Виховна година "Вони захищають Україну"

Про матеріал

Авторка методичної розробки виховної години акцентує увагу на останніх подіях вітчизняної історії, розповідаючи про Героїв неоголошеної україно-російської війни, яку називають гібридною, але жертви її, на жаль, реальні.

Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки

Полтавської обласної державної адміністрації

Вище професійне училище № 7

Методична розробка

виховної години

Тема. Вони захищають Україну

Автор

Л.А. Коломієць

$D:\З Україною в серці\фото\ukraine-e1378712033712.jpg$

Кременчук

2018

Л.А. Коломієць, «Вони захищають Україну»: методична розробка виховної години. – ВПУ №7, Кременчук, 2018.

Розглянуто та схвалено до використання в освітньому процесі ВПУ №7 на засіданні циклової методичної комісії «Природничо-математична підготовка»

Протокол ____________ №__

Голова ЦМК _____________ Л.С. Токшелукова

ПОГОДЖЕНО

Методист

Ю.А. Люта

Анотація

Історія здобуття Україною незалежності складна та трагічна. У 1991 році ми отримали її без крові. Тепер крові пролито чимало, і ніхто не знає, що чекає нас попереду. За нашу спільну свободу, за рідну землю у боротьбі з російськими агресорами гинуть найкращі діти України. Ми повинні віддати їм данину пам’яті та любові. Тому автор методичної розробки акцентує увагу на останніх подіях вітчизняної історії, розповідаючи про Героїв неоголошеної україно-російської війни, яку називають гібридною, але жертви її, на жаль, реальні. Поставивши собі та учням запитання: «Чи готові ми віддати життя за Батьківщину?», – автор переконує, що є цінності, заради яких ідуть на смерть, і насамперед – це любов до України.

Викладач, спеціаліст вищої

кваліфікаційної категорії, старший викладач __________ Л.А.Коломієць

Рецензія на методичну розробку

виховної години «Вони захищають Україну»

____________________________________________________________________________________________________________________________________ _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

__________________________________________________________________

Викладач, спеціаліст вищої

кваліфікаційної категорії, викладач-методист _________ Л.М. Рябич

СТРУКТУРА ВИХОВНОЇ ГОДИНИ

Дата 27.11.18 Час проведення 14.00 Місце проведення кабінет 31/2 Групи ОВ-18-МС, ОМ-18-МС.

Тип позаурочного заходу: виховна година.

Тема. Вони захищають Україну.

Мета заходу: виховання почуття патріотизму, любові до України, поваги до її захисників.

Методична мета: продемонструвати ефективність використання ІКТ в освітньому процесі.

Форми, методи, прийоми: бесіда, розповідь, ілюстративно-пояснювальний метод, перегляд відеофрагментів і презентації із використанням записів пісень, читання авторських віршів.

Методичне, дидактичне та технічне забезпечення: комп’ютер, проектор, екран, адміністративна карта України, вишиті рушники, державний прапор України, калина.

Міжпредметні зв`язки: історія, правознавство, громадянська освіта, захист Вітчизни, українська література, інформатика.

Епіграф:

Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Це люди — на сталь перекуті в огні,
Це люди — як брили камінні.

Олег Ольжич, «Незнаному воякові»

1935 рік

План виховної години

І. Організаційний момент (3 хв.).

1.1. Привітання з учнями.

1.2. Перегляд документального відеокліпу.

Перегляд документального відеокліпу на початку виховної години готує присутніх до емоційного сприйняття майбутньої розповіді, а слова пісні збуджують думку, спонукають до роздумів.

ІІ. Момент актуалізації уваги аудиторії (2 хв.).

2.1. Вступне слово класного керівника.

2.2. Оголошення теми виховної години.

2.3. Постановка ключового питання "Чи готові ми з вами віддати життя за Батьківщину?".

Відповісти на ключове питання учням буде складно, допоможе лише самоусвідомлення, занурення у внутрішній світ, а також читання літератури, перегляд матеріалів ЗМІ, соціальних мереж патріотичного спрямування, спілкування із друзями, батьками, педагогами.

ІІІ. Основна частина (35 хв.).

3. Герої не вмирають.

3.1. Як усе розпочиналося...

3.2. Із Майдану відразу у бій.

3.3. Хто вони – «добровольці»?

3.4. Хлоп’ята, зовсім діти...

3.5. Батьки сімейств, чоловіки.

3.6. Ангели у білих халатах.

3.7. Жінки-берегині на війні.

