Сценарій родинного свята «Родина, родина, від батька до сина, від матері доні любов передай…»

Про матеріал
Мета: виховувати у дітей любов до найближчих і найрідніших людей — матері й батька. Вчити бути чемними, шанувати батьків, допомагати їм, любити і завжди пам'ятати місце, де народилися, рідну оселю, свій народ, рідну мову, Україну. Формувати в учнів почуття обов'язку перед батьками. Розширити духовний світ дітей, навчити виявляти увагу до рідних. Родинне свято проводиться у вигляді «вогника».
Перегляд файлу

Опорний навчальний заклад

«Студенянська  ЗОШ  I-III ступенів»

                             

 

 

  Сценарій родинного свята

     «Родина, родина,

                           від батька до сина,

   від матері доні любов передай…»

 

 

                           Вчитель  Кучер  М.А

                    

                               2019-2020 н. р.

 

 

 Мета: виховувати у дітей лю­бов до найближчих і найрідніших людей — матері й батька. Вчити бути чемними, шанувати батьків, допомагати їм, любити і завжди пам'ятати місце, де народилися, рідну оселю, свій народ, рідну мову, Україну. Формувати в учнів почуття обов'язку перед батька­ми. Розширити духовний світ дітей, навчити виявляти увагу до рідних.

Родинне свято проводиться у святково прибраній класній кімнаті у вигляді «вогника».

(Звучить музика. Пісня Н. Яремчика «Родина, родина від батька до сина… )

Вчитель. Добрий день, ша­новні батьки, вчителі, учні! Ми ради вас вітати на нашому святі. Запрошуємо вас на хліб, на сіль, на бесіду мудру, на свято родинне « Родина, родина від батька до сина, від матері доні  любов передай», на  свято подяки дітей своїм батькам.

 Як добре, коли в дитини є добра й щаслива сім'я, коли є сильний і працьовитий батько, ніжна, краси­ва і лагідна матуся. Саме такою має бути українсь­ка сім'я, де поважають і цінують батька, де дбайли­во ставляться до матері, де ростуть добрі, працьовиті, виховані діти. Дай, Боже, щоб кожна сім'я була в нас такою. Тоді буде такою ж багатою, щасливою і наша мати -Україна. Злагоди вам усім й благополуччя бажаємо!  Слово вашим дітям.

Ведуча.  Добрий день вам, тата й мами,

              Щиро вас стрічаємо,

              І на святі на родиннім

               Вас усіх вітаємо.

Ведучий. Нехай над вами небо голубіє,

               Не знають втоми руки золоті,

               Нехай душа ніколи не старіє,

               І серце не втрачає доброти.

Ведуча.   Нехай для вас не згас­не сонце,

                Нехай не віють в душу холоди.

                Хай жито на столі і Бог на небі

                 Вас завжди порятують від біди.( Пісня  про батьків)

Ведучий. Шановна, дорога ро­дино! Бо всі ми, присутні в цьому залі, — це одна велика ро­дина: батьки, діти, вчителі. Ми родина з того дня, як пролунав для нас Перший дзвоник, з тих пір, як уперше ми переступили шкільний поріг. Породичала нас усіх школа. Недарма ж у школі ми й сьогодні проводимо наше свято.

Ми ретельно готу­валися до цього дня, аби ви відпочили, забу­ли про свої щоденні клопоти, пережили приємні хвилини і зро­зуміли, хто ви для нас.

              Учень Родина, дорога родина,

                          Що може бути краще в світі цім?

                          Чим більше дорожить людина

                           За батьківський та материнський дім?

              Учень Що може бути краще за вечерю в домі

                           За батьківським міцним столом,

                           Де в шумнім гомоні і в кожнім слові

                          Сповите все  любов’ю,  а  не злом?

              Учень Де можна більше зачерпнуть любові?

                          Де взяти більше доброти?

                          Як в материнськім ніжнім слові,

                          Як з батька щедрої руки! ( Пісня про родину)

Ведуча. Рідний край... Почи­нається від батьківського порога, стежини, тополі стрункої біля хати, барвінку, який ніжно сте­литься в садочку. А ще починаєть­ся він із прадавніх коренів твого роду.

          Учениця. Родина, рід  – які слова святі!

                            Вони потрібні кожному в житті.

                            Тож народилось веселкове свято.

                            Прийшли сьогодні з дітьми мамо й тато.

              Учень.  Цей хліб насущний ви прийміть від нас,

                            Щоб був достаток в домі повсякчас.

                             І злагода, і щастя, і тепло,

                             Щоб всій родині радісно було.

