Виховна година Дня пам’яті Чорнобильської трагедії в школі

Сценарій Дня пам’яті Чорнобильської трагедії в школі

 

Хід заходу

 

Звучить жіночий вокаліз «Плач по погибшим». За сценою звучить голос ведучого.

 

Ведучий 1

Впаде на землю зірка — Чорнобиль,

Гіркими стануть річки й озера,

Замість лісів залишиться лиш пил,

Лиш пустка, чорнота, химера.

 

Ведучий 2

Тому мій біль — Чорнобиль, бо тоді

Все людство апокаліпсис терпіло,

Та треба, і не тільки іноді,

Щоб горе світу, як своє боліло.

 

Чути звук серцебиття. Виходить 1-й учень.

 

1-й учень

Я — Зона. Чорнобильська зона. Скалічена, спотворена, непридатна до життя місцевість 31 рік тому я була щедрою врожайною землею, обраною нашими пращурами із часів Київської Русі.

Трагедія сталася 26 квітня 1986 року. Вона ввійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Надто дорого заплатили й ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи доатомної в епоху незвідану.

 

Чути стук метронома.

Ведучий. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилині 40 секунд над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало полум'я. Розпочалась пожежа.

 

 Виконується «Танець вогню» під пісню «Амено».

 

Виходить 2-й учень.

2-й учень

Я — біль, Чорний біль. Я народився з вибухом реактора в ніч з 25 на 26 квітня.

 

Ведучий 1

Болю! Тобі вже 31рік  . Чи не притупився ти?

 

2-й учень

Звичайний біль проходить, а я — особливий, чорнобильський, на все життя.

 

Ведучий 2. Ти приніс людям горе, страждання. Втратили життя землі й ріки, спустіли донедавна мальовничі села, поселилася скорбота в «мертвому місті» Прип’яті, радість покинула людей. Хто буде відповідати за кожне страждання дитини, за кожну сльозу матері, за кожну людську душу? Хто в цьому винен?

 

2-й учень

Ви, люди! Ваші байдужість, легковажність, бездумність, безвідповідальність, некомпетентність — ось хто винен! Чорнобиль — важкий, болісний урок, і забути його неможливо.

 

На сцену виходить 3-й учень.

3-й учень

Я — Станція. Чорнобильська атомна. В мене гірка, як полин, слава. Але ж все починалося чудово у 1977 році. Саме  тоді було увімкнено мій перший енергоблок, а в 1981 — уже третій. Із запуском четвертого моя потужність складала 4 мільйони кіловат, в березні 1986-го я зустріла велику комісію Міністерства енергетики, яка працювала над початком роботи п’ятого енергоблоку. Але не так сталося, як гадалося.

 

На сцені з’являється 4-й учень.

4-й учень (звертається до 2-го учня)

Чи мав ти колись друга, а той, твій друг, зрадив тебе? А чи мав ти колись сім’ю, яка б зреклась тебе? А може, мав ти запеклого ворога, що згодом став для тебе найдорожчою людиною? Якщо ти відповіси «так», то зрозумієш, про що я говорю. Якщо твоя відповідь «ні», то вислухай мене, бо це моя сповідь, моє каяття, моя покута. Я — Атом! Я — вбивця. Я став би на коліна перед своїми жертвами. Та не можу. Я колисав би тих скалічених мною діточок на своїх руках, та не вмію жаліти.

Ніхто не знає, скількох я вбив. Цього не знаю навіть я сам.

 

Я — атом, колись я був мирним,

Мене розщепили колись,

А зараз я з болем настирним,

Розщеплюю душі наскрізь.

 

Розкрилася скринька Пандори,

І вискочили промінці.

Цього не хотів я робити,

Однак, це не власно мені.

 

І той саркофаг над четвертим,

Сховати не в змозі мене,

Повірити важко в безсмертя,

Але ж я існую, я є!

 

До нього підходить 5-й учень.

