Виховна година "В пам'яті нащадків залишиться навіки"

ТЕМА. В пам’яті нащадків залишиться навіки

(Виховна година до День визволення Києва від німецько-фашистських загарбників)

Т.В. Димарчук

МЕТА: розширити знання учнів про період окупації та визволення Києва від німецько-фашистських загарбників під час Другої світової війни; сприяти патріотичному вихованню учнів, формувати такі риси характеру як гуманізм, милосердя, гідність, виховувати любов до свого народу, його історії та героїчного минулого на прикладі подвигу людей, які загинули під час окупації та визволення Києва від німецько-фашистських загарбників під час Другої світової війни, виховувати непримиренність до насильства.

Оформлення: репродукції фото та картин про Київ періоду Другої світової війни.

Обладнання: ноутбук, проектор, мультимедійна дошка,  фонограми пісень та мелодій,  музичне устаткування, відео про окупацію Києва "Битва за Київ 1943 рік"

Музичне оформлення: записи музики воєнних років

Форма проведення: виховна година

Хід заходу

Вчитель: 6 листопада відзначають річницю визволення Києва від фашистських загарбників. Історія визволення України творилася упродовж 1255 днів і ночей мужністю, непохитністю, самопожертвою бійців та міцною вірою в свій народ, вірою у свободу та щасливе майбутнє. День визволення Києва є одним з поворотних моментів у ході історії війни і цей день ми не забудемо ніколи. За мужність і героїзм при визволенні Києва було нагороджено орденами і медалями 17500 бійців і командирів, а 668 стали Героями Радянського Союзу, тридцять двоє з них були киянами

Учениця: Ніхто не забутий.

 На полі ніхто не згорів:

 Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть…

 І доки є пам’ять в людей,

 І живуть матері,

 Допоки й сини, що спіткнулись об кулі,

                Живі!

Вчитель: вже на світанку 22 червня 1941 року на Київ упали німецькі бомби, спричинивши перші жертви і руйнування. 73 дні тривала героїко-трагічна оборона міста. Але вранці 19 вересня в Києві з’явились перші німецькі розвідники-мотоциклісти, а опівдні - частини Вермахту, які підняли над дзвіницею Києво-Печерського монастиря прапор зі свастикою. Так почався період нацистської окупації Києва і продовжувався довгих 778 днів. Цей час позначений для Києва і киян численними трагедіями, що почали відбуватися вже у перші дні окупації.

Всі 778 днів окупації киян увесь час переслідував голод. Налагоджувати пристойну торгівлю та громадське харчування для киян німці не збирались. У жовтні 1941 р. окупаційна влада через міську газету оголосила, що всі кияни отримуватимуть по 200 г хліба щоденно. Для цього було складено списки, але вже 16 жовтня хліб припинили видавати. Ще двічі - 16 і 30 листопада, а також кілька разів у грудні за такими ж списками видавали хліб, а далі кияни вже нічого не отримували.

Магазини в той час працювали лише для німців. Для населення ж залишилось два джерела для здобування харчів. Перший - багатокілометрові піші походи в сусідні села, де вимінювали свій одяг, взуття, речі широкого вжитку на харчі. Але після 7 квітня 1942 р. усі походи на села окупаційна влада заборонила. Другий - це базари Сінний, Єврейський, Володимирський, Бессарабський, де панували шалені ціни і спекуляція. Очевидці згадували, що ціни були нереальні, а якість продуктів жахлива. Склянка житнього борошна коштувала 10 руб., солі - 10 руб, 1 кг сала - 1000 руб., 1 літр молока - 45 руб.

Учениця: хліб був неякісний, спечений з проса. Кияни називали його «цеглиною» або наждаком через його жовтуватий відблиск. Такий хліб швидко розсипався на тверді крихти. До того ж він мав гіркуватий присмак через домішки каштану, ячменю та люпину. Пізніше у хліб почали додавати лушпиння та крупи, а також горох. Внаслідок низької якості продукту багато киян труїлися ним.