Застосування ІКТ дає можливість зробити виховання більш ефективним. У процесі підготовки до виховної години класний керівник та його учні використовують Інтернет, а також знання, отримані на уроках історії, правознавства, громадянської освіти, захисту Вітчизни, української літератури, інформатики. Обмеженість у часі виховної години при значному обсязі зібраних матеріалів сприяє формуванню у здобувачів знань уміння логічно, стисло, послідовно викладати власні думки, узагальнювати, відбираючи найважливішу інформацію. Розповіді підкріплюються ілюстративним матеріалом презентацій.

IV. Заключна частина (5 хв.).

4.1. Читання авторських віршів.

4.2. Заключне слово класного керівника.

Читання авторських віршів, записи пісень використано для емоційного закріплення почутого та побаченого на рівні підсвідомості. Заключне слово доцільно поєднати із бесідою, щоб учні вирішили для себе, звичайно, не оголошуючи на загал, чи готові вони віддати життя за Батьківщину.

Викладач ___________ Л.А. Коломієць

Орфографія, пунктуація, стилістика залишається за автором _____________

ПЕРЕБІГ ВИХОВНОЇ ГОДИНИ

І. Організаційний момент.

1.1. Привітання з учнями.

(Звучить пісня «Україна» у виконанні Тараса Петриненка, що супроводжується відеокліпом).

Класний керівник. – Доброго дня, шановне товариство. Усі зібралися? Розпочинаємо.

1.2. Перегляд документального відеокліпу.

Класний керівник. – Як вступ до наступної розмови пропоную подивитися документальний відеокліп, який супроводжує пісню «Мить» у виконанні Святослава Вакарчука. Вслухайтеся, прошу вас, у глибокий зміст щемливих слів цієї пісні.

Перегляд відеокліпу на початку виховної години готує присутніх до емоційного сприйняття майбутньої розповіді, а слова пісні збуджують думку, спонукають до роздумів.

ІІ. Момент актуалізації уваги аудиторії.

2.1. Вступне слово класного керівника.

Класний керівник. – Незалежність українці отримали у 1991 році без крові. В останні роки її пролито чимало, і ніхто не знає, коли закінчиться ця війна, яку називають гібридною. За час війни вп'яте пожежа і вибухи на арсеналі центрального підпорядкування. Знищено "НЗ"снарядів, що в Україні не виробляються. Завдано істотної шкоди вогневій потузі реактивної, ствольної та самохідної гаубичної артилерії. Поряд країна агресор, яка не гребує ніякими методами, щоб повернути нас у рабство. Україна вкотре переживає складні часи. За нашу спільну свободу, за Україну у боротьбі з рашистами гинуть найкращі її захисники. Ми повинні їм віддати данину пам’яті та любові. Тож про Героїв ми будемо сьогодні говорити.

2.2. Оголошення теми виховної години.

Класний керівник. – Ми будемо говорити і про тих, хто уже відійшов у вічність, і про тих, які, на щастя, пройшовши пекло, лишилися жити, часто скалічені, знайшли себе у мирному житті. Згадаємо, звичайно, і тих, хто й зараз несе службу. Тому тема наша звучить так: «Вони захищають Україну».

2.3. Постановка ключового питання.

Класний керівник. – Пропоную вам замислитися над словами нашого славетного поета Олега Ольжича, які були написані ще у 1935 році як звернення до незнаного вояка, у тому числі і до сьогоднішніх захисників України. Ці слова обрано епіграфом до виховної години:

«Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Це люди — на сталь перекуті в огні,
Це люди — як брили камінні».

Уже п’ятий рік кров ллється на українські чорноземи у полях, на вулицях міст і сіл нашої Вітчизни. Давайте замислимося, чи готові ми з вами віддати життя за Батьківщину?

ІІІ. Основна частина.

3. Герої не вмирають.

Класний керівник. – Шановні учні, ви народилися та змужніли в незалежній Україні. Вам її доведеться і захищати, і розбудовувати, щоб була могутньою, заможною, красивою, щоб ви у ній жили щасливо, не шукаючи кращої долі на чужині. І вам є із кого брати приклад. Герої не вмирають, перед Богом замовляючи слово за Україну, захищаючи її і на Небі...

А тепер мають слово учні – майбутні захисники Вітчизни.

3.1. Як усе розпочиналося...

Перший учень. - У лютому 2014 року Росія почала військову операцію із захоплення Криму. 16 березня нею проведено незаконний референдум, а18 березня здійснено анексію Криму. Одночасно відбулися акції на півдні та сході України, керовані з Росії, яка розпочала неоголошену війну проти України, бо мала військову перевагу. Антитерористична операція на сході України (АТО) тривала з 14 квітня 2014 року до 30 квітня 2018.

