Виховна година " Хліб - усьому голова"

 

 

 

 

 

 

 

Виховна година

на тему:

 

«Хліб – усьому голова»

 

 

 

  

Мета: пробудити у свідомості учнів почуття любові до хліба, зерна, праці хліборобів. Зачепити поетичні струни душі на прикладі приведених віршів, легенд. Ознайомити з народними звичаями та повір'ями , пов'язаними з хлібом. Обладнання:

На дошці напис: « Білий хліб на білій скатертині » , плакати з висловами про хліб, на столі біла скатертина, у вазі житні колоски, хліб, вишиті рушники.

                                                Учні:

          Тільки б жодна кривда

 

Вчитель:

Не випадково сьогодні свято ми розпочали з того, що привітали вас хлібом. Розмова наша піде про найсвятіше на землі - про хліб .Ось прийшов ранок , кожен з вас прокинувся зі сну , вмився, одягнувся, далі - сніданок. Мама щодня готує до сніданку картоплю, суп, варені чи жарені яйця, різну їжу, а от хліб завжди один і без хліба, то вже не сніданок, не обід і не вечеря.

Коли вимовляєш це скромне, м'яке слово хліб, то бачиш перед собою не святкову паляницю на веселому, щедрому рушнику, а звичайний окраєць хліба, який для нас , як повітря. Коли він у нас є ми не помічаємо, а коли нема -всі думки тільки про нього. Непомітний окраєць хліба , без якого людина не може жити. І у житті буває так як у легенді « Хліб і золото ».

Учень:

Колись, ще в Галичині жив король Данило, він мав такого майстра, що робив йому гроші. Той майстер у золоті купався, але волі не мав, король Данило сам відкривав власноруч касу, де працював той майстер, замикав його і випускав, коли йому треба було кудись вийти. Майстер тільки один знав про багатство короля. І так розжився майстер, що не розумів як це бути голодним. Та одного разу каже королеві :

- Золото - це цар!

А Данило поправляє його:

- Ні чоловіче, хліб усьому голова.
А той собі : ні золото і срібло.

Так вони сперечалися що король обернувся і пішов геть з майстерні. А другого дня бачить король Данило золотий напис на стіні : « Хліб - болото, а всьому голова - срібло і золото ». Данило нічого не сказав, тільки замкнув майстра у його майстерна. А тут вісті прилетіли - ворог іде. Данило зібрав дружину, вирушив у похід. Поїхав, а про майстра забувся а підходити до каси король наказом заборонив. Минуло кілька місяців . Данило з військом повернувся додому з перемогою, чекає від майстра - золотаря дарунку за перемогу, а того немає . І тут Данило згадує, зіскакує з каня, біжить до каси , відмикає її , а на купі золота лише кістяк майстра, а на стіні золотом написано: « Срібло і золото-то болото, а хліб — цар! »

 Вчитель:

Отак життя навчило. Адже це справді так. лише згадайте, коли народжується дитина йдуть з хлібом, виряджає мати сина - ув'язує в рушник житній окраєць, справляють весілля чи будують хату — приходять з книшем, йдуть на поминки — несуть паляницю , дорогих гостей зустрічають хлібом сіллю.

Болісно слухати, коли говорять що хліб поганий . Поганий хліб не буває, то його спекли невдало. А чи знаєте ви , що випікання хліба це справжнє священнодійство.

Учень:

Перед тим як пекти хліб, чепурили світлицю, зі скрині виймали рушник, яким щойно витерли руки і зі словами « Бог на поміч » готували тісто. Замішане тісто в діжі накривалося теплою фуфайкою. Вчиняли тісто в четвер , а пекли тільки в жіночий день - п'ятницю. Випечені паляниці клали на рушники , зверху теж накривали рушником, щоб хліб дійшов. На обід зі свіжим хлібом , як на свято збиралася вся сім'я. Батько різав хліб, притримуючи його лівою рукою і притискаючи до грудей. Різати треба тільки до себе.

Окраєць давали дівчатам щоб хлопці їх любили. А коли впала долі скибочка хліба, то необхідно її підняти поцілувати і покласти на стіл. Ніколи хліб не клали догори - бо це був великий гріх. Святим правилом було не залишати недоїдків хліба. «Доїж , дитино, хліб у ньому залишиться твоя сила» - учили батьки дітей.

Народ порівнював хліб із сонцем. М. Сумцов у дослідженні « Хліб в обрядах і піснях »  писав про обрядове вживання хліба, як про залишки жертво принесення сонцю. А як про нього писали інші поети , послухайте: Учень:

Світ глибокий мов колодязь

Де я в ньому? Крикнув: - « Де я »

Але що це освітило

Весь огром посеред ночі?

Що це - сонце серед ночі?

Матері виймають хліб.

Б. Олійник.

 

 

Учень:

Пахне хлібом трава, Що купала мене з дитяти. Пахнуть хлібом слова, Що мене їх навчила мати. Пахне хлібом терпка Пісня батькової стодоли.

                                          Пахне хлібом рука,

                                            Що водила мене до школи.

                                           Пахнуть хлібом гаї,

                                          Де кохалися ми до згуби.

                                           Пахнуть хлібом твої

                                            Груди , очі, долоні твої.

Пахне хлібом маля,

Що любов його народила.

Пахне хлібом земля,

Що дала мені сонце і крила.

      Д. Павличко. Вчитель:

А скільки приказок та прислів'їв ми знаємо про хліб. Діти називають:

• Хліб усьому голова
• Багато снігу, багато хліба
• Як у травні дощ надворі, то восени хліб у коморі
• Земля трудівниця парує - людям хліб дарує
• Хто про землю дбає, тому вона повертає.

Сьогодні мова піде не лише про хліб , а згадаймо ми про жито , про житні колоски, які виростить та збере хлібороб, щоб пізніше хліб з'явився на

нашому столі . Житній хліб не зовсім звичайний , але його споживали ще наші

предки.

Учень:

Два тижні зеленіє , два тижні колоситься , два тижні відцвітається, два тижні наливає , два тижні підсихає, два тижні поклони б'є — жати себе просить: «Поспішай - каже , бо зерно спливе!»

Учень:

Цю народну мудрість знає кожен хлібороб , повторює її в голос і подумки, як молитву. Однак щоразу перевіряє її істинність : зриває колосок, вилущує з нього зерно і пробує на зуб. Якщо воно хрумтить — хліб дозрів , пора жати. Хліборобові помилятися не можна, бо має справу з житом - основою основ життя.

Інсценізація вірша:

                                     ПЛАТОН ВОРОНЬКО

                                    Бублик і паляниця

Учень: Бублик житній паляниці

Говорить хвастливо: - Ти засмагла, чорнолиця - Зовсім не вродлива. Я ж біленький, солоденький, Вигнутий красиво, У малечі викликаю Посмішку щасливу.

Учениця: І сказала хвастунові

Паляниця свіжа: -  

 Ти - для діток подарунок

Я- буденна їжа.

Я до кожної родини

Йду щодня до хати

 Ти - як гість у дім приходиш, Я ж - як рідна мати.

Учень:

Жито і життя - слова одного кореня. У нашій мові давні і вагомі, жито було символом життя і достатку, ще в ті прадавні часи коли в наших предків був богом покровитель божества і насіння , господар урожаю Род. Ім'я цього слов'янського божества звучить і зараз у багатьох значущих словах: народ, родина, родючість, урожай та інші. Звідси і часте поєднання поняття « жито » саме словами в багатьох народних піснях. Порівняно з пшеницею жито прийшло до людей на багато пізніше .

Учень:

Вчені доводять , що першими його почали сіяти племена, які жили на
території сучасної України, і за досить короткий час воно стало тут головним
хлібом. Причина цього зрозуміла: в холодні зими ( а такі випадали нерідко)
пшениця вимерзала, а жито не боялось морозів. Тож селяни не ризикуючи ,
мали хліб із житнього лану за будь - якої погоди. Хай не такий білий як
пшеничний, але ж хліб - надійний, певний та смачний. І хоч нині жито
повсюди на Україні поступилося першістю пшениці, воно як і тисячу років
тому, для українців залишається символом життя і достатку.
Учень: ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Коли ми йшли удвох з тобою

 Коли ми йшли удвох з тобою

Вузькою стежкою по полю,

 Я гладив золоте колосся

Як гладить милому волосся

Щаслива, ніжна наречена...

А ти ішла поперед мене

 Моя струнка, солодка згубо, -

І я помітив як ти грубо

Топтала колоски пшениці,

Що нахилились до землі.

     Немов траву , пезплідну , дику Топтала і не чула крику

 Тих колосочків,

Без оглядки

Ти йшла собі, а в мене - згадки Проте , як на чужому полі

 Давно колись, ще у неволі

Збирав я нишком колосочки

В поділ дитячої сорочки.

О, я хотів тобі сказати

Що те колосячко вусате —

То невсипущий хліб мозільний,

 То молодим калач весільний,

То для дітей пахуча булка,

То хліб, що матінка – гуцулка

 З долівки вчила піднімати

Як батька в руку цілувати,

Та я мовчав. Я йшов покірно

Бо я любив тебе надмірно,

 Але мені тоді здалося,

Що то не золоте колосся,

Що то любов мою безмежну

 Стоптала ти необережно.

Хліб - усьому голова. З хлібом приходили сусіди і родичі вітати новонародженого. Хлібом - сіллю зустрічали і проводжали гостей. Житнім зерном обсипали молодих які їхали до шлюбу . Навіть народна мудрість говорить: « Сип жито щоб довго в парі жити і не сип пшеницю , бо буде вдовиця. » . Ці звичаї ще й досі зберігаються на Україні. Жито заплелося в назви

багатьох українських поселень, зокрема одного з найдревніших міст -

Житомира.

 

 

 

 

Учень:

А взагалі, яким би не був хліб: пшеничний білий, чи житній - це завжди хліб, завжди святиня. Щоб ти не думав , щоб ти не робив , про щоб ти не мріяв - усьому міра хліб. В ньому основа благополуччя, він запорука всіх наших радостей надій. Як говорили у давнину: « Земля на зерняті стоїть. »

Учень:

Як же треба берегти хліб — кожен шматочок , кожну скориночку, кожну крихту. І здається, чого вона варта ? Спробуй оціни сонячне світло, красу землі, тепло рідного дому - справжня цінність хліба не обчислюється карбованцями.

 

Учень:

Легенда. Якось ішов степовою дорогою сліпий кобзар із хлопчиком поводирем. Настав вечір і вирішили вони підкріпитися скибкою житнього хліба , яка знайшлася у поводиря в  торбі. Але, як ламали скибку, частина її впала ненароком у траву. Було вже зовсім темно, хлопчик шукав утрату та й не знайшов тоді кобзар застромив свою палицю в землю і сказав: « Нехай стоїть , буде віхою ( поміткою ). Ми завтра вдень повернемося сюди і ти піднімеш цей хліб. А зараз пожуємо те , що лишилося та й підемо далі. » Учень:

До села вони дісталися вже за північ, потрапили на нічліг до доброго господаря. Там їх нагодували, напоїли, а вранці наклали повну торбу всіляких харчів. Поводир — хлопчик я каже кобзареві: « Для чого нам діду так далеко повертатися за тим вчорашнім шматочком хліба, коли в нас тепер є що їсти на декілька днів. А палицю я вам виріжу кращу. » Але старий сердито поглянув і поводир замовк і пішли вони назад степовою дорогою. Довго йшли, коли дочвалали до того місця, де стриміла дідова палиця. Поводир відразу ж побачив той кусочок житняка, підняв його — він лежав під кущем подорожника. А коли 

поглянув на кобзареву палицю, то не повірив очам, вона перетворилася на золоту і сяяла сонячним блиском.

 

 

 

 

                                        МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ

Про хліб

- Не кидайся хлібом, він святий!-

  В суворості ласкавій

  Бувало, дід старий

  Малечі кучерявій.

Не грайся хлібом, - то ж бо гріх!

Уже до немовляти,

Щасливий стримуючи сміх,

Бувало каже мати.

Бо красен труд, хоч рясен піт

Бо жита дух медовий

Життя несе у людський світ

І людські ріднить мови.

                                   Хто зерно сіє золоте

                                   В землі палку невтому,

                                   Той сам пшеницею зросте

                                     На полі вселюдському!

Вчитель: Ось і закінчилася наша  виховна година. Думаю, що ви всі проаналізували своє ставлення до хліба, зерна, праці хліборобів та запам’ятали на все життя :

                                                       Хліб – усьому голова.