Ведуча. Ми до батьків сказати хочем слово,

             Сповнене ніжності й любові.

                   Бо без батьків чого ми в світі варті?

             Без маминої ласки і тепла,

                   Без батьківської строгості і жарту,

             Без нашого родинного гнізда.( Пісня  «Батьківська хатина»)

 

Ведучий. Недаремно образи батьків опоетизовано у віршах, оспівано в піснях, прославлено в казках і легендах. І недаремно наше родинне свято сьогодні  саме для вас— для наших любих, дорогих батьків.

1-й учень. Ми любим вас, кохані мами й тата,

                І вам бажаємо здоров'я ми ба­гато,

                Ми хочемо, щоб завжди ви раділи,

              І щоб в житті ніколи не хво­ріли.

2-й учень. Хоч часом ми буває­мо нечемні,

               І дуже ви хвилюєтесь за нас,

              Але у серці, знаємо напевно,

                  Ми більше радуємо вас.

3-й учень. Хай Бог охороняє вас від злого,

                 Хай світить сонце і колосять­ся жита,

                  Щоб ви були щасливі і здорові

                На многії і многії літа.

4-й учень. Хай щастя і радість вам ллються рікою,

               Щоб ви не стрічались ніколи з журбою.

                Хай пісня дзвінка виграє на вустах,

                 Хай смутку ніколи не буде в очах. (Ліричний танець з свічками )

Ведуча. «Шануймо наших батьків» — так велить книга книг — Біблія. Майже три з по­ловиною тисячі років тому на кам'яних таблицях, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Синай, були вирізьблені слова: «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було та щоб дов­голітнім був ти на землі».

Ведучий. Новий Заповіт навчає: «Шануй батька та матір», «Хто злословить на батька чи матір — хай смертю помре». І недарма, бо за Біблією найбільший гріх лю­дини — це неповага, нелюбов, непошана до батьків.

Ведуча. Ніхто не має права за­суджувати своїх батьків. Кожен повинен зрозуміти просту істину — батьки дали нам життя, і ко­жен у хвилини непорозуміння чи образи повинен повторювати сло­ва: «Своєю появою на світ я зав­дячую тобі».

У багатьох найщасливіші хви­лини життя пов'язані з матір'ю, з рідним домом. Наодинці з рідни­ми почуваємо себе щасливими, не дивлячись на те, хто є наші бать­ки. Батьків, як і Батьківщину, не вибирають. Це розуміють усі.

Читець.  Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу.

               Вирушать з тобою приспані тривоги.

              У хмільні смеркання мавки чорноброві

                Ждатимуть твоєї ніжності й любові,

                 Будуть тебе кликать у сади зе­лені

                 Хлопців чорночубих диво-наречені.

                 Можна вибирати друзів і дру­жину,

                 Вибрати не можна тільки Бать­ківщину.

                 Можна вибрать друга і по духу брата,

                Та не можна рідну матір ви­бирати.

                За тобою завше будуть манд­рувати

                Очі материнські і білява хата.

               І якщо впадеш ти на чужому полі,

                Прийдуть з України верби і тополі,

               Стануть над тобою, листям затріпочуть,

                 Тугою прощання душу залос­кочуть.

                 Можна все на світі вибирати, сину,

                  Вибрати не можна тільки Бать­ківщину.

                                                                                         В.Симоненко

                        (Пісня «Рідна мати моя…»)

Ведучий. Шанування батьків — один із найсвятіших обов'язків людини і неоплатних боргів дітей. Батьки нас зростили, ви­ховали, навчали добра, леліяли, любили. І як же не відплатити їм шаною, любов'ю, ласкою і до­помогою? А власне, тільки цьо­го на старість і хочуть від нас, дітей, наші батьки. А якщо ува­ги, піклування не відчувають, тоді їм здається, що вони є тяга­рем, чимось зайвим, непотріб­ним для своїх дітей.

Ведуча. Пам’ятайте, як ми, діти, шануємо своїх батьків, так і наші діти шануватимуть нас, коли ми станемо батьками і матерями. Бережіть здоров’я своїх батьків! Серце батька, матері завжди вражають невдячність, байдужість дітей.

Ведучий. Кожне наше недобре слово – подряпина на ніжній материнській душі. Вона знесе все: і кривди, і біль, і горе. Але від кожної подряпини назавжди залишиться ранка, - пам’ятайте про це!

Читець. Допоки нас чекають наші мами,

                І доки виглядають нас батьки,

                Провідуймо, та не лише лис­тами,

                Хоч дорогі їм і скупі рядки.