Після АТО була введена Операція об'єднаних сил (ООС). Україна змогла зупинити агресора, провести президентські, парламентські та місцеві вибори, а також звільнити значну частину окупованої території. Від початку російської агресії ЗСУ втратили 3332 осіб, у т.ч. 938 – небойові втрати (заява міністра оборони у травні 2018 року).

3.2. Із Майдану відразу у бій.

Класний керівник. – Велич українського духу народилася не на Майдані – вона має глибоке коріння із княжої доби, із козацьких часів, із періоду визвольних змагань. Після Революції Гідності багато її учасників пішли на фронт. Згадаймо декого з них.

Другий учень. – Дмитро Коцюбайло. Позивний "Да Вінчі". Пішов на війну прямо з Майдану. Йому всього лише 22 роки, та він уже командир 1-ої штурмової роти ДУК ПС . За його плечима чотири роки війни. Після важкого поранення, недолікований, із титановою пластиною у ключиці, знову пішов на фронт. Бійці, навіть набагато старші за віком, дуже його поважають, бо, якщо небезпека, він завжди попереду.

Олександр Козенко. У мирному житті був справжнім
артистом, танцівником і хореографом. Із Олександрії. Після Майдану став добровольцем батальйону "Київська Русь". Загинув від обстрілу на блокпосту в Чорнухіному чотири роки тому у неповних 25 років. Після війни мріяв працювати у козацькому клубі "Спас" і танцювальному клубі “Авантюрин“. Добрий, щирий, щедрий душею, єдиний син у матері і брат у сестри...

Геннадій Дощенко. Позивний "Дощ". Спочатку був Майдан, потім – фронт. Командир 2-ї штурмової роти 5-го окремого батальйону ДУК «Правий сектор». Ця світлина – привітання коханій дружині із днем народження, до якого, нажаль, він не дожив. Його поважали і любили за розум, за вміння влучно стріляти. Загинув під Донецьком від кулі снайпера, прикриваючи побратима. Син не дочекався тата...

Роман Атаманюк. Позивний "Берест". Після Майдану став до лав "Айдару", потім воював у батальйоні "Донбас" та 93-ій ОМБР. Його називали людиною від Бога і воїном від Бога. З дитинства виховувався патріотом. Загинув у 25 років під ДАПом, прикриваючи свого побратима від міни. Був єдиним сином у батьків.

Даниїл Касьяненко. Мав лише 19 років, а за плечима був Майдан і війна. Козак із Запоріжжя. Після важкої контузії знову повернувся на фронт.
Данило завжди йшов у перших рядах, не дивлячись на небезпеку, першим викликався на блокпости і виїзди. Він став прикладом мужності для всіх.
Під Донецьким аеропортом на висоті "Джокер" загинув від ворожої міни.

Андрій Рева. Пройшов Майдан, потім добровольцем пішов на фронт, щоб захищати Україну. Після осколкового поранення ока знову пішов воювати. Бо хто ж, якщо не він? 4 жовтня 2014 року у 22 роки загинув за те, щоб ми мирно працювали, навчалися, щоб ми жили... Матуся живе з вічним болем у душі. Ми повинні жити з вічною пам'яттю про її сина-Героя.

Віктор Гурняк. Він загинув 19 жовтня 2014 року, рятуючи поранених побратимів під Щастям. Позивний "Гарт“. Майданівець, волонтер, а потім доброволець "Айдару". Талановитий журналіст і фотограф. Величезний патріот рідної землі.

Святослав та Сергій Горбенки. Це батько і син. Обидва Герої. Тато став лікарем Євромайдану у Києві з перших кривавих сутичок, а син, теж майданівець, пішов на війну добровольцем, не дочекавшись, коли отримає погони лейтенанта. Був у донецькому аеропорту разом із побратимами від ДУК “ПС». Загинув у 19 років, рятуючи пораненого товариша.

3.3. Хто вони – «добровольці»?

Класний керівник. – У Вікіпедії читаємо: «Добровольчі військові формування України (знані також як Добровольчі батальйони або Добробати) — військові, поліцейські та парамілітарні формування, вступ до яких відбувався на добровольчій основі, створені з 2014 року у відповідь на російську агресію з метою захисту територіальної цілісності та суверенітету України. 17 січня 2017 року Верховна Рада України ухвалила Постанову, якою установила День українського добровольця, що відзначатиметься щорічно 14 березня».

Цими людьми керувало почуття громадянського обов’язку, бо головне для них – Україна.

(Звучить пісня – 100 бійців, слова якої написав Олекса Негребецький, музику - Віталій Телезін, співає Юлія Донченко).

