Виховна година «Через роки, через віки ми вшановуємо пам’ять Шевченка»

Гаврилівська  ЗОШ I-III ступенів

 

 

 

Виховна  година у 2 класі

«Через роки, через віки ми вшановуємо пам’ять Шевченка»

 

Вчитель: Коваль Н.М.

 

 

2016-2017 н.р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Цілі: поглибити знання про творчість митця; його життєвий шлях; розвивати культуру зв’язного мовлення, пам'ять, логічне мислення, пізнавальні інтереси; виховувати  почуття пошани до творчості Кобзаря, української культури.

Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка, книжкова виставка, ілюстрації до творів; виставка дитячих робіт, вишиті рушники, фонозаписи пісень «Тече вода із-за гаю та попід горою», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Вітре буйний».

Хід заходу

На сцені – портрет Т. Г. Шевченка, вишиті рушники, виставка книг і дитячих робіт. Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».

1 учень.                 Щовесни, коли тануть сніги

                                І на рясті засяє веселка,

                                Повні сил і живої снаги

                                Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

2 учень.                  Є багато славетних імен

                                 Із історії нашої країни,

                                 Сьогодні ми разом з вами пройдемо

                                 Життєвим шляхом славетного сина.

3 учень.                  З гордістю, шаною його ім’я

                                  Українці усі вимовляють,

                                 У всьому світі сяє Шевченка зоря,

                                  У всьому світі ім’я його знають!

4 учень.                  До остатку весь свій могутній талант

                                 Він віддав народу в служіння.

                                  Говорив, що історія його життя –

                                  Це частка історії його Батьківщини.

5 учень.                    То ж сьогодні ми з вами разом

                                   Пройдемось життєвим шляхом Тараса.

Учитель .

  Шевченко дуже любив Україну:

 Я так її, я так  люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену самого Бога,

За неї душу погублю!

(Звучить ніжна музика, виходить дівчина, яка символізує собою Україну)

 

 

 

Україна.                     Україна  - в цьому світі бринить

                                     Ціла музика смутку і жалю

                                      В Україні найбільше волі прагне народ

                                      І найменше він її має.

                                      Україна – це довга стрічка Дніпра,

                                       Тихі води та ясні зорі.

                                       Україна під небом блакитним тихо пісню співа

                                       І лани колиса неозорі.

                                       Україна  - це білі хати в вишневих садах,

                                       І рушників вишиваних окраса,

                                       Україна оспівана в піснях, віршах

                                       Твого сина – Шевченка Тараса.

(дівчата старші співають пісню «Садок вишневий коло хати», коли вони проспівають,  кличуть молодших дівчат)

1 дівчина.               Ой виходьте, дівчата,

                                  Та в сей вечір на вулицю

                                   Весну-красну стрічати,

                                   Весну-красну вітати.

2 дівчина.                Будем весну стрічати

                                   Та віночки сплітати,

                                   А віночки сплетемо,

                                   Хороводом підемо.

(Дівчатка виконують пісню «Зацвіла в долині»)

1 учень.    Весна-весняночка… Це вона, привітна і ласкава подарувала                                                  Україні Пророка. А почалося це понад двісті років тому, коли у сім’ї Григорія і Катерини Шевченків народилася четверта дитина – хлопчик.  Ім’я дала йому рідна мати – Тарас, що означає бунтар.

(Дівчинка розказує вірш)

 

 

У старій хатині в кріпака колись

В тихий день весняний хлопчик народивсь.

Не на шовкових пелюшках, не у вишневому палаці –

В хатині бідній він родивсь серед неволі, тьми і праці.

В похилій хаті край села, над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала кріпачка-мати, вбита горем.

Нещасна мати сповила його малого й зажурилась.

І цілу ніченьку вона за сина-кріпака молилась.

2 учень.   А батько,  поглянувши на немовля, сказав, що син його виросте неабиякою людиною. Так воно і сталося.

3учень.  Змалку Тарас бавився не тими іграшками, що його ровесники.  Дуже любив малювати. Коли маленькому Тарасові виповнилося два роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села Кирилівки. Тут у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета.

