Вечір-реквієм "Зима, що нас змінила"

Вечір-реквієм присвячений річниці

Небесної сотні.

 

«Зима, що нас змінила.

 Небесна сотня»

Мета: вшанувати пам'ять героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість,  розвивати бажання стати гідними громадянами України.

 

Відеокліп «Ще не вмерла України! Присвячується Євромайдану»

 

Вчитель.

Шановні друзі, вчителі, учні та гості нашого заходу! Сьогодні ми зібрались в цьому залі, щоб у глибокій скорботі низько схилити голови перед пам’яттю Героїв Небесної Сотні, які боролися за честь правду і гідність  і віддали своє життя за Україну. Ми з вами добре пам’ятаємо про минулорічні події, які відбувались на Майдані, в столиці України. Події, які дали поштовх до дій по всій території держави. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли Український народ, вже в сучасний період новітньої історії боротьби за утвердження Української державності, продемонстрував свою європейськість, гідність і прагнення до свободи.

 

Учень

А як все починалось?

 

Учень

21 листопада 2013 року студенти Києва вийшли на Майдан Незалежності в підтримку євроінтеграції за Єропейську Україну!

 

Учень

Спочатку - це була виключно мирна акція молоді з гаслами: «Україна - це Європа», «Ми – вільні» «Ми хочемо в ЄС». Кількість активістів зростала з дня в день.

 

Учень

А що ж було далі… А далі - не підписання угоди про асоціацію.

 

Учень

А далі - жорстоке побиття студентів в ніч з 24 на 25 листопада.

 

учень

А далі… А далі - покалічені людські тіла та серця, Михайлівський Собор, Майдан залитий кров’ю, барикади, шини. Революція гідності.

 

Відеокліп «98 днів революції гідності»

 

учень

Українцю, поглянь, там побили жінок!

Глянь, вже люди ховаються в храмі!

Де таке ще траплялось, коли це було

Аж в такому нестерпному стані?..

 

Учень

Так чинили лиш варвари, злісні хани,

Лиш від них люди в церкві ховались.

А сьогодні - це власні привладні пани

Вже над нами так само знущались!"

Україна - Єдина країна

Не шматуй ти іі не трясіть

Ми не Захід І Схід ми родина

Ми не Північ і Південь ми рід.

 

Учень

Герої не вмирають!

Саме цими словами Україна проводжала в останню путь своїх синів та дочок. Тих, хто загинув за свою країну, за свій народ. Знову від нас пішли найкращі. Ті, для кого "справедивість", "гідність", "свобода", "Україна" були не просто словами, а сенсом їх життя.

Історія України мала багато трагічних періодів. Коли свобода і навіть сам факт існування українського народу опинявся під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників.

Так було і за княжої доби. Так було і за часів Козаччини. І за часів боротьби за незалежність 1917-1921 років. І під час Другої світової. І на початку 1990-х.

Нині знову прийшов цей час - час вибору між свободою та рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та тиранією.

 

учень

На Майдані пліч-о-пліч стали українці і євреї, росіяни та вірмени, грузини і білоруси.

Їх об'єднала українська земля та бажання жити у вільній країні.

Спочатку вони вимагали право вибору. Потім їм довелось вимагати права жити. І хоч кулі снайперів - це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались...

Так на Майдані з'явилась ще одна сотня - Небесна. Для України це найголовніша, найпливовіша сотня. Кожен із них заплатив за свої переконання найвищу ціну - життя. І для нас є святим обов'язком гідно вшанувати Героїв. Щоб ми пам'ятали - хто і за що загинув. Щоб ми їх не зрадили.

Темні часи пройдуть. Буде колоситись хліб. Будуть сміятись діти. Буде жити Україна.

Але віднині небесне воїнство поповнилось ще однією сотнею. Небесною сотнею.

Герої не вмирають!

 

Сценка «Зустріч» (Сергія Нігояна та Героя Крут)

Ведуча

Мені наснилось, що вони зустрілись:

Убитий в Крутах й вірменин Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

Герой

"За що тебе? "

Сергій Нігоян

"За Україну, друже мій."

Герой

Ти знаєш і мене за неї вбили,

Та це було вже років майже сто.

Тоді померли ми, щоб ви нам жили.

А вас вбивають... Вас тепер за що?"

Сергій Нігоян

"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш,

Як біло-біло в нас цвітуть сади.

