Відкритий виховний захід до вята 8 березня

НАЙСВЯТІШЕ В СВІТІ СЛОВО - МАТИ

Літературно-музична композиція

Святково прибрана актова зала школи: український килим, вишиті рушники, квіти, на столі - хлібина і образ Богоматері.

Лунає українська пісня «Ой, зелене жито, зелене…».

Учень.

Сьогодні у цій залі свято,

 Ми дуже раді всіх вітати!

І, сподіваємось, що кожен

Для себе щось узяти зможе.

Хтось настрій добрий запозичить,

 Бо посмішка усім нам личить.

Хтось - слову доброму зрадіє,

Бо про добро усі ми мрієм.

Та починати вже нам час,

Сюди ми запросили вас,

Аби всім разом у дружнім колі,

В домівці нашій - рідній школі –

Сердечно й щиро привітати

З сьогоднішнім весняним святом.

Вчитель. Доброго дня, друзі! Прийшов на землю березень, оспіваний у піснях, гапто­ваний пташиними трелями, і приніс нам зворушливе, сердечне  свято – Міжнародний жіночий день 8 Березня.

1-й ведучий. Ми вітаємо жінок, наших мам, ба­бусь, сестер. Усіх, кого знаємо і не знаємо. Сивих жінок і молодих дівчат.

Учениця.

Якби зібрати всі слова земні,

Ми б вибрали прості і невисокі,

Щоб ваші дні трояндами цвіли,

Щоб не були в житті ви одинокі.

Хай не спішать літа на ваш поріг,

Хай повсякчас здоров'я прибуває.

Ми ніжно любим вас і від душі

Всього найкращого бажаєм.

Викладач. Мати - берегиня роду, домашнього вогнища. Саме вона є тим центром, який єднає всю родину.  Низький уклін вам, доро­гі жінки! Хай же буде на Землі довіку прославлена в народі материнська любов!

Учениця. Нехай сьогодні в цій залі прозвучать щирі по­бажання й пісні, присвячені своїм матусям.

(У дарунок усім жінкам звучить пісня «А ми бажаєм вам добра» ).

2-й ведучий. Матір, Мама, Мамуся, Мамочка, Матіночка, Матусенька, Ненька, Ненечка...

Учень. Слово мама входить у наше життя тихо й непомітно. Так ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, гла­дить дитину по голівці рідна рука. І так тихо воно приходить на уста промінцем маминої усмішки і ласкавістю її очей, теплою лагідністю руки і вечірньою молитвою. Зі звука-краплинки народжується одного дня на світ слово «ма-мо», мовлене уста­ми янголятка. І осяє хатину, як Дар Божий. 

1-й ведучий. Ось тільки не дано нам запам'ятати цю мить, як не згадати й того дня, коли над нашою колискою вперше схи­лилася мати. Це – мить, і це - вічність, бо мама завжди з нами, во­на живе в нас і благословляє на добро, оберігає від усього злого. А в найтяжчу годину стого­ном вирветься з грудей як остання надія на порятунок: "Мамо!". І вже в самому звучанні цього слова - наш захисток і прихисток.

 

Звучить пісня "Тобі" ( співає Софійка Р.)

1-й читець.

 Матусі

Я матусі поцілую сивину

І розгладжу круг очей морщинки,

 Та за руку радість приведу –

Хай кружляє в домі без спочинку.

 Це вона дала мені любов

До людей, до рідної Вкраїни,

 Ніжність до полів і до дібров

Житиме у серці до загину.

 Перед нею я завжди в боргу,

 І життя не стачить, щоб віддати.

До грудей я ніжно пригорну

Найсвятіше в світі слово - Мати.

Учениця. Мати самовіддано любить своїх дітей, голубить їх, ро­бить усе, щоб вони були щасливи­ми. Ми пишаємося своїми матуся­ми. Вони - наші найперші порад­ниці й захисниці, вміють прощати й розраджувати, тамувати біль душі.

Учень. Американські вчені провели експеримент. Взявши з пологового будинку кількох поки­нутих матерями немовлят, вони розділили їх на три групи. Дітей з першої групи годували, пестили, брали на руки, обіймали, цілували, розмовляли з ними.

Немовлят дру­гої групи добре годували, також брали на руки, але не спілкувалися з ними.

Малят третьої групи лише годували, позбавивши спілкуван­ня, душевного тепла й ласки.

Ми­нув місяць. Діти першої групи бу­ли здорові, спокійні, а другої і тре­тьої - кволі, погано набирали вагу, не мали апетиту, хворіли й постійно пхинькали. Вчені довели, що коли в ранньому віці дитину за­лишити без ласки, ніжних слів, до­тиків і поцілунків, то вона може навіть померти. І навпаки: під час війни та голоду діти виживали ли­ше завдяки материнській любові.