  Під час німецької окупації справжньою рідкістю для Києва була картопля, шукати яку кияни ходили за місто. Нерідко такі спроби закінчувалися трагічно, адже на картопляних та капустяних полях вибухали міни. Знайдену картоплю варили в «мундирах» по одній на людину. Частіш за все вдавалося дістати тільки картопляне лушпиння, яке пропускали крізь м’ясорубку і потім смажили деруни вперемішку з борошном. Слід зазначити, що переважна більшість мешканців Києва існувала на межі виживання.

Киянам заборонялося користуватися електроенергією за порушення цієї заборони загрожував розстріл. Якщо в будинках патрулі помічали інші джерела освітлення вони без попередження стріляли у вікна. Виходити на вулицю у вечірній і нічний час було заборонено: з 18 вечора до 5 ранку діяла комендантська година. Тих, хто насмілювався не послухатися, розстрілювали без розмов.

Учень: незначне полегшення з продуктами харчування кияни відчули влітку, коли з’явилася можливість харчуватися тим, що зросло на вулицях: «Влітку стало веселіше: ми, діти, з великою насолодою їли крихітні чорні «помідорчики» пасльону, зелені калачики, а от акація росла надто високо. Смак тої зелені, пахощі бур’янів, серед яких ретельно вишукувалося щось їстівне, – у пам’яті назавжди», пригадували свідки тих подій. У літній період кияни використовували лободу для приготування супів і борщів.

Учениця: Війна і смерть - дві сестри, ніби пара,

 Які крокують разом вже віки…

 Це - ніби чиясь невблаганна кара,

 Що слід лишає на усі роки.

 Війна…Ти був там? Ні? То ти щасливий,

 Бо ти не бачив сльози, біль і кров,

 Не бачив ти, як погляд свій зрадливий

 Кидала смерть на юних знов і знов.

На фоні музики звучать слова

Вчитель: 8 січня 1942 р генерал-комісар Києва Квітцрау видав розпорядження про загальну трудову повинність. Ті, хто не з’являвся у визначене місце, підлягали покаранню (від таборів примусової праці до «тяжких покарань»). Сто тисяч молодих киян було відправлено на примусові роботи до Німеччини. Там вони стали «остарбайтерами», працювали на мілітаризовану економіку чужої, воюючої проти нашого краю, держави з чужою, ворожою ідеологією.

На території міста було створено два концентраційних табори - Дарницький і Сирецький, куди відправляли військовополонених, захоплених під час боїв за Київ. А урочище Бабин Яр, що знаходилось між районами Лук’янівка та Сирець нацисти перетворили в місце масових розстрілів мирного населення, переважно євреїв, українців та циган, а також радянських військовополонених, партійних та радянських активістів, підпільників, заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941-го року тут розстріляли майже 34 тисячі євреїв. Усього за роки нацистської окупації Києва (1941-1943 рр.), за різними джерелами, було знищено близько 100000 осіб.

Учень: Микола Бажан, вражений трагічними подіями, виразив своє обурення в рядках вірша:

В землі не скрилось, тліном не взялось

 Витке і ніжне золото волось,

 Блищить на мокрій твані крутоярів

 Розбите скло старечих окулярів,

 І дотліває, кинутий набік,

 Закровлений дитячий черевик.

Учениця: масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі продовжувалися аж до звільнення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року - трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка. У 1941-1943 роках у Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН. Серед них була страчена і відома українська поетеса Олена Теліга. Можна тільки дивуватись, як в одній людині сплелися безмежна жіночість, розум, краса, талант, сила патріотичного духу і його незламність. Своїм творчим життям і героїчною смертю Олена Теліга стала символом невмирущості української нації.

«Не треба слів! Хай буде тільки діло!

 Його роби - спокійний і суворий,

 Не плутай душу у горіння тіла,

 Сховай свій біль. Зломи раптовий порив».

Але для мене - у святім союзі:

 Душа і тіло, щастя з гострим болем.

 Мій біль бринить, зате коли сміюся,

 То сміх мій рветься джерелом на волю!

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.

 А може в цьому й є моя сміливість:

 Палити серце в хуртовині сніжній,

 Купати душу у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

 Та там, де треба, - я тверда й сувора.

 О, краю мій, моїх ясних привітів

 Не діставав від мене жодний ворог.

Вчитель: окупантам не вдалося терором зломити волю городян до боротьби. Найбільших результатів підпілля Києва досягло в агітаційній роботі, у диверсіях на залізничному транспорті та саботажі на промислових підприємствах міста. Вже в перші дні окупації Києва підпільники підірвали залізничну станцію Київ-Товарний, два основних цехи на паровозоремонтному заводі, головні залізничні майстерні, будівлю привокзального поштового відділення, Солом’янський та Повітрофлотський мости, знищили 280 вагонів з різними вантажами. Підпільники Лебедєв і Тацков підпалили Дарницьке депо, вивели з ладу всі паровози. Станція Дарниця не діяла 25 діб.

У Києві з нацистами боролися 680 антифашистів, з яких 176 загинули. За весь час окупації підпільники вбили 920 солдатів та офіцерів окупаційних військ, звільнили з німецького полону 970 військовослужбовців, допомогли уникнути угону в Німеччину 7680 людям, підірвали 2 мости, потопили 15 пароплавів і катерів, знищили і пошкодили 50 паровозів, 488 автомашин, розгромили 10 речових і продовольчих складів, 8 складів з озброєнням. Вагомим був вклад київських підпільників у розвиток партизанського руху в Київській, Житомирській, Чернігівській областях України.

Перегляд елементів відео про окупацію Києва "Битва за Київ 1943 рік",

Вчитель: найстарше покоління киян до цього часу згадує про те, як восени 43-го після форсування Дніпра вода у ньому була червона від крові цілий тиждень. А берег був завалений тілами загиблих воїнів.

 Київ потрібно було звільнити  будь-якою ціною до Жовтневих свят. У наказі, який підписали Й.Сталін та О.Антонов (заступник начальника Генштабу) 3 листопада 1943 о 20 годині 30 хвилин, ішлося про те, що звільнити Київ від фашистів потрібно не пізніш як 5-6 листопада. Не виконати наказ було неможливо. «Вирішуючи цю задачу, треба піти на жертви, маючи на увазі, що ці жертви будуть у багато разів більші, якщо ця операція затягнеться».

Виконуючи наказ Сталіна, восени 43-го року радянські війська підійшли до Дніпра. Війська 1-го Українського фронту захопили 9 плацдармів. Два з них – Букринські і Лютізький - стали основними при визволенні міста. Початковий задум головнокомандувача фронтом Миколи Ватутіна був такий: звільнити Київ з Букринського плацдарму. Але, тільки-но перші танки переправились через Дніпро і зайшли на Букрин, стало зрозуміло, що ця місцевість, де були пісок і круті яри, зовсім не підходить для військової техніки.

 У зв’язку з новими обставинами радянське командування прийняло інше рішення: провести перегрупування військ з Букрина на Лютіж, але зробити це в секретному режимі. Щоб виконати це завдання, потрібно було зробити 200-кілометровий марш з південного плацдарму на північний. Танкам необхідно було перепливти Дніпро і Десну за одну ніч. Ця фантастична операція пройшла блискуче, німці так і не збагнули, що сталося.