                Коли неждано вдарять в дзво­ни далі,

               Тоді на все, на все знайдеться час,

                 Але ні сльози, ні вікон печалі —

               Уже ніщо не виправдає нас.

              Заниє жаль у щедрім слові «мамо»,

              І чайкою здригнеться синя вись.

                       Провідуймо і завжди пам'ятай­мо,

              Що можем  запізнитися  ко­лись

                                                                   О.Богачук

 ( Пісня «Мамо»)

        Ведуча. Народна мудрість говорить «Одна дитина - це не дитина, дві дитини - півдитини, а три - то вже дитина». У наш час народити і виховати трьох і більше дітей - це також можна назвати подвигом. Бо народити - одна справа, а головна - підняти дітей і поставити на ноги, виховати, дати путівку в життя! І є у нашому селі такі сім'ї, що не злякали­ся ніяких труднощів, а може це просто всього-на-всього доля, покликання, яке гідно треба пронести протягом усього життя, вистояти і не зламатися під тягарем випробувань. Сьогодні на нашому святі присутня багатодітна родина...

 Ведучий:       Сіяв батько жито,

Де поля зіркасті,

Щоб усім нам жити

У добрі і щасті.

І садила квіти

Біля вікон мама,

Щоб краси у світі

Було незамало.

                                                            (Пісня «Моя сім я» )

 

 

Ведуча: З першого кроку, першого подиху,  тільки почалося саме життя, - поруч із нами була мама. У перше в житті, відкривши свої оченята ,ми побачили схилену над колискою найкрасивішу мамину голівку, її добрі очі, почули лагідно –ніжну колисанку. Без колискової пісні немає дитинства, як без дитинства  немає людини,  її майбутнього.

Ведучий.     Пісня колискова – то найперша   мамина розмова,

                       Пахне вона   м’ятою і літом,

                      Чебрецем і суничним цвітом.

                      Пісня  в мандрівку нас закликає.

Ведуча. Отже, все починається з колискової.

(Звучить колискова у виконанні матері)

Ведучий: Кожного дня одягається мати в сонячний день, щоб зігріти дітей, позичає в пташок срібний голос, щоб співати найкращих пісень, у неба позичає во­лошковий колір, щоб вкрити очі чистими надіями, і схиляється вона над дитячими голівками, щоб ос­вятити цілунками своє щастя.

      Читець.            Як добре нам жити і знати,

                                 І вірити, друзі, весь час,

                                 Що кращого слова, як мати,

                                 Немає у світі для нас.

                                Вона – мов зоря світанкова,

                                Як хліб і людська доброта,

                                Як мова твоя колискова,

                                Як доля і правда свята.    (Пісня «Мамо»)

 

Ведучий. Мама -- перший учи­тель і друг, найближчий і вірний порадник. Народ завжди високо цінував матір. Вона наділена найсвітлішими рисами, вона — берегиня сімейного затишку, вірна дружина, захисниця своїх дітей.

Ведуча. Народні прислів'я підтверджують це:

  • У дитини заболить пальчик, а в матері — серце.
  • Як під сонцем квітам, так із матір'ю дітям.
  • У кого рідна ненька — у того голівонька біленька.
  • До людей по розум, до ма­тері — по серце.
  • Чого мама навчить, те й доч­ка знає.
  • Мати годує дітей, як земля людей.

     • Нема цвіту цвітішого над ма­ківочку, нема роду ріднішого над матіночку.

   ( Ліричний танець з квітами)

Ведучий. Отже, найкраще біля мами. А чоловікові — говорить народна мудрість — нема кращо­го друга, як вірна подруга. Та й весь дім тримається на жінці.

 А щоб у домі був лад, господиня повинна багато вміти і знати: пек­ти хліб, варити їсти, шити, виши­вати, в'язати, мастити хату, співа­ти, доїти корову, доглядати худо­бу, ще й на роботу ходити. А най­головніше — всі  дорогі, прекрасні  мами вчать  дітей добра  і правди.

(  Пісня «Мамина сорочка» у виконанні матері і доньки )

Ведучий. Священна думка-заповідь шанувати батька й неньку так само, як і молитва до Бога, сама стала молитвою і через віки окрилилась у шевченковому слові.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає тому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

 

Ведуча. В усіх піснях і закли­каннях бачимо матір на зорях — вранішніх і вечірніх. І сама вона давно стала зорею, образом усьо­го нашого життя. Зорею, що світить звідусіль — з усіх доріг і відстаней. Адже тільки мати була, є і залишиться для нас живим сим­волом рідного дому, рідної землі.