2-й читець.

 Ненька

 Кожна ненька для своїх дітей

Простягає щастя на долонях –

У матусі серце золоте,

У матусі паморозь на скронях.

 Чи то вишня свій зронила цвіт,

 Чи то трави обронили роси

Ніби и неньці небагато літ,

 Та вже сяють сріблом її коси.

Пригорніть матусю до грудей,

 Не старайтесь сльози приховати.

 Найрідніша серед всіх людей,

 Найвірніша лиш буває мати.

1 якою б не була любов

До сестри, коханої дружини –

 Лиш до неньки ми ідемо знов

 В найскрутніші у житті хвилини.

 Перед нею плачемо завжди,

Як шумить гроза над нами грізно.

 Йдіть до неньки, дочки і сини,

 Поклоніться, поки ще не пізно.

І знайдіть найкращії слова,

Поцілуйте руки рідні, милі,

 Бо частенько у житті бува,

 Що запізно плачем на могилі.

 І тяжкими будуть каяття,

 Як покинуть неньку рідну сили.

 І піде матусенька з життя,

 І не взнає, як її любили.

 

Звучить «Пісня про матір»( сл.Б.Олійника)

 

Викладач. Живе у народі красива легенда про материнську любов.

(Учень читає «Легенду про матір» ).

Легенда про матір

Був у матері єдиний син. Душі в ньому мати не чаяла. По краплинці збирала росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син ставний, гарний. Одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину до рідної хати. Не­злюбила та свекруху, зненавиділа її. Боялася мати з'явитися невістці на очі, сиділа в сінях... А по­тім у сарай переселилась... Але й це не заспокоїло жорстоку. Каже вона чоловікові: «Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір. Вийми з грудей серце і спали його на вогні».

Не здригнулася душа сина - так зачарувала його врода дружини. Каже він матері: «Наказа­ла мені дружина вбити вас, мамо. А не послухаю - піде від мене». Заплакала мати і відповідає: «Ну що ж, сину, роби так, як велить тобі серце».

Пішов син із матір'ю в діброву, наламав сухо­го хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, поклав серце на жар. Спалахнула галузка, відскочила жа­ринка в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло: «Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось росте біля вогни­ща, приклади до обпеченого місця. А до листка подорожника приклади серце материнське... По­тім у вогонь покладеш...».

Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні материнські груди, облив пе­кучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто і ніколи не любив і не любитиме його так гаряче, як рідна мати. І такою величезною і невичерпною була любов ма­теринська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним, що ожило серце, загоїлася рана. Під­велася мати і притисла кучеряву голову до грудей.

Осоружною стала йому дружина-красуня, не зміг він повернутися до неї. Не повернулася додо­му й мати. Пішли вони удвох степами широкими, та й стали двома могилами високими.

То ж не даремно кажуть у народі: материнська любов – найсвятіша.

Учениця.

Мати піде, в серці лишить рану.

Всохне корінь наш і родовід.

Заклинаєм: Бережіть всі маму,

Діти світу, маму бережіть!

І коли згрубіла ваша мова,

їй здобудьте ласку із грудей.

Бережіть її від злого слова,

Бо найглибші рани - від дітей.

Сценка  «Коли Бог творив маму»

Якось добрий Бог вирішив створити... маму. Шість днів та ночей Він роздумував. Та ось з'явився ангел і мовив:

• Ти стільки часу тратиш на неї!
• Так... Але чи ти читав вимоги замовлення?

Вона мусить складатися із 180 рухомих частин, її поцілу­нок має лікувати все - від зламаної ноги до роз­чарування в коханні, також вона мусить мати шість пар рук.

Ангел похитав головою і недовірливо спитав:

• Шість пар рук?
• Не в руках проблема, - відповів Бог, - а в трьох парах очей, що вона мусить мати.
• Аж стільки! - вигукнув ангел.

Бог ствердно кивнув. Потім додав:

• Одну пару, щоб бачити через зачинені двері, коли пита: «Що ви там робите, діти?», - навіть як­що вона вже знає, що вони роблять. Іншу пару - на потилиці, щоб бачити те, що не мала би бачи­ти, але що має знати. Ще іншу пару, щоб таємно сказати синові, який попав у халепу: «Розумію, сину, і люблю тебе».

Ангел поволі обійшов навколо моделі матері.

• Надто тендітна, - сказав зітхаючи.
• Але витривала! - відповів Господь із запалом. - Ти не можеш уявити собі того, що може зро­бити чи перетерпіти мати.

Тоді ангел схилився над моделлю і доторкнув­ся пальцем до її щоки.