Учениця: Під час Київської операції, за різними даними, загинуло від 417 до 800 тис. солдатів і офіцерів, тоді як гітлерівці - втратили 124 тис. солдатів і офіцерів. Причин таких невиправдано високих втрат було кілька. По-перше, радянське військове та політичне керівництво прагнуло якнайшвидше форсувати Дніпро, тому армія на мала достатньо часу для підготовки. Практично відсутніми були плавзасоби, погано навченими й погано озброєними були війська, а нашвидкуруч підготовленими – командири. Командувач 2-им Українським фронтом маршал І. Конєв у «Записках командувача фронтом» (1987 р.) згадував, як через нестачу боєприпасів перед форсуванням Дніпра не проводили належної артилерійської підготовки. Тобто війська кидали на німецькі кулемети, а окремі молодші офіцери не були належним чином підготовлені для проведення такої складної операції як форсування широкої водної перешкоди. По-друге, рішення форсувати Дніпро без підготовки було спричинене політичними міркуваннями, а не намаганням вберегти людські життя. По-третє, в бій за Дніпро кидали щойно мобілізованих польовими військкоматами цивільних мешканців, часто 15-17-річних юнаків, а також  червоноармійців, що виходили з оточення або полону і залишалися жити в окупації. Їх відправляли на бійню без військової підготовки, без зброї та обмундирування. Всього під час операції було зігнано до Дніпра 250 тис. осіб. Від них вимагали «змити кров’ю ганьбу проживання під німцями». Такі дії сталінського керівництва значною мірою мали злочинний характер щодо українців, яких кидали на смерть насамперед з політичних, а не військових міркувань.

Вчитель: київська операція стала центральною подією в битві за Україну. Вона серед тих битв, що вирішили долю Другої світової війни. Вже багато роки кожного листопада наша столиця відзначає день свого визволення від фашистських загарбників. Київ живе, він вдячно крізь роки пам’ятає про всіх, хто вже не повернеться ніколи з тієї жорстокої війни.

 Схилимо голови перед світлою пам’яттю всіх, хто ввійшов у безсмертя!

Хвилина мовчання

Учениця: Згук незабутній перемоги

 Лунає досі у серцях.

 Блиск переможної дороги

 Дарує радість у роках.

 Героїв мало вже лишилось,

 Покрила скроні сивина,

 І щастя у серцях з’явилось,

 Лише в душі гримить війна.

 На грудях ордени, медалі,

 В строю їх чутно тихий дзвін.

 Ім’я їх в українській долі

 За це їм наш низький уклін.

Вчитель: довгим і небезпечним був шлях до визволення Києва. Він проліг через окопи і партизанські ліси, через підпілля і застінки гестапо, через розпач і віру, через смерть і безсмертя.  День 6 листопада став для киян днем позбавлення від жахів нацистської окупації (195 тисяч киян було закатовано гітлерівськими катами, 100 тисяч вивезено на примусові роботи до Німеччини, із 850 тисяч населення в місті залишилося не більше 180 тисяч). З міських руїн почали з’являтися люди, вони кидались в обійми бійцям і командирам 1-го Українського фронту.

Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет писав: «Історія нас не вчить, що ми маємо робити, проте вона показує, чого робити не слід». Ці слова - головний підсумок війни.

Список використаних джерел

 1. Баутіна В.В. Тільки пам’ять не сивіє /В.В. Баутіна// Позакласний час. - 2001.- №13.-С.48

2. Дудка С. Хто загинув за Дніпро, буде жити у віках: Класна година/ С. Дудка // Шкільний світ .- 2004.- №13.-С.14-15

3. Степаненко Г.А. “Хай вічно горить вогонь пам’яті”/Г.А. Степаненко// Розкажіть онуку. - 2002.-№8.-С.6-7

4. Цимбалюк Л. Ніхто не забутий, ніщо не забуто: літературно-музична композиція до Дня Перемоги/Л. Цимбалюк// Сценарії шкільних свят. - К.: Шкільного світу, 2003.- С.88-92

5. Попова М. Київ у роки Великої Вітчизняної війни / М. Попова // Історія України (Шкільний світ). - 2011. - № 21. - С. 19-22.

https://nenc.gov.ua/?p=2870

http://osvita.ua/school/lessons_summary/outschool/33838/

http://drpsklibr.at.ua/news/vizvolennja_kieva_vid_nimecko_fashistskikh_zagarbnikiv_70_rokiv/2013-11-05-513

https://www.youtube.com/watch?v=3S0kDBPwCMg