Виховний захід "Чорний біль Чорнобиля"

Тема: «Ціною життя» (до Дня вшанування ліквідаторів катастрофи на ЧАЕС).

Мета:

•    навчальна – закріпити знання учнів про чорнобильську трагедію, ознайомити з біографіями пожежників, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, впроваджувати елементи екологічного виховання;
•    розвивальна – розвивати почуття вдячності, вшанування подвигу, комунікативні здібності;
•    виховна – виховувати любов і повагу до своєї Батьківщини – України, почуття глибокої поваги до людей, які ціною власного життя та здоров’я захищали Україну від наслідків аварії на ЧАЕС, сприяти розвитку особистості, виховання згуртованого колективу групи.

Обладнання: мультимедійний проектор, екран, ПК.

Оформлення актової зали:

• на сцені напис «Пам’ятні дзвони Чорнобиля»; тематичний плакат; журавлі; дерево-сухостій;
• стіл, накритий скатертиною, ікона, ваза із квітами та колоссям, рушник, лампадка;  або стіл, накритий чорною скатертиною, на якій образ Божої Матері, розламана хлібина, запалена свічка, кетяг калини. Задній план — чорний драп, два плакати, вінок; 
• тематична виставка художньої літератури «Пам’ять про зранений край»

Епіграфи:

1. Чорнобиль! Біль мій на віки,

    І Хрест народу ти мого,

    Минуть століття як роки,

    А слід залишиться його.

 

2. І стривожений світ – вся планета почула:

    «Чорнобиль !..»

     І в словах співчуття – неприхована людська печаль.

3. Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин, Як тяжко, як тужно моєму народу болить!

4. Весни обірване суцвіття,
    Ядуче полум’я
     І смерть…
     Останній тиждень
     Того квітня
     І найстрашніший в світі
    Герць.

               В. Колесніков                        

5. Нам горе люте миром перебути,
    Нам поховати зло в бетон і бронь,
                                                                       І – не забути! – доки світ і люди,
                                                                       Синів землі, що відвели вогонь.

Б. Олійник   

6."...і впала з неба ве­лика зірка.

Ім'я цій зірці - по­лин..." (Откровення Іоанна Глава 8. Вірш 10).

Хід заходу

СЛАЙД 1

♫ 01 Зона відчуження з висоти пташиного польоту

Була весна. Усе навкруг буяло:

Дерева в цвіті, наливалися плоди,

Пташки свої гніздечка будували,

І все було прекрасно, як завжди.

 

Ніч. Місяць. Зорі. Тиша.

Але Земля, не розуміючи біди,

Так стогне і так важко дише.

Усе живе не може місця віднайти.

 

І раптом – бах! Земля змінилась,

З’явилося провалля під ногами,

Вона розверзлась, розступилась –

З’явився демон з довгими руками.

 

Надувся демон – і дихнув,

Розкидав він рентгени всюди,

А потім димом кашлянув.

І вмить заворушились люди.

 

Всі кинулись гасить пожежу,

Бо кожен був чийсь батько, брат,

Бо знали катастрофи межу,

Бо не було шляху назад.

 

І кожен з них зробив, що міг,

Щоб вибух смертоносний загасити.

На жаль, багато хто з них спати ліг…

Але ж наступні покоління будуть жити!!!

 

Для всих була важлива ліквідація,

Свої будинки залишали люди,

Бо у повітрі наднормова радіація,

Бо біль страшний спирає груди.

 

Пройшли роки. Рани рубці лишили.

У себе запитайте: сталось так чому?

А може, ми багато так грішили,

І нас покарано за це тому?

 

Саме тому, як квітка, онко розцвітає,

Жінка благає Бога: «Дай дитя!»?

Здоровий глузд життя втрачає.

Невже цьому немає вороття?!

 

Нам з вами треба завше пам’ятати

Про демона, що приспано у царстві сліз,

І про хлопчину, що поміг ліквідувати,

І про рудий старий священний ліс.

СЛАЙД 2

 

ВЕДУЧИЙ 1

Наша зустріч - це данина пам‘яті, глибокої вдячності учасникам ліквідації наслідків великої техногенної катастрофи. Чорнобиль - це символ фізичного і морального болю, тяжких втрат, зранених душ, знівечених людських доль, покинутих осель. Чорнобиль - це чорний біль України. Чорнобиль - це символ однієї з найбільших катастроф в історії людства.

 

ВЕДУЧИЙ 2 СЛАЙД 3

Колись це було гарне місто, яке знаходилося за 130 км від Києва. Засноване ще за часів Київської Русі. (СЛАЙД 4)Це невеличкий районний центр серед чудової поліської природи у верхів‘ях трьох річок.