І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш ...

Я б все віддав, щоб хоч на мить туди."

Герой

"А я ще ввечері узяв дівча за руку

Й тихенько так до серця притулив.

Тоді не знав, що Бог уже розлуку

Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.

В очах не страх, а злість до ворогів.

Більшовики готовились до бою,

Я йшов на смерть... а жити так хотів."

Сергій Нігоян

"Мені твій попіл стукав, брате, в груди.

Я вірменин, а теж Вкраїни - син.

Не мав у серці й крапельки облуди,

За те й убив мене проклятий поганин."

Ведуча

... Мені наснилось, що вони зустрілись.

Убитий в Крутах й бородач Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

Разом

" За Україну нас вбивають, брате мій."

 

Відеокліп «Пам'яті героїв Євромайдану»

Сценка. Небесна сотня (казка)

На сцену виходять учениця, яка грає роль матері та маленький хлопчик

(Попівчак М. Шевченко Н.)

 

- Мамо, чуєш? А хто нас охороняє?

- Ангели, сину.

- Ангели? Хто це?

- Небесні охоронці, маленький. Вони бережуть нас від зла, від сліз, від усього поганого.

- Але ж, мамо, хіба поганого не стається?

- Стається, Максимку, та тільки ж ангели нас боронять, але не можуть з нами боротися. Коли людина хоче добра, то й лиха з нею не станеться, а як ця людина недобра, то чинить зле. І тоді ангели плачуть.

- А які вони?

- Хто?

- Ангели, мамо.

- Ну, це довга історія.

- Розкажи.

- І ти ляжеш уже спати?

- Так, мамо.

- Гаразд. Було колись…

- Давно? –

- Та не те, щоб, та уже минуло. Не перебивай, бо не розповідатиму.

- Не буду.

- Так от. Була колись одна країна. Та ж така, що прекраснішої від неї не було на цілий світ. З одного боку омивало її ніжне блакитне море, з іншого на сторожі стояли сиві, старі-старі гори, від лютих вітрів її захищали густі ліси, багаті на усілякого звіра, а в серці її пашіли золотом степи. Бурхливі ріки, щедрі врожаї, мудрі люди – така була ця країна. Та сталося лихо. Захопив цю країну володар, та такий злий і жадібний, що не сказати. Його посіпаки обкрадали народ, відбирали зерно, будинки, усі статки, які чесною працею збирали люди за своє життя. А хто не погоджувався, того хапали і саджали у в’язниці. Хоча й це не найгірше… І зайшло сонце над країною.

- Як це? 

- Так кажуть, коли все навколо стає погано. Ніби, немає просвітку серед лиха. Одного дня не сила стала народові терпіти знущання. Повстав він. Аж від моря вже до гір, лісів і степів, здійнялася буря. Страшна вона була, сину. Божевільний володар дістав гармати і рушниці, його посіпаки, які тоді ще нікого та нічого не боялися, теж узялися до зброї та розбоїв. Не злякався мужній народ. Беззбройні, та сміливі, виходили люди один на один проти володаревих посіпак. Спочатку поодинці, потім хвилями, і день за днем ці хвилі ставали усе нестримнішими, усе сильнішими, поки одного дня людський гнів не змив володаря з його челяддю геть з країни.

- Мамо, а де ж про ангелів?

- Бачиш, сину. Люди, молоді та не дуже, йдучи на бій з темною силою, втрачали життя. Перший упав, другий, третій – їхні серця зупинялися від ворожих куль. Але побачили люди, що герої не вмирають, що, насправді, їхні душі, у світлі, сходять у небо, в золотих, сяючих обладунках, стаючи небесними ангелами, воїнами добра. Цілий загін ангелів, ціла небесна сотня постала перед райськими ворітьми. І Бог забрав їх до себе, всіх до одного, героїв з чистими душами, та наказав берегти свій народ, боронити від лихого. З тих пір, синочку, наші ангели-охоронці ось такі, вродливі, сміливі, загартовані у бою воїни. І це вони бережуть нас від усього на світі зла.

- Мамо, а наш тато, він теж ангел?

- Так, сину. І наш тато – ангел. Найсміливіший ангел…маленький, а ти так на нього схожий.

 

Учень. Хлопчик уже спав, уві сні йдучи посеред райського саду за руку із золотим крилатим воїном. А мама ще довго сиділа над ліжком сина, уже не стримуючи сліз.