Третій учень. – Побратими. Двоє безстрашних кіборгів, двоє добровольців: Святослав Горбенко, позивний "Скельд“, і Сергій Андрєєв, позивний "Каспер“. Вони загинули удвох чотири роки тому, рятуючи пораненого товариша. Сергій після поранення ще дві години прожив у госпіталі, Святослав загинув миттєво від танкового снаряду. У Сергія залишилося троє діток, у Святослава - батьки, у яких він був єдиним сином...

Кірись Олексій. Позивний "Карась". Незламний майданівець та доброволець батальйону "Айдар". Він кілька годин, доки не закінчилися набої, стримував ворогів, прикриваючи своїх побратимів. Отримав важке поранення, помер дорогою до госпіталю 26 грудня 2015 року. Був безстрашним і незламним, як і його брат Юрій, котрий, на щастя, залишився живим.

Володимир Бражник. Жив на Донбасі. Був турботливим батьком. Коли розпочалася війна, став допомагати українським військовим, доставляючи їм воду, продукти і необхідні речі, повідомляв про розташування позицій супротивника та настрої у місті, навіть організував підпільну групу, яка готувалася до власних збройних акцій. А потім сам пішов воювати добровольцем. Разом із Темуром Юлдашевим захищав Савур-могилу. Загинув під Многопіллям, виходячи з оточення.

Сергій Цимбал. Під час Майдану звільнився з роботи, коли силовиків почали залучати до розгону майданівців. Потім пішов на фронт, хоча був прокурором і мав бронь від війни. За власні кошти придбав джип, переобладнав його для потреб фронту. Був добровольцем 25-го батальйону територіальної оборони "Київська Русь". Загинув 4 роки тому. У бою під Дебальцевим закрив собою трьох товаришів, коли у розвідці наткнулися на засідку. Нагороду Героя України вручили його трирічному синочку Саші.

Роман Радівілов. Позивний "Гюрза“. Спочатку був волонтером на рідній Харківщині, а потім пішов добровольцем на війну (в армію його не взяли через стан здоров'я). Обороняв Піски та ДАП, ходив у розвідку. Був відчайдухом і сміливцем. Після поранень знову і знову повертався на фронт. Загинув у бою на Світлодарській дузі, був розстріляний прямим вогнем крупнокаліберного міномета. Він просив :"Поховайте мене у вишиванці". Її йому вишила кохана дівчина.

Гіоргі Саралідзе. Позивний "Гюрза Два“. Коли йому виповнилося 14, його батька вбили рашисти у першій абхазькій війні. Із початку агресії Росії захищав Україну. Спочатку в "Азові", потім у "Правому секторі" і 57-мій бригаді. Був безстрашним воїном, нічого не боявся. Загинув під ДАПом.

Олесь Черкашин. Позивний "Тарас", боєць ДУК "Правий Сектор". Серед бійців став справжньою легендою. Він любив Білорусь, мріяв жити у вільній країні. Любив й Україну, воював за неї. Брав участь у боях за Донецький аеропорт, у селищі Піски, у районі міста Маріуполь. Про нього казали, що він не мав страху. А ще був дуже талановитим, писав вірші та пісні. В одному із боїв отримав важкі поранення й помер у госпіталі. Похований на батьківщині.

Олексій Володарський. Позивний "Скіф“. Батальйон "Айдар“. 1981 року народження. Уродженець Житомирщини. Воїн, що загинув за нас 2 жовтня 2018 року. Його застрелив снайпер.

Дмитро Афанасьєв. Хлопчина, що був патріотом України у своєму рідному Краматорську тоді, коли бути там патріотом було дуже небезпечно. Боєць ОУН та 93 ОМБр. Воював у найгарячіших точках, а загинув у Пісках під Донецьком. Він до останнього боровся за життя, але не вижив. Його мама навіть не знала, що її син на фронті.

3.4. Хлоп’ята, зовсім діти...

Класний керівник. – Серед добровольців, бійців ЗСУ, які зупинили ворога, було дуже багато молоді, юнаків, які зовсім недавно закінчили школу. Вони були ненабагато старшими за вас, дорогі мої учні. У всі віки було так, що в лихоліття гинули найкращі, бо вони завжди попереду, бо вони ладні прикрити товариша. Часто це були єдині діти у сім’ї. Болить душа, коли дивишся у їхні ясні очі...

Четвертий учень. – Олексій Свинаренко. Після Майдану пішов добровольцем на фронт. Побував в усіх гарячих точках: Іловайськ, Оленівка, Піски, Мар'їнка, Маріуполь, Докучаєвськ. І все це у 20 років. Олексій пройшов Іловайське пекло і поранений повз три кілометри через лінію фронту до своїх. Дай, Боже, здоров’я Герою!

