Виховна година на тему: «Небесна сотня: герої не вмирають»

Виховна година

Тема: « Небесна сотня. Герої не мирають»

Мета: вшанувати пам'ять героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Обладнання : прапор України, відео , зображення , музичний супровід ,свічка

Хід заняття

І Організаційний момент

Відеокліп «Ще не вмерла України! Присвячується Євромайдану»

Ведуча1.Історія будь-якого народу містить періоди, дати, які є вирішальними і доленосними в його житті. Ми повинні пам’ятати і не забувати героїчні сторінки, коли проливали кров патріоти. Адже хто не знає минулого, той не вартий майбутнього. Україна не раз піднімалася з колін. Побита і ціла в ранах, та нездоланна для ворогів своїх, вона йшла ворогу під кулі, щоб захистити всіх своїх дітей. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів.

 

     "Боротьба не за щастя  вже навіть іде  —за життя!

     Бо його забирають.

     Нас Надія веде, нас ідея веде

     За свободу для рідного краю.

 

     Українцю, поглянь, там побили жінок!

     Глянь, вже люди ховаються в храмі!

     Де таке ще траплялось, коли це було

     Аж в такому нестерпному стані?..

 

     Так чинили лиш варвари, злісні хани,

     Лиш від них люди в церкві ховались.

     А сьогодні це власні привладні пани

     Вже над нами так само знущались!"

 

Ведуча2.Героям Майдану, впавши мертвими за світле майбутнє України,присвячується хвилина мовчання.(Хвилина мовчання)

А сотню вже зустріли небеса…   

Летіли легко, хоч Майдан ридав.

Із кров’ю перемішана сльоза …

А батько сина ще не відпускав.

 

Й заплакав Бог, побачивши загін –     

Спереду сотник, молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній – сивий-сивий.

 

І рани їхні вже не їм  болять…

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло …

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла …

Ведуча1 Тож пригадаймо як все розпочиналось?

Ведуча2.21 листопада 2013 року студенти Києва вийшли на Майдан Незалежності в підтримку євроінтеграції за Єропейську Україну! Спочатку - це була виключно мирна акція молоді з гаслами: «Україна -це Європа», «Ми – вільні» «Ми хочемо в ЄС». Кількість активістів зростала з дня в день.

А що ж було далі…

Ведуча1.А далі - не підписання угоди про асоціацію.

А далі - жорстоке побиття студентів в ніч з 24 на 25 листопада.

А далі… А далі - покалічені людські тіла та серця, Михайлівський

Собор, Майдан залитий кров’ю, барикади, шини. Революція гідності.

Ведуча2. На Майдані пліч-о-пліч стали українці і євреї, росіяни та вірмени,грузини і білоруси.Їх об'єднала українська земля та бажання жити у вільній країні.Спочатку вони вимагали право вибору. Потім їм довелось вимагати права жити.І хоч кулі снайперів - це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались...

Ведуча1.Їх назвали Небесною сотнею – українців які загинули у Києві на Майдані, Для України це найголовніша, найвпливовіша сотня. Кожен із них заплатив за свої переконання найвищу ціну - життя. І для нас є святим обов'язком гідно вшанувати Героїв.

Ведуча2.Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків,друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну,демократичну, чесну Україну.

 

 Пролунало в країні мовчання.

Навіть вітер затих на хвилину:

Відбувалось останнє прощання,

Зі словами ” Герої не гинуть”.

 

Засвітили свічки в кожнім домі,

І дивилися тихо на небо-

Так летіли у даль невідому

Всі герої, що вмерли за тебе.

 

Я почула, як плаче держава,

Що синів її в землю ховають.

Ви не вмерли! В Вас вічність і слава,

Бо Герої, як ви, не вмирають!

ПІСНЯ

 

Ведуча 1. Найстрашнішими і найважчими стали події 20 лютого в «Чорний четвер». Мітинг під Радою перейшов в запеклі сутички між протестувальниками і міліцією. Формально 19 лютого в Києві було оголошено перемир’я, проте на ділі протистояння тривали, так як урядові сили порушили перемир’я. А 20 лютого людей, які вийшли на мирний протест, щоб висловити свою громадську позицію, почали без розбору обстрілювати снайпери. Силовики розстрілювали активістів бойовими набоями. Цілились в голову та шию.

 

Ведуча 2. Того дня загинула найбільша кількість людей. Їх назвали «Небесною сотнею»

 

 Ти бачив як Ангели в Небо летіли?

Так-так, саме в Небо, а не навпаки…

Від пострілів влади отак відлітали

До Бога назавжди вкраїнські сини.

 

Їх кров залишилась не там на Майдані,

А на руках всіх провладних катів,

А сльози батьків потечуть ніби ріки

На всі покоління до «сьомих колін».