 

Відеокліп «Небесна сотня. Так хочется жить»

 

Учень.

Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Ось вони перед вами, Герої Небесної сотні.

 

Учень

Сергій Нігоян

Україномовний. Патріот України і Вірменії^[. Був ідейним, мав активну життєву позицію, що Україна має бути демократичною. Учасник Євромайдану з 8 грудня 2013 року. Приїхав з власної ініціативи, попередньо не повідомивши батьків. Не підтримував жодного з партійних лідерів, а свій приїзд пояснив так: «зрозумів, що повинен бути за Майдан». На Майдані був охоронцем, жив у наметах разом з протестувальниками з Львівщини та Івано-Франківщини, а також у Будинку профспілок. Приїжджав додому на початку січня, проте, попри вмовляння родини, вирішив повернутися на Майдан.

У грудні з Сергієм записали відео на фоні барикад, де він читає поему«Кавказ» Шевченка.

 

Відеозапис «Сергій Нігоян читає вірш Т. Шевченка»

 

Загинув 22 січня 2014 року від поранення спричиненого свинцевою картеччю.  під час подій біля стадіону «Динамо» на Грушевського під час Революції Гідності. Сергія було застрелено близько шостої години ранку, в момент, коли ще тривало перемир'я між мітингувальниками та«Беркутом»^.

 

Читець

Вклонімося Сергію Нігояну,

Він впав за нас в нерівному бою -

Невчасно так, так болісно, так рано

Віддав життя і молодість свою.

Він на Майдані нам читав Шевченка,

“Кавказ” читав - і слухав увесь світ!

Окремо кожен з нас — неначе щепка,

А разом ми — міцний, великий рід.

“ Борітеся — поборете!” ... братове,

Як заповіт, звучать прості рядки,

І ми взяли до серця кожне слово,

Майданівці, краяни, земляки.

Вірменину — уклін від України,

Синочку наш ... немає вороття...

Прощай, Сергію, і прости нас, сину,

Батькам твоїм — сердечне співчуття.

Взірець відваги і патріотизму,

Ти став героєм, сину, в двадцять два.

Ти кров пролив за волю, за Вітчизну,

Прийми, козаче, вдячності слова.

Безсила смерть під цим високим небом,

На цій землі душа твоя живе,

“Цавет танем” , - твій біль візьмем на себе,

А тут життя збудуємо нове.

Герою Європейського Майдану -

Довічна пам”ять і низький уклін -

Сподвижнику Сергію Нігояну

Від тих людей, що піднялись з колін.

 

Відеокліп «Коля Бучак  - Герої не вмирають!»

 

Учень

Михайло Жизнеєвський

Жизневський Михайло, 25 років, громадянин Білорусі. Виїхав з Білорусі через політичні проблеми. В Україні був бійцем націоналістичної організації «УНА-УНСО». Останнім часом жив і працював у Києві та в Білій Церкві. входив до самооборони Майдану. В Україні його не знали під справжнім ім'ям, він представлявся Олексієм або Локі — на честь бога скандинавської міфології.

Захоплювався історією, міфологією, лицарським рухом, військовою справою, займався страйкболом. Був у душі бійцем, але не застосовував силу без потреби, мав загострене почуття справедливості. Його характеризували як «особистість сміливу і яскраву». Вважав, що в Україні йому легше жити та працювати, ніж у Білорусі. У Євромайдані брав участь із перших днів на заклик організації УНА-УНСО. Входив до Самооборони Майдану, брав участь в охороні об'єктів Майдану, чергував у наметах, допомагав у роботі УНА-УНСО. Вважався одним з найактивніших членів організації на Євромайдані. Загинув 22 січня 2014 року близько 9-ї години ранку від пострілу мисливською кулею в серце біля стадіону «Динамо» на Грушевського під час Євромайдану.

 

учень

                                  А сніг іде

А сніг іде. Все білим покриває.

Жовто-блакитні прапори кругом.

Упав боєць, від кулі помирає

Там на Майдані під щитом.

Вони пішли, як разом ідуть браття

На захист рідної землі.

Не повернулися небесна сотня,

Як птахи в небо попливли.

А сніг іде. Все білим покриває.

Жовто – блакитний прапор на снігу..

Душа летить, а небо зустрічає

Дарує мир і вічную весну!

