Виховна година "Народні символи"

 

 

 

 

 

   Виховна     година

 

 

 НАРОДНІ  СИМВОЛИ

 

 

   УКРАЇНИ

        

 

 

        Підготувала

       вчитель початкових класів

       Вовчищовицького НВК

       Бутрак Оксана Іванівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета.  Ознайомити учнів  з народними символами  України, поглиблювати

   знання про звичаї та традиції  українського народу, пов`язаними із

   цими символами, виховувати любов до своєї Батьківщини.

 

Святково прибрана світлиця. На стінах вишиті рушники, пучки калини.

 

 Учні. 1-й.   Є в центрі Європи чудова країна,

   Сягає корінням у сиві часи.

   І це – незалежна моя Україна!

   Тут гори Карпати, степи і ліси.

   

  2-й. Моя Батьківщина – велика країна.

   Весь Всесвіт – для мене вона.

   Найкраща у світі моя Україна,

   У цілому світі одна.

  

  3-й. Я тут народився у добру годину,

   Тут світ пізнавати учусь.

   Люблю я всім серцем свою Україну!

   І нею пишаюсь, горджусь.

 

  4-й. Що краще у світі за рідну місцину?

   Вкраїна, як ненька – одна.

   Люблю я всім серцем свою Батьківщину,

   Для мене найкраща вона.

 

Звучить пісня «Немає України без калини» (музика В. Ведмедері, слова         Г. Клок).

 

Вчитель. Шановні гості, дорогі діти! Сьогодні ми зібрались, щоб пригадати українські народні звичаї, поговорити про народні символи України. Кожен народ має свої звичаї, що формувалися протягом багатьох століть. Це ті прикмети, за якими його розпізнають не тільки в наш час, а й в історичному минулому. Народні звичаї та символи – це святі обереги українського народу.

 Розпочнемо сьогоднішнє свято з чудової традиції – зустрічати гостей хлібом-сіллю.

 

Дівчинка і хлопчик в українських костюмах виносять на вишитому

рушнику коровай, прикрашений кетягами калини. Дарують його гостям зі словами:

             2

 

 

  Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

  Привітним, гожим словом віншувати.

  Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

  Про цей рушник сьогодні йтиме мова.

 

Учні.  1-й. Вишитий рушник – один із символів українського народу. Не було, мабуть, жодної хати  в Україні, яку б не прикрашали рушниками. Рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду та здоров`я в  сім`ї.               Він був оберегом домівки. Традиційно українські жінки вміли прясти, шити і вишивати. Тож вишивали матері своїм синам у дорогу сорочки і рушники, щоб доля їхня була світлою, доброю і щоб поверталися діти додому.

 

Творче завдання: скласти прислів`я із поданих словосполучень

 

 

Хата без рушників,           буде чим гостей шанувати.

Рушник на кілочку -           що родина без дітей.

Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати -       хата у віночку.

 

 

2-й. Все наше життя минає поряд з рушником: ним зустрічають дорогих гостей,  з рушником виходять вперше навесні в поле чи справляють обжинки, з рушником проводжають хлопців в армію, дівчина подає рушник на знак згоди під час сватання, молоді стають на рушник, коли одружуються, вишитими рушниками вшановують народження нової людини, з рушником проводжають в останню путь.

 

3-й. Вишивали рушники різними способами і кольорами, але традиційним було поєднання червоного та чорного кольорів. В пісні співається: «Два кольори мої, два кольори: червоний – то любов, а чорний – то журба».

 

Звучить пісня «Два кольори».

 

Вчитель. В житті кожної людини буває і радість, і смуток. Так і на рушниках люди відтворювали свою долю. Я бажаю, щоб на ваших життєвих дорогах-рушниках були тільки світлі, радісні кольори.

 У кожного народу є улюблене дерево: у росіян – береза, у канадців – клен. А яке дерево найбільше шанували українці? (Відповідь дітей). Правильно , це верба, символ краси, неперервності життя. Вона дуже живуча: встромиш у землю гілочку, і виросте дерево. А якщо поранишся, то засип рану порошком меленої вербової кори, і кров зупиниться. А що ви знаєте про вербу?

 

1-й.   Верба дуже любить воду, тому росте на берегах водойм, або біля криниці. З давніх-давен люди помічали, що там, де росте верба, вода чиста, прозора і смачна. Про цю властивість води навіть прислів`я склали:

             3

 

 

Творче завдання: складання прислів`їв із поданих слів.

 

Де  вербиця,  холодна сріблиться там водиця.

 Вода – там де верба, де верба –  вода там.

Де криниця, там вербиця.

 

2-й. А знаєте, я у давнину люди обирали місце для криниці? Коли збиралися копати криницю, знахар брав гілочку верби і ходив з нею. Якщо вода була близько, листочки лоскотали йому долоню. В тому місці і копали криницю.

 

3-й. А ще українці вважали вербу святим деревом і вірили в її магічну силу.

Остання неділя перед Великоднем називається Вербною. На Вербну неділю святили вербу в церквах. Ці гілочки слугували оберегами, їх зберігали за образами. Коли йшов сильний дощ або град, люди кидали ці гілочки на вулицю, щоб зупинити негоду.

 

4-й. Свяченою вербою окурювали хату, щоб її мешканці не хворіли. Свяченою гілочкою верби підганяли худобу, коли перший раз весною гнали на пасовисько. Свячену вербу садили на городі, щоб вона рятувала людей від різної напасті.

 

Вчитель. Так,  в народі говорили, що верба давала силу і здоров`я людям.

А тепер спробуйте відгадати мою загадку:

  У вінку зеленолистім, у червоному намисті,

  Видивляється у воду на свою хорошу вроду.  (К а л и н а)

 

Калина – це ще один символ України, не менш вшанований, ніж верба.

Недарма в народі кажуть: «Без верби і калини – нема України». Не було в Україні хати, біля якої не росла б калина. А що ви знаєте про калину?

 

Учні. 1-й. Калина – це символ кохання, краси і щастя. А ще  у народній медицині не було кращих ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою вживали під час кашлю та серцевих захворювань, а дівчата соком калини очищали обличчя, щоб шкіра була гладенькою та рум`яною. Калину використовували у численних обрядах, особливо у весільному. Коли випікали коровай, неодмінно прикрашали його гілочками калини.

 

 

2-й. Калина – це символ мужності,  героїчної боротьби з ворогами. Як символ пам`яті її саджали на козацьких могилах. Про калину існує багато пісень.

 

   Входить дівчинка-Калинка                                                             

 

 Калинка.

  За хатою в холодочку, у зеленому віночку

  Задивлялась я у воду на свою чарівну вроду.

  Тож збігайтеся всі діти, щоб на мене поглядіти.

  Ягідками посмакуйте та круг мене потанцюйте!

 

Всі виконують хоровод «Ой єсть в лісі калина»

 

Вчитель. Український народ має ще такий чарівний оберіг, одвічний людський символ – вишиту сорочку.

 Подивіться, які красиві сорочки на наших дітях. Сорочка – символ щасливого життя, доброї волі.

 

Учні. 1-й. Велика наша Україна – і сорочки в різних куточках країни по різному вишивають.

 Наприклад, на Закарпатті і Прикарпатті вишивають червоним і чорним хрестиком. На Київщині, Полтавщині, Сумщині вишивають голубими, червоними, зеленими і жовтими нитками. У кожну сорочку вкладена людська праця і любов, її бережуть і передають з покоління в покоління.

 

2-й. Інколи нові сорочки розкладали на квітучий сонях – «аби сонце їх проварювало». Дочка ніколи не одягала маминої сорочки. Бо могла повторити мамине лихо. Зі своїх сорочок дівчата ніколи не давали зачинати узору -  « би не пішла з тим узором судьбою». Узори для сорочок не запозичались, бо не можна позичати чужу долю.

 

3-й. За давнім звичаєм, як тільки у родині підростала дівчинка чи хлопчик, мати турбувалася про вишиту сорочку. А потім  привчала  до вишивання своїх дочок. Довгими осінніми вечорами дівчата мережали узори. Сорочки показували сусідам і гостям. Кожній матері хотілося. Щоб добра слава пішла про її доньку із золотими руками.

 

4-й.    Зимовими вечорами вишивала мама,

   Вишивала сорочку мені.

   І на радість для дитини пишні кетяги калини

   Розцвіли на білім полотні.

   Зимовими вечорами моя неня, моя мама

   Цю сорочку вишивала мені.

 

5-й.   Та сорочка з рушниками,

   Як любов безмежна мами,

   Буде зігрівати нас теплом.

   Щоб нам завжди пам`ятати

   Рідний край, батьківську хату

   І калину нашу під вікном.

 

Звучить пісня «А сорочка мамина»      5

 

Вчитель. Тож нехай кожного гріє вишита оберегами мамина сорочка в усі випадки життя, на щастя, на здоров`я.

   Пам`ятаймо рідний оберіг,

   Без пам`яті нема народу.

   Примножуймо все те,

   Що Бог для нас зберіг,

   І вишиту сорочку – берегиню роду.

 Ми живемо в чудовій країні, яка зветься Україною. Для нас вона – найкраща, найрідніша, мила і дорога серцю, бо своя. Тут ми народилися, тут ростемо, живемо, вбираємо всю культуру і традиції, притаманні лише українському народові.

 

Учні. 1-й. Мені Україна за все наймиліша –

  Це рідна Вітчизна, як мати – одна.

  Для кожного мила, ясна, найсвітліша,

  Найкраща у цілому світі вона!

 

 2-й. Верба тут над річкою й диво-калина,

  У луках волошки… Пшеничні поля…

  Найкраща у світі моя Україна,

  Моя найсвітліша, чудова земля!

 

 3-й. Для мене усе тут – найкраще, єдине

  І серденьку миле, чарівне, своє.

  І думкою кожен в куточок свій лине,

  Дорожче за край свій, ну що в світі є?

 

 4-й. Тут навіть повітря найкраще у світі,

  На квітах настояне і на меду.

  І по-особливому сонечко світить,

  Ну де я у світі щось краще знайду?

 

Звучить пісня «Це моя Україна» (музика М. Ведмедері, слова А. Камінчука).

 

     

 

 

 

 

 

             6

             

 

 

Немає України без калини 

 

1. Немає України без калини,

Як і нема без пісні солов`я.

А ми – народ, зернина від зернини,

В біді і щасті ми одна сім`я.

 

2. Немає України без тополі,

Як і нема без сонця сяйва дня.

Ти без коріння – перекотиполе,

А корінь там, де вся твоя рідня.

 

3. Без рушників немає України

Як без любові і життя нема.

Душа без України – мов руїна,

Пуста і мертва, холодно-німа.

 

4. Немає України без вербиці,

Без сивого Славутича-Дніпра.

Нап`юся живодайної водиці,

В ній зачерпну любові і добра.