        Тож просимо вас, мамо, скажіть нам своє щи­ре, тепле, материнське слово.

              (Говорить мама одного з учнів).

     Діти!  Бог подарував  мені велике  щастя  на землі — материнство! Ви не уявляєте, які ми, матері, щасливі від того, що маємо вас.

Сьогодні я говорю від усіх матерів нашого класу, від матерів усієї землі. Ми, матері, хоче­мо, щоб ви виросли хорошими людьми: добри­ми, чесними, чуйними, бо ви — сенс нашого життя, мета нашого життя, ви — наша радість і наша надія...

Як дітей колишеш ти недремно,

То не раз змахнеш краплини поту.

Що ж прислів 'я  мовить недаремно:

«Хто не мав дітей — не мав клопоту».

А зростуть — то скільки дум у неньки

І тривог за їхнє кожне діло, —

Голова боліла від маленьких —

Від дорослих серце заболіло.

Але що ті клопоти, тривоги,

Бо хіба із щастям їх зрівняти,

Як дитя, зіп 'явшися на ноги,

Перший крок ступає по кімнаті.

Як почуєш ти уперше «мамо»,

Як до школи поведеш за руку,

               Як уже й одержиш телеграму:

«Мамочко, вітаю із онуком!»

Добре ж як — себе впізнать в дитині,

Знать: вона тобі продовжить роки.

Добре дати світові людину,

І людині дати світ широкий,

Дарувати їй цвітіння рясту,

Сині гори, неспокійні ріки...

Хто не мав дітей — не звідав щастя,

Долею обкрадений навіки.

Учень (підходить до своєї мами). Щире спа­сибі тобі, дорога моя матусю, за те, що ти в ме­не є, що ти така хороша.

Я сьогодні тобі обіцяю бути хорошим сином, жити на світі так, щоб тобі ніколи не було за мене соромно.

(На фоні музи­ки читає учень).

Пам’ятаю ночами, як я був маленьким,

Мама називала мене сином дорогеньким.

І казала стиха, дивлячись на мене:

— Підростеш ти, сину, вивчиш рідну мову,

Не забудь, дитино, пісню колискову.

Підростеш, як колос, підеш поміж люди,

Мамин рідний голос все з тобою буде.

Батькові турботи, сад і ліс, і поле...

Не цурайсь роботи у житті ніколи.

Не забудь стежину в рідний край до хати,

    В будь-яку хвилину мати буде ждати!

 (Музика  звучить голосніше, тоді знову стихає).

 

Учениця.

Моїй матері

Аж до світанків, де хліба, де трави,

Де ніч безсонням стукала в вікно,

Біля колиски не дрімала мама,

Дитя своє вкриваючи крилом.

Злетіли роки, діти позростали,

У білий світ провела за село...

І знову ніч безсонна над листами

І материнська туга над чолом.

Хіба забути дітям це крізь роки —

І твої сльози, і твоє тепло?

Прости, матусю, що ти одинока, —

Оберігаєш юних літ гніздо.

Я повернусь, матусю, із дороги,

Щоб на поріг дитинства зазирнуть,

Щоб сивину волосся чарівного

До свого серця ніжно пригорнуть. (Пісня «Мамо»)

 

Ведучий. Багато ми уже сказа­ли про найближчу, найріднішу нам людину — маму. А тато? Хіба він не найближчий і не найдорож­чий? Авжеж, але чомусь усі пісні про маму, всі вірші для мами, а про батька нема.

Ведуча. Мені здається, якби я була поетом чи могла писати му­зику, я не лише про маму склада­ла б вірші і співала пісні, а й про тата — свого рідного, дорогого батька, бо він у мене най-, най-, найкращий батько в світі.

(Пісня.)

Ведучий. Ми добре розуміємо, що хоча зовні тато часом суворий, вимогливий, але в душі він доб­рий, ласкавий і ніжний, як мама. Це його чоловіча вдача не дозво­ляє виявляти ці почуття.

Читець. Усе в житті міняєть­ся і в'яне,

                 Усе мина, відходить назавжди.

               Лиш батьківська любов ніко­ли не зів'яне,

                Лиш татові слова зі мною на­завжди.

               Усе, що є в житті, то долі по­веління,

               А все, що є в мені, то батько­ве учіння.

                Від батька в мене є терпіння і удача,

                І розум, батьку мій, — це твоя добра вдача.

               Люблю усе живе, що квітне і буяє,

                Це, батьку, мабуть, я також від тебе маю.

              Ти передав мені усе, що сам умієш,

                І наділив мене усім, що сам ти знаєш.