 

Сьогодні не в силі і сильні змовчати

Бо кожного серце від болю кричить

Коли на Майдані відспівують СОТНЮ

Що в вічність у славі до Бога летить.

ВІДЕО

 

Ведуча 1 Честь і слава героям Станіслава. З такими словами проводжали в останню путь рідні, друзі, знайомі та незнайомі мешканці івано-франківщини  свого земляка Романа Гурика.

 

 Ведуча 2. Гурик Роман, 19 років, з Івано-Франківська, студент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Романа. Загинув у Києві 20 лютого від кулі снайпера. Хлопця поховали в Меморіальному сквері по вулиці Мельника в Івано-Франківську, де розташовані могили січових стрільців та вояків УПА.

 

Ведуча 1  На жаль Роман не єдиний галичанин, який загинув від куль снайперів в той Кровавий день.

 Дмитрів Ігор, 30 років, з села Копанки Калуського району, Івано-Франківської  області . Загинув 20 лютого від пострілу снайпера в легені. Нещодавно закінчив Одеську юридичну академію. Розлучений, дітей не мав. У Ігоря нещодавно помер батько, мати перебуває в Італії на заробітках. Ігор Дмитрів був членом Рожнятівської районної організації ВО «Свобода». Самотужки звів будинок у Копанках, проте жити у ньому — не довелося.

      Лист до матері
Не чекай мене, мамо, додому,
бо додому я вже не прийду.
не чинив, мамо, зла я нікому,
захищав лиш країну свою.

Не стріляв у людину я, мамо,
бо любити ти вчила мене.
ну, а тих, хто у мене поцілив
людський суд уже не мине.

Ти пробач, що тебе я покинув,
що поїхав в далекую путь.
знаю, снайпер цілився в мене,
а попав в твоє серце і грудь.

А хотілося, мамо, так жити!
я ще зовсім не думав про смерть,
та я мусів так рідна вчинити,
щоби владі сказати цій “Геть!”

Та не плач, моя рідна матусю.
сонце зійде – ти стань на поріг.
Бог одну тебе з горем не лишить
і народ не простить їм цей гріх!

 

Ведуча 2. Ткачук Ігор, 1975 року народження. Мешканець Великої Кам’янки Коломийського району Івано-Франківської області. Загинув від пострілу снайпера 20 лютого 2014 року. Осиротіли троє діток – 17 років, 11  та кілька місяців.

 

Ведуча 1. Калиняк Богдан,  52 роки, родом з Коломиї Івано-Франківської області. Працював слюсарем на заводі «Сільмаш», потім став приватним підприємцем. Допомагав Євромайдану грошима та товаром. 28 січня 2014   помер у шпиталі в Івано-Франківську. Міський голова Коломиї Ігор Слюзар розповів, що Богдан Калиняк два місяці з маленькими перервами стояв на Майдані і, маючи рідну сестру в Києві, не ходив до неї, щоб відігріватися. За словами мера, після того, як на Грушевського чоловіка полили крижаною водою з водомета, він захворів, запустив хворобу. При цьому брав на себе найважчі завдання: нічні чергування, допомагав пораненим.

ПІСНЯ

Ведуча2.Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню- частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

 (Під кліп Небесної сотні «Пливе кача» вчитель запалює свічку і передає її учням по колу. Свічку передають з рук в руки )

У нашій пам'яті Ви назавжди лишились,
Історія одна, і Ви - її частина.
Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились,
І молимось: за Вами - ненька Україна! 
Вже не повернеться додому той хлопчина,
Що його вчора тільки мати відпустила,
Поцілувала, тихо мовивши: "Іди, дитино,
За щастя України, бо вона - єдина".
Казала мати берегти себе. Але даремно,
Бо хлопець був готовий йти безстрашно,
Аби лише країна, котру так кохав страшенно,
Не стала на коліна, а боролася відважно.
Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,
Відкривши очі, він відчує повну волю.
Але та куля, в день зимовий, на світанку,
Перехопила подих та змінила долю.
Хлопчина вірив, що колись, одного дня,
Розкаже син йому, як любить Батьківщину.
Хіба він знав, що борючись за це щодня, 
Все доведеться відпустити в мить єдину.
Так. Той хлопчина, він не знав тоді,

 

Ведуча 1 Загиблі хлопці віддали свої життя за всіх нас. Це має пам’ятати кожен!Сьогодні, завтра, завжди! Без цього ми не зможемо відбудувати свою країну!Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»

Небесну сотню прошу вшанувати,

Небесній сотні дякувать до скону.

Це те найменше, що ми можемо віддати,

Щоб ви відчули, як склоняємось до долу.

 

Вас пам’ятати будемо завжди,

Із вами будемо боротись за країну.

За ту країну, де нема брехні й війни,

За нашу й вашу мирну Україну…

 

Ведуча 1«Люби Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що вона

твоя».

 Для вшанування пам’яті Героям Небесної Сотні , звучить Гімн України

Гімн України