Виховна година " Україна пам'ятає!". Присвячена до дня пам'яті жертв Голодомору.

Виховна година до дня пам'яті жертв Голодомору

”Україна пам’ятає!"

Мета: вшанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей, виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм, розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.

Обладнання. Свічечка, свідчення очевидців, факти Голодомору, Указ Президента України, запис пісень, ілюстрації, брошури, література, план виховного заходу на дошці записаний.

План заходу

1. Пам'ять України.
2. Свідчення очевидців.
3. Голодомор мовою фактів.
4. «Хлібця! Хлібчика дай, мамо! Крихітку хлібця!
5. Сімейні хроніки.
6. «Засвіти свічку!».

Хід заняття

Учитель. (Горить свічка)

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

(Учні читають вірш ”Фрагмент пам'яті” )

1 Учень.

 А люди біднії в село,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися в хатах,

Та й мруть….

2. Учень.

Сумують комини без диму,

А за  городами за тином

Могили чорнії ростуть.

3. Учень.

 Гробокопателі в селі

Волочуть трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини.

4.  Учень.

Дні минають,

Минають місяці.

Село навік замовкло, оніміло,

Кропивою поросло.

Учитель.

Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.

(Учні читають свідчення очевидців).

5. Учень.

” У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…”

Микола Піскун, 1926 р. н., смт.Сиваське, Херсонська область.

6. Учень.

Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати”.

Іван Приступній, 1916 р.н. с.Єгорівка, Одеська область.

7. Учень.

А мені згадався 1933-й ”То ж таки був геноцид! Пів – Сухої виморено голодом за одну весну. Сім'я Булата – коваля, де діти старші поїли менших… А ті мої товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи виявили в математиці, - сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. А торгсини, Галещинська  біофабрика окороки відправляє на експорт… Ні, то  довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання…”

Письменник Олесь Гончар, 1918 р.н., щоденники, запис від 23.08.1980р.

Учитель.

”Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей…”

Спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року.

Голодомор мовою фактів

Складовими політики Голодомору  були:

• Насильне вилучення всіх продовольчих припасів

 (Читають учні).

9. Учень.

Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;

10. Учень.

Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;

11. Учень.

Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;

12. Учень.

Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.

Учитель.

Блокада мешканців окремих територій та всієї України:

(Читають учні)

13. Учень.

Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України;

14. Учень.

Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР.

Учитель.

У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.

Голос. Хто це? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай, мамо! Крихітку хлібця!
 

Сценка. Маленький хлопчик простягає руки до ікони.
 

Хлопчик:
Бозю! Що там у тебе в руці? Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці. Бачиш, мій Бозю, я – ще дитинка. Тож підрости хоч би трохи-бо дай. Світу не бачив ще білого, Бозю, Я – пташенятко прибите в дорозі. Хоч би одненьку пір’їнку дай. Тато і мама холодні мерці. Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось! Холодно, Бозю, Сніг дуже білий, Бозю, що       там у тебе в руці!..

Учениця. (тримає у руках хлібину маленького чорного хлібця)

Їж, сину, хліб, та пам`ятай, що в ньому

Саме життя закладено людей.

І сонце українське, й звуки грому,

Мозольний труд і посмішка очей.

Їж, доню, хліб і не кидай додолу,

А підніми, коли не там лежить.

А як сідаєш, сину, мій до столу,

То пам`ятай, що хліб – це значить жить.

(кладе хлібину на стіл біля ікони та сніпка з колосками)
Ведучий. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участі у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого. За переписом населення 1926 року дітей віком до 4-х років виявилось 16%, тобто у голодному 1933 році їм мало б виповнитися 10 років. Якою була доля дітей у страшні тридцяті роки XX століття?
 

Учень. Весна… А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, між ними голова велика, похилена лицем до землі, а обличчя майже немає, самі, зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад-вперед, скільки сидить – стільки гойдається, і безкінечно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти.
 

Учень. Неврожай від Бога, а голод від людей – так говорить українське прислів’я. На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть люди: «О, цей вже помер». У відповідь ледь чутний дитячий голосок: «Ні, я ще не помер».

Учень читає вірш

«Вічний монолог».
 

Я ще не вмер…
Ще промінь в оці грає,
В четвер пішов десятий рік,
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік,
До вишеньки,
У колиску ясночолу.
Я чую запах квітів, я не вмер…
А небо стрімко падає до долу.
Тримайте хтось!
Хоча б за коси верб…
Куди ж ви, людоньки,
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?
Я ще не вмер.
Усі проходять мимо.
… А житечко моє таке густе.
… А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.

Документальний фільм про голодомор (15 хв)

Учитель.

Отже, ви вже знаєш, що 1932-1933 роках в Україні був страшний штучно творений голод, під час якого померли мільйони українців. Чого так і називають – Голодомор. Ваші родини теж, мабуть, постраждала від голоду. Розпитай батьків, бабусю з дідусем, кого з твоїх родичів забрав голодомор.

«Сімейні хроніки» - заведи зошит з такою назвою. Запиши у ньому всіх своїх родичів: живих і тих, хто помер (зазнач дати народження і смерті) – намалюй родинне дерево. Роби у зошиті нові цікаві записи про родину. Це буде твоя пам'ять, пам'ять твоєї родини. Сімейні хроніки пишуть у всьому світі.

На знак вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору  22 листопада з 16 години приєднуйтесь всією родиною до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!».

Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Україна пам’ятає!

Світ визнає!

Лунає пісня «Молитва за Україну».

«Вічний монолог».
 

Я ще не вмер…
Ще промінь в оці грає,
В четвер пішов десятий рік,
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік,
До вишеньки,
У колиску ясночолу.
Я чую запах квітів, я не вмер…
А небо стрімко падає до долу.
Тримайте хтось!
Хоча б за коси верб…
Куди ж ви, людоньки,
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?
Я ще не вмер.
Усі проходять мимо.
… А житечко моє таке густе.
… А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.

Сценка. Маленький хлопчик простягає руки до ікони.
 

Хлопчик:
Бозю! Що там у тебе в руці? Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці. Бачиш, мій Бозю, я – ще дитинка. Тож підрости хоч би трохи-бо дай. Світу не бачив ще білого, Бозю, Я – пташенятко прибите в дорозі. Хоч би одненьку пір’їнку дай. Тато і мама холодні мерці. Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось! Холодно, Бозю, Сніг дуже білий, Бозю, що       там у тебе в руці!..

Учениця. (тримає у руках хлібину маленького чорного хлібця)

Їж, сину, хліб, та пам`ятай, що в ньому

Саме життя закладено людей.

І сонце українське, й звуки грому,

Мозольний труд і посмішка очей.

Їж, доню, хліб і не кидай додолу,

А підніми, коли не там лежить.

А як сідаєш, сину, мій до столу,

То пам`ятай, що хліб – це значить жить.

(кладе хлібину на стіл біля ікони та сніпка з колосками)