                Життя іде-бреде, квітує і згасає,

               Науку цю твою я завжди па­м'ятаю. (Пісня «Папа»)

Ведуча. Тато, як і мама, піклується про нас. Коли ми хворі, підійде до ліжка і стрима­но скаже: «Нічого, скоро виду­жаєш». Або накиває пальцем: «Я ж казав, потрібно тепліше вдяга­тися...» Ось такі вони: серйозні і стримані в своїх почуттях.

Ведучий. Або ще таке: накоїв щось. Мама сварить, кричить, од­разу за зошити й щоденник бе­реться, а тато підійде, гляне і ска­же поважно: «Щоб більше цього не було, інакше...». Що те «інак­ше» означає? Але він як це сло­во скаже, то— більше нічо­го не схочеш накоїти.

Ведуча. Мати доглядає дітей, порається по господарству, а ось у батька зовсім інші проблеми і тур­боти, ми навіть бачимо його рідше, ніж матір, бо він піклуєть­ся не лише про нас, а про всю сім'ю. Щоб жили ми у достатку, не відчували ні в чому нужди, щоб у хаті було тепло, і на подвір'ї все до ладу, щоб землю обробити та ще й грошей заробити.

Ведуча. Татова любов до нас стримана. Недарма у народі ка­жуть, що дитину треба любити так, щоб вона про це не знала. Саме такою і є батькова любов. Про це ми знайшли й прислів'я:

  • Батькова лайка — дужча за материнську байку.
  • Батько не мати — не буде голубити і цілувати.

 3 батьком суд коротенький.
Читець.

 Батьку любий, тату милий,

Нинішнього свята

Ти від нас прийми, щиренький,

Ці слова подяки.

Ці слова — це щира мова,

Щире побажання,

Щоб прожив ти многі  літа,

Не зазнав страждання.

Щоб усе тобі велося,

Щастя не минало,

Щоб твоє любляче серце

Смутку не зазнало.

Щоб благословив Всевишній

Твій доробок всюди,

Щоб усе перемагав ти,

Перешкоди й труди.

Щоб ти вивів нас у люди

Та втішався нами,

Щоб гордитись міг своїми

Донями й синами.

Щоб навчив нас здобувати

Щастя боротьбою,

Щоби весь народ вкраїнський -

Тішився тобою.                    (Пісня «Батькові»)

Ведуча. Батько — це захисник, годувальник. Батькове слово — це закон. Як скаже батько, так і буде, бо він — голова сім'ї, зразок для своїх дітей. Кожна дитина хоче, щоб її батько був людиною силь­ною, справедливою, щоб був муд­рий і мужній.

Ведучий. Уклін тобі, наш рідний тату,

За те, що ласка в тебе є,

Нехай же рідну нашу хату

Біда і горе обмине.

За те, що можем мирно жити,

За те, що все ти бережеш,

За те, що вмієш нас любити,

Тож будь щасливим ти без меж.

Ведуча.  Безмежною була влада батька в сім’ї. «Отець, як Бог», - казали в народі. Але безмежною є і його відповідальність за сім'ю, дітей. Роботящий, доб­рий, мудрий і щедрий, коли треба суворий і вимог­ливий - саме таким повинен бути батько. Це справ­жній господар і вчитель.

Учень 1. Про маму пи­шуть всі пісень багато,

І я немало добрих слів знайду,

Але, на щастя, є у мене й тато,

І я його понад усе люблю.

Татусеві натруджені долоні

Так ніжно моє пестили чоло,

І цілував ти ніжно мої скроні,

Щоб все гаразд в житті моїм було.

                Ти вмієш ласку виразити в слові

               І знаєшся на лагідних речах,

              А скільки доброти, тепла, лю­бові

              Я бачу в твоїх стомлених очах.

               У світі нині прикрощів багато,

               Таких, що криком іноді б кричав.

          Тож хай завжди у діток буде тато,

             Бо так його, бува, не вистача. (танець «Рок-ен-рол»)

                           

                                Тату коханий, татусеньку ясний,

                         Який ти нам любий, який ти нам красний.

                       Ми молимо Бога за нашого тата,

                       Щоб дав Він здоров'я і сили багато.

                              За добреє серце, за щиру опіку

                              Будь благословен ти віднині й довіку.

                         Бо усім потрібен і в будні, і в свято

                         Єдиний, ріднесенький, любий наш тато.

 

Ведучий:  Батьківський приклад, батьківське слово - це закон. Татуся в усьому на­слідують діти, особливо сини. Як люди кажуть: «Яка гребля, така мама, який батько, такий син».

