Відомі педагоги та діячі освіти Козаківської ЗОШ I-III ступенів імені Катерини Мандрик-Куйбіди
Міністерство науки і освіти України
Управління освіти Болехівського виконавчого комітету
Івано-Франківської області
Козаківська загальноосвітня школа I-III ступенів
імені Катерини Мандрик-Куйбіди
Обласна історико-краєзнавча акція
Нарис
«Благородна справа творення людини»
Автор: Петрів Оксана Володимирівна
Вчитель англійської мови
Учасники:
Учень 11 класу Петрів Василь Іванович
Учениця 8 класу: Кізуб Діана Ігорівна
Козаківська загальноосвітня школа I-III ступенів
імені Катерини Мандрик-Куйбіди
Контактний телефон: +380680350763
Козаківка - 2021
Зміст
- Вступ……………………………………………………………………… 3
-
Учитель – не професія, а покликання!……………………..…………..5
- Серце віддане Батьківщині…………………………….……..….7
- Дитинство та юність…………………………………..…………..8
- Не забувається таке ніколи…........................................................9
- Вчитель – наставник молоді…………………………………….10
- Творчий вчитель – талановитий учень…………………...………....15
- Сьогодення школи…………………………………………………..…..19
7. Висновок……………………………………………………………..……21
8. Список використаної літератури……………………………………...23
9. Додатки
Вступ
Історія народу – це верстова дорога, яка веде від сивої давнини до сучасності, а освіта є невід’ємною складовою частиною людської історії, вона вбирає в себе тисячолітній досвід і є визначальним чинником дальшого поступу суспільства. Усе навкруги починається із школи. Вона, як і людина, має свою історію, а головне те, що вона має свою душу. А її душа – це учнівський та педагогічний колективи, такі різноманітні, різнобарвні і надзвичайно творчі.
У кожної людини, в кожного міста чи села своя історія. Має свою історію і школа. Для кожної людини школа – це храм знань, колиска розуму, справедливості, добра. Знаходиться такий храм і в мальовничому селі Козаківка.
Є багато цікавих нарисів, історій та переказів, проте про історію Козаківської школи I-III ступенів та тих, хто присвятив її більшу половину свого життя, ще не надруковано. А історія ця цікава і багата подіями і видатними людьми, освітянами села.
Швидко летять роки, ми стрімко дорослішаємо. Маленькими крокували до школи, боязко переступали поріг будівлі, яка на одинадцять років ставала нашою другою домівкою. Уже сьогодні впевнено і твердо заходимо до класу, вважаємо себе дорослими і рідко замислюємося, кому дякувати за ці роки. Роки пригод, сміху і нових знань… Відповідь – одна-єдина: Учитель. Він – Творець нашої особистості, Провідник у доросле життя. Робота вчителя не закінчується зі дзвоником з останнього уроку, як деякі вважають, вона продовжується до пізнього вечора, ба, навіть і до ночі. Учитель, як той Митець, вкладає всю душу у свої творіння, як той Ювелір, цінує кожну грань нашого характеру, як Диригент, вимагає ідеальної злагодженості.
Актуальність даної роботи полягає у тому, що у час, коли національно-культурне відродження нашого народу в незалежній Українській державі стало реальністю, все більше зростає інтерес до розвитку освітянського краєзнавства. Очевидно, що без знання рідного краю та видатних діячів села годі говорити про національну гідність, самовідданість, національний менталітет. Святе відчуття Батьківщини і рідної землі починається саме з рідного краю, свого села, вулиці, своєї домівки, де людина народилась і виросла, де пройшло її дитинство. Вагоме значення мають освітяни, адже саме вони виховують майбутнє покоління нашої нації.
Метою роботи є зібрання та оброблення інформації, яка є значущою для подальшого розвитку учнівської самосвідомості, формування життєвих позицій;
- формувати активну життєву позицію, прагнення до активних практичних дій на благо школи, громади села, краю, України;
- виховання небайдужості до школи, її історії, традицій.
Об’єкт дослідження: заклад освіти Козаківської загальноосвітньої школи I-III ступенів імені Катерини Мандрик-Куйбіди.
Предмет дослідження: видатні педагоги закладу освіти.
Учитель – не професія, а покликання!