Героям Слава!

 

Відео кліп «ПАТРІОТ.UA — Небесна сотня»

 

Учень

Юрій Вербицький

На прощання з Юрієм Вербицьким у Львові за приблизними підрахунками прийшли щонайменше п’ять тисяч небайдужих. Він любив гори, фотографію і рок-музику. Ніколи не кидав в біді і абсолютно не цікавився політикою. Те що трапилось в ніч на 21 січня на вулиці Грушевського стало шоком для рідних і друзів чоловіка. Десь тут серед активістів був 51 річний Юрій. Чи то куля чи осколок гранати травмував йому око. Юрій потрапив до Олександрівської лікарні. Його віз товариш-майданівець Ігор Луценко. Та двох активістів викрали просто з лікарняної палати. В лікарні від Юрія залишились тільки куртка і паспорт. Всі надії родичів знайти Юрія живим - розбились, коли почули повідомлення - два тіла знайшли в Бориспільському лісі. І серед них впізнали Юрка. Друзі і гірські попутники хлопця згадують, як разом ходили на Кавказ і як Юрко мало не помер від каміння, коли рятував людей. А ще згадують, що вмів підтримати. Працював Юрко в інституті геофізики, був сейсмологом. Жив в квартирі на Сихові з песиком Альпом. Мав доньку, з нею постійно спілкувався, хоч та жила з мамою. Поховали Юрія на Личаківському цвинтарі, де й хотіла родина. Тепер він - на алеї героїв біля учасників бою під Крутами та вояків УПА.

Учень

Все, що було — у пам’яті святиться,

Зростає перших жертв число страшне.

Загинули Жизневський, Сеник і Вербицький,

Але катів покара не мине.

Та буде жити вільна Україна,

Героям — слава! Кара — ворогам!

І нас вже не поставлять на коліна,

І як Господь глаголить: “Аз воздам!”.

 

Відеокліп «Небесна Сотня (Герої Не Вмирають) - Гурт 'Вітер Знає'»

 

Учень

Ігор Костенко

Ігор Костенко з Небесної сотні став кращим вікіпедистом року за версією засновника Вікіпедії Джиммі Вейлза. Нагорода «Вікіпедист року» присуджується за найбільші досягнення редакторів і авторів онлайн видання. Костенко став першим українцем, який отримав цю нагороду. Активіст Євромайадну був студентом географічного факультету, захоплювався журналістикою. Активно дописував в українську Вікіпедію, за два з половиною роки написав понад 280 статей, зробив більше 1600 правок. Також займався популяризацією редагування української Вікіпедії в соціальних мережах через групу кореспондентів Української Вікіпедії в Facebook, яку він створив і адміністрував.

Ігор Костенко був убитий 20 лютого 2014 року під час протистояння на вулиці Інститутській в Києві.

 

Учень

Мамо, знаєш, як хочеться жити

Мамо, знаєш, як хочеться жити,

вірив, що боремось не даремно,

не хотілося бути убитим

бездиханним упасти на землю.

Iз останніх я сил намагався,

як люблю тебе розказати,

та вони не залишили шансів,

щоб життя моє врятувати.

Ця нестерпна біль, моя ненько,

усе тіло моє пронизало,

клята куля попала в серденько,

і в очах усе світло згасало.

За країну, за честь, за свободу,

ми прийшли на Майдан відстояти,

та прийшлося простому народу

у нерівнім бою воювати.

Що покинув тебе, пробач ненько,

така в мене життєва дорога,

помолися за мене, рідненька,

бо тепер я у сотні у Бога.

Катруся Фісянчук

 

Пісня «Над землею тумани»

у виконанні Анни Маринін

 

Учень 

Назар Войтовий

Навчався на третьому курсі відділення дизайну Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу. Односельці кажуть, що батьки, для яких Назарчик був єдиною дитиною, переживали і не пускали його в Київ. Вважали, що він може підтримувати прагнення людей на краще майбутнє для країни на місцевому Майдані. Але наче якась невидима сила тягнула його у вир подій.

«Наш Назарчик», «Назарко», — називали хлопця однокласники. Кажуть, що його не можна було не любити. Світловолосий, з веснянкуватим обличчям, сірими добрими очима та щирою усмішкою. Завжди привітний, доброзичливий, співчутливий, інколи — замріяний, заглиблений у свої потаємні думки.