• Що це? - мовив здивовано.
• Це  сльоза, — відповів зі смутком Бог.
• Але для чого вона? - спитав ангел.
• Щоб висловити радість, смуток, розчаруван­ня, біль...
• Господи, Ти - справжній геній! - вигукнув захоплено ангел.

Тихим, меланхолічним голосом Бог проше­потів:

• Правду кажучи, це не Я створив... ту сльозу.

                                                Ерма Бонбек

Учень. Отже, Бог не створив сліз. То чому їх творимо ми?

(Звучить пісня «Мамо, мамочко моя»  у виконанні Софійки Р.).

Мамина зірка

      Стомилась Господа благати –

      Щоденно чули небеса:

      - Хай увійде синок до хати,

Бо ж зіронька моя згаса.

Вже стільки літ у самотині.

 Тут біль і смуток процвіта.

Все віддала вона дитині,

А він про це не пам'ята.

Не дочекалась бідна мати,

Пішла з сльозами на очах,

А син продовжував блукати

В далеких і чужих світах.

 Із неба золота краплина

Летіла стрімко в небуття.

Та то не зірка впала, сину,

То згасло мамине життя.

2-й ведучий.( На фоні  української мелодії ) Матері... Все життя дивляться нам услід, вирядивши в люди, так і стоять на початку всіх наших доріг, навіть коли їх не стає. Стоять і моляться. І бажають нам добра і щастя. Чекають від своїх дітей найвищих духовних злетів, бо і в останню хвилину думають про те, щоб їхні діти жили гідно серед людей і творили на своїй землі.

Викладач. Стоїть на землі Мати - вища і свя­тіша від усіх богинь. Стоїть Мати і молиться за народ, за своїх і чужих синів і дочок. За нас із вами. І перші слова її молитви: «Пошли, Боже, діткам щастя і здоров'я, віру в завтрашній день, людяності їм пошли і милосердя, доброти їхньому серцю, світлого розуму голові, дай їм бажання працювати, примножувати багатства роду, не зазі­хаючи на чуже добро, не кидаючи рідну землю».

Чуєте - молиться Мати не за себе, а за вас, тому, що вона - МАТИ.

 

«Молитва матері»

На покуті старенької хатини
Висить ікона з давніх ще часів,
Як оберіг прадавньої родини,
Як символ милосердності Богів.

Біля ікони, мати посивіла,
Навколішки стоїть та б'є чолом.
Вона у Бога милості просила,
Щоб всій родині долі прибуло.

«Дай, Господи, синам у щасті жити!
Та від хвороб лихих їх збережи!
Нехай не знають горя мої діти:
Страждань та лиха, голоду, війни!

Пошли, Господь, їм світла та надії!
Нехай в серцях не селиться журба.
Здійсняться всі найкращі їхні мрії.
Щоб не дізнались, що таке «війна»!

Даруй любов та мир моїм онукам
Та в злагоді прожити між людьми!»
Та заламала враз старенькі руки:
«Але, благаю, щоби без війни!»

Лора Мілавська

 

(Звучить пісня «Мамина молитва»у виконанні Родіона Д. ).

Учениця. Світ врятує любов. Материнська любов - наймогутніше, найглибше почуття, що, як міцне коріння, тримає людство...

Учень. Хоч би де була людина, вона завжди тягнеться додому, до рідної землі, любої неньки. Нехай же не заростають наші душі ряскою бай­дужості до найдорожчої у світі лю­дини - матері.

Рідна хата

Пахне любисток в матусиній хаті,

 М'ята і липовий цвіт.

 З цього порога на мріях крилатих

Я полетіла у світ.

Де б не кружляло життя мою долю -

Линула думка сюди -

В тихий куточок - рідну оселю,

Де так чекають завжди.

Кущик бузку і п'янкого жасмину

Дивляться ніжно в вікно.

Снами, думками сюди знову лину

У наймиліше село.

Знову і знову до рідної хати

В тихій задумі іду,

А на порозі старенькая мати

Сива, як вишня в цвіту.

Тільки сюди я завжди на спочинок

Йду із нелегких доріг.

Рідній оселі, бузку і жасмину

Кланяюсь низько до ніг.

Звучить пісня «Мамина вишня в саду»

Учень. Скільки б тобі не було років - п'ять чи п'ятдесят, - завж­ди потрібна мати, її ласка, її по­гляд, її усмішка. І чим більша твоя любов до матері, тим світліше й радісніше твоє життя.

Коли усміхається мама

           Коли усміхається мама,

           То ніжності ллється ріка,

А вітер танцює в нестямі

У нашім дворі гопака.

Колючії тануть сніжинки

Обабіч весняних доріг.

 Нема чарівнішої жінки

 За ту, що дарує усміх.

 У світі стає враз тепліше

І все навкруги зацвіта.

 Благаю, всміхайся частіше,

Матусю моя золота!