Степан Стефурак. Боєць ДУК ПС. Спочатку він виборював Україну на Майдані, а потім добровольцем, прямо зі студентської лави, пішов на фронт. Тепер йому могло би виповнитися 23, але він назавжди залишився 19-річним... Молодий, а вже Герой, справжній, мужній, відповідальний. Його молоде життя обірвалося під тим пекельним ДАПом.

Богдан Ішутін. У 18 пішов захищати Україну. У 19 загинув під Новоайдаром 22 травня 2017 року. Солдат 44-ї бригади. Людмила Оніщенко написала у facebook у групі «Країни іншої не треба»:

Хлопчику із Тернопілля,
де ж твої юні роки?
Птахом у небо високе
ти вслід за ними полинув.
Плачуть сестричка з братами,
верба у дворі зажурилась...
Що ж ти, війна, наробила -
світла оця дитина
вже вдалині, між світами!

Володимир Юричко. Хлопчина-медик із добрим серцем і світлою посмішкою. Родом із Самбора. Після Майдану, де отримав поранення, пішов на фронт у складі батальйону "Айдар". Перед від'їздом на фронт він написав :"Зі щитом або на щиті!“. Спочатку був санітаром, а потім став кулеметником ДРГ.
У одному із боїв, замінивши побратима, загинув від кулі снайпера у 20 років.

Петро Полицяк. Кіборг, позивний "Чорний“. Обороняв ДАП до останнього. Залишився там пораненим заради товариша, якого завжди прикривав у бою: "У тебе двоє дітей, тобі треба жити“. Закатований кадирівцями у полоні. Про те, що йому довелося пережити вiд тих нелюдей, писати неможливо. Світлий добрий хлопчина з гарячим серцем, навіки 22-річний.

Вадим Жеребило. Спочатку був на Майдані одним із тих, хто підпалив перший автобус на Грушевського. А потім був "Айдар", який одним із перших став на захист України. Йому був лише 21 рік. Половину своєї першої зарплатні у війську відправив мамі, решту — пораненим товаришам. Поранений відмовився покидати побратимів. Під час бойового чергування осколки "Граду" влучили у голову та груди. Рідна Мена зустрічала Героя на колінах. Матуся залишилася без єдиного сина.

Максим Яровець. Навчаючись в Одеській військовій академії, у 19 років, написав рапорт, щоб його відправили на фронт. Загинув рівно два роки тому, підірвавшись на міні. Йому було тільки 21. Командир роти глибинної розвідки 130-го окремого розвідувального батальйону.

Юрій Фешко. Йому навіки залишилось 24 роки… На Донбасі загинув командир відділення 7-ї роти 72-ї окремої механізованої бригади. Це сталося близько 17:00 9 жовтня в районі Світлодарської дуги. Під час бою з окупантами у старшого солдата влучила ворожа 14,5-мілімітрова куля. Вдома на Юру чекали батьки, старший брат та наречена.

Класний керівник. – Героїв не забудемо, їхню передчасну смерть ворогам не пробачимо. Пропоную хвилиною мовчання вшанувати усіх, хто загинув, захищаючи Україну. Вічна їм і світла пам'ять...

(Звучить пісня «Пливе кача» у виконанні Піккардійської терції).

3.5. Батьки сімейств, чоловіки.

Класний керівник. – Українська земля завжди народжувала Героїв, які тепер боронять нас на сході, невтомно працюють у тилу, але тисячі відійшли у вічність. Герої жили чи живуть серед нас. Це звичайні люди: батьки, чоловіки, дружини. Згадаємо декого з них.

П’ятий учень. – Ільгар Багіров. Позивний "Балу". Капітан. Мужній азербайджанець, що понад усе любив Україну. Став легендою ще за життя. Коли звільняли Слов'янськ, відібрав у сепаратистів машину і прикрасив її власним позивним. Його позивний носив і блокпост під Дебальцевим, який Герой відбив, сівши в танк і спрямувавши його на ворогів. У останньому бою під Дебальцевим підірвав гранатою себе та ворогів, які його оточили. Донечка Євгенія не вірить, що більше не побачить татка.

Максим Шаповал. Генерал-майор, на прикладі якого виховуватимуться нові покоління української розвідки. Був учасником найбільш важких боїв 2014–15 років: на чолі окремого загону спеціального призначення воював у самому пеклі Донецького аеропорту, брав участь у боях за Савур-Могилу.
Загинув внаслідок терористичного акту, спланованого російськими спецслужбами. Тепер мав би 40 років.