З друзями до Києва прибув пів восьмої ранку, а за дві години на дзвінок від мами замість сина відповіла незнайома жінка із Михайлівського собору, яка повідомила, що Назара вбито пострілом у голову. Снайперська куля влучила хлопцеві в обличчя і вийшла через хребет. Зі слів одногрупників ще в середу, 19 лютого, Назар був на парах, а ввечері мав тільки віднести до автобуса, який їхав на Київ, речі для столичного майдану. В останню хвилину чомусь вирішив, що й сам поїде. Це рішення коштувало йому життя.

Назар наймолодший з тих, хто був нагороджений Званням Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності^.

 

Читець

Тобі було лише сімнадцять…

Вічна пам’ять Назару Войтовичу!

Ти був патріотом своєї держави,
Віддавши за неї своє життя,
Чому так сталося, ніхто не знає…
Напевно доля Героя така..

Тобі було лише сімнадцять,
Сімнадцять твоїх, юних літ…
Ще так багато не встиг зробити
Але пішов від нас, у інший світ..

Хтось сказав “Герої не вмирають!”
Не вмреш ніколи для нас і ТИ
Ми будемо пам’ятати про тебе вічно,
У нашому короткому житті…

Настя Блажей

 

Відеокліп «Мамо, не плач. Я повернусь весною»

 

 

Гурик Роман Ігорович, 20 років, протестувальники Євромайдану, студент факультету філософії, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Герой України.

Готувався до навчання у Гданську — пройшовши відповідні курси, обрав для себе в польському виші спеціальність «навігаторство». Через недобір групи, навчання перенесли на липень 2014-го. Мріяв про вступ у морську академію.

Чотири рази їздив у столицю: вперше у листопаді з друзями з Івано-Франківська та з хресним татом, останній — у суботу, 15 лютого. У середу, 19 лютого, близько 18 години зв'язок із ним обірвався — не було змоги зарядити телефон. Зранку, 20 лютого, близько 10 години батьки почали бити на сполох — телефонували до знайомих майданівців у Києві. Загинув під час загострення протистояння від пострілу снайпера у скроню. Ввечері подзвонив брат матері з Києва і повідомив, що знайшли Романа. Його останній запис на персональній сторінці в соціальній мережі «ВКонтакті»: «Зараз або ніколи. Всі на Грушевського. На смерть.»

 

Читець

Ти віддав своє життя за Україну

Ти віддав своє життя за Україну -

Не за владу, президентів і міністрів,

Ти боровся лиш за зникнення руїни

І без гумового диму небо чисте.

На схвильовані питання рідних, друзів

Говорив ти завжди з твердістю: “Так треба.

Я, без сумніву, негайно повернуся,

Тільки ось зроблю чистішим наше небо”.

Ти ненавидів, любив, збивав долоні,

Щоб країна не лишилася самотня,

І тебе, ллючи косі дощі солоні,

Прийняла до лав своїх Небесна Сотня,

І ти став хрещеним сином того неба -

Неба чистого, без гумового диму.

І нікому тут доводити не треба -

Ти віддав своє життя за Україну.

Марина Падалко

 

Відеокліп «ГАЙДАМАКИ.  Дерев'яні Щити»

 

Учень. Голоднюк Устим, 19 років, зі Збаража Тернопільської області. Учасник самооборони, стрілець сотні «Свободи», волонтер «Демократичного Альянсу». Був захисником Майдану з листопада 2013 року. 30 листопада «Беркут» побив його, на потилиці був шрам, наклали 12 швів. Тільки-но зажило, то знову поїхав на Майдан. На Майдані його впізнавали по голубій касці, яку він сам пофарбував, щоб вона нагадувала шолом миротворців ООН.

 

Відеокліп «Голуба каска Устима Голоднюка»

 

20 лютого 2014 року отримав вогнепальне поранення зі снайперської гвинтівки, допомагаючи забирати загиблих біля верхнього виходу станцїї метро «Хрещатик». Куля снайпера влучила у праве око. Коли його доправили у готель «Україна», лікарі вже не могли допомогти хлопцю.