У ч е н ь. Існує давня легенда, що Господь дав дитині дві руки, аби од­нією вона трималася за матір, а дру­гою - за батька. Бо лише батьки, дав­ши життя, можуть з маленького кри­кливого дива виростити справжню людину. Мамина турбота, її всепрощаюча любов і терпеливість напов­нює дитяче серце милосердям, доб­ротою, ніжністю.

3-й читець.

І голівки вклонялись красі

В класі тихо - урок малювання,

Зосереджені діти сидять.

    Ой, нелегке сьогодні завдання:

    Треба щастя усім малювать.

Ось примружила очі Катруся,

Нахилилась над чистим листком:

     Намалюю я маму й татуся

    Та ще квітів багато кругом.

    Малювати і Петрик, і Натка

    Сонце, пишнії трави в росі,

    Малювали матусю і татка,

І голівки вклонялись красі.

 Ясноокеє сонце малятам

 Усміхалося ніжно з листка.

Хай завжди будуть мама і тато,

 Шепотіли дитячі вуста.

Звучить пісня "Батько і ма­ти" (сл. В.Крищенка, муз. О.Злотника).

 Звернення до чоловіків

Нарциси схилили голівки в поклоні,

У шані схилились тюльпани.

Я щастя жіноче візьму на долоні

І в залі пройдусь між рядами.

 Беріте усі по іскристій краплині,

Скоріше несіте додому.

У ньому крихітка небесної сині,

І сонця промінчики в ньому.

Яке ж ти на дотик? – так часто питають

Дружина, подруга, мати.

Чомусь забувають, усі забувають

 їм щастя щодня дарувати.

Навіщо його у полоні тримати?

Пустіте скоріше на волю,

Щоб ваші дружини зуміли пізнати

 Лиш щастям осяяну долю.

Налийте його в кришталеві бокали

 І дайте усім по ковточку,

Щоб ваші матусі сьогодні сказали:

Яка ж я щаслива, синочку.

 Ховайте свою роздратованість, втому

 І руки цілуйте коханим.

Несіть оберемками щастя додому –

Високе, солодке, жадане.

 

Учень. Для кожного з нас жінка, яка дала життя, втілює все найкраще й найдорожче, що є у світі, доброту й самовідданість, лагід­ність і домашнє тепло. Уклоняю­чись Матері, ми вклоняємось Бере­гині нашого українського роду, жит­тєдайній Землі і самій Матері Бо­жій. Мати допомагає дитині зрозу­міти складний багатобарвний світ, навчає життєвої мудрості, благосло­вляє на добрі справи і стримує від хибних кроків. І немає праці відповідальнішої, ніж материнська.

8-й читець.

Вінок

Як хлібна нива одяга віночок

 з  ромашок, маків, ніжних васильків, -

Ось так із успіхів синів і дочок

Сплітаються вінки для матерів.

Ромашки щільно облягли колосся

І гомонять про вічную вину

 А може, то у мамине волосся

Життя вплітає ранню сивину?

 А он стежинка у житах згубилась.

 Росте на ній так густо лобода.

Чия ж це доля в паті загубилась?

 Чия ж це мама щастя вигляда?

 Та знов засяє той чарівний усміх

І аж з вітрами до небес сягне,

 Коли вернеться до синочка успіх,

Коли до доньки щастя поверне.

 Колосяться, шумлять людськії долі –

 Нехай їх завше обмина біда,

Нехай ніколи на родиннім полі

 Не плодяться будяк і лобода!

9-й читець.

Учениця. Кажуть, кожне по­коління переживає любов батьків і невдячність дітей. Давайте станемо винятком! Уже сьогодні підійдіть до своїх батьків, обніміть і поцілуйте, розкажіть, як ви їх любите. Упевне­на: щира усмішка на їхніх обличчях буде для вас найкращим дарунком, бо материнська любов - воістину диво. Диво, що рятує світ!

10-й читець.

До нас у гості завітало літо

 До нас у гості завітало літо,

Принесло свято на своїм крилі.

 Вклоніться, люди, наймилішим квітам,

Які буяють, в'ються по землі,

їх рученятка тягнуться до сонця,

 Горить в очах жадоба до життя.

 Дитя тримає на своїй долоньці

 Надії наші й наше майбуття.

Тож захистіть краплиночку любові

Від чорних хмар і від усяких лих

 І заспівайте на вкраїнській мові

 Ви колискову пісню для малих.

 О, як же сяють щастям оченята,

Коли цілують матінки вуста!

 І як радіє у обіймах тата –

 Ця крихіточка сонця золота!

 Шепоче тихо вітер в верховітті,

Колише щастя нашого буття.

Нема нічого кращого у світі

Як тато, мама і мале дитя!

Звучить колективна пісня « Хай буде щастя і любов»