Без сумніву, найскладніший вибір у нашому житті – це вибір професії. Хтось шукає своє покликання з самого дитинства, але все одно його не знаходить. Хтось слухає батьків і йде туди, куди вони порадили. Іноді такі люди закохуються у свою роботу, а іноді й шкодують. В сучасну епоху розвитку комп’ютерних технологій найбільш популярні такі професії, як програміст, веб-дизайнер та інші подібні професії. Знайти себе в чомусь виявляється справою непростою. Чого зазвичай хочуть люди? Зробити кар’єру, заробити багато грошей, досягти влади або слави… Можна наскладати грандіозних планів, а в результаті залишитися ні з чим. Проте яких би висот ти не досяг, в яку б прірву не скинула тебе доля, завжди потрібно залишатися людиною.
Френсіс Бекон, англійський філософ, ще чотириста років тому зауважив, що щасливими стають ті люди, чия природа й заняття знаходяться в згоді. Займатися справою, яка не подобається, – це означає приректи себе бути нещасливим, як мінімум, на 8 годин кожного робочого дня свого життя.
Аналізуючи потребу суспільства у різних професіях, розуміємо, що кожна з них заслуговує на глибоку повагу, навіть пошану. У цьому переліку вирізняється благородна професія вчителя. Що в ній такого особливого? Чому ми, народ, приділяємо так багато уваги їхньому фаховому рівню, соціальному стану, мотивації педагогічної діяльності? Чому нам не байдуже, як вчитель поводить себе не тільки у школі, а й поза її межами? Відповідей на це запитання може бути неймовірно багато, оскільки кожна людина висловлюватиме думку, найближчу їй за власними переконаннями, світоглядними позиціями, життєвими пріоритетами. Але одностайною (або тією, що підтримуватиметься переважною більшістю суспільства) буде така: «З Учителя починається свідоме життя кожної людини».
Вчитель… Його роль у житті кожної людини важко переоцінити. Дійсно, вдумайтесь: у кожний вагомий період життя поруч з нами завжди є людина, яка готова дати пораду і необхідне наукове та життєве спрямування – ми можемо лише запевняти себе та інших в особистій самостійності та виключній життєвій мудрості. Вчитель, як близька людина, явно чи скритно, але завжди поряд з нами – хоча б допоки ми готові вчитися… Кажуть, ідеальних людей не буває. Проте вчитель завжди повинен залишатися ідеалом мудрості, справедливості, розуму і доброти. За кожний успіх у роботі вчитель платить власним здоров’ям, а воно зменшується, як резервуар пісочного годинника.
Я працюю у школі, якій нині більше п’ятдесят років. За цей час тут викладали десятки вчителів, навчалися сотні дітей, змінювалися покоління за поколінням. В школі утворилися навіть власні династії: викладацьку діяльність деяких осіб продовжують їхні діти та навіть онуки. У моїй сім'ї не одне покоління займалося педагогічною діяльністю: і бабуся, й дідусь, й мама... Отож, саме собою напрошується питання: а чи був у мене інший вибір? Звичайно, все це говориться жартома, оскільки я б ніколи не обрала професію, до якої не маю інтересу. Можливо, любов до дітей та прагнення приносити користь суспільству передались мені генетично, а може, на моє бажання стати вчителем вплинуло те, що ще змалечку я постійно знаходилась в оточенні педагогів. Усі радощі та труднощі цієї втомливої, але захоплюючої роботи я бачила, як на долоні. До речі, мені дуже пощастило, бо гарні педагоги оточували мене не тільки в сім'ї. У школі, де я після її закінчення продовжую працювати, чудовий вчительський колектив, який, мабуть, зіграв не останню роль у визначенні мого покликання. Адже завдяки моїм учителям я проймалася повагою до цієї професії. Нашу родину можна назвати династією педагогів. Моя мама – колега по роботі, вона вчитель початкових класів, бабуся Яремко Євдокія Миколаївна, зараз пенсіонерка, працювала вчителем української мови та літератури, а її брат – завучем НВК, його дружина також викладає українську мову та літературу. А мій дід Яремко Орест Дмитрович був вчителем фізичного виховання, на жаль, він уже помер так і не дізнавшись, що я також обрала шлях педагога.
Учитель... Це і батько, і мати, і друг. З ким можна поділитися найсокровеннішим? Хто може дати найщирішу пораду? Хто поведе в Країну знань? Це він – учитель.
Серце віддане Батьківщині
З чого розпочати цей нарис, адже хочеться, щоб він був особливим і кожне його слово йшло від душі. Мабуть, доречно буде почати його з людини, яка точно знає, що таке любов до своєї Батьківщини, любов до дітей та своєї професії.