 

ВЕДУЧИЙ 1 СЛАЙД 5

Стародавній Чорнобиль дав назву потужній атомній електростанції, будівництво розпочалося розпочалось в 1971 році.

СЛАЙД 6Перший енергоблок потужністю 10 млн. квт вступив у дію 1977р., згодом добудовано ще 3 енергоблоки, з 1983- 4 енергоблок.

Знаходилась АЕС поблизу міста, а згодом  за кілька кілометрів від станції виросло місто Прип’ять. І раптом…

♫ 02 Чорнобиль після вибуху. Горить реактор. Запис диспетчера

ВЕДУЧИЙ 2  СЛАЙД 7

26 квітня 1986 року почався відлік Чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом невідомої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.

 

ВЕДУЧИЙ 1. Невблаганно спливає час. Але не старіє пам'ять. Вона повертає нас до жахливої трагедії, що сталася багато років тому.

 

ВЕДУЧИЙ 2.Для історії людства – це всього лише мить. Для нас, живих свідків цієї біди – вічність, бо попіл і сльози Чорнобиля – скорботної матері України - ніколи не перестануть стукати у наші серця.

 

ВЕДУЧИЙ 1. Чорнобильська атомна електростанція принесла найбільшу екологічну катастрофу, найбільше планетарне потрясіння. Ця трагічна подія назавжди увійшла в історію людства як «аварія століття».

 

ВЕДУЧИЙ 2. СЛАЙД 8

14 грудня в Україні відзначається «День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС». Указ № 945/2006 про заснування цієї пам'ятної дати підписаний Президентом 10 листопада 2006 року.

 …., а ти знаєш, чому саме 14 грудня обрано для вшанування учасників ліквідації?

 

 ВЕДУЧИЙ 1. Так, …..Справа в тому, що саме 14 грудня 1986 року було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.

 Ті, хто вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають цей день «Днем ліквідатора». Ще в 1986 г. учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. У 1994 році громадські організації чорнобильців України звернулися з листом до керівників держави, в якому запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийнято, але ліквідатори самостійно почали відзначати цю дату.

 

♫ 03 Ліквідатор. Одразу після вибуху

УЧЕНЬ 1.Горем і болем увійшов  в наше життя Чорнобиль, розділив долю людей на „до" і „після". Безлюдні вулиці Прип'яті, покинуті школи, будинки, дитячі майданчики, колючий дріт зони. Спогади вільно або мимоволі переносять до подій багаторічної  давнини.

СЛАЙД 9

 

УЧЕНЬ 2. Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його, обпаленого і опроміненого, винесли на руках пожежники. Він ще встиг простогнати: „...Там.. Валера..." і втратив свідомість. Більше вона до нього не повернулася. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільському кладовищі. А Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою і пам'яттю... Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.

 

УЧЕНЬ 3. Рівно о 1 год. 28 хвилин у воєнізованій пожежній частині №2 з охорони ЧАЕС пролунав телефонний дзвінок. Він сповістив, що на 4-му енергоблоці станції сталася аварія.

Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні ВПЧ-2 по охороні АЕС на чолі з начальником караулу 24-х річним Володимиром Правиком, у якого місяць тому народилася донька.

Володимир Правик мав у своїх руках всі права пожежника. Всі, крім одного, – не було у юного лейтенанта права на помилку. Це згодом в характеристиці Володимира Правика з’являться слова: «мужня людина, герой».

 

УЧЕНЬ 4.Караул, командиром якого він був, не був найкращим у своїй частині. Були і порушення дисципліни, і проблеми зі здачею нормативів. Але всі розрахунки показують, що в момент аварії, після сигналу тривоги, який дав Правик, – кожний – підкреслюю – кожний боєць його караулу всі нормативи перевиконав.

 Лейтенант Правик зі своїми підлеглими гасив пожежу в машинному залі й протримався до приїзду допомоги. Володимир вийшов із пекельного вогню живим, але дістав смертельну дозу радіації. 11 травня 1986 року Володимир помер в 6-й клініці Москви. Посмертно нагороджений званням Героя Радянського Союзу.

 

УЧЕНЬ 5.  За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта Кибенка. Уже була прокладена магістральна лінія, яка вела на дах. А вогонь все лютував, не вщухав. Необхідно було вияснити всю ситуацію. В розвідку пішли лейтенанти Правик і Кібенок.

 

Учень 6.До цього вони вже  діяли пліч-о-пліч. Одними училищними коридорами ходили декілька років тому…В одній і тій же аудиторії слухали лекції…Гуляли по одних і тих же вулицях Черкас…Та один про одного не знали нічого. І лише на цьому роковому рубежі їх долі схрестилися і злилися в єдине яскраве життя – безсмертя.

