Виховна година до Дня пам'яті жертв Голодомору

Виховна година

«Голодомор 1932-1933. Пам’ятаємо!»

Обладнання:

На столі — хлібина, букет свіжих квітів, перев'язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику.

1. на дошці – карта України, напис.

2. книжкова виставка «Голод-33 – незагойна рана України»;

Хід заходу

Ведуча:  Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.

Читець.

Не  звільняється  пам’ять.  Відлунює  знову  роками.

Я  зітхну …  запалю  обгорілу  свічу.

Помічаю:  не  замки – твердині,  ні  храми –

Скам’янілий  чорнозем – потріскані  стіни  плачу.

Піднялись,  озиваються  в  десятиліттях

З  далини,  аж  немов  з  кам’яної  гори

Надійшли.  Придивляюсь: «Вкраїна  ХХ  століття».

І  не  рік,  а  криваве  клеймо: «тридцять  три» .

Вчитель. Настав  початок  кінця.  Сонце  сходило  над  висохлими  за  довгу  зиму  полями,  сідало  за  обрій  кольору  крові  і  не  впізнавало  землю.

Вчитель.   Чи  була  того  року  весна?  Чи  прилетіли  до  знайомих  людських  осель  довірливі  лелеки?  Чи  співали  травневими  ночами  у  вербах  над  ріками  солов’ї?  Ніхто  того  не  пам’ятає  сьогодні.  Пам’ятають  інше.

4-й учень                       У той рік закувавши зозуля,

                                        Накувавши знедолений вік,

                                        Наші ноги розпухлі узули

                                        В кирзаки-різаки у той рік.

5-й учень                       У той рік мати рідну дитину

                                        Клала в яму, копнувши під бік,

                                        Без труни, загорнувши в ряднину …

                                        А на ранок – помер чоловік.

6-й учень                       У той рік і гілля, і коріння –

                                        Все трощив буревій навкруги …

                                        І стоїть ще й тепер Україна

                                        Як скорбота німа край могил.

3-й учень                       Всі українські села, присілки, хутори,

                                        Повстаньте всі, кому сказали: «Вмри!»

                                        Засяйте над планетою, невинні душі

                                        Зійдіть на води й суші, збудуйте пам’яті невигаслий собор.

2-й учень. Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Вчитель. Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмисле своє минуле. Не сьогодні це сказано: Час народжуватись і час помирати, час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після  десятиліть мовчання.

Вчитель.   Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни в самому серці цивілізованої Європи – в Україні небачений голод забрав у могилу мільйони людей?! Що це було?                 

Ці питання протягом десятиліть тривожили світову громадськість. Нині ми знаємо, як це сталося.

                   1933-й рік … найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої та найблагодатнішої землі.

Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. Страшно навіть через 87 років ступати болючими стежками страшної трагедії, яка сталася на благословенній землі українського краю.      Це був не голод, а зумисно підготовлений голодомор.

Мультфільм «Голодний дух»

Вчитель: Голодомор в Україні, тобто масова смертність мирного населення від штучно створеного голоду, тривав два роки поспіль, спустошуючи села, викорінюючи покоління хліборобів та знекровлюючи націю. Гинули родинами, вулицями, хуторами, а в селах, де затухало життя, вивішували чорні прапори.

Під кінець 1932  та на початку 1933 року селянство вже не мало ніяких харчів, а спеціальні загони забирали не лише останнє зерно, але і печений хліб, крупу, квасолю, картоплю, горох, насіння для сівби овочів, навіть насіння квітів.

 Селяни ховали торбинки із зерном у колиски немовлят, розсипали на печі, прикривали рядном і садили згори дітей, закопували залишки зерна у землю, затоплювали у криницях. Але майже все це пошукові загони знаходили...

Відео «Полум’я скорботи»

Досі не віриться, щоб тут раптово зник хліб. І це в урожайний 1932 рік. Вимирали роди і села. 1933 рік. Найчорніший час в історії України.  

Наприкінці 1933 року голод в Україні набув велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів, горобців, траву, кору дерев. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, вбивали і їли один одного, викопували мертвих і також їли.