 Велика сила - батьківська наука. Опертися на міцне батьківське плече у складному нашому житті - яка велика розкіш, яке незмінне багатство для дитини!

     Ведуча.  Але яка може бути родина, в якій не має старій­шин роду, тобто бабусь і дідусів. Бабуся по праву може носити звання берегині роду, адже вона - невгамовна трудівниця, її руки не знають спочин­ку ніде і ніколи. Коли поруч бабуся, то нашим дітям нічого боятися, адже будь-яке горе, будь-яку біду вона розведе своїми руками.

Не бійся, онучко, нічого не бійся,

Бо бабця тримає за рученьки міцно,

Не бійся, онучко, ні бурі, ні грому,

Бо бабця те лихо не пустить додому,

Не бійся, онучко, колючу тернину,

Бабця встелить під ноги шовкову хустину.

Ведучий.  Бабуся — це най­ближча для з кожного з нас людина, бо це мати нашої матері чи батька. Вона заслуговує на подвійну увагу та низький уклін за недоспані ночі, натруджені руки, смуток у її очах.

Учень 1. Хто завжди нам допо­може?

                 Хто все вміє і все може?

                 Хто все зробить як годиться,

                 Хто ця мудра чарівниця?

                 Ну звичайно, це вона, це ж бабу­сенька моя.

Учень 2. Вже срібні роки заплі­таються їй в коси,

                 Вже діти дорослі, онуки ростуть.

                А серце таке молоде ще і досі,

                 І руки спочину ніяк не знайдуть.

Учень 3. Пахнуть руки її паля­ницями,

                Кропом, стравами і пшеницею,

                Пахнуть рученьки м'ятою-рутою,

                 Пахнуть хатою незабутою.

Учень 4.   Пахнуть руки ії огіроч­ками,

                 Свіжовипраними сорочками,

                Пахнуть рученьки ніжною ласкою,

                 Онучаток маленьких колискою,

                 Непомічені, вкрай натруджені,

                 Не відзначені, хоч заслужені.

Ведуча.  Дорогі бабусі! За що­денними турботами ми не маємо часу подякувати за добро, яке ви зробили для дітей, онуків, правну­ків. Ніжні і щирі слова вам гово­рили онуки. А зараз я надаю слово вашим дітям.

Мама учениці кла­су.

 Милі наші мату­сі!

Ми вам шану складаєм

І признати­ся мусим, що без вас нас не­має.

Ви нас, рід­ні, зростили, нам життя дарували

І безмежно лю­били, від біди захища­ли.

Тож сьогодні я хочу вам спасибі сказати

За недоспані ночі, за тривоги багаті,

За натруджені руки, що не зна­ють утоми,

За хвилини розлуки, як не ла­диться в домі,

Ви завжди у роботі, на вас ки­нуті діти,

Повсякденні турботи, нема часу хворіти.

Густі зморшки покрили ваше добре лице.

І все менше в вас сили — пам'ятати б про це!

Ми вас любимо — щиро, лю­блять вас і онуки.

Всім здоров'я вам, миру, і цілу­єм вам руки!

(Пісня «Только ти моя мама живи» )

Учениця.            А ми побажаєм вам сто років жити

                            Без горя, сліз і без журби!

                           Хай з вами буде щастя і здо­ров'я

                             На многії літа, назавжди!

Учень.                 Хай в житті вам радість буде,

                            Процвітайте, як той цвіт!

                            Дай же, Боже, любим бабцям

                           Многих, добрих, щасних літ!

Ведучий:   Люди старшого покоління — досвідчені, мудрі, добрі. Сьогодні вони для вас, діти, просто дідусі й ба­бусі. Але сядьте біля них, поговоріть з ними, і вам відкриються сторінки їхнього життя. А це — історія кожної сім'ї, історія нашого народу. Нелегким було життя наших дідусів і бабусь. Май­же всі вони — діти воєнних років. На їхню долю ви­пали голод, війна, розруха.

 

Читець

   Бабусина доля, як ота тополя,

   Що посеред поля в небо порива.

   Вітер гне тополі, заметілі в полі —

   Так біліє в бабці сивина.

  Наткали їй горя, як два Чорних моря,

  То роки голодні, то шляхи війни.

              Тільки і світало, як пшеницю жала,

              Та як повертались доньки і сини.( Пісня «Росте черешня в мами на городі…»)

Ведуча.  Дідусь... Старійшина, глава ро­ду. Посріблені сивиною діди здавна користувалися неперевершеним авторитетом, як мудреці і хранителі багатовікового людського досвіду. Ця пошана до лю­дей похилого віку зберігається в усі часи. Гомонять вітри, тече вода за водою. За вітрами спливають і розпорошуються роки. Та незмінним ли­шається колообіг людського життя..

                                      Любий, добрий наш дідусю,

                                       Ми – твої внучата,

                                      Прибігаємо до тебе,

                                      Щастя побажати.

                                      Хоч твоє волосся сивиною

                                      Густо посріблилось,

                                     Ти для нас, ще не дорослих,

                                     Другом залишився.

                                      Ти нас батькові й матусі

                                      Помагаєш  вчити,

                                       Як бути чесним, добрим,

                                       Як по правді жити.

                                       Ми твої слова розважні

                                       Пам’ятати будем

                                       І в життя твою науку

                                       Понесемо всюди.

 

Ведучий. Починаємо веселу перерву. (Учні виконують гуморески).

Ото на женихався.

На прадідівській пічці пригрілись старі...

Надворі хуга свище, гуде у димарі.

І порожньо в світлиці, в дітей свої діла:

 Вивчають у столиці міграцію села.

  • А пам'ятаєш, — голос старенька подала, —
    Як люта сніговиця нам маєм розцвіла?
    Кахикав ти під тином, а я крізь гострий сніг
    Летіла до багаття гарячих рук твоїх.
  • Було, було, старенька, — заворушився дід, —
    А чом не повернутись в меди далеких літ?
    Дід в чоботи влізає, прикрився кожухом...
  • Ти... теє... не барися, як шкрябну під вікном.
    У віхолу виходить, що відьмою луна,
    Шкребе здубілим пальцем жовтавий лик вікна.
    Вже насправжки кахика, ногами дріботить.
    Не поспіша старенька згадать солодку мить.
    Вже поперека ломить підступний сніговій...
  • Ото наженихався! —
    Під ніс бурчить старий.

Бурчить і повертає у теплий хатній рай.

 А на печі куняє розчулена стара.

  • Чого ти не виходиш? — дід мовить сопучи.
  • А мати не пускають, — почулося з печі.

(А. Крижанівський)

  

                                Частівки

          (виконують хлопці переодіті в дівчат)

 

Бабці наші милі, вам низький уклін,

 Щиро всім бажаємо щастя від душі.

Приспів:

              І в вас, і в нас хай буде гаразд,

              Щоб ви і ми щасливі були.

               Всім серцем бажаєм вічно молодіть,

               До свого сторіччя з внуками прожить.

 

Починаєм, починаєм, веселіш, гармонія.

Кажуть всі, що ми співаєм краще філармонії.

 

Всі говорять, що я чемна дівчинонька Настя,

Бо ж я вдачею в бабусю Марусю вдалася.

                                             Ой, бабусенько рідненька, скажи, чи бувало,

                                               Що до діда ти в садочок ввечері тікала?

 Ой, бабусю ріднесенька, будь зі мною щира,

Розкажи, як ти таємно дідуся любила

                                           Я, бабусю, вже доросла й хочу усе знати,

                                             Чи колись тебе маленьку била твоя мати?

 А моя бабця Таня майстер на всі руки:

 Пере, шиє, вишиває й догляда онуків.

                                           Іще зовсім не квітає, ще сонце не сходить,

                                              А бабуся наша Надя вже снідать приносить.

 Ой, бабусі наші милі, сонечка ясненькі,

 Хочем ми, щоб ви були завжди молоденькі.

 

 (Учні виконують гуморески).

 

                                

                                 Сучасна казочка про Колобка.

         Жили собі дід та баба. Мали вони сина та невістку, і народився у них синочок-колобочок. Так і назвали його Колобок.

          Через 11 років він закінчив школу і скотився з батьківської шиї. Та й покотився Колобок по дорозі. Ідуть йому назустріч студенти.

Студенти. Колобок, колобок, пішли з нами, будеш вчитися, з нами тобі буде весело і цікаво...

Колобок. Що там цікавого? Бабуся і дідусь, мати і батько за мене 11 років уроки вчили та так нічому і навчили. Не сварили мене ніколи, все боялись прогнівити.

Ведучий. Та й покотився Колобок далі. Зустрічає селян.

Селяни. Колобок, Колобок, пішли з нами. Ми на­вчимо тебе сіяти, орати, хліб ростити.

Колобок. Що?  Хліб ростити?  Та мені бабуся і дідусь, батько й мати ні в чому не відмовляють, а хліба дають скільки завгодно.

Ведучий. Та й покотився Колобок далі. Зустрічає будівельників.

Будівельники. Колобок, Колобок, пішли з нами. Ми навчимо тебе штукатурити, мурувати, будувати житло.