«Той, хто не знає свого минулого, – любить повторювати на своїх уроках вчитель історії Іванів Юрій Ярославович, – не вартий майбутнього». Не можна любити свій рідний край, не знаючи його історії, людей, які збагачують, зберігають і примножують його славу. Його спеціальність, на відміну від інших, є різноманітною, а тому – надзвичайно цікавою. Педагог викладає кілька предметів: історію України, світову історію, є керівником гуртка «Юний захисник Вітчизни», його завданням є не лише навчати дітей певним наукам, а й сприяти їхньому загальному розвитку. Але найбільше у своїй професії він любить моменти, коли говорить з дітьми про життя загалом. Звісно, найлегше контакт з дітьми встановлюється під час спільного проведення дозвілля у позаурочний час, коли виявляються спільні інтереси та вподобання. Особливо Юрій Ярославович любить проводити час зі своїми вихованцями під час туристичних походів. Саме тут, біля великого вогнища, співаючи разом старі партизанські пісні і зігріваючись теплим чаєм, розкриваються дитячі душі. Учні, немов губки, поглинають і пропускають крізь себе цікаві розповіді вчителя і діляться з ним своїми найсокровеннішими мріями та розповідають про свої турботи.
Він є вимогливим, але справедливим і мудрим. Всім подобається, як Юрій Ярославович веде свої уроки. Він жартує і сміється з ними. Навчає їх відповідати за свої вчинки, виходити з будь-якої ситуації, впевнено йти до своєї мети. Завдяки йому всі дружні і життєрадісні. Він любить всіх, як рідних дітей.
Дитинство та юність
Мальовниче українське село Сукіль, що знаходиться недалеко від містечка Болехів Івано-Франківської області, розкинулось на берегах річки Сукіль, оповите гірськими вершинами. Потрапляючи сюди, ніби поринаєш в особливий гармонійний світ природи та цивілізації. На цій благодатній землі в звичайній сім'ї робітника 3 лютого 1981 року народився син Юрій. І хто ж знав, що нарікаючи сина цим ім'ям, батьки прищеплять йому притаманні риси характеру цього імені: відповідальність, толерантність, цілеспрямованість та завзятість на шляху до мети.
Раніше батько, Іванів Ярослав Васильович, працював слюсарем-болярщиком в санаторії «Лаванда» м. Моршин Львівської області, а сьогодні вже на заслуженому відпочинку. Мати, Іванів Марія Дмитрівна – домогосподарка. Своє життя вона присвятила вихованню сина та сім’ї.
Юрій ріс цікавим і веселим хлопчиком на радість батькам. В 1987 році вперше переступив поріг першого класу початкової школи села Сукіль. Перша вчителька – Дубів Тетяна Орестівна, опікала і виховувала його всі чотири роки, а зараз вона – колега по роботі. Дуже часто, коли вони разом, згадують веселі і смішні історії тих часів. Вчитель часто дякує її за підтримку, розуміння та строгу дисципліну. В свою чергу Тетяна Орестівна пригадує, що Юрій на уроках завжди був уважним та старанно виконував домашні завдання. Завжди був готовий прийти на допомогу товаришеві та був дуже відповідальним хлопчиком. Юрій, як і всі діти, любив погратись після уроків, але завжди пам’ятав про домашнє господарство і про те, що потрібно допомагати батькам.
Після початкової школи вступив у 1991 році до п’ятого класу Козаківської загальноосвітньої школи I-III ступенів, де навчався ще п’ять років, до дев’ятого класу. Вчителі школи пригадують, що протягом усіх років навчання в школі Юрій був учасником багатьох спортивних змагань та брав активну участь у всіх господарських роботах, проявляючи при цьому ініціативу. Він діяв за принципом: «Якщо не я – то хто ж?». Уважність, доброта і людяність виявились в ставленні до однокласників, рідних та старших людей.
У 1996 році вступив до десятого класу Дрогобицького державного педагогічного ліцею імені Івана Франка, на гуманітарний факультет. За період навчання брав активну участь в олімпіадах з історії. Закінчив навчання в ліцеї 1988 році з відзнакою.
Йшли роки… Юрій зростав, і прийшла пора вибирати собі дорогу в подальшому житті. Після закінчення ліцею він вирішує обрати найгуманнішу професію у світі – професію вчителя. В 1988 році він вступає до Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка на заочну форму навчання і обирає історичний факультет.
У 1999 році був призваний до військової служби. Звільнився у 2000 році з військовим званням сержант. І тільки у 2003 році закінчує університет.
І тут життєва стежина знову повертає його до стін рідної школи, але вже не учнем, не студентом, який проходить практику, а вчителем. Сталася ця подія восени 2002 року. Директор школи Павлюк Ганна Василівна приймає на роботу молодого та досвідченого спеціаліста на посаду вчителя історії.