 

Учень

Неймовірно пронизливо про Устим написала Ліда Панків: "Він просив кричати «Небо падає» у разі небезпеки на Майдані, аби не налякати людей навколо, щоб дати зрозуміти, що ми у небезпеці!. Тієї ночі я кричала ... Небо падає! Небо падає! Небо падає! Устима, чому ти не сказав, що впадеш замість неба?! Останнє, що ти написавши на сторінці в соцмережі: "Рабів до раю не пускають!". Таких, як ти, Устиме, туди запрошують, Герої потрібні всюди ... Сподіваюсь, ми колись зустрінемось! Тримай для нас небо, хлопче!".

Батько Володимир Голоднюк, колишній міліціонер, сказав: «Я не знаю, чи має Янукович стояти переді мною на колінах, але я знаю точно, що він має сидіти перед міжнародним трибуналом за те, що він зробив з моєю країною та з моїм сином».

 

Читець

Небо падає, Устиме, подивися!

Небо падає, Устиме, подивися!

Вже на сході полум’я багряне,

Горе й смуток по Вкраїні розлилися

І надія наша, наче квітка, в’яне.

Небо падає, Устиме! Звір вже поряд

Лязгає зубами на порозі.

Холодить його кривавий погляд…

Він не спить, він завжди насторозі.

Небо падає, Устиме! Ми самотні…

Чи зійде на нас Велична ласка?

Най згадає про лютневі ночі,

Покажи Йому пробиту каску.

Небо падає, Устиме! Потримай-но! -

Як же хочеться відчути запах волі!

Треба діяти рішуче і негайно!-

Та без наших янголів ми кволі.

Ми – безпомічні сторонні перехожі…

Небо падає, Устиме! Допоможеш?…

Юлія Рудановська

 

Пісня у виконанні Маринін Анни «Прошу у неба…»

 

Учень

Веремій В’ячеслав

Веремій В’ячеслав, не дожив три дні до свого 34-річчя, український журналіст, кореспондент газети «Вести». У 2003 році закінчив Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.Працював журналістом у «Газеті по-київськи», на сайті «Обозреватель», газеті «Сегодня». Він був одним із провідних журналістів видання, писав на гострі соціальні теми, проводив журналістські розслідування.

19 січня 2014 року В’ячеслав отримав поранення лівого ока від світлошумової гранати. У ніч проти 19 лютого В'ячеслав разом із колегою їхали з роботи на таксі додому. На розі Володимирської та Великої Житомирської він помітив озброєних ті тушок у камуфляжі та масках і намагався їх сфотографувати з машини. Озброєні люди тут же напали на автомобіль, почали його трощити, витягнули водія та пасажирів. Журналіста з криками «Кого снимал? Зачем снимал?» сильно побили, після чого вистрелили в груди та залишили стікати кров'ю. При цьому присутні на місці працівники міліції залишалися осторонь та не втручалися в події. У В’ячеслава залишилися дружина та син.

 

Читець

А свічка тихо скрапує слізьми

А свічка тихо скрапує слізьми:

Останній постріл… і усе затихло…

І як тебе не захистили ми?

Як не відчули, що крадеться лихо?

Вірменський хлопче, сину дорогий,

Хто відібрав життя твоє? О, Боже!

Сніжок сльозами котиться із вій,

Ридання небо стримати не може.

Як можна в мирний час?.. У мирний час

Холоднокровно кулею у серце?

Чи відвернувся Бог таки від нас?

Не може й Він дивитися на все це.

Для тебе Україна — другий дім,

Ти тут родився, ти гордився нею.

Тепер навічно будеш в домі цім,

Навічно з українською землею…

                                                 Леся Любарська.

 

Відеокліп «Софія Федина - А я живий- I'm alive»

 

Учень

Черкащани – Герої Небесної сотні

Горошишин Максим Максимович, село Грушківка, Черкаська область, 25 років. Отруївся газом під час сутичок на Інститутській 18 лютого. Помер у лікарні. У нього семеро братів і сестер, але Максим так і не встиг обзавестися власною сім'єю.

 

Учень

Паращук Юрій Григорович, Тальне, Черкаська область, 48 років. Столяр. Був на Майдані з 1 грудня 2013 року. Отримав кульове поранення в потилицю під час відступу силовиків з барикад на Інститутській 20 лютого.

 

Учень

Пасхалін Юрій Олександрович, село Носачів, Смілянського райлну, 30 років. Загинув 19 лютого від 3-х вогнепальних поранень. Без батька залишилася 7-річний син.