Помер в один день зі своїм товаришем – 11 травня. Посмертно нагороджений званням Героя Радянського Союзу.

 

УЧЕНЬ 7. Побачивши мигаючі відблиски, біля яких вздувався і тік бітум, Правик зрозумів: графіт. Радіоактивний, розкалений. Тут вже не потрібні були ніякі прибори, щоб виявити, якій радіації він піддається. Це ж зрозумів і Кібенок. Можливо саме тому, коли пізніше Володимира Правика намагався змінити пожежник з його караулу Петро Хмель, Правик крикнув: «Йди вниз! Мені вже все одно…»

СЛАЙД 10

 

УЧЕНЬ 8. Василь Ігнатенко народився 13 березня 1961 року в містечку Брагин у Білорусії. Був старшим сержантом, працював пожежником. Тієї ночі виносив з полум’я своїх товаришів, коли ті непритомніли. Помер Василь Ігнатенко в Москві, поховали, як і його друзів, у Москві на Микитинському цвинтарі. Посмертно нагороджений орденом Червоного Прапора. 2006 року посмертно було присвоєно звання Героя України.

 

УЧЕНЬ 9. Микола Ващук народився 5 червня 1959 року. Був командиром відділення 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини з охорони міста Прип’ять. Сержант внутрішньої служби.

Тієї ночі його відділення проклало пожежний рукав на покрівлю атомної електростанції. Микола працював на значній висоті, саме там, де був найвищий рівень радіації. Завдяки його зусиллям поширення вогню в сторону третього енергоблоку було призупинено.

Микола Ващук помер 14 травня у тій же московській клініці, що і його побратими. Похований на Микитинському цвинтарі. Герой України.

 

УЧЕНЬ 10. Микола Титенок народився 5 грудня 1962 року в Київській області. Пожежник 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип’ять, старший сержант внутрішньої служби.

26 квітня о першій годині 35 хвилині прибув на пожежу. Разом із Кибенком, Ващуком та Ігнатенком гасив вогонь у реакторі, доки вистачило фізичних сил. Через півгодини гасіння пожежі у нього проявилися всі симптоми променевої хвороби. Він прожив трохи довше, ніж його товариші – помер 16 травня. Похований у Москві. Герой України.

 

УЧЕНЬ 11. Сержант Володимир Тищура, також діяв з боку пошкодженої частини реактора. Тільки після прибуття додаткових пожежних сил у тяжкому стані був вивезений з пожежі.

У Москві в клініці № 6 лежав у стерильній палаті, яка хлорувалася по кілька разів на добу. Але це не допомогло, Володимир пішов із життя першим…

 

УЧЕНЬ 8. А полум’я розповзалось по покрівлі, жадібно поглинаючи метр за метром. Бітум плавився і тік, наповнюючи повітря удушливим перегаром. З неймовірним тріскотом палала величезна платина покриття над машинним залом і допоміжним корпусом, навкруги разом з вогнем задушливий дим.

 

УЧЕНЬ 9.На п’яту годину ранку пожежу, за допомогою прибулих пожежників з багатьох інших частин, було ліквідовано. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки, копоті відірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію...

 

УЧЕНЬ 10. Їх було 28 — пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небезпеки.

Відвага... Для пожежного це невід’ємна професійна риси, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичну роботу. Це був смертельний герць, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

 

УЧЕНЬ 11.Під посиленим натиском радіації відважно діяли і померли в Москві від опіків і опромінення: досвідчений інженер Олександр Акімов, оператор Анатолій Кургуз, Олександр Лелеченко. Вони до кінця виконали свій обов’язок.

Московські лікарі з допомогою американського лікаря Гейла провели операції з пересаджування кісткового мозку. Але це не допомогло. Через 14 днів за 20 кілометрів від Москви на Микитинському цвинтарі було поховано 33 українці. Скромні плити нагадують нам і майбутнім поколінням імена героїв.

 

Відважними і героями не народжуються. Ними стають. Вічна пам'ять і слава, низький уклін усім покійним нині від урятованого народу, від усього людства. Хвилиною мовчання вшануємо тих, хто ліквідував наслідки аварії й у розквіті сил пішов із життя.

(Хвилина мовчання)

♫ 04 – Метроном.

Голос за кулісами:  ( Лист – прощення матері сину) СЛАЙДИ 11-30

Синочку! Відчуваю, що тільки ти мене зрозумієщ і простиш, що пишу тобі на той світ. Бо не можу по-іншому. Ні плач, ні волання не допомагають мені. Ніяк не можу змиритись, що більше тебе не побачу. Скажу тобі слово листом цим – і облегшу душу. Бо спливають мої літа, ось-ось і я до твого берега припливу. Ще живою хочу поговорити з тобою, як з живим.

