачає адміністративну відповідальність за публічне заперечення Голодомору.

Пріоритетним напрямом державної політики і наукових досліджень в Україні сьогодні є відновлення історичної справедливості, правди про події ХХ сторіччя, утвердження демократичних принципів і запобігання проявам насильства, розкриття механізмів зловмисного знищення українських селян голодом у 1932-33 рр., вшанування невинних жертв геноциду з метою уникнення подібних злочинів проти людства.

Ведучий 1:

      Висновки міжнародної комісії по розслідуванню  голодомору в Україні у 1932-1933 роках:

1. Причини голодомору:

а) вивезення зерна з України із урожаю 1933 р. до останнього кілограма внаслідок пограбування селян бригадами активістів із числа членів ВКП(б), комсомольців, комнезамів;

             б) колективізація;

             в) розкуркулювання;

             г)денаціоналізація;

             д)геноцид

       Ведучий 2: Наслідки голодомору:

             а) внаслідок повного виснаження організму від голоду померло           більше як 15 мільйонів чоловік;

               б) вивезено з України до Сибіру, на Урал, райони крайньої Півночі 3 мільйони осіб;

           3. Відповідальність: 

               а) головні ідеологи голодомору: Сталін;

               б) керівники: Каганович, Молотов;

               в) виконавці: Чубар, Косіор, Петровський.

            4. Комісія вважає;

                а) Сталін та ВКП(б) намагались через голод нанести смертельний удар по Україні, по українській нації;

                б) злочини, здійснені під час голодомору в Україні, беззаперечно були злочином проти людства.

Ведучий 1: Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні.

Ведучий 2:  Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.

Ведучий 1: Найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. Ми мусимо пам’ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.

Ведучий 1:  Запалимо свічку і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять жертв сталінського голодомору.

Ведучий 2: Хай хвилина вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі і чистої совісті.

Ведучий 1:  Хай у кожному місті і селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.

 Ведучий 2: Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. Тож вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання. Хай подібне не повториться ніколи.

(Хвилина мовчання звучить метроном).

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ

Читець 1.
Хвилина мовчання сльозою горить,
Пронизує струмом немов би ця мить,
Щипає за душу, бере за живе
І дзвоном тривожним у серці гуде.

Читець 2
Я бачу той розпач безсилих людей
І погляд голодних дитячих очей,
В долоні затиснуті п'ять колосків,
Гвинтівку і вирок жорстоких катів.

Читець 3
Спустошені села, порожні хати
І сни про матусю дитя-сироти,
Яке, наче паросток роду, живе 
Й натхненно шукає коріння своє.

Читець 4
Я чую той стогін крізь щільність років,
Крізь спогадів тугу померлих батьків...
У вічність нестиму сторінку сумну -
Про жертв геноциду пам'ять святу.

Ведучий 1: Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не маємо права забувати її чорних сторінок. Адже довгі роки ми говорили між собою пошепки про ті страшні роки і сьогодні, коли ми маємо власну державу, настав час говорити про це вголос. Цього вимагає історія. Цього вимагають мільйони жертв.

 Ведучий 2:  Усі,  хто загинув у 1933 році голодною смертю, не могли безслідно зникнути.

Ми працьовита, терпляча нація. Наш народ заслуговує на шану й повагу. А пам’ятником жертвам хай буде наша пам’ять про минуле, небайдуже ставлення до національної трагедії, що спіткала наш народ у 1932-1933 роках.

 Ведучий 1: Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом та організованістю з боку влади і наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства.

Ведучий 2:  У зверненні Верховної Ради України до українського народу від 15 травня 2003 року йдеться, що українська національна катастрофа 1932-1933 років стала першим випадком, коли конфіскацію продовольства держава застосувала як зброю масового знищення її власного населення з політичною метою.

Ведучий 1: Віримо,  що недалеко той час, коли Голодомор в Україні засудить міжнародне товариство як один із найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду. Багато держав світу на сьогоднішній день визнали Голодомор в Україні злочином проти людства.

Ведучий 2:  Кажуть, що історії властиво повторюватися. Наше  завдання зробити так, щоб таких трагедій більше не було

Ведучий 1: Те, що відбувалося в Україні в 1933 році, не знайшло жодного відображення в документах офіційних установ. Навіть саме слово «голод» заборонялося вживати в офіційних документах. Але мільйони людей, які загинули від голоду в 1933 році не можуть безслідно зникнути у часі. Про них пам’ятають їхні діти й онуки, всі, хто вижив у той страшний час.

 Ведучий 2:  Крім того, 26 держав світу визнали голодомор актом геноциду проти українського народу. ”Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей…”Такою була спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року.

Ведучий 1: Сьогодні - час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося?  Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху.

Ведучий 1: 24 листопада  вся країна вшановує пам’ять  жертв Голодомору. В цей день ми засвітимо свічки і поставимо на підвіконня так, щоб їх було видно знадвору. Ці вогники символізуватимуть нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів. Серед них були такі діти , як і ви.

Ведучий 2: Ці вогники зігріють душі загиблих. Болить і досі незагоєна рана втрат, надто турбує нас запалена від спогадів пам’ять тих, що залишилися в живих. Україна і досі змиває кров невинних жертв. Дуже багато лиха довелося витерпіти нашому народові. І нам треба сьогодні так жити, щоб смерть  наших людей була виправдана  щасливою і  вільною долею нашого  народу  в незалежній державі.

Ведучий 1:  Мільйони ні в чому не винних жертв, яких вже ніколи не повернеш, – це є наша пам’ять і водночас, застереження майбутнім поколінням всього людства.

Ведучий 2:  Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле.

Ведучий 1: Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

Ведучий 2 : Ми повинні знати правду минулого не заради простої людської цікавості, а заради щасливого  майбутнього.

Читець 1: Україна пам’ятає!

Читець 2 : Світ визнає!