Доля завжди дарує людям цікаві несподіванки. Так сталося і в нашій історії. Саме тут Юрій знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Марією. Вже більше 15 років вони не тільки ідуть по житті рука в руку, але і працюють разом на педагогічній ниві. Іванів Марія Іванівна – вчитель фізичного виховання. І разом вони виховують двох чудових синів – майбутніх захисників Вітчизни, Мирослава та Андрія.
(З дружиною Марією та молодшим сином Андрієм)
Не забувається таке ніколи…
На перший погляд все так добре і вдало склалося в житті: сім’я, дім, робота, улюблена справа. Та 2014 рік вносить свої корективи. Неоголошена війна, що розпочалася в нашій країні під назвою АТО, не залишила байдужими багатьох синів України. У березні 2015 року Іванів Юрій Ярославович також іде на передову обороняти свою країну. «Я навіть не міг подумати, що знову візьму до рук зброю», – розповідає Юрій Ярославович, – але коли принесли повістку про мобілізацію навіть і не думав, я розумів, що повинен захищати рідну землю, я мушу бути разом з тими, хто бореться за нашу Батьківщину, вона у нас одна і має бути незалежною, вільною, квітучою, сильною». Довгий час Юрій Ярославович захищав рідну землю ризикуючи своїм життям, але любов до рідної України була вище навіть за власне життя. «Збираючись на війну, – розповідає вчитель, – я залишив вдома люблячу дружину та сина, своїх батьків. Серце стискалося від болю, але я знав, що мушу, бо це мій обов’язок допомогти в тяжку хвилину країні де я народився, де виріс в любові, де навчався всьому, що я вмію. Йому не раз доводилося рятувати своїх побратимів від страшної смерті, ранених, напівживих та надавати першу медичну допомогу. З глибоким сумом та болем в очах вчитель ділиться спогадами, що пережив за час, проведений в зоні АТО. Юрій Ярославович своїм прикладом показав, що не тільки словами можна любити свою Батьківщину, але і вчинками доводити це.
Незважаючи на весь той біль та жах, що довелося відчути на собі, пережити ті страшні, запеклі бої, не змикаючи очей ні вдень, ні вночі, він віддано боронив нашу землю. А скільки їх таких, як Юрій Ярославович, справжніх героїв? Героїв сучасності, справжніх чоловіків, для яких слова «Хто, як не ми» стали гаслом життя. Їх тисячі. Вони - українці – гордість нації.
Вчитель – наставник молоді
Як кажуть – земля тримається на праведниках, а сільська школа – на невтомних учителях та духовних наставниках. Можна лише захоплюватися винахідливістю, працьовитістю, бажанню не відставати від часу та талановитістю цього вчителя. На своїх уроках він не лише переносить уяву учнів в Давню Грецію, Єгипет чи Рим, а завжди може знайти «зайвих» п’ять хвилин «для душі».
Коротко про заслуги: Юрій Ярославович працює в Козаківській школі з 2002 року і у 2016 році йому присвоєно кваліфікаційну категорію «спеціаліст Вищої категорії». Загальний стаж педагогічної роботи 19 років. Учитель відзначається глибоким знанням свого предмету, досконало володіє методикою його викладання. Роботу вчителя вирізняє організованість, ініціативність, творчий підхід до навчання учнів. З метою організації ефективної роботи з обдарованими дітьми під час уроків по-особливому моделює навчальну діяльність, впроваджує в практику інтерактивний підхід до навчання.
Позитивними результатами реалізації проблеми є перемоги його учнів у Всеукраїнській учнівській олімпіаді з історії на ІІ, ІІІ етапах: Черненко Анастасія Андріївна двічі виборювала III місце у III етапі олімпіади 2015 та 2016 р., Васютин Денис Андрійович, 8 місце у III етапі 2017 навчального року.
Праця вчителя – це не тільки робота з класом, учнями, це в першу чергу постійне вдосконалення своєї особистості, пошук нових ідей, методів, прийомів роботи. Але основне – це любов і повага учнів. Саме за допомогою такого конкурсу як «Учитель року» педагог активізує всі свої знання, пізнає нові висоти педагогіки й розуміє: як би складно не було, він обрав гідну професію - «сіяти розумне, добре, вічне». З цим Юрій Ярославович, однозначно, погоджується і тому є частим учасником цього конкурсу. Займав призові місця в районному етапі з історії. Успішним видався 2018-2019 навчальний рік. В цьому році вчитель представляв свою школу в номінації «Захист Вітчизни». Напруженими були конкурсні дні для нього, але він виступив гідно і став лауреатом, посівши VI місце в обласному етапі конкурсу. Педагог показав широкий спектр методів і педагогічних прийомів, форм, засобів, що дозволило розкрити його неповторний педагогічний талант. Цей конкурс став ще однією сходинкою до вершини професійної майстерності вчителя, відкрив для нього нові можливості та великі перспективи, став школою самоствердження і самовираження. Юрій Ярославович отримав величезний досвід та багато емоцій, вражень, розкрив свій потенціал та інноваційні професійні здібності.