Голодомор забрав мільйони людей. Кількість жертв голодомору – від 3,5 до 5 млн чоловік, є й інші дані – 8-9 млн чоловік. Хоча і досі ніхто не знає точне число померлих від голоду.

Вчитель: Законом від 7 серпня 1932року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)».

Виходить бабуся з онуками

Вчитель: Їдуть в гості до бабусі з Вінниці онуки,

А назустріч – ліс і поле, долини і луки.

Любо глянуть на хліба, сади і лісочки,

Внук: - Ой, бабуню, – які колосочки!

Вчитель: Гірко стало на душі у жінки старої,

- О згадала ті роки неволі важкої.

Бабуся: – Дорогі мої синочки, за ті колосочки

Я одержала тюрми чотири годочки.

Тільки вийшла після жнив колосся збирати,

Щоб голодній дітворі щось приготувати.

Тут комунівські дозорці мене захопили,

За чотири колосочки в тюрму посадили.

Отаке було на світі пекло в нашім раю

Голодовку і ту весну, добре пам’ятаю.

Відео «Ти живеш»

Вчитель: Тільки сліпий міг не побачити трагедію українського народу. В Україні помирало щодня 25 тисяч людей, щогодини – 1000 чоловік, щохвилини – 17 чоловік.

З голоду пухли і вмирали діти, чоловіки й жінки працездатного віку, часто-густо вмирали цілими родинами. Малеча бродила і повзала у пошуках чогось їстівного. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили, скидали у ями і закопували.

Голод охопив усю Україну, та голодне лихоліття найбільше вразило дітей Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними.

Відео «Молитва дитини до Господа»

У світі немає іншої такої країни, де кожен метр землі покритий безіменними могилами. Хрестів над ними не ставили – не встигали. До цвинтарних книг імен не вносили – у живих не було сил.

Застрашені українці, яким пощастило пережити голод, мовчали про нього, щоб вберегти себе і свої сім’ї. Та забути жахи голодомору люди не могли. Спогади сотень очевидців оприлюднені тільки зараз, коли Україна здобула незалежність.

Відео «Голодомор очима шестирічної дитини»

Вчитель. Найбільш постраждали від голоду Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська,  Київська,  Житомирська  області.  На  них  припадає  52,8% загиблих.

Вправа « Квіти-незабудьки»

(діти прикріплюють на стенд із картою України власноруч виготовлені «квіти-незабудьки»)

На голубий пятипелюстковий фон наклеюють жовту серцевину, в ній діти записують слова: «пам’ятаємо», «на забудемо», «знаємо», «голодомор 1933»

Відео «Ти приніс мені яблуко»

(У кожної дитини в руках свічка. Перед тим, як дитина починає говорити запалює свічку).

1.  Не мовчимо! Бо нас тепер багато!

Не мовчимо! Не дасть змовчати біль

2. Не мовчимо! Бо з нами кожен третій,

Померлий в той страшний голодомор.

Бо з нами двадцять другий, тридцять третій

І в сорок шостім пережитий мор.

3. Не мовчимо, братове українці!

Ми ж так мовчали в пору ту тяжку,

Бо молимося хлібові, хлібинці,

Що гірко дістається на віку.

4. Не мовчимо! Доволі спати, брате,

О, сестро, сльози витирай з очей.

Не мовчимо! Не можна нам мовчати,

Бо в душах зойки тих страшних ночей.

Вчитель. Нехай у ваших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось!

Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. Тож вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання. Хай подібне не повториться ніколи.

(Хвилина мовчання).

Вчитель.  Із давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювали свічку та мовчки каялися, що пам’ятають, не забувають.  І тягар з душі спадав.

На знак вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору у суботу

28 листопада з 16 години приєднуйтесь всією родиною до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!».

      Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Відео «Голодомор»

Вчитель: Сьогодні, дякувати Богу і натрудженим рукам ми маємо святий хліб щодня, адже без цього скарбу ніхто не сідає до столу. Той ж цінуймо те, що ми маємо.

Вправа «В’язка колосків» (кожна дитина бере колосок і розповідає про те, що дізнався або запам’ятав під час виховної години).