 

Учень

Смоленський Віталій Віталійович, село Фурманівка, Уманського району. Жив і працював у Києві. У нього залишилося двоє маленьких дітей. Загинув 20 лютого

 

Учень

Чернець Віктор Григорович, село подібним, Черкаська область, 37 років. На трасі Одеса-Київ жителі села Подібна поблизу Умані встановили блокпост на дорозі, щоб тітушки і спецназівці не дісталися до столиці. Водій невстановленого джипу, «пробивав» дорогу внутрішнім військам, збив Віктора насмерть 19 лютого. Саме до сім’ї цього Героя навесні минулого року їздили учні та вчителі нашої школи, щоб віддати шану нашому земляку.

 

Пісня у виконанні Маринін Анни «Нашим героям»

 

Читець

Небесна сотня воїнів-синів…

Ці дні додали жінкам сивини,

Всі з острахом вслухалися в новини…

Благали Бога, аби їх сини,

До дому повернулися живими…

Чоловіки втішали -

“Годі мати, він там живий,

з братами Україну боронить!

І ми з тобою будемо чекати,

дасть Бог,ще на весіллі будемо гуляти,

А він….із кулею у скроні уже лежить…

Ридає сивочола мати,

І батько не ховає сліз,

Вони так мріяли його живим обняти,

А він прийшов в труні до них…

Велика Шана Вам батьки країни,

що виростили Ви таких дітей,

Вони навіки – Гордість України

Небесна сотня воїнів-синів…

 

Учень

Коли зі сцени повідомили, що в одного загиблого - четверо дітей, у другого - єдина трирічна донечка залишилася круглою сиротою, бо мати померла ще раніше, а третій - ще взагалі не встиг пожити, йому лише 19 років... І тут 50-тисячний Майдан заплакав так по-дитячому пронизливо, як ніби він теж став цією сиротою, що плаче за втраченими батьками... У них були такі мирні професії - як вони могли з такими "ботанічними" навичками опинитися на лінії вогню? Як мабуть посміхався снайпер з цих незграб - ше б пак, йти в атаку з дерев'яними щитами та палицями - це ж так непрофесійно, хіба так вчинить професійний солдат? Хіба вояк буде рухатися по відкритій вулиці Інститутській? Фахові вбивці Януковича розстріляли їх граючись - стріляли одному в ногу, та вбивали тих, хто намагався витягнути пораненого.

 

Учень

Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Адже Їм так багато було чого втрачати! Вони пішли на смерть, тому що бути солдатом, це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом - значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність.

 

Учень

Навчитися воювати - нескладно. Проте бути солдатом - це значить мати дух солдата. Солдат без душі - кілер. Солдат з душею - воїн. В війні за незалежність України народилася нова незалежна нація, яка має творити свою незалежну культуру та історію. Ми маємо жити в системі координат, яка зрозуміла для нас. Серед символів, які мають значення та торкаються серця.

 

Учень

Небесна сотня дивиться із неба

На кожного із нас і на Майдан,

Там, біля Бога, вже щитів не треба,

І не тече гаряча кров із ран…

Відважні хлопці мужні українські

Боронять, певно, з янголами рай…

Тепер вони усі – Господнє військо

І моляться за отчий… рідний край…

Небесна сотня мирних демонстрантів

Співає нині гімни для Творця…

Влучити ж можуть кулі автоматів

Не в чисті душі, тільки у серця…

Десь плаче зараз мати чи дружина…

Тут барикада, наче аналой…

Цей не забуде подвиг Батьківщина,

Бо не вмирає в пам’яті герой

 

Учень

Герої вмирають. На жаль, до нещастя, саме герої помирають часом першими. Тому, що не мовчать, хоча могли б. Тому, що не бояться, хоча могли б. Тому, що йдуть першими, хоча могли б хоча б другими або третіми або десятими або взагалі не йти. У героїв теж є мрії, є сім'ї, є діти, є роботи, є велика життя попереду, яку вони хотіли прожити. Може бути їм хотілося б якби і битися за щось, але робити це пікетом біля будівлі суду чи скаргою в наглядові органи. Може бути їм хотілося б жити в цивілізованій країні і цивілізованими способами вирішувати будь-які труднощі. Але життя поставило їх на межу цивілізації. І цю грань захищати випало ім. Якби вони відступили, для їх країни не було б шансу. Її б зжерли повністю і невблаганно. І варвари-бандити, які вийшли на героїв, не дали шансів вибрати цивілізований шлях діалогу. Біти, ланцюги, кастети, рушниці - ось з чим прийшли до них бандити. І герої полягли, щоб не падав від руки бандита з можливостями держави більше ніхто і ніколи.