Туризм – це сила, спритність і пізнання навколишнього світу. І тут наша школа також пишається здобутками. Вже завдяки чудовій підготовці вчителя ми пишаємось перемогами учнів. Останні декілька років команда повертається додому з призовими місцями. Видатним видався 2016 рік, коли учасники ХІIІ міських змагань з пішохідного туризму повернулися з перемогою здобувши 7 перших місць із 7 видів конкурсів.
Наші переможці 2016 рік
За результатами протоколів змагань: І місце (п’ятий раз поспіль) здобули юні туристи Козаківської ЗОШ І-ІІІ ст., 2018 р.
Призові місця команда Козаківської загальноосвітньої школи під керівництвом Юрія Ярославовича здобуває у дитячо-юнацькій військово-спортивній патріотичній грі «Сокіл» («Джура»). Ця гра проводиться з метою активізації роботи по відродженню і розвитку історичних, патріотичних та культурних традицій Українського козацтва, виховання юних патріотів України на засадах національної гідності, високої самосвідомості та активної громадянської позиції.
(зліва) команда Козаківської ЗОШ І-ІІІ ст. – І місце, 2016 рік,
в урочищі «Рогачка» на «Пластовій землі»
Про себе Юрій Ярославович говорить: «Учитель має прагнути до того, щоб віддати учневі всі свої знання, і навіть більше. Сам викладач має постійно поповнювати їх, не зупиняючись на вже досягнутому. Ця робота пов'язана з надзвичайно великою кількістю інформації, якої стає все більше і більше, тому важливо уміти серед всього розмаїття фактів обрати саме ті, які є необхідні. Це вимагає надзвичайно великої зосередженості. В свою чергу я вдячний вчителям своєї школи, своїм батькам, які допомогли мені визначитись у майбутній професії, наполягали на тому, щоб вчитись далі, бо саме знання, за їхніми словами, будуть моєю опорою в житті, основою мого професійного успіху, особистого щастя. Я впевнений, що правильно зробив свій вибір, хоча знаю, що це нелегкий хліб, що багато вчителів переходить працювати в бізнес, чи ще в якийсь більш оплачувані структури. І сподіваюсь, що нова влада по-іншому подивиться на вчителя, на його роль у суспільстві і поставить його на небачену висоту. А я в це вірю і з гідністю буду носити звання Вчителя. Я щасливий тим, що з 2002 року працюю вчителем у школі де вперше пішов до першого класу. Саме в тому класі, де колись, зустрів мене любий вчитель, я зустрічаю своїх учнів, розповідаю їм про свого вчителя, про щасливе шкільне дитинство. Найбільша радість на серці від того, що мій вчитель «живе».
Так, це щира правда… Не можливо з цим не погодитись. Недарма народна мудрість вчить, що письменник живе у своїх книжках, скульптор – у створених ним скульптурах, а вчитель – у думках і справах своїх учнів. Юрій Ярославович щиро вірить і надіється, що ми Вчителі виховуємо гідне покоління!
Творчий вчитель – талановитий учень
Родючі чорноземи українських ланів дають найкращі хліба у всьому світі. Це не дивно, адже їх проростанню сприяють благодатні ґрунти, рівномірне освітлення і зволоження. Так і в навчанні. Тільки сприятливі умови допомагають кожному учневі виплекати свої здібності, розкрити свій талант. У талановитих вчителів – талановиті учні. А ще такі ж наполегливі, цілеспрямовані і допитливі.
Козаківська загальноосвітня школа на чолі з Крисько Л.В. об’єднала у своїх стінах творчу когорту педагогів і учнів. Кожен з них тримає курс на самовдосконалення, підвищення рівня творчої і професійної реалізації. Серед них варто виділити людину творчу, непересічну, неординарну. «Колега, друг, хороший співбесідник та просто педагог з великої букви» – це все, і не тільки, можна сказати про Мушака Петра Васильовича. Доброзичлива, щира людина, яка кохається в творчості та педагогіці. Його проникливістю, простотою та добротою можна захоплюватись вічно.