Євген Сарнавський. Позивний "Юджин". Він вже ніколи не матиме своїх 29 років. І не побачить сина, що народився по його смерті. Людина-легенда,
сапер, що врятував тисячі людських життів. Встановлені і заміновані ним українські прапори терористи й не намагалися знімати. Він пробивав дорогу життя під Авдіївкою у криваву зиму 2017 року для підвезення боєприпасів, палива, їжі для наших бійців. Йти на будь-яке завдання під його командуванням не відмовлявся ніхто, бо знали, що цій людині все під силу.

Ігор Брановицький. Кіборг. "Синку, усміхайся частіше, у тебе посмішка ангела", – говорила йому мама. "Він став для нас усіх ангелом-охоронцем", – говорили кіборги. "Я – кулеметник", – сказав він ворогам, щоб прийняти на себе головний удар. Завдяки його жертовному подвигові залишилися живими ті, хто з-під завалів ДАПу потрапив у полон до нелюдів.

Аніщенко Олександр. Був заступником начальника відділу Центру спеціальних операцій «Альфа», найкращим снайпером України. За відмову стріляти у протестувальників на Майдані був змушений написати рапорт на звільнення. У бою під Слов'янськом, вже маючи кілька кульових поранень, прикривав своїх бойових товаришів, які потрапили у засідку. Коли став затягувати у БТР поранених, побачив, що на машину наведений гранатомет. І тоді він вискочив, закривши собою техніку з людьми. Герой України.

Голий Віктор. Солдат 42-го батальйону "Рух Опору“. Під Дебальцевим прикривав відхід колони української військової техніки та ціною власного життя врятував своїх бойових побратимів. 5-річний син Мирослав буде бачити тата лише на фото...

Олександр Лавренко. Його ім'я уже стало легендою. У бою під Пісками командир танку та його екіпаж знищили ворожий блокпост, а коли танк був оточений ворогами, молодий командир підірвав себе.

Сергій Колодій. Капітан. Загинув рівно чотири роки тому. Визволяючи з оточення побратимів під ДАПом, на своїй БМП один вступив у нерівний бій з російськими танками. Ціною власного життя врятував від полону і смерті 20 солдатів. Посмертно нагороджений званням Героя України.

Присяжнюк Іван. Старший прапорщик, Могилів-Подільський прикордонний загін. Багаторазовий чемпіон України із веслування на 1000 і 5000 м, майстер спорту, член національної збірної України. Загинув 07.08.2014 р. Колона була розстріляна "Градами" за три кілометри від смт. Єсаулівка Луганської обл. Нагороджений орденом "За мужність" третього ступеня.

Сергій Кравченко. Позивний "Крава“. У складі славної 95-ої ДШБ обороняв Донецький аеропорт. Після демобілізації пішов служити до ДУК ПС. У останньому бою він врятував 15 побратимів. На таких, як він, тримається Україна. Тому, що любив справедливість і був незламним. Навіть після найважчих поранень повертався на фронт. З останнього бою в Авдіївці не судилося повернутися. В останню путь його проводжав весь рідний Гайсин.

Микола Сипченко. Доброволець. Зенітник. Сержант ЗСУ 42 БТрО "Рух Опору". Народився 5 вересня 1968 року. Загинув 28.08.2014 у бою під Дебальцевим. Прикривав відхід колони з-під обстрілу. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Майборода Сергій. Солдат, стрілець-помічник гранатометника 30-ї окремої механізованої бригади. Загинув 11.08.2014 року під час обстрілу позицій терористами біля села Степанівка на Донеччині. Залишилися дружина та двоє маленьких дітей. Був добрим, чуйним, порядним. Дуже любив тварин, підгодовував і лікував безпритульних собак. Мріяв стати пожежником. За особисту мужність і героїзм нагороджений орденом "За мужність" третього ступеня.

Владислав Файфура. Старший лейтенант 80-ої ДШБ. Тепер би було 36 років. Він разом із побратимами на трьох БТР їхав на допомогу айдарівцям, що потрапили у засідку. Хлопців врятували, але куля снайпера потрапила Владиславу у шию. Його синочку 5 років. Людмила Оніщенко:

Ой, скільки ж вас загинуло під Щастям,
безмежно юних, вічно молодих!..
Життя своє за нас усіх віддавши,
себе, на жаль, для нас не вберегли...

Михайло Горянов. У нього була висока чиновницька посада та бронь від війни. Але, залишивши сім'ю, благополуччя, пішов воювати. Спочатку їздив на фронт, як волонтер, а після загибелі товариша сам став воїном. Командир групи спеціальних операцій 73 морського центру спецпризначення ВМС України. У бою під Чермаликом Донецької області, давши наказ підлеглим відходити, залишився сам на сам з ворогами.

