Виховний захід "Червона калина - символ України"

ЧЕРВОНА КАЛИНА – КРАСА І СИМВОЛ  УКРАЇНИ

Важко уявити собі сільське подвір’я, де б не ріс цей чудовий кущ, кущ калини. Майже в усіх народів є улюблені дерева-символи. У канадців- клен, у росіян – береза і горобина, а в нас – верба і калина.

« Без верби і калини нема України» - говориться в народному прислів’ї. по всій планеті росте понад 200 видів калини, а в Україні лише 8.

        Ми вирушимо з вами калиновими шляхами і побачимо, що калина є вірною супутницею людини від народження і до її останніх днів.

Вірш Т .Шевченка «Зацвіла в долині червона калина».

          На зеленій гілочці, розгалуженій зверху, почіплялися пурпурові намистинки. Це плоди калини. Розмістилися вони купкою на тоненьких ніжках. Ці плоди соковиті, кислосолоні, з гіркуватим присмаком всередині з плескуватою кісточкою.. калина росте в лісі, по берегах річок, на городах високими кущами. Зацвітає навесні білими суцвіттями, а ягоди достигають пізньої осені. Навіть коли вже випаде сніг, вони ще виграють на гілках яскравими вогниками.

          Калина з давніх давен увійшла в побут людей не лише як їстівний продукт, а й як окраса. Узимку нею прикрашали святковий стіл. Здавна дівчина і калина порівнювалися в піснях і переказах.

       Казка про калину.

Колись на Україну нападали турки і татари. Усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. Ось одного разу хотіли забрати найпершу красуню в одному селі. Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та на лихо зачепилась за дерево своїм червоним намистом. Намисто розірвалось, посипались на землю червоні намистинки. Забрали турки красуню і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли, з них виросли прекрасні кущі з червоними ягодами. Назвали ті кущі калиною – так звали ту бідну дівчину.  З тих пір і росте цей чудовий кущ.

    Калина здавна була уособленням дівочої краси. Люблять її українці. На Вінниччині є великі калинові гаї. Про один з них йдеться в легенді, яку використав Михайло Стельмах у повісті «Щедрий вечір»

   Давно це було. На одне село напали турки і татари. А в селі було весілля. І дівчата, щоб не потрапити в полон кинулись тікати від ординців в непрохідне болото, і там потопились.  А незабаром на тому місці виріс калиновий гай: узимку все в червоних кетягах, а влітку, люди кажуть, звідти часто чути стогін. То стогін сільських красунь, які щоб не потрапити в полон вирішили прийняти смерть.

 Образ калини входить в нашу свідомість ще з раннього дитинства, разом з маминою колисковою, з маминими розповідями про лікувальні властивості цих ягід.

                       Люлі, люлі дитя спати, бо пішла десь мати.

                       Пішла на долину ламати калину.

                        Калину ламати, дитя лікувати,

                        Щоб росло здорове й мало чорні брови,

                         Ще й рум’яні щічки.

                          Ой, поспи ще трішки.

Пісня «На калині мене мати колихала»

       На калині мене мати колихала.

В чистім полі щастя-долі виглядала.

Ой, калинонько червона, не хилися,

Від землі наснаги й соку наберися.

      Та літа давно минули, відлунали,

Як мене гілля високе колихало.

Знов калина коло млина розквітає,

Мого рідного синочка колихає.

      Виростай, же мій синочку, мій соколе,

  Тобі щастям колоситься рідне поле.

Полягла тобі на зорі путь орлина

І в дорогу проводжає кущ калини.

     Не обходився без калини і такий важливий народний  обряд як весілля. Калиновим цвітом або ягодами вбирали гільце – весільне дерево. Під час вбирання дівчата співали:

            Ой у нас в селі нова новина:

            Зацвіла й у лузі калина.

            Не так у лузі, як у селі

             В нашої молодої на столі.

Коли був готовий вінок, співали іншої:

             Ой луговая калина

Ой лугом ішла, шуміла,

А з лугу прийшла – говорила:

Ой чи дома-дома дружечки?

