Виховна година "Наші обереги"

« Н А Ш І    О Б Е Р Е Г И »

ХІД СВЯТА

1- й ведучий. Повертаючись обличчям до духовної культури свого народу, ми повертаємося до забутих джерел, які живили його дух, оберігали чистоту душі, служили охоронцями у повсякденному житті.

                             Людина — це маленька частка космосу. Прийшовши на землю, вона відчувала своє безсилля перед силами природи і шукала захисту у них.

                              Наші давні предки обожнювали природу і вірили в те, що весь світ сповнений добрими і злими духами. Намагаючись захиститися від зла, людина створила для себе цілу систему обе­регів

2- й ведучий. Що ж таке оберіг?

                            Обереги — наші добрі й давні симво­ли: хліб, вода, одяг, рушник квіти та інші. Маючи такі прекрасні символи, народ зумів уберегти від забуття нашу пісню й думку, нашу історію.

                             Сьогодні ви почуєте тільки про де­які з них.

                             Оберегами від злих сил вважалися у народі рослини, які мали чудодій­ні властивості.

1-й ведучий. Квіти — постійні супутники нашого життя. Вони всю­ди: на клумбах, у кімнаті, у вазах, на вишиваних рушниках, скатертинах. Ними розмальовані печі, посуд. Засу­шені квіти клали за образи, з них ро­били різні відвари, напої. А що буде, коли сплести квітку до квітки?. Ну, звичайно ж, віночок.

                                Жодне дівоче свято не обходилось без віночків.

                               Український віночок — не просто краса, а й оберіг, знахар душі і лікар. В ньому є чаклунська сила, яка біль знімає, волосся береже. Ця сила в квітах. В народі кажуть, що особливе щастя принесе той вінок, у якому вплетено 12 квітів.

                                                      Спробуйте відгадати!

Загадки

Барвінок

Цвіте синьо, лист зелений, квітник прикрашає.

Хоч мороз усе побив, його не зай­має.

До людської оселі, до городу тягнеть­ся.

 У народі його вважають симво­лом життя.

Вишня

Навесні зацвіте білим цвітом,

А в жнива — червоним плодом.

Символ материнської любові.

 

 

Калина

У вінку зеленолистім, у червоному намисті

Видивляється у воду на свою діво­чу вроду.

Символ краси та дівочої вроди. Мак

Повна бочка жита замочком закри­та.

Оберіг від нечистої сили.

Ромашка

Жовте сонечко, білі промінці.

Жовте просо обліпили білі курчата.

Символ доброти, ніжності.

Волошка

Синьоока чарівниця часто в полі в нас вертиться;

Де вінки вона спліта,

пшениці рід­кі та жита.

Символ чистоти, ніжності.

 

 

2-й в е д у ч и й. А ще до віночка вплітали деревій. Це маленькі дріб­ненькі квіточки. В народі їх називають деревцем. Коли квіти перецвітають, вітер розносить насіння далеко-дале­ко! Та хоч би де проросла ця рослина, вона завжди цвіте. Тому й шанують її як символ нескореності.

                      

 

 

 

    А ще до віночка вплітали безсмертник — символ здоров'я.

 

1-й ведучий. У центрі віноч­ка було гроно калини. Мабуть, тому, що за популярністю символ калини не має рівних. Її ім'ям в Україні на­звано сотні сіл. У народі калину ці­нують за її цілющі властивості.

                                  З ягід калини варять киселі, садять ка­линові кущі біля криниці, щоб вода холодною була.

                                   Наруга над калиною вкривала люди­ну ганьбою. Дітям, щоб не рвали цві­ту, казали: «Не ламайте калину, бо накличете морози».

2-й ведучий. Колись давно, прово­джаючи сина в далеку дорогу, мати напувала його калиновим чаєм, а з собою давала хліб з калиною.

                               Калиновий чай — найкращі ліки від застуди, свіжі ягоди з медом та водою і вживайте при кашлі.

                                Дівчатам варто протирати обличчя соком калини, щоб рум'янилось личко.             

                                  «Перша квіточка — наша годинонь­ка, друга квіточка — рідна сторона». Посадити кущик калини — це зна­чить зробити добру справу.

1-й учень. Посадіть калину... коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхалась щиро доля,

Материнський ніжний цвіт.

2-й учень. Посадіть калину біля школи,

А щоб цвіт її не стерся,

Не зів'янув в спориші,

Посадіте коло серця,

Щоб цвіла вона в душі.

1-й ведучий. Великий український поет Т. Шевченко дуже любив цю рослину. Він вжив слово «калина» у Кобзарі аж 385 разів.

3-й учень. Сонце гріє, вітер віє:

З поля на долину,

Над водою гне з вербою

Червону калину.

4-й учень. Защебече соловейко

В лузі на калині —

Заспіває козаченько,

ходя по долині.

5-й учень. Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

6-й учень. Зацвіла в долині червона калина,

Ніби засміялась дівчина-дитина.

і Любо-любо стало.

Пташечка зраділа і защебетала.

2-й ведучий. Жив образ калини не тільки в піснях, віршах,  а й у приказках.

        У лузі калина з квіточками, нена­че матуся з діточками.

        Який кущ, такай калина, яка мати, така й дитина.

        Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.

        Без верби й калини нема Украї­ни!

1-й ведучий. Тож нехай завж­ди ваше життя прикрашає калина, хай приносить вона у ваш дім лише радість і щастя!

Виконується пісня «Ой є в лісі калина».

2-й ведучий. Оберегами в дав­нину служили й рушники.

                               Український рушник! Як багато про­мовляє до нас це слово, яке воно рід­не і миле нам. Рушник — це та сама задушевна пісня, заспівана різними видами вишивки, в які наш народ вклав поетичну душу.

                                 Український рушник — це не тіль­ки окраса нашого дому, але й оберіг. Без нього ніде не обходились. Руш­ник завжди був при руці. Від слова рука прибрав собі ймення.

1-й ведучий. М'яким рушни­ком втирали обличчя та руки і висів він на стіні неподалік від дверей.

                                На весіллі, коли подружжя стане на рушник, їх ніхто не розлучить.

                                 За народним повір'ям, дівчина, що не надбала рушників для родинного життя, заміж не вийде.

                                  Мама синові в дарунок перед розлу­кою на щасливе повернення дава­ла рушник.

                                    На рушник клали хліб-сіль та зустрі­чали дорогих гостей.

2-й ведучий. Рушники були до­моткані — з льону чи полотна. Довго їх у воді мочили, на травицю клали, на сонці білили, а потім вишивали, щоб служив він, як окраса небагато­го життя.

                                Полотно, на якому вишивали, мало білий колір — це символ чистоти.                      

Рушники вишивали різними кольо­рами.

Червоний колір — це кохання, сонце, життя,

                                любов до рідного краю.

Чорний колір — це журба і сум.

Зеле­ний колір — символ природи і кра­си,

                             зустріч з добрими людьми.

Жов­тий колір — сонце, зерно, добробут,

                               здоров'я, успіх.

Синій колір — сим­вол неба і води.

7-й учень. Біле поле полотняне

Рівно ткане, чисто пране,

А по ньому голка ходить,

За собою нитку водить.

8-й учень. Покружиться так і сяк —

Зацвіте червоний мак.

Зазирне і там, і тут —

Волошечки зацвітуть.

9-й учень. Застрибає на Прошки,—

Зажовтіють колоски,

А пройдеться по волі,—

Зарясніють листки в полі.

Біле поле полотняне

Рушничком барвистим стане.

10-й учень. На рушник святковий

Хліб кладемо з сіллю,

 Щоб легкі дороги

Славили країну.

 1-й учень. З дитинства пам'ятаю рушники,

Що так любовно їх творила мама.

 По-українськи хата на святки

 Сіяла вишитими рушниками.

2-й учень. На полотні співали солов'ї

І красувались кетяги калини.

Зелений хміль в'юнився по гіллі,

Зоріли в колосках волошки сині.

3-й учень. Неначе долю вишила свою,

Заплівши в неї промінь світанковий,

Кохання, і пісні, і молоду зорю.

Світи мені повік, матусина любове!

4-й учень. Дивлюся мовчки на рушник,

Що ти вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

5-й учень. Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м'ята.

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась рідна мати.

6-й учень. І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало...

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

1-й ведучий. Нехай на наших рушниках завжди буде більше сонця, квітів, червоного кольору!

7-й учень. Благословенні будьте, небеса,

І, ясне сонце, будь благословенне,

Нехай панує на землі краса

І не шугає полум'я шалене.

8-й учень. Нехай панує на землі добро,

 Співає мати пісню колискову.

Хай не конає батечко Дніпро

 І вільно лине в далеч світанкову.

9-й учень. Хай здоров'я ніколи не зраджує вам,

Будьте завжди такі ж ніжні, рідні і милі.

Щоб вам радість, щастя і любов

Вишиваним цвіли рушником!

2-й ведучий. Серед домашніх оберегів найпочесніше місце посі­дав хліб.

10-й учень.  А як же без хліба запашного? Адже народна мудрість каже:

«Хліб — усьому голова».

Хліб на столі — велика радість людям! Свіжий, духмяний, він увібрав у себе

тепло сонця, всю щедрість матінки- землі, всю наснагу і невтомність люд­ської праці.

 

1-й учень. Хліб! Яке щире і теп­ле почуття поваги викликає це слово в серці кожної людини! З давніх-давен ведеться в Україні, що хліб у хаті — то багатство, сіль — гостинність і щи­рість. Нашу Вітчизну з давніх-давен називають хлібним краєм, бо люди, що тут жили — українці — були вели­кими працелюбами, вміли гарно об­робляти землю і ростити на ній хоро­ші врожаї. Для нашого народу хліб був і є не просто стравою — це основа його життя, найдорожча святиня.

2 -й учень. За давнім звичаєм, у кожній хаті мали лежати на столі хліб-сіль. Зайдеш — і одразу видно: тут радо почастують гостя званого і нежданого, людину подорожню. Аще було таке повір'я: «Хліб на столі — Бог у домі».

3-й учень. Хліб супроводжує лю­дину від самого народження до остан­нього подиху. Будь-яке свято чи об­ряд не обходиться без хліба.

                                Народжується дитина — йдуть з хлі­бом у гості. Визначали весілля з хлібом-сіллю та весільним короваєм

 

 

 

 

 

 

 

4-й учень.  Гостей зустрічали хлі­бом-сіллю.

                    Будували хату — неодмінно прихо­дили з хлібом.

                    Виряджали сина в дорогу — і мати замотувала в рушник окраєць

                    житнього хліба.

                    Проводжали в останній путь теж з хлібом.

5-й учень. За гріх вважалося над­кусити і недоїсти хліб.

                             Хліб — совість наша. Так давайте бе­регти й цінувати кожну його крихіт­ку! Хай буде в кожній оселі на столі прикритий вишитим рушником і ос­вячений молитвою запашний, цілю­щий хліб!

6-й учень. Візьму я в руки хліб духмяний.

Він незвичайний, він святий,

Ввібрав і пісню, й працю в себе,

Цей хліб рум'яний на столі.

Йому до ніг вклонитись треба,

Він — скарб найбільший на землі.

7-й учень. Пахне хліб, як тепло пахне хліб!

 Любов'ю трударів і радістю земною,

 І сонцем, що всміхалося весною,

 І щастям наших неповторних діб —

Духмяно пахне хліб!

8-й учень. Чи знаєш ти, чим пахне хліб,

 Коли весною кілька діб

Гуркоче трактор за рікою?

Хліб пахне працею людською.

Чи знаєш ти, чим пахне хліб,

Коли жнивують у степах

Твої батьки в гарячу пору?

Він пахне щастям хлібозбору.

9-й учень. Чим пахне хліб, чи знаєш ти,

Як поведуть твої брати

Зерном наповнені машини?

Хліб пахне соками земними.

Чи знаєш ти, чим хліб земний

Пахтить на вашому столі

 Весною, влітку і зимою?

Хліб пахне радістю людською.

А почалося все з маленької зернини.

10-й учень. Навесні посію

Зерна в полі чистім.

Хай над ними світить

Сонце променисте.

На веселім вітрі

Зашумить колосся,

Стане золотою

Урожайна осінь.

І зерно в комори

Річкою поллється,

А коли помелять,

Борошном назветься.

На заводі пекар

Хліб спече з любов'ю,

Скаже: «Любі діти, їжте на здоров'я».

1-й учень. В народі хліб, мов матір, поважають, Ця шана з плином часу не зника. І дорогих гостей завжди стрічають З хлібиною в барвистих рушниках.

2-й учень. Так хай же щедро наливає соком

І колоситься золотистий сніп!

І хай же родить більше з кожним роком

Його величність — годувальник хліб!

Виконується пісня «Ой снопе, снопе».

1-й ведучий. В народі ка­жуть:

Риба — вода, ягода — трава, а хліб — усьому голова.

Калинова гілка — хлібова тітка.

Земля — матінка, а хліб — батеч­ко.

Нема святішої святині, як хліб на нашому столі.

Паляниця — хлібові сестриця.

Хочеш їсти калачі не сиди на печі.

Без солі, без хліба немає обіду.

Вродиться жито — будемо жити.

Пшениця колоситься — життя ве­селиться.

3-й учень. Я — урожай добірний,

Багатий, щедрий вірний.

Хто глядів мене ціле літо —

Зимуватиме смачно і сито.

Щастя, радості цій господі!

Кажуть, виріс я не на городі,

А у полі, на ниві, агу,

Я господаря не знайду.

 А скажіть мені, хто доглядав,

А скажіть мені, хто мене викохав?

Хто у спеку збирав,

У коморки засипав? Хлібороб!

4-й учень. Честь і слава хліборобам,

Що живуть в моїм селі!

Хлібороби хліб нам роблять —

Знайте й ви про це, малі.

На руках у них буває

Пил, земля, та це дарма.

Кожен скаже, кожен знає:

 Кращих рук, як ці, нема!

5-й учень. А їсте ви паляниці,

Калачі смачні їсте,—

Не забудьте уклониться

 Хліборобові за те!

6-й учень. Нехай же з року в рік,

Із роду в рід

Не буде хліборобам переводу.

Хай слава їхня вічно не заходить,

Аж поки сонце ллє на землю світ.

7-й учень. Гостя ми завжди стрічаєм

Круглим житнім короваєм.

Шанобливо хліб підносим

І, вклонившись, щиро просим:

«Любий гостю наш приймай

Символ дружби — коровай».

Виконується пісня «Зеленее жито, зе­лене».

1-й ведучий. Зерно — у коморі, хліб — на столі, щастя — в оселі. Час співати і танцювати!

Виконується танець «Гопачок».

Діти співають заключну пісню.

Родина, родина

Від батька до сина,

Від матері доні

Добро передам.

Родина, родина —

Це вся Україна

 З глибоким корінням,

 З високим гіллям.

Добрі люди, добрі люди!

Хай завжди вам добре буде!

 Вік живіть у вашій хаті

 І щасливі, і багаті!