Дмитро Гончаренко. Волонтер із Василькова. Потрапив у полон до ворогів в окупованому Сєвєродонецьку. Він витримав дводобові тортури, але нікого не видав. Зв'язаного колючим дротом, із простреленою головою терористи кинули його до Сіверського Дінця. Рідні довго не знали долі свого Дмитрика. Двоє дітей чекали на тата. Навесні 2018-го, через чотири роки,він повернувся додому. Назавжди 28-річним. Незламним і нескореним.

Михайло Драпатий. Командир 58-ої бригади. Справжній Герой. Це він керував тією БМП, що, як вихор, прорвалася через барикади у Маріуполі в буремному 2014-му. Це він, зберігши і людей, і техніку, три дні виводив наших бійців з Ізваринського котла, пройшовши 160 км під безперервними обстрілами замінованими територіями. Лицар орденів Богдана Хмельницького та «Народний Герой України».

Олександр Порхун. Герой України, командир 13-го батальйону славної 95-ої бригади. У важкому бою із двома ротами псковських десантників під Савур-могилою його група взяла блокпост. Наступного дня отримав складну контузію, але продовжував керувати боєм. Брав участь у визволенні Слов'янська та Краматорська, пройшов пекло ДАПу . Здійснював разом зі своєю бригадою найдовший в історії рейд тилами противника.
Захищає Вітчизну і зараз.

Валерій Чибінєєвю. Командир роти снайперів 79-ої бригади. Ще у школі-інтернаті мріяв стати військовим. Закінчив Запорізький військовий ліцей та Одеську академію сухопутних військ. Із перших днів війни став на захист України. Обороняв Ізварине, ДАП, Авдіївку. В одному бою знищив 12 ворогів, в іншому врятував із підбитого танку трьох поранених товаришів, у третьому, отримавши поранення, продовжував керувати боєм. Вважає звання Героя не тільки своєю заслугою, а ще й подвигом усіх бійців.

Олександр Чалапчій. Втратив на фронті обидві ноги,
та продовжує займатися улюбленою справою і допомагає
тим, кому так само довелося стати на протези.

Юрій Дмитренко. 54-й розвідбатальйон. Підірвався на міні, рятуючи поранених побратимів, втратив ногу. Але не зламався! Тепер йому під силу штанга, велосипед, бігова доріжка, гребля, м'яч! Має велике бажання повернутися знову на фронт. Нескорений!

Вадим Амиров. Позивний "Вадос“. Із міста Балта, командир відділення, кулеметник славетної бригади ЗСУ. У нього мати та батько. Цей справжній чоловік, виховує двох маленьких діточок, але це не заважає йому боронити нашу країну.

(Звучить пісня «Ніхто, крім нас» у виконанні гурту Тартак).

3.6. Ангели у білих халатах.

Класний керівник. – У мирному житті вони у білих халатах, а на війні – ангели, які рятують бійців, виносять їх з-під обстрілу, ризикуючи своїм здоров’ям і життям. Це лікарі, фельдшери, медсестри, санітари. І мусять одягати камуфляж, окрім скальпеля, брати до рук зброю.

Шостий учень. – Владислав Ковальов. Майданівець, лікар-хірург, доброволець батальйону «Херсон» (позивний «Док»). Геніальний лікар. Під обстрілами виконував найскладніші операції, рятуючи бійців. Героїчно загинув під Іловайськом, коли разом із побратимами виходив з оточення так званим “зеленим коридором”. Владиславу було лише 30 років.

Андрій і Роман Собки. До війни Андрій Собко працював онкохірургом, менший брат Роман – дитячим анестезіологом. Вони ще на Майдані рятували людей, у жовтні 2014 добровольцями пішли на фронт. Працювали під ДАПом, Пісками, Водяним. Спочатку у мобільній бригаді, потім у Селидівській лікарні, у 66 військовому госпіталі. За рік провели понад 550 операцій, врятували 400 життів. Навіть свою кров переливали воїнам. Тепер вони знову рятують онкохворих у рідному Львові.

Олена Мосійчук. Позивний "Мальок“. Польовий хірург "Азову“, вправний лікар, яка врятувала на передовій більше 100 бійців. Водночас – це мужній воїн, бо пройшла Іловайськ, Мар'їнку, Сніжне, Широкине, Маріуполь, Саханку, Заїченко, Гранітне, отримала три контузії. Вона ніжна, тендітна, красива.
Зараз навчається в університеті ім. Черняхівського. Виховує синочка.

Валентина Фролова. Медсестра 61-го мобільного госпіталю. Вона бореться за життя захисників рідної землі. Тендітна, красива, жіночна... На її рахунку сотні врятованих бійців. Найбільше їй запам’яталося пекло Іловайського котла.