 

Читець

Пливуть гроби по морю, як човни –

по морю рук, по морю сліз і гніву.

Пливуть в човнах розтерзані сини

на хвилі молитов і переспіву.

Так ніби в жилах замерзає кров,

а потім б’є у скроні голос крові

за тим, хто тихо жив, а відійшов

у дзвонах слави праведним героєм.

Пливуть човни, гойдає кожну лодь

людська долоня, тепла і тремтяча,

човнами править втишений Господь,

а серце розривається і плаче.

І кожна мати плаче, і пече

їй кожна рана у чужого сина.

Стоїть Майдан братів – плече в плече

і разом з ним ридає Україна.

Нехай же вам, герої, віддає

Святий Петро ключі від того раю,

де убієнний ангелом стає,

бо він герой. Герої не вмирають.

Герої не вмирають. Просто йдуть

з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.

Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…

Героєм слава – вписано у серці.

Мар’яна Савка (22.02.2014)

 

Відео кліп «Павло Табаков - 'Небесну Сотню, Господи, прийми'»

 

Учень

Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

 

Учень

Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

(Під відео кліп «Небесна Сотня. Пам'ятаємо...» учень  запалює свічку і передає її учням по колу.  Свічку передають з рук в руки )

 

Читець

Небесна сотня – безневинна жертва…

Бандитам не сховатись за хрестом

Отим хрестом, де їхня совість мертва

Зрікається і серцем і чолом…

У прощену неділю впала долу,

Простіть нас браття, миленькі, простіть…

За Україну - зранену і голу…

За Вас не впала і за Вас стоїть!

 

 

Вчитель.

Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі. Ці події навіки закарбувалися в серцях, душах та в історії нашої Батьківщини, єдиної, неподільної, соборної України. З початку Революції Гідності з’явилася необхідність вибороти європейське майбутнє. Довести, що не дарма гинули патріоти за всю історію існування України. Єдність і свобода робить нас гідними нащадками наших батьків.

 

Відеофрагмент «Телеканал 24 .'100 хвилин пам’яті»

 

Вчитель

Революція Гідності не тільки сколихнула країну хвилею нечуваного патріотизму, а й показала важливість національної ідеї. Нині саме за неї триває боротьба, і те, наскільки ця боротьба буде успішною, залежить від кожного з нас. Наше суспільство здобуло право на зміни, яке маємо сприймати не як дарунок, а як обов’язок діяти,   працювати для гідного життя. Для кожного з нас  настав час усвідомити себе повноцінним господарем цієї держави – вимогливим, як до влади, так і до себе.

 

Вчитель.

Україна пишається справжніми синами й дочками, що своєю боротьбою, творчістю наближали час утворення самостійної держави. Про український народ можна говорити тільки з гордістю, бо він є і волелюбним, і працьовитим, і пісенним, і душевно щедрим, гостинним. Наш народ почав впевнено будувати нову державу, де кожен українець зможе знайти захист і одержати право на розвиток своїх талантів.

 

Читець

Молюсь за тебе, Україно,

Твою свободу, вірний шлях.

Ти стала сильна і єдина,

І щастя у твоїх руках.

Ти стала справді Незалежна

Коли людей зібрав Майдан.

Твоя душа така безмежна,

Немов нестримний океан.

В твоїх очах натхнення сяє

І віра в краще назавжди,

Нехай Господь не полишає,

А вкаже путь, щоб далі йти.

Молюсь за тебе і не вірю,

Що не здолати ворогів.

Хай доля подає надію

І береже твоїх синів.

Сергій Дроботенко

 

Пісня у виконанні Маринін Анни «Повертайся, солдате»

 

Вчитель 

Сьогодні життя України змінюється на очах, постає стара, як ця земля держава – вільна, незалежна, осяяна сонцем Україна. Кожен з нас частинка народу. Без усіх нас немає ні народу, ні історії. І нам творити нову історію держави, що займе належне місце серед вільних і рівних країн планети. Ще в І столітті нашої ери римський державний діяч, філософ Цицерон на публічному виступі сказав: «Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що вона твоя».