Петро Мушак надзвичайно обдарований різьбяр, художник. Про таких як він кажуть: «Майстер на всі руки». Велике щастя – віднайти своє покликання ще змолоду і бути впевненим у тому, що ти – на правильному шляху, а обрана тобою професія необхідна суспільству. «Мистецтво навколо нас, варто лише навчитися його бачити» – каже про себе Мушак Петро Васильович – учитель образотворчого мистецтва, художньої культури та керівник гуртків декоративно-прикладного мистецтва Козаківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Катерини Мандрик-Куйбіди. Ця людина, з багатогранними здібностями, є випускником даної школи.
Петро Васильович Мушак народився 24 березня 1983 року в селі Козаківка, Долинського району, Івано-Франківської області. В цьому мальовничому куточку проминуло його дитинство. Батьки є також вихідцями даного села, вони зуміли ще з дитинства привити Петрові любов до прекрасного. Окрім нього у сім’ї виховувались ще два молодші брати Михайло та Іван. Батько, Мушак Василь Петрович (до речі, дуже цікавим фактом є те, що Петро Васильович був названий на честь свого дідуся Петра, по татовій лінії, а його брат Михайло – на честь дідуся, по маминій лінії) є дуже хорошим майстром по дереву. Мама, Мушак Галина Михайлівна, працює начальником відділення поштового зв’язку села Козаківка.
У 1989 році Петро пішов до першого класу Козаківської загальноосвітньої школи I-III ступенів. Упродовж навчання та після, був активним учасником шкільних спортивних змагань з футболу. Євдокія Миколаївна, вчитель української мови та літератури, пригадує його спокійним і врівноваженим хлопчиком, на уроках завжди був активним, старанно виконував всі доручення, був душею учнівського колективу.
Закінчив дану школу у 2000 році і цього ж року вступив у Прикарпатський університет імені Василя Стефаника на художній факультет. Тільки тут йому вдалося сповна розвивати свої здібності та талант до мистецтва, адже після навчання в школі, змоги відвідувати художню школу або курси не було. Петро Васильович пригадує, що коли в університеті його запитали, яка у нього база, він відповів: «Мамина любов до прекрасного, батькові умілі руки, народна мудрість і працьовитість, виплекані з дитинства. Ось мої витоки».
У 2005 році Петро Васильович закінчив Івано-Франківський інститут мистецтв, Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, кафедри Декоративно-прикладного мистецтва. Кваліфікація – художник декоративно-прикладного мистецтва. Викладач. На «відмінно» захистив магістерську роботу на тему: «Художні особливості різьблення по дереву Бойківщини XIX-XX століття». Восени, після університету, цього ж року доля повертає його знову в стіни рідної школи, де працює вчителем образотворчого мистецтва понад 10 років. І закипіла робота. Тут розпочалась його педагогічна діяльність, упродовж якої неодноразово отримував почесні грамоти та цінні подарунки. Кожна робота – це сповнена глибини й щирості краплинка вкладеної душі. У своїй педагогічній діяльності щосили намагався організувати радісне навчання без примусу, формувати творчу особистість. Його учні неодноразово складали конкуренцію учням області на обласних конкурсах з писанкового розпису в Коломиї та на конкурсі різьбярів в Косові «Знай і люби свій край». Сам – активний, творчий, молодий – запалював своїм ентузіазмом й інших. Громадська й учительська діяльність принесли визнання та авторитет серед учительського, учнівського та батьківського колективів. У роботі відчував творчість, своє істинне покликання – тому цій справі віддавався всією душею. Підтримка сім’ї (дружина Руслана та два сини – Василь та Іван), рідна природа, високодуховність простих трударів давали наснаги в роботі. А ще – народний гумор, мудрість, досвід.
З дружиною Русланою З батьками та синами
На запитання «Якби ви мали змогу повернути час назад, чи стали б ви знову вчителем?» він ствердно киває головою та усміхається: «Мрія вчителя – вдячні учні, їх у мене дуже багато. Праця вчителя споріднена з працею хлібороба й будівельника — із зернини добра й справедливості вирощує він людину. Не завжди може учитель побачити плоди своєї праці. От, скажімо, столяр попрацював кілька годин – і вже бачить перед собою річ, яку сам змайстрував і передав у дар людям. Тиждень потрудився муляр – і вже оглядає з гордістю будову, творіння рук своїх. Хлібороб обробив, засіяв ниву, пройде місяць – два – і вже колоситься вона, шумить урожаєм… А в учительській роботі треба, щоб минули роки і десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцем перші палички і кружечки, поклав хату…».
Петро Васильович у своїх ранніх роботах наслідував батька, пізніше – вчителів, а зараз він досвідчений майстер, який має величезний досвід роботи, працює над збереженням традиційної художньої обробки дерева та удосконаленням своєї майстерності. Своєю творчістю здатний зачепити за живе, викликати емоції і гарячий відгук у глядача. Привертає неабияку майстерність його оригінальний стиль, впізнавана манера роботи, за допомогою якої він висловлює свої художні ідеї.
Він не працює, а живе мистецтвом, бо є фанатом своєї справи. Великою популярністю користуються створені ним власноруч скриньки, рахви, тарелі інкрустовані різнокольоровим бісером, різьблені писанки. Вони знаходяться в приватних колекціях не тільки в Україні, але й за кордоном, зокрема Італії, Франції, Китаї, Канаді, США, Росії. Петро Васильович робить багато добрих, безкорисних справ, чужу біду сприймає як свою і завжди готовий прийти на допомогу. Історія цієї постаті повинна залишатися в умах і серцях тих, хто працює і навчається в нашій школі. Адже, за вислівом М. Рильського, «…хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани».
З 2018 року він, на жаль, у зв’язку з сімейними обставинами, не працює у школі, проте займається активно громадською діяльністю: реставрує старі дерев’яні хрести для церкви, допомагає школі на громадських засадах, турбується про красу свого села.
Саме за для збереження і відтворення історії таких людей ми, педагоги та учні школи, повинні проводити пошукову роботу з року в рік і зосередити свою увагу на вчителях, які пройшли або продовжують проходити свій яскравий славетний життєвий шлях, у повній мірі виконавши свій професійний обов’язок, і життя підтвердило вагомість і фаховість їх заслуг перед школою та нащадками.
Сьогодення школи
Школа – це майстерня,
де формується думка підростаючого покоління,
треба міцно тримати її в руках,
якщо не хочеш випустити з рук майбутнє.
А. Барбюс
Зараз Козаківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – сучасний освітній заклад, колектив якого виховує цілеспрямованих, конкурентоспроможних учнів. На базі навчального закладу проводяться районні й обласні семінари вчителів. Учні школи є активними учасниками районних предметних олімпіад, де доволі часто займають призові місця.
Часи змінюються, ми змінюємося з ними, але за цим усім залишається щось первозданне, те, що не можна передати словами. Робота вчителя – це не лише відкривати фізичні закони, пояснювати математичні задачі чи тлумачити певні правила. Перш за все – це відкривати істини нашого життя, любов до Бога. Таким вчителем у Козаківській школі є Черненко Уляна Михайлівна, вчитель новатор, переможець районних та призер обласних олімпіад з християнської етики, а найголовніше те, що вона відноситься до категорії вчителів, які надихають та дійсно щедро діляться здобутим досвідом та вміннями у світлі християнських цінностей. Для неї не вважливо, яку ти вивчав галузь, який викладаєш предмет, найважливіше досвідчити Бога у своєму житті, і це зуміти донести дітям, бо найголовнішою наукою є наука Ісуса Христа.
Хоча слово «вчитель» і чоловічого роду, та працюють у нашій школі в основному жінки. І саме жіночий образ доброї і розуміючої (а часом суворої та вимогливої) вчительки асоціюється у кожного зі шкільними роками. Так вже склалося, що з 39 педагогів, які на даний час працюють, лише троє представників сильної статі. Та й ті, переважно, суто «чоловічих» предметів — трудове навчання, історія та музика.
У школі склалися і працюють родинні вчительські династії. Більшість із них – справжні майстри своєї справи, фахівці високої культури, які глибоко знають свій предмет, мають широкий кругозір, досконало володіють методикою навчання і виховання. І хоча люди не можуть вічно бути живими, після таких Вчителів залишаються учні, які продовжують їхню справу. А щасливою людиною буде той, чиє ім’я наступні покоління завжди будуть пам’ятати. Сьогодні учні, які навчаються в Козаківській школі, повинні знати і пам’ятати про своїх Вчителів, їх здобутки та працю.
Серед учнів, батьків школа користується високим авторитетом. Це забезпечується демократичним стилем управління школою, особистісно орієнтованими технологіями навчання, де в центрі уваги є особистість, її розвиток і удосконалення. Вона відіграє важливу роль в житті місцевої громади. Жителі села є частими гостями на виховних заходах, які проводяться у школі.
Висновок
Козаківська школа сьогодні – це невелика родина, в якій навчається 221 учень та з повною віддачою сили, енергії і знань працює педагогічний колектив школи, який налічує 37 вчителів, багато з яких є випускниками школи. 10 вчителів мають педагогічне звання «старший вчитель», 21 вчитель – спеціалісти вищої кваліфікаційної категорії, 4 – І кваліфікаційної категорії, 3 – ІІ кваліфікаційної категорії та 8 молодих спеціалістів. Створено чотири методоб’єднання, які успішно працюють, а саме: класних керівників, початкових класів, гуманітарного циклу та природничо – математичного циклу. У школі функціонують навчальні кабінети і класні кімнати, спортивна зала, майстерня, їдальня та комп’ютерний клас. На сьогоднішній день цей навчальний заклад є стартовим майданчиком для добрих починань і злетів її вихованців і доказів для цього не потрібно. Козаківська загальноосвітня школа I-III ступенів імені Катерини Мандрик-Куйбіди – скарбниця культурних, духовних, розумових та моральних надбань. Знаючи директора цього закладу, Крисько Людмилу Віталіївну, як відповідальну розуміючу людину, розсудливого та вмілого керівника, талановитого та мудрого вчителя, якій я особисто завдячую не тільки тими глибокими знаннями, що їх черпала з навчальних занять, які тепер стали основою моєї спеціальності, але й значним духовним багажем, який в свою чергу став основою мого суспільного життя.
У всьому світі школу називають маленькою державою чи навіть «державою в державі». Такою є і наша школа. Здобувачі освіти живуть у цій країні безжурно, весело, тому що ними опікуються вчителі та батьки, намагаються створити такі умови, щоб діти в школі почувалися, як удома.
Разом з появою нових учнів у школі змінюється й педагогічний колектив. Бог благословив нас чудовими вчителями, з якими розпочинається кожен день у школі. Вони у нас дивовижні. І навіть сьогодні, у час реформації і всіляких перипетій історичних процесів, у них на першому місці – доброта і чесність, порядність і гідність. Кожен з них намагається турбуватися про учнів, виховувати, віддавати тепло своїх сердець і душ. І навіть роки не зітруть пам’ять про тих, хто «сіяв розумне і вічне» у дитячі душі, готуючи їх до дорослого життя. «Моє продовження у моїх учнях» – так можна сказати про випускників школи, які пішли вчительською стежкою. Працювали і працюють учителями колишні випускники школи: Мандрик Василь Дмитрович, Завіховська Галина Василівна, Черненко Уляна Михайлівна, Юрків Анна Михайлівна, Дяків Ніна Федорівна, Дубів Тетяна Орестівна, Іванів Юрій Ярославович спільно з дружиною Іванів Марією Іванівною, Савчин Наталія Юріївна, Мандрик Василь Васильович з дружиною Мандрик Анною Святославівною, Шмега Любов Святославівна… А сьогодні їхню справу продовжують діти.
Є таке слово — подвижник, у ньому сполучаються два дуже важливі поняття: «двигати» і «подвиг». Вони й виражають суть праці вчителя, котрий веде нас крізь роки дитинства, отроцтва, юності, здійснює щоденний, непомітний часом подвиг — віддає своє серце дітям. Учитель одним із перших на практиці знайомить дітей з такими поняттями, як обов’язок, необхідність, почуття відповідальності, вміння підпорядковувати особисті інтереси колективним. Учитель є наставником і старшим товаришем учнів, найближчою і найдорожчою людиною після батьків, до нього звертаються вони зі своїми радощами і прикрощами, з конкретними планами і мріями. Отже, саме в школі, в її коридорах, класних кімнатах закладається корінь людяності.
Пам’ятаймо, що бути справжньою людиною – значить віддавати сили своєї душі в ім’я того, щоб люди навколо вас були красивішими, духовно багатшими: щоб кожен, з ким ви зустрічаєтесь, зберіг у своєму серці найкращі спомини про вас. Тому дуже хочеться, щоб школа залишалась в пам’яті кожного школяра як еліксир хорошого настрою, як повсякчасне бажання творити добро. Адже освіта – це і є життя.
Список використаної літератури та респондентів
- Актуальні проблеми громадянської освіти в сучасній школі http://www.startpedahohika.com/sotems-1534-1.html
- Козаківка (Болехівська міська рада) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki
- На зламі тисячоліть [Образотворчий матеріал] : Болехів та околиці / [ред. В. Луцик]. – [Б. м. : б. в.], [2003]. – 154 с.
- Дубів Тетяна Орестівна, 1968 р.н., село Козаківка, номер телефону 0986357011;
- Іванів Юрій Ярославович, 1982 р.н., село Сукіль, номер телефону 0961587718;
- Мушак Петро Васильович, 1983 р.н., село Козаківка;
- Павлюк Ганна Василівна, 1959 р.н., село Тисів, номер телефону 0965626840;
- Яремко Євдокія Миколаївна, 1949 р.н., село Козаківка, номер телефону 0988774053.
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку