Виховна година: "Мова - генетичний код нації"

Виховна година:

Тема:

                              Підготувала:

                                                                              Домославська Наталія Василівна

                                                                                              Викладач історії

                                                                               Овруцького професійного ліцею                              

Мета: Дослідити ставлення громадськості в межах навчального закладу до проблеми надання російській мові статусу другої державної мови в Україні та представити різні точки зору на цю проблему; розвивати критичне мислення; сприяти становленню активної життєвої позиції; виховувати учнів у дусі патріотизму та національної свідомості.

Очікувані результати:

• учні отримують навички аналізу інформації з різних джерел;

• навчаться проводити анкетування;

• зможуть спів ставляти власне бачення з поглядами інших;

• навчаться точно та логічно висловлюватися.

Обладнання: Державні символи, Конституція України; матеріали: про заборону української мови; чисельність різних національностей, що проживають на території України (за результатами перепису 2001 року), країни, що мають дві державні мови.

Вчитель. Міжнародний день рідної мови та Шевченківські дні надихнули нас на проведення виховного заходу: «Мова – генетичний код нації». Нація – це найвища форма організації суспільства. Нація не може ні сформуватися ні існувати без спілкування людей, без збереження ними історичної памяті, надбань духовності. Універсальним засобом здійснення цього є мова.

Ведучий: Колись давно всі люди розмовляли однією мовою. Вони жили на родючій землі будували гарні домівки. Та якось надумали люди збудувати високу, до небес, вежу, щоб прославити все. За це на людей розгнівався Бог адже зарозумілість і зухвальство можуть стати причинами багатьох бід. Бог не знищив будівничих. Він зробив так, щоб люди забули свою єдину мову. Кожен тепер промовляє слова, яких інші не розуміли. Таким чином, люди не могли більше спілкуватися і допомагати одне одному. Будівництво припинилося. Будівничі розійшлися по усіх усюдах і поселилися в різних краях. На місце недобудованої вежі виникло місто Вавилон, що означає «змішання».

Ведуча: Наша мова – це наша пісня, і наш голос звучить у вселенському хорі народів. Бо наша мова – це наша релігія, наша держава, наша минувшина, наше майбутнє. Бо наша мова – це ми, українці, добрий, чесний, працьовитий народ, що тисячоліттями живе на берегах Дніпра й Дністра…

Ведучий: Вміння спілкуватися за допомогою мови не дається від народження. Мова не передається у спадок, мови треба навчитися. Мова – це суспільне явище. Вона необхідна для того, щоб:

•            спілкуватися (адже за допомогою мови люди обмінюються думками і почуттями);
•            формувати та формулювати свої думки;
•            об’єднувати людей.

Але часто, замість того, щоб об’єднувати, мова роз’єднує. У нас на Україні мовна проблема завжди була актуальною.

Розповідь учителя

Українська мова протягом багатьох віків не мала певно визначеного статусу. Починаючи з ХХ століття, з розвитком мовного законодавства у багатонаціональних державах, українська мова набула деякого офіційного значення на території Галичини, Буковини і Закарпаття, які входили до складу Австро-Угорщини, хоча пріоритет надавався відповідно польській, німецькій та угорській мовам.

У Російській імперії не стільки визнавали хоча б обмежені права української мови, скільки свідомо нормативно обмежували сферу її застосування. Так, наприклад, всім відомий циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва, датований 1863 роком, про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою, якої «не было, нет и быть не может», або указ Сенату Російської імперії, датований 1908 роком, за яким україномовну культурну і освітню діяльність оголошено шкідливою, бо, «може викликати наслідки, що загрожують спокоєві й безпеці». Тому в українській політичній думці постійно відстоювалося право на мовну автономію.

У складний період боротьби за незалежність (1917–1920 рр.) українська мова набула статусу державної, а всім іншим мовам було гарантовано вільний розвиток на території України. Так, Третім Універсалом Української Центральної Ради було проголошено «право й можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами».

В період правління гетьмана П. Скоропадського було закладено фундамент для майбутнього розвитку освіти, науки та культури України. Українська мова була визнана державною. Гетьман всіляко підтримував українську культуру та створював всі умови для того, щоб діти навчалися українською мовою, знали історію та географію України. Водночас, він був прибічником вільного розвитку і російської культури в Україні.

За часи українізації, в 20-х роках, в УСРР було 85% шкіл з українською мовою викладання, у решті шкіл навчання велося мовами народів, що проживали в місцевості: російською, грецькою, польською, німецькою, єврейською та іншими.

Наприкінці 30-х років вивчення російської мови в школах з 1938р. стало обов’язковим, а українська абетка і граматика були змінені в напрямку наближення до російської. Кількість українських шкіл поступово зменшувалася. А «злиття» мов призвело до розквіту суржику. Поетична мова України ставала предметом зневаги і насмішок: «Вы говорите серйозно или по-украински». Українську мову називали: «хлопською», «колхозною».

Сказав якось Федір Галка Занозі Панькові:

«Ти чому не розмовляєш на вкраїнській мові?»

«Зачім вона мінє нада?» – прошипів Заноза, – што я – дядько тібе, что лі, з какогось колхоза».

                                                                                                              (П. Глазовий)

Є. Сверстюк сказав:

«Можна було відмовитися від будь-якої мови, але відмова від російської – кримінал».

У 50-х роках національні школи перепрофільовуються на російські.

Наприкінці 70-х років шкіл з українською мовою викладання було лише 22%, а з російською – 78%.

Для російської мови створювалися привілеї.

1978 рік – ЦК КПРС і Рада Міністрів видали постанову «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках».

1983 рік – постанова «Про додаткові заходи щодо поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік».

1984 рік – постанова «Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді».

У постанові вказувалося: «…у національних школах союзних республік виділяється 2–3 години на тиждень для 2–10 кл. на вивчення російської мови».

Оплачувалися ці заходи коштом самих українців. Трохи статистики. Від 1920 до 1989 р. російське населення України збільшилося у 4,2 рази, а українське – після всіх воз’єднань в 1,6 рази. У 1989 р. понад 7 млн. українців назвали рідною мовою російську.

У роки «застою» інститут філософії АН УРСР видав українською мовою лише одну книжку про боротьбу з українським буржуазним націоналізмом.

А у 1992 році газета «Друг читача» зафіксував 61,9% російськомовних видань і 38,1% – україномовних. Російською мовою було видано 264 переклади, українською – 24.

… А Богдан зітхає:

                                                    – Що там ті квартали…

Нині і кияни зовсім

Інші стали.

Я сто літ на площі

Днюю і ночую,

Але дуже рідко

Рідну мову чую.

Викладання рідної мови в школі впродовж багатьох років було організовано так, щоб викликати відразу до цього предмета.

Мовна політика сучасної України визначається Конституцією 1996 року і Законом «Про мови в Україні» від 28 жовтня 1989 року. Державною мовою в Україні є українська мова. В Україні гарантується вільний розвиток використання і захист російської та інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Ведучий: Сьогодні мовна проблема є особливо актуальною, адже на території України, за переписом 2001року, проживають представники 130 національностей і народностей. Серед них: українців – 37 млн.541 тис.700 душ (77,8%), росіян – 8 млн.334 тис.150 душ (17,3%).

Українську мову назвали рідною 67,5% населення України, російську – 29,6%.

Ведуча: Конституцією України 1996 року затверджено державний статус української мови. За рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. про застосування державної мови в Україні «Під державною (офіційною) розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового засобу спілкування в публіцистичних сферах суспільного життя. Конституцією України статус державної мови надано українській мові. Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі».

Ведучий: Однак, відомо, що в багатьох країнах світу мирно співіснують дві державні мови, наприклад, в Канаді – англійська та французька, Фінляндія – фінська та шведська, Ізраїлі – арабська та іврит. Сьогодні в Україні піднімається питання про запровадження другої державної мови – російської. Перед нашим заходом в училищі ми провели анкетування серед учнів ПТУ з метою вивчення ставлення до запровадження другої державної мови в Україні.

Ведуча: Ми отримали наступні результати:

Всього опитано – ______ чол.

Проти надання російської мови статусу другої державної мови в Україні – ______ чол.

За – ______ чол.

Ще не визначилися – _______ чол.

Аргументи «ЗА»

1.        Мені подобається російська мова.
2.        Російською мовою мені легше розмовляти.
3.        Російська та українська мови мають для мене однакове значення.
4.        На території України проживає велика кількість людей які розмовляють російською мовою.

Ведучий: Аргументи «ПРОТИ»

1.        В державі повинна бути одна державна мова.
2.        Росія не запроваджує у себе українську мову.
3.        Ми українці, і повинні розмовляти українською мовою.
4.        Наша мова одна з найкращих мов у світі.
5.        Українською мовою розмовляли наші предки.
6.        Незалежне зовнішнє оцінювання з двох державних мов – це занадто.

Ведуча: Результати опитування нашої групи показали: учні вважають, державною мовою в Україні має бути – українська, а спілкування іншими мовами в нашій державі не забороняється.

Ведучий: Кожен народ хоче бути вічним. Безсмертя народу в його мові. Коли є окрема мова, то є і окремий народ. І ми спробуємо зараз це довести…

І Учень

В стародавній Індії носії неарійських мов не мали надії вибратись із нижчих каст. У Китаї, щоб зайняти найнижчу посаду, треба було скласти іспит з ієрогліфічного письма, а хто не знав китайської мови, не мав у житті найменших шансів.

ІІ Учень

У дусі патріотизму виховували своїх дітей жінки Риму. Одна з них – Корнелія, мати Тіберія і Гая Граків. Брати Гракхи здобули блискучу освіту. Вони опанували грецьку мову, поширену в Римі. Але Корнелія, хоч і сама знала грецьку, завжди розмовляла з синами латиною. «Рідну мову треба знати краще, ніж чужинську – часто казала вона – бо ми – римляни, і нам слід працювати на благо державі».

ІІІ Учень

Перші європейські академії виникли саме для ушляхетнення національних мов, що стали основою нової національної культури.

ІV Учень

Епоха Європейського Відродження почалася з «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі – першого твору написаного не латинню, а живою народною мовою італійців.

V Учень

Бельгійський кардинал Мерсіє сказав: «Релігія не варта й шеляга, якщо вона не державна». Те саме можна сказати й про мову.

VІ Учень

Існує загальновідомий вислів: «Скільки знаєш мов – стільки разів ти людина». Однак, нам українцям варто пам’ятати, що лише рідна мова допоможе нам зберегти національну самобутність та забезпечити українській державі її майбутнє. Втрата мови веде до зникнення держави.

VІІ Учень

Високорозвинені держави також захищають свою мову в царині культури. Наприклад, у Франції можна демонструвати максимум 40% відео- і кінопродукції іноземними мовами. В Ірландії кожен артист зобов’язаний щомісяця виступати ірландською мовою. У Швеції податок від гонорару за виконання естрадних творів не шведською мовою вищий на 25%, а отриманні кошти йдуть на розвиток шведської культури.

VІІІ Учень

Наприклад, в Естонії той естонець, хто спілкується естонською. В Естонії люди інших національностей, щоб скласти іспит із мови, повинні знати мінімум 1500 естонських слів.

Вчитель:

Скажіть: «Мовне питання – це реально існуюча проблема в Україні, чи воно є лише приводом для спекуляций, особливо напередодні виборів?».(Учні обґрунтовують свою відповідь 1-2 реченнями. Вчитель підбиває підсумки).

Багатомовність світу – це шлях до прогресу, а рідна мова – це шлях до розвитку особистості, та нації в цілому.

Вольтер казав: «Усі головні європейські мови можна вивчити за шість років, свою ж рідну треба вчити все життя».

Ведучий:

Мово рідна!

Колискова

Материнська рідна мова!

Мово сили й простоти, –

Гей, яка ж прекрасна Ти!...

Перейшов усі світи я –

Є прекрасних мов багато,

Але першою, як Мати,

Серед мов одна лиш ти є.

(І. Багряний)

Мова – це генетичний код нації. Мова поєднує минуле з сучасним, програмує майбутнє й забезпечує буття нації у вічності.

Ведуча:

Мово рідна,

Слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має.

(С. Воробкевич)

Мова – це основа національної гідності, і ставлення до неї є виявом національної самосвідомості, а від так і громадянської позиції. Коли зникає народна мова – народу більше не має. Вимерла мова в устах народу – вимер і народ як нація.

Ведучий: Черговий раз, після незлічених жертв і втрат, український народ піднімається з колін – на повний зріст, щоб у «народів вольнім колі» знову оголосити на весь світ:

«Ще не вмерла Україна,

Ще не вмерла і не вмре!»

Бо живе наша мова. Отже, живий дух, жива пісня, жива історія, наша єдність і слава.