Сину! Знаю, якби ми з тобою зустрілися, ти б обов’язково запитав, чи не ображає мене хто-небудь відколи тебе вдома нема. Ні, синку! Мене вже сама доля ошукала, відібравши тебе. А люди – вони скрізь добрі. Турбуються про мене твої однолітки, які живуть у селі. Навідуються і твої колеги з Прип’яті.

Щороку 26 квітня вони мене з Марією, твоєю сестрою, привозять у Прип’ять. Вшановують тебе  і всіх твоїх друзів, які загинули на ліквідації наслідків аварії, як Героїв. Щороку я тільки тим і живу, що чекаю того дня, щоб побачити місце твоєї смерті.

Бо велике то горе, синку, для матері – не мати навіть могили синової. Весь четвертий – то твоя могила.

Чорнобильська біда рознесла на своїх чорних крилах гіркоту України по всьому світу.

Синку! При зустрічі ти неодмінно запитав би, що мені потрібно, чим допомогти. Не турбуйся. Все в мене є. Не має у мене тебе. Засумувала я за тобою нестерпно.

Прости мене, сину, що не зуміла відвернути смерті – її ще не здолали ні ті, хто в палацах живе, ні ті хто в хатинах. Не змогла і я, несила.

Прости мене, моя дитино!..

 

Ведучий  То що ж нам – лити сльози?  Так, сьогодні заплаче не одна мати, не одна дружина, чиїх синів і чоловіків поглинув вогонь Чорнобиля, чиїх дітей він торкнувся своїм зловісним жаром.

 

Дівчина у білому вбранні. 

Ви чули, як плаче спустошена Прип'ять,
За скоєний гріх розіп'ята живцем,
Прип'ята до неба, щоб вічності випить,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи з лона холодних дітей
В бездонність ночей.
І тихо ступає життя у полин,
І лине Чорнобильський дзвін.

♫ 05 – Набат

На сцену виходить  Дівчина у чорному вбранні  з квітами в руках. Підходить до дерева, кладе квіти.

Дівчина у чорному вбранні (задумливо):  Чорнобиль. Ця назва походить від різновиду гіркого полину. Спочатку таку назву мало давнє поселення, а потім місто й електростанція. Мало хто знав про цю траву. Аж поки не прийшов той
судний день. І тоді згадали люди, що у Біблії записано: “…Засурмив третій янгол, – і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі – “Полин”. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона…”. А чи знаєш ти, світе, як гірко ридає полин? Як тяжко, як тужно моєму народу болить?

ВЕДУЧИЙ

У всьому світі є безліч пам’яток про тю трагедію. (ПРЕЗЕНТАЦІЯ №2 «Пам’ятники» Звучить пісня Наталії Май «Чорнобильська біда»)

 

Ведучий . А який Чорнобиль сьогодні?

♫ 06 – 5 вражаючих фактів про аварію

Ведучий. Чорнобиль дав нам кілька моральних уроків трагедії:
1-й урок — безвідповідальності (ми не були готові до такої аварії ні морально, ні технічно. І коли вже сталася трагедія, довго все подавалося в присмерках напівправди); 
2-й урок — милосердя (всі люди відгукнулись на біду, прийшовши чорнобильцям на допомогу: збирали кошти у фонд Чорнобиля; діти-чорнобильці відпочивали й оздоровлювались у санаторіях, таборах відпочинку); 
3-й урок — патріотизму (ми мусимо завжди пам'ятати про подвиг пожежників, щоб у потрібну хвилину стати на захист, прийняти правильне рішення, насамперед думати про тих, хто нас оточує, а не про себе; бути чесними і сміливими, бути людьми, гідними свого народу і не зганьбити його; любити й берегти рідну землю). 

Ведучий Шановні присутні! Минатимуть десятиліття, але сумний набат Чорнобиля не дає заспокоїтися нам.  Кажуть, час лікує, затягує рани. Це неправда. Просто біль відходить кудись глибоко в серце, приживається там, освоюється, і нікуди від цього не дінешся. Сьогодні кожен із нас розуміє, що сенс життя полягає в тому, щоб поважати природу, яка створила людину. Тому у нашій  свідомості повинна відбутися революція,  яка подарує Землі розумного друга – людину екологічної доби. З'явившись під знаком біблійної «зірки Полин», Чорнобиль став якщо й не розплатою, то найсерйознішою пересторогою нашому варварству і  сваволі.  Тож хай палає  свічка пам’яті і  надії  в день річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Хай полум'я свічок у наших душах зіллється в одне полум'я віри. Ми будемо жити!