Колобок. Житло? Та навіщо воно мені. Мені бабуся і дідусь подарували вже дачу, а мати й батько  окрему квартиру. Житло... Хм...

Ведучий. Покотився Колобок далі. Бігав, бігав, всі вчаться, працюють, а йому й робити нічого. Потрапив він у сумнівну компанію. Ледве живим звідти втік. Прибіг додому: до бабусі і дідуся, батька й ма­тері. І давай вичитувати їх.

Колобок. Чому мене не примушували вчитися, чому все робили за мене, чому я виріс неуком?

Ведучий. Заплакали рідні, що не так виховали Колобка. Горе їм тепер. А Колобок сказав:

«Тепер все життя сидітиму у вас на шиї».

Всі.  Шановні дорослі!   Не виховуйте таких  Ко­лобків!

(Жартівливий танець)

 

Ведучий: Є у кожного з нас три матері: Мати Божа, мати Україна і рідна Ненька. Слово «мати» - вічне і неповторне, як світ.

Для того, щоб мир і злагода панували у кожній родині, давайте попросимо у Бога щастя і здоров'я для нас і наших близьких.

(Звучить тиха органна музика. Учень і уче­ниця підходять до ікони і промовляють слова молитви).

 

Учень.

Уранці до Бога я руки складаю.

І щиро у нього я щастя прохаю.

Ісусе наш рідний, і Ти, Божа Мати,

Пошли для Вкраїни добра й благодаті.

Молюся до Тебе Ісусе єдиний,

Щоб мир і достаток були на Вкраїні.

Щоб горя і лиха народи не знали,

Щоб хворим й нужденним всі допомагали.

Нехай же прокажуть молитву всі люди,

Нехай же надія і Бог з нами буде.

                            Учениця.

                                         Молю тебе, Мати, щирими словами,

                                        Змилуйся над нами.

                                         Силу і здоров'я дай нам, Божа Мати,

                                          Поможи нам вчитись, чесно працювати,

                                         Щоб була потіха для рідної мами,

                                         Змилуйся над нами.

                                      Дай нам оминути всяку злу пригоду,

                                        Дай рости на користь рідному народу.

Учень.

Діво Пресвятая, Матір Матерів,

Пригорни до серця всіх своїх синів.

Освіти їх душі світлом золотим,

Виповни любов'ю неспокійний дім.

                           Учениця.

                                  Научи, як землю вберегти від зла,

                                  Розумом, діянням і крилом тепла.

                                     Зоре-зоряниця і сонце доброти,

                                 Землю України щастям освіти!

Ведуча. Ми дякуємо вам, дорогі батьки, що завітали на наше свято, розділили з нами най­дорожче, що є у нас — радість спілкування. Хай між дітьми і батьками назавжди панує любов, повага і розуміння. А місточок доброти і любові між нами ніко­ли не переривається.

 

 

Учень 1. Коли на світ з'явля­ється дитина,

Свій перший крок віддавши висоті,

Завжди радіє щиро вся родина

І щастя їй бажає у житті.

Учень 2. Ведуть в життя доро­ги і стежини

І день новий над світом устає.

Ну, що ми в цьому світі без родини?

Вона одна нам сили додає.

Учень 3. В родині зайвих не буває зроду.

Тут поруч всі: і сиві, і малі.

І без родини не бува народу,

Як не буває неба без землі.

Учень 4. За сина — батько, а сестра — за брата.

В одній родині села і міста.

Бо в нас одна країна-мати —

То наша Україна золота.

Учень 1. Ми всі — одна сім'я, єдина ми родина.

У кожнім нашім «я» — частин­ка України.

Ми всі — одна сім'я, єдина ми родина.

Мільйони різних «я», а разом — Україна.

(Звучить пісня «Одна калина за вікном».)

Ведучий1. Щастя вам, дорогі батьки!

( Звучить заключна пісня  ).

 

 

 Вчитель.   Миру і щастя дому вашому,

                 Сім'ям вашим, роду вашому.

                 Миру і щастя Землі, по якій ви ходите

                Хай же будуть ваші руки сильними,

                А душі зрячими.

              Хай поруч з матір'ю завжди йтиме батько!

             Хай кожна дитина, яка приходить у цей світ

           Матиме два крила -

            Не задля того, аби літати,

            А щоб впевнено ходити по землі.

                     А зараз ми просимо всіх покуштувати коровай з хлібом і сіллю, що є символом добробуту, щастя, спокою в сім’ї.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
29 жовтня
Переглядів
38
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку