Сценарій виховної години "Від Тарасика до Тараса"

Виховна година « Від Тарасика  до Тараса»

Обладнання: аудіозаписи; святково прибраний клас (портрет Тараса Шевченка, рушники, фотовиставка про життя і творчість Кобзаря, виставка його творів, ілюстрації малюнків); біля портрета розміщені слова, що є епіграфом усного журналу:

               В сім'ї вольній, новій,

              Не забудьте пом'янути

              Незлим, тихим словом.»

                          ХІД ЗАХОДУ

Звучить пісня, написана на вірш Т. Шевченка «Думи мої, думи мої».

 

                            ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ

 

Думи мої, думи мої, Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами! Квіти мої, діти!

Нащо стали на папері Виростав вас, доглядав вас —

Сумними рядами?..' Де ж мені вас діти?..

Чом вас вітер не розвіяв В Україну ідіть, діти!

В степу, як пилину? В нашу Україну,

Чом вас лихо не приспало, Попідтинню, сиротами,

Як свою дитину?.. А я — тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько!

Моя Україно

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

1839,С.-Петербург

 

►► І сторінка журналу «Дитячі роки Тараса Шевченка»

 

Інсценізація

Заходить дівчинка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається? .

Мати. Так, мій синочку, правда.

Жінка сідає на лаву, хлопчик — біля неї, кладе голову на коліна матері. Звучить «Коли­скова».

А-а, а-а, а-а, а! Рости, сину, не гни спину

Пішла мати жито жати, Та на чужій ниві,

Та не собі — пану, • А-а, а-а, а-а, а!

А-а, а-а, а-а, а! Добудь життя, моє дитя,

Мале дитя без сповиття То будеш щасливий,

Не має талану, А-а, а-а, а-а, а!

А-а, а-а, а-а, а!

Хлопчик.А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику! (Гладить його по голові.)

Мати йде, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями.

 

Учитель. 9 березня 1814 р. в с. Моринцях на Київщині в сім'ї селянина-кріпака народився Т. Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь за­мислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур'янах, за що його прозвали в сім'ї «малим приблудою».

 

Зі спогадів Катерини Красицької

Приблудою його, матушечко, звали, їй-богу. Було оце й не видно, як    воно рип і ввійде тихенько до хати, сяде собі на лаві та все мовчить. Нічого в світі у його не допитаєшся: чи його прогнали відтіля, чи його били, чи їсти йому не давали. Було манівцями ходить, геть попід дібровою, та через Гарбузів яр, та через левади...

Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». Дивна це була на­ука. По п'ятницях дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу про­вину карав своїх учнів різками. Будучи вже відомим поетом, Т. Шевченко зга­дував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

 

     1-й учень

Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу одвела

До п'яного дяка в науку. —

Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, — ти казала.

 

Учитель. Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.

 

2-й учень

Там матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

 

Учитель. Невдовзі після смерті матері в 1825 р. помер і батько.

Передсмертні слова батька

«Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; — він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе».

— Смерть батька приголомшила малого Тараса.

     3-й учень

Там батько, плачучи з дітьми Носити воду школярам.

(А ми малі були та голі), А сестри, сестри...

Не витерпів лихої долі, Горе вам.

  Умер на панщині!... Мої голубки молодії...

А ми розлізлись між людьми, У наймах виросли чужії,

мов мишенята У наймах коси посивіють,

Я — до школи У наймах, сестри, помрете.

 

Учитель. Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші
« Мені тринадцятий минало ».

Учень читає вірш «Мені тринадцятий минало» (уривок).

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

      Чи так мені чого було?

Мені так любо,любо стало,

Неначе в Бога….

Уже покликали до паю,

А я собі у буряні

Молюся Богу…і не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо ,і село,

Ягня,здається,веселилось!

І сонце гріло,не пекло!

 

Інсценізація

Оксана. Чом же плачеш ти? Ох, дурненький, Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем .Еге ж?

Т а р а с. Еге ж, малярем.

Оксана. І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо, я буду-таки малярем.

Оксана. Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Он, бідні ягняточка, що чабан у них такий — вони ж питочки хочуть!

 

Учитель. Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї  дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

 

►► II сторінка журналу «Т. Г. Шевченко — художник»

 

Учитель. Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

 

4-й учень 5-й учень

Хоче малювати, Нишком він малює

Прагне він до знань, Статуї в саду.

Та за це багато Вночі пише вірші

Зазнає знущань. Про людську біду...

 

 

 Учитель. Так, замріявшись, зайнятий улюбленими справами, Тарасик не чує інколи свого пана Енгельгарда. Розгніваний пан суворо карав хлоп­чика. Забирав у нього і папір, і олівець. Проте, коли гнів минав, все повертав, і навіть хвалив... І коли прийшли викупати Тараса, пан довго вагався, не хотів віддавати «козачка»...

Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком круто змінила долю Тараса Григоровича. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, ху­дожниками Брюловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі.

Тарас Григорович виправдав їх сподівання. 1845 року він закінчив Петер­бурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам'ятки минулого, робить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові картини залишив нам у спадок Т. Шевченко.

 

 

Діти розглядають альбом і картини Т: Г. Шевченка.

6-й учень

Так в людському морі Чом же серце в тузі?

Стрілися брати. Біль чому не згас?

Що зуміли в горі Сміливий і щирий

Щиро помогти. Був Тараса спів.

Викупили друзі, Він гострить сокири,

Вольним став Тарас! Кличе на панів.

►► III сторінка «Т. Г. Шевченко — борець за волю народу»

 

У ч и т е л ь. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

7-й учень

Та малює й пише                       Страх несли панам.

Він таємно там. І тужить він за рідним краєм...

Гнівні його вірші

Страх несли панам.

І тужить він за рідним краєм…

 

8-й учень

     Зоре моя вечірняя, Сонечко сідає,

Зійди над горою, Як у Дніпра веселочка

Поговорим тихесенько Воду позичає.

В неволі з тобою. Як широка сокорина

Розкажи, як за горою Віти розпустила...

 

Учитель. Незважаючи на  сувору заборону, Тарас Григорович писав вірші і хо­вав їх за халявою чобота. Тепер таку книжку називають захалявною. Писав на будь-яких шматочках паперу вуглинкою... Тому ви бачили багато ілюстрацій чорно-білого кольору. Поет писав:

 

0, думи мої! О, славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся,... але не каюсь!..

 

Учитель.Коли Т. Г. Шевченко був на засланні у далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучать його пісні.

 

Діти слухають пісні «Зоре моя вечірняя», «Садок вишневий коло хати», «Думи мої, думи мої».

 

 

Учитель. Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в його віршах. Він закликає український народ до боротьби за волю, за кращу долю. (Діти читають вірші Т. Г. Шевченка.)

 

 

Учні (по черзі)

1. Зацвіла в долині У гай на долину.

Червона калина, І вийшов до неї

Ніби засміялась 3 зеленого гаю

Дівчина-дитина. Козак молоденький;

          Любо, любо стало, Цілує, вітає,

Пташечка зраділа І йдуть по долині

1 защебетала. І йдучи співають.

Почула дівчина, Як діточок двоє,

1 в білій свитині Під тую калину

З біленької хати Прийшли, посідали

Вийшла погуляти І поцілувались.

 

 

 

СОН

{уривок) Марку Вовчку

На панщині пшеницю жала, Попестила; і ніби сном,

Втомилася; не спочивать Над сином сидя, задрімала.

Пішла в снопи, пошкандибала І сниться їй той син Іван

Івана сина годувать. І уродливий, і багатий,

Воно сповитеє кричало Не одинокий, а жонатий

У холодочку за снопом. На вольній, бачиться, бо й сам

Розповила, нагодувала, Уже не панський, а на волі...

 

 

І ВИРІС Я НА ЧУЖИНІ

(уривок)

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається — кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна...

Аж бачу,там тільки добро ,

Де нас нема.В лиху годину

Якось недавно довелось

Мені заїхати в Україну,

У те  найкращеє село…

У те,де мати повивала

Мене малого і вночі

На свічку Богу заробляла;

Поклони тяжнкії б’ючи,

Пречистій ставила,молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину…

 

Учитель. Доля України завжди хвилювала великого Кобзаря. Т. Шев­ченко вірить у краще майбутнє свого краю.

 

 9-й учень

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

 

►► IV сторінка журналу «Ми тебе не забудем, Тарасе!»

 

Учитель. 9 березня 1861 р. Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

    Минуло майже два століття з дня народження славного сина України, але зайдіть у будь-який клас — і ви побачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Майже в кожній родині є збірник його творів. Він — як член сім'ї, як найдорожча людина.

 

 

10-й учень

У нашій хаті на стіні Я добре знаю — це Тарас,

Висить портрет у рамі.  Що мучився в неволі.

Він дуже рідний і мені, Такий ріднесенький, дивись,

І татові, і мамі. Він мов говорить з нами,

Він стереже і хату, й нас, Він на портреті, мов живий,

Він знає наші болі. Ось-ось — і вийде з рами.

 

Учитель. У день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам'ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану великому Кобзареві. Творами Шев­ченка зачитуються і дорослі, і діти. Адже вірші, з якими ми знайомимося змалку, залишаються в нашому серці на все життя.

   Українці шанують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам'ятати його заповіти.

 

Учениця

Я маленька українка, Він здобув нам славу,

Восьмий рочок маю, Як ніхто на світі.

А про Тараса Шевченка А та наша слава

Вже багато знаю. Не вмре, не загине,

Він дитя з-під стріхи, Наш Тарас Шевченко —

Він в подертій свиті, Сонце України.

 

Діти (хором). Ми пам'ятатиме тебе, Тарасе, довгії роки!

 

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття.

Твоя, Тарасе, звільнена земля!

                                         В. Симоненко

Діти (по черзі) читають «Заповіт».

ЗАПОВІТ

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

 

 

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани, і гори —

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися... А до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте .

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

І мене в сім'ї великій,

 В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учитель.   47- річним пішов він із життя. А того життя було: 24 роки –у рабстві ,10- під муштрою і шпіцрутенами, решта – під невпинним наглядом… І за такий короткий час Шевченко міг зробити для нашої культури стільки,скільки не

зробив жоден поет  до нього і жоден поет після. Хоч зірка його таланту сяяла недовго , вона освітлює шлях нащадкам. Ось чому генії належать вічності…

      І коли в українській хаті, поряд з іконою в рушниках,ми бачимо портрет Тараса Шевченка й поряд із Біблією томик «Кобзаря»,то це знак справжнього народного розуміння…