Загадаю їм ділечко

Звийте та гілечко

Коли прикрашали коровай, теж співали:

      Понад садом стежечка, а в саду доріжечка

Там Маруся ходила, цвіт калини ламала,

Цвіт калини ламала, та в пучечки в’язала,

До личенька рівняла, та в матінки питала:

• Мамонько, голубонько, чи буду я такая,

Чи буду я такая, як калинонька цяя?

• Будеш, донечко, будеш, поки у мене будеш,

Як підеш від мене, спаде красонька з тебе.

Обсядуть тебе діти, як калиноньку віти,

Обіллють тебе сльози, як калиноньку морози.

      У кожній сім’ї, де була дівчина на видані, наносили якнайбільше калинових пучків. Якщо під стріхою висіли калинові грона, це означало, що можна приходити зі сватами до оселі. Тому, починаючи із Пречистої(28 серпня), дівчата постійно ходили за калиною в поле, в ліс, в урочища. Віднайшовши перший кущ калини, вони водили круг нього хоровод, ігри, співали любовні пісні, згадували імена своїх хлопців.

         З першої зламаної гілочки кожна брала по дві ягідки до рота, промовляючи: «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким» . Потім зривали так само з інших кущів. Нарвавши калини, збиралися в гурт, обмальовували одна одну ягодами, прикрашали коси і віночки гілочками калини з ягодами і поверталися додому з піснею.

            Дала мене мати заміж

Дала мене за Дунай бистрий.

Дала човник плисти

Дала мені й веселечко

«пливи, доню, моє сердечко,»

Дала мені калинову вітку.

Заткни, доню, за білу намітку,

Щоб калину да не поломити,

Свого роду не прогнівити.

Пісня «Ой у лузі червона калина»

Біля оселі дівчата віддавали калинові пучки матері, а та говорила: « Будь, доню, і ти , червоною та здоровою, як калина, незайманою та чистою до вінця! А ти, калино, будь готовою на коровай, гільце, квіти весільні та хрестинні, на здоров’я людям, на добро нашому роду!»                               Кілька гілочок вносили до хати, підвішували до образів, а решту – під стріху. А це означало, що в оселі є відданиця.

Долю дівчини-калини оспівано і в пісні «Тихо, тихо вітер віє …»

    В деяких сім’ях  робили з калини сопілку. Було таке повір’я: якщо зробити таку сопілку, в сім’ї обов’язково народиться син.

    Не було в народні медицині колись, та, мабуть, і тепер, такого помічника від застуди, як калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою вживали при кашлі, серцевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові. Соком калини дівчата та жінки очищали обличчя, щоб рум’янилось.

Пісня «Ой вийду я на ту гору»

Калина це і пам'ять про матір, найдорожчу людину в світі. Мамина калина росте біля хати, сюди прилітає зозуля кувати.

  Я знаю, мова мамина свята

В ній вічний, незнищенний дух свободи.

Її плекали душі і вуста

Мільярдів. Це жива вода народу.

Її зневажить – зрадити народ

Котрий до сонця зводився крізь муки.

Це – забруднити плеса чистих вод,

Це – потоптати материнські руки.

Які нас від напастей берегли,

Останню крихту хліба віддавали

Щоб ми нівроку дужими були,

Й матусиних пісень не забували.

Зневажить мову мамину – біда,

Котра пустими зробить наші душі.

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калини сушить.

Зневажить мову – зрадити себе.

(А зрадників хто може поважати?)

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мати.

                                (М, Адаменко «Жива вода»)

Пісня «Ой чого калина віти похилила»

У Скуратівського є розповідь-спогад його дитинства.

Якось пішли ми з мамою наламати калини в урочище, щоб запастись на зиму. Мама зупинилась біля криниці, і мовила: коли ми з твоїм батьком побудувалися, я посадила під вікном калину. Вона швидко розрослася, а соловейко весною на гіллі звив собі гніздечко і заспівав. Було таке повір’я: якщо зробити з калини  сопілку, в сім’ї обов’язково народиться син – продовжувач роду. Так воно і сталося – народився ти.  Коли ми переїхали, я ні за чим так не сумувала, як за калиновим кущем.