3.7. Жінки-берегині на війні.

Класний керівник. – Захист Батьківщини завжди був чоловічою справою, але жінка – берегиня роду – завжди була поруч, якщо не фізично, то у думках і молитвах. Жінки – запорука надійного тилу, але часом йдуть у військо, щоб бути поруч чоловіка та сина, замінити чоловіка, якщо він загинув. Є на фронті жінки: військовослужбовці, медпрацівники, добровольці, волонтери тощо. Про них буде мова.

Сьомий учень. – Олена Білозірська. Виросла у Києві в сім'ї інженерів. Отримала вищу гуманітарну освіту, 10 років працювала журналістом і правозахисником. Зараз на фронті, служить разом із чоловіком уже два роки. Вважає, що бути на фронті – ідеальний варіант для подружжя, де вони разом переборюють страхи, ризики. Єдина дитина у батьків, вони дуже переживають за неї, але підтримують.

Аліна Михайлова. Армія SOS Дніпро. Боєць Першої окремої Штурмової Роти ДУК Правий Сектор. Зараз проходить курси з тактичної медицини.
Разом із добровольцями долає фронтові перешкоди.

Олеся Бакланова. Боєць 92-ої ОМБР, 19 років, родом із Луганщини. Загинула в районі шахти Бутівка 10 жовтня 2018 року. Воювати почала із 18 років, коли підписала контракт. У день загибелі написала рапорт про те, щоб дозволили поїхати здати сесію у вузі...

IV. Заключна частина.

4.1. Читання авторських віршів.

Класний керівник. – Ці вірші я присвячую Героям Майдану й АТО.

***

Герої наші, що пішли у вічність,
За нас замовлять слово перед Богом,
Та пам’ятайте, що вогні досвітні
Чекають вас за батьківським порогом,
І не кажіть, що ваша хата скраю, –
Герої кажуть: «Як не я, то хто?».
Нам шле сусід злочинців зграю,
А ми питаємось: «За що?».

***

Край боронити – чоловіча справа,
Пішли у вічність хлопці з перед нас…
І ми вже звикли, що Героям – слава,
А нам, нарешті, об’єднатись час
У боротьбі за вільну Україну,
За нашу мову, звичаї, поля,
Щоб дух Майдану не загинув,
Бо це святе, як небо і земля.

***

Уже не Сотня там тепер, на небі,
Бо тисячі загинули в бою…
Але нам вистояти треба,
Щоб волю здобути свою.
А вже в оновленій державі,
Збудувавши красиву Вкраїну,
Ми згадаємо кожного в славі,
Хто за нашу свободу загинув.

4.2. Заключне слово класного керівника.

Класний керівник. – Повернімось до початку нашої сьогоднішньої розмови і запитаймо себе: «Чи готові ми з вами віддати життя за Батьківщину?".

Сьогодні від своїх товаришів ви почули, що багато наших захисників свій героїчний шлях служіння Батьківщині розпочали ще на Майдані під час Революції Гідності. Багато хто спершу займався волонтерством, тобто доброчинною діяльністю, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності. Серед волонтерських організацій, які допомагають підрозділам українських силових структур, найбільш відомі: «Повернись живим», «Народний тил», «Фонд Діани Макарової» тощо. Гинули і волонтери, які везли на передову усе, чого потребували бійці. Волонтерами устигли побувати і ви, збираючи продукти харчування, ліки, кошти для потреб армії чи добровольців.

Захист України – всенародне завдання, це конституційний обов’язок кожного із нас. І якщо ми ці роки, що минули з початку російської агресії, можемо спокійно займатися своїми справами: працювати, навчатися, одружуватися, народжувати дітей, – то це лише завдяки тим людям, які не злякалися, не сховалися, не втекли закордон, а, лишивши свої домівки, свої сім’ї, усі власні справи, пішли на фронт, часто добровільно, не шкодуючи здоров’я, а то і життя, зупинили ворога, дали передишку молодій державі, щоб зіп’ялася на ноги. Гріх згаяти цю можливість, бо вони в окопах, під дощем і снігом, у холод і спеку, під постійним вогнем окупантів не скиглять, не втрачають оптимізму та віри у Перемогу, за яку сплачується дуже висока ціна. Тож не забуваймо про це ніколи, будьмо гідними тої великої жертви, і Україна обов’язково переможе!

На завершення пропоную послухати пісню, яку лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя заспівав у дуеті з ветераном чотирьох воєн. Автором «Не сумуй» є десантник, ветеран чотирьох воєн (від Афганістану), боєць АТО Олександр Рожко.

Інформаційні джерела