 

5-й учень

Я — Радіація. Сама по собі — я безпечна. Адже кожна людина трішечки радіоактивна. Я можу бути спокійною протягом тисячоліть. Небезпечною ж буваю, коли людина штучно втручається в моє існування. І ось тоді мене не зупинити, бо я стаю нечутною, невидимою, недосяжною. Я не визнаю державних кордонів, мені байдуже, хто стане на моєму шляху.

 

Наперед виходить 6-й учень.

 

6-й учень

Я — працівник Чорнобильської АЕС. Я був свідком того, як усе починалося. Ми бачили плоди своєї праці, і нас це ще більш надихало. Ми не могли навіть замислитися над тим, що ми побудували небезпеку для людства. Лише деякі вчені розуміли небезпеку АЕС, пов’язану з дефіцитом кваліфікованих кадрів, зниженням якості матеріалів та обладнання. Але вони не могли запевнити наше керівництво в цьому — йому потрібна була ця енергія. А на те, що стоїть за її здобуванням, вони не зважали.

 

Ведучий 1

Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

 

1-й учень

Немає, мабуть, в Україні місця, яке б не буди тих, хто ліквідував наслідки аварії, комусь — рятувати життя і здоров’я потерпілих, інші допомагали матеріально й морально.

 

2-й учень

Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС. Минув 31 -й рік . А біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса.

 

Інсценівка вірша С. Йовенко

 Виходить учениця в чорній хустці.

Автор

Зойкнула Земля чаїним криком:

 Учениця

Сину, вбережи і захисти!

Автор

 Вийшла мати і з іконним ликом.

Учениця

 Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?

Автор

Спалахнуло небо, впало крижнем:

Учениця

 Сину, збережи і захисти!—

Автор

Вийшла  Жінка з немовлятком ніжним:

Учениця

 Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

Автор

...І уже ні сина, ані мужа.

Лиш розверсті зорані поля.

Та пліч-о-пліч стали  Біль і Мужність.

Дух і Воля. Небо і Земля.

 

Звучить фрагмент пісні «Зона» у виконанні Лілії Сандулеси на фоні презентації.

 

В е ду ч ий 2 . Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні з охорони АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком.

Його загін першим уступив на лінію вогню, а Володимиру ж лише 23 роки. У молодого лейтенанта не було права на помилку.

 

Ведучий 1. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима  Віктора Кібенка з охорони м. Прип'яті. І вони ступили у вируюче полум'я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя. Всі чітко усвідомлювали небезпеку, та, як і личить воїнам, зовсім не берегли себе.

 

Ведучий 2. Вогонь усе лютував, не вщухав. Навкруги задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в'їдався в шкіру. Люди слабшали від нестерпної спеки і болю.

На сцену виходять учні-читці.

 

1-й учень

Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні.

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці,

Пам'ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

 

 

5-й учень.

 Перший удар на себе...

Перший вогонь на себе...

З полум'ям стали до бою,

З полум'ям смертоносним.

І заступили собою

Світ — що малий, що дорослий.

 

2-й учень

Світ з посивілим житом

З цвітом і гроном калини,

З вічним дитячим сміхом,

Що на вустах Батьківщини,

Світ – із лугами , лісами,

З ріками і зорею,

З чистими небесами

Над скупаною землею.

 

Ведучий 1. Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, а ті, що могли ніколи не народитися після 1986 року, народились, живуть і вчаться творити прекрасне. Серед них і ви, дорогі наші діти.

 

Ведучий 2. Відвага... Для пожежного це невід'ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охороци виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а і Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. І всі молоді.

 

Ведучий 1. Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: „Тримайтесь ближче до життя, хлопці”.

 

Ведучий 2.  Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?” Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.

 

Ведучий1 . А їм би тільки починати жити, кохати, нести радість близьким. У кожного були свої плани та надії. Та ніч 26 квітня стала для них фатальною. Вони не озиралися, не ховалися за спини інших. У самому пеклі аварії вони виконали свій обов'язок до останнього подиху.

Запам'ятайте їхні імена. На все життя запам'ятайте.

 

 Звучить «Адажіо» Т. Альбіноні.

 

Ведучий 2. Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Правик.

Ведучий 1. Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Кібенок.

Ведучий 2. Сержант Микола Ващук і сержант Володимир Тищура.

Ведучий 1. Старші сержанти Василь Ігнатенко та Микола Митенок.

 

Ведучий 2. Ми схиляємо свої голови перед усіма, кого сьогодні вже немає з нами, перед тими, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів.

Хвилина мовчання, хвилина мовчання...

Це мить не прощання, а вічне стрічання

Із тими, кого вже не стрінемо ми.

Коли наступає хвилина мовчання,

У пам'яті нашій клекочуть громи.

Ведучий 1  Тож устаньмо і — помовчимо мить — у пам'ять про тих, хто заснув вічним сном, сказавши своє вагоме слово в цій трагедії.

Чути звук метронома. Хвилина мовчання.

 

6-й учень

Наш земний уклін, довічна вдячність усім, хто, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, заради нас брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

 

Священна пам’ять тим, хто поклав своє життя, захистивши нас від радіаційної загрози.

 

Звучить пісня «На Чорнобиль журавлі летіли» (слова Д. Павличка, музика О. Білаша) на фоні презентації.

 

Ведучий 1. Чорнобиль. Тепер це слово знає увесь світ.

 

Ведучий 2. Чорнобиль — це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять.

 

Ведучий 1 .Це наш нестерпний біль.

 

Ведучий  2. Радіація встигла наробити багато яиха не лише теперішньому поколінню, але й прийдешньому. Чорнобиль — незагойна рана на тілі нашої землі.

У 1986 році виселено з Чорнобильської зони 91 тисячу мешканців із 76 населених пунктів. Ще протягом 10 років продовжувалося виселення. До 1996 року переселено 160 тисяч осіб. На цей час усього виселено із чорнобильської зони 166 тисяч населення.

 

Ведучий 1 . Більше 2 тисяч населених пунктів мають статус постраждалих. На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей.

 

Ведучий 2. Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому.

 

Ведучий 1. Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, радіація спричинила трагічні наслідки. Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусію і Росію. На забруднених територіях нині проживає близько 2 млн чоловік, тобто кожний п'ятий. Смерть 35 тисяч людей пов'язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками: скорочування народжуваності та збільшування смертності населення. У державі народилося 14 000 неповноцінних дітей, близько 70 % від народження мають ті чи інші відхилення у здоров'ї. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань серед молодого покоління.

 

Ведучий 2. Чорнобиль дав нам кілька моральних уроків трагедії;

1-й урок — безвідповідальності (ми не були готові до такої аварії ні морально, ні технічно. І коли вже сталася трагедія, довго все подавалося в присмерках напівправди);

2-й урок — милосердя (всі люди відгукнулись на біду, прийшовши чорнобильцям на допомогу: збирали кошт у фонд Чорнобиля; діти-чорнобильці відпочивали й оздоровлювались у санаторіях, таборах відпочинку);

3-й урок — патріотизму (ми мусимо завжди пам'ятати про подвиг пожежників, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийняти правильне рішення, насамперед думати про тих, хто нас оточує, а не про себе; бути чесними і сміливими, бути людьми, гідними свого народу і не зганьбити його; любити й берегти рідну землю).

 

7-й учень. 

Ти відомий сьогодні кожному —

Не ім’ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад прип’ятською водою.

 

Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе,

У якому ти жив сторіччя!

Запеклись перестиглі ягоди,

Наче кров, на твоїм обличчі.

 

Ведучий 1. Сьогодні — День пам'яті, День скорботи і роздумів. Бо нам таки є над чим замислитись. Живемо на технологічному вулкані. Чи не повториться трагедія в іншому місці? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? Тож запалімо поминальну свічку — свічку надії 26 квітня. Хай полум'я свічок у наших душах зіллється в одне полум'я віри. Ми будемо жити!

 

Учениці виконують пісню  Н. Май «Чорнобильська біда». Учні запалюють свічки.

 

Ведучий 2. Мимоволі хочеться гукнути: «Люди! Схаменімося! Дзвони Чорнобиля б'ють на сполох! І, як писав Хемінгуей, не питайте, по кому подзвін. По кожному з нас.