 Коли ми поверталися з пучками калини додому, мама попросила, щоб я переніс кущ калини на нове обійстя. Я зробив це. А мамині дбайливі руки викохали її, вона красувалась соковитими плодами. Мами не стало, але є калина – мамина мудрість, мамине безсмертя.

Образ матері в українських піснях уособлюється не тільки з калиною, а й зозулею, журавкою.

 Пісня «Летіла зозуля»

 Летіла зозуля з поля на долину

Тай сіла кувати на мою калину.

Зозуле, зозуле, десь ти горе чуєш,

Біля мої хати на калині куєш?

Зозуля кувала, правдоньку сказала,

Що моєї неньки на світі не стало.

Прибігла я в хату, стала на порозі,

Забилось серденько, закапали сльози.

Ой, матінко – ненько, де тебе узяти,

Чи піти купити, чи намалювати?

Їхали мадяри з далекого села

Змалювали неньку на білій оселі.

Змалювали очі, змалювали брови,

Та не змалювали щирої розмови.

Наш великий поет Тарас Григорович Шевченко дуже любив співати пісню про гірку долю матері «Ой зацвіла червона калина над криницею». Мабуть з цієї пісні народились  вірші, в яких йдеться про калину:

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Тарас Григорович згадує калину у своїх творах 365 разів. Гарна і цілюща ця рослина, шанована в народі. Та чомусь мало її росте зараз біля наших осель. І згадуються слова:

    Чи я в лузі не калина була,

Чи я в лузі не червона була?

Взяли ж мене поламали,

І в пучечки пов’язали.

Справді, ми забули давній народний звичай – садити калину біля кожної хати. І тому, хто не має її на обійсті, кому вона всохла від байдужості, або, ще гірше, ним викорчувана, не почути пісні солов’я, не милуватися прекрасним цвітом і яскравим плодом.

 Посадіть калину коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхалась щиро долі

Материнський ніжний цвіт.

Посадіть калину на городі,

Щоб розквітнула земля!

Із роси – пречиста врода,

З неба – почерк журавля.

Посадіть калину коло тину,

Щоби злагода цвіла!

Буде щедрою родина-

Буде честь їй і хвала.

Посадіть калину коло хати,

Щоб на всеньке, на життя.

Стане кожен ранок святом,

Дітям буде вороття

Посадіть калину в чистім полі,

Хай вона освятить час!

Рід наш дуже любить волю,

Хай же й воля любить нас!

Синє небо, злоте поле…

Посадіть калину коло школи.

А щоб цвіт її не стерся,

Не зів’янув в спориші

Посадіте коло серця,

Щоб цвіла вона в душі!

        (Антоніна Листопад)

 Калина – це і пам'ять про тих, хто не повернувся з боїв. Не повернувся юнак до рідного порога, і разом з рідними сумує й калина.

  Опустила кетяги калина

Вся в зажурі, краще б не цвісти.

Хто її чекав, вже не прилине,

Вже йому до неї не прийти.

За традицією на могилах загиблих садили калину.

Насипали над чумаком

Високу могилу

Посадили в головоньках

Червону калину.

Проводжаючи людину в останню путь, труно обвивали цвітом або кетягами калини. Це відбито і в класичній літературі. У баладі Т.Г.Шевченка «Причинна» є такі слова:

Прийшли попи з хоругвами, задзвонили дзвони,

Поховали громадою, як слід, по закону.

Посадили над козаком явір та ялину,

А в головах у дівчини червону  калину.

Пісня «Плакала калина»

Живе образ калини не лише в піснях, легендах, віршах, а й у прислів’ях  і приказках.

• У лузі калина з квіточками, наче матуся з діточками.
• Запишалася калина, наче красная дівчина.
• Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.
• Без верби і калини нема України.

Тож нехай завжди ваше життя прикрашає калина, хай приносить вона у ваш дім лише радість і щастя.

 Пісня «Три поради»