(на перед виходить хлопчик, який грає Тараса і ще двоє хлопчиків, які зображують пастушків.  Хлопчик, що грає Тараса, сідає десь під тином, а друзі розмовляють між собою. )

1-й  пастушок. Глядіть, хлопці, як високо вже сонце піднялося. Час нам повертатися у село на полуденок, а то знов їсти не дадуть. Скажуть, що пізно прийшли.

2-й пастушок.   А справді, час би нам уже йти! А хто ж тут із вівцями залишиться? Та певно Тарасик! Він й так ніколи до їжі не спішить! Він завжди не такий, як інші… Та де це він пропав?

 1-й  пастушок.  Хіба не знаєш? Певне десь у бур’яні заховався.  

1-й і 2-й пастушки (разом). Гей, Тарасе, а ходи сюди-и-и-и! Тарасе-е-е-е!                                  

(пастушки біжать, а Тарасик залишається.)

1 учень розповідає таємничо:    «Утік Тарас від свого товариства, заховався в густих кущах калини і замріявся. Він любить отак - заховатись десь у бур’яні чи в калині, дивитися на небо і мріяти, мріяти… Зараз воно синє-синє - небо над головою, і здається йому, що це великий високий дах, а там, удалині, десь на обрії, дах цей спускається до землі.»

Тарас.    Там його стовпи залізні підпирають! За горою, напевне, як іти і йти цим шляхом, так можна й до стовпів добрести і побачити, що за тими стовпами. А як на могилу, що за селом, злізти, то, може, й видно їх…

Микита, старший брат, мабуть, уже бачив ті стовпи, бо як батько чумакував, то брав його з собою до Одеси. Але ні, краще не питати Микиту, краще самому піти на могилу й подивитися…

1 учень.    Коли хлопцеві сповнилося 9 років, від важкої праці померла  мама: 

    Тарас.                             «Там матір добрую мою                  

                                               Ще молодую у могилу

                                             Нужда та праця положила.»

2 учень.      Щоб якось упоратися із сім’єю, батько Тараса  одружився знову -  узяв удову з трьома дітьми. Мачуха виявилася жінкою сварливою, недоброю. Вона зненавиділа «чужих» дітей, а особливо Тараса. Щоб хлопець менше був на очах мачухи, батько брав Тараса чумакувати. Та скоро помер і батько.

 Тарас.                             «Там батько, плачучи з дітьми,

                                          а ми малі були і голі,

                                           не витерпів лихої долі –

                                           умер на панщині. А ми

                                           розлізлися межи  людьми,

                                            мов мишенята…       

2 учень.      Вмерли тато й мама, сирота в дяка.

                     Тут була в хлоп’яти грамота гірка.

Перші скупі знання отримав Тарас із релігійних книг у школі сільського дяка, а разом з тим і суворі знущання вчителя.

Учениця.        Тяжко, важко в світі жити

                         сироті без роду:

                         нема куди прихилитися –

                         хоч з гори та в воду…

                         В того доля ходить полем,

                         колоски збирає,

                        а моя десь, ледащиця,

                        за морем блукає.

Учень.            Давно те діялось. Ще в школі,

                        таки в учителя-дяка,  

                       гарненько вкраду п’ятака –

                       бо я було трохи не голе,

                      таке убоге – та купляю

                       паперу аркуш. І зроблю

                       маленьку книжечку. Хрестами

                       і візерунками з квітками

                       кругом листочки обведу

                       та й списую Сковороду.

Вчитель.     Змалку в обдарованій дитині прокинувся талант художника. Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де тільки міг: на стінах. На дверях, на папері. Був наймитом, а потім слугою пана П. Енгельгардта, його козачком.

Тарас.          Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом.

                      Чи то так сонечко сіяло, чи так мені чого було?

                       Мені так любо, любо стало, неначе в бога….

                       Уже покликали до паю, а я собі у бур’яні

                       Молюся богу… І не знаю, чого маленькому мені

                       Тоді так приязно молилось, чого так весело було?

                        Господнє небо, і село, ягня, здається, веселилось!

                         І сонце гріло, не пекло!

                                  Та недовго сонце гріло, недовго молилось…

                                   Запекло, почервоніло і рай запалило.

                                   Мов прокинувся, дивлюся: село почорніло,

                                   Боже небо голубеє і те помарніло.

                                   Поглянув я на ягнята – не мої ягнята!

                                   Обернувся я на хати – нема в мене хати!

                                   Не дав мені бог нічого!..І хлинули сльози,

                                   Тяжкі сльози!...

Оксана.  (підходить тихо). Чом же ти плачеш? Ох, дурненький, Тарасе, бач, як малий плаче. Давай, я сльози тобі витру. (Витирає йому сльози)

Тарас.   Оксана! Оксаночка! (Посміхнувся.)

Оксана.   Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти співаєш, найкраще від усіх ти читаєш, ще й , кажуть, малюєш ти. От виростеш і будеш малярем, еге ж?

Тарас.  Еге ж малярем.

Оксана.   І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату, еге ж?

Тарас.      Еге ж… А всі кажуть, що я ледащо й ні на що не здібний. Ні, я не ледащо! Я буду-таки малярем!

Оксана.    Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий, вони ж питоньки хочуть! Побігли їх швидше напоїмо!   (беруться за руки і біжать).

Вчитель.  Тарас зростав серед мальовничої природи України, захоплювався нею та згодом передав свою любов до неї у своїх віршах та картинах. Шевченко- художник і Шевченко- поет йшли поруч тернистими шляхами життя. 

Діти декламують вірші та уривки з творів Т. Шевченка: «Тече вода із-за гаю», «По діброві вітер виє», «Садок вишневий коло хати»,   «Дивлюсь – аж світає», «Село! І серце одпочине», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Причинна», «Катерина», « Доля», «Сон», «Ой, діброво, темний гаю».

Дівчинка ( тримає в руках « Кобзар»). Ці твори увійшли до відомої у всьому світі книги «Кобзар», настільної  книги майже всіх українців, в якому куточку світу вони не живуть. 

Вчитель.  Український народ поставив її на перше місце серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. В ній  просліджується  доля поета від народження й до останнього подиху, його особисті почуття, інтелект, неповторність. Кобзар-це мандрівник, який грав на бандурі і розповідав про героїчні вчинки українського народу.

Навіть в далекому засланні, де царем не дозволялось  Шевченку  ні писати ні малювати, в безводньому степу з гілочки верби він за 7 років він виростив сад, який нагадував йому Україну.

 Поет мріяв про « села веселі і людей веселих», «царя не буде супостата, а буде син  і буде мати і будуть люди на землі», « і чужому научайтесь й свого не цурайтесь." Його мрії здійснилися через багато років.  До багатьох віршів написано музику.

  Тарас Григорович видав за життя «Буквар для дітей» обсягом в 24 сторінки. Прожив поет лише 47 років. З них-24 роки був кріпаком,10 років- у неволі, 3,5 роки – під наглядом поліції і лише 9 років-вільною людиною. В усьому світі   Шевченко відомий, як великий Кобзар.

Учень читає вірш Л. Храпливої «Портрет Тараса Шевченка».

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко

З картини, що там,  на стіні,

Читає пісні його залюбки ненька,

Розказував батько мені:

Як вівці він пас- ще малий був хлопчина,

А виріс-великий дав дар;

Для всі поколінь,  для всієї Вкраїни,

Цю книгу, що зветься «Кобзар».

Буду й я  любити країну рідненьку,

То може й мені ще не раз всміхнеться Шевченко,

Наш батько, великий Тарас.

 

Учениця. І кожен раз в весняний час

Всі українські діти

Згадають: нас любив Тарас!

Йому дарують квіти.

Кобзарем ми його звемо,

Так від роду і до роду

Кожен вірш свій і поему він присвячував народу.

І ми вдячно всі шануймо

Славного Тараса,

В сім’ї вольній не забудьмо,

Бо він гордість наша.

 

Використана література:

1.  Шевченко Т.Г. «Кобзар» // Вступна стаття О. Гончара.- К.: Дніпро, 1983.
2.   Іваненко Оксана « Тарасові шляхи» //-К.: Веселка, 1985, с.6.
3.  Бесан Л. В. «Гордість української землі» // ; ж-л «Розкажіть онуку»

2’2014.

     4.Чорна С. М., Кулик І.Б «Візьму у руки я Кобзар»// ; ж-л «Розкажіть онуку»,     січень 1’2014.

 

 

 

                    

 

 

 

.