Мета: осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій, розбудити почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства, розвивати почуття гордості за свій народ, прищеплювати любов до рідного краю. Обладнання: в центрі зали — журнальний столик, на якому знаходяться портрети пожежників, які загинули; живі квіти; свічка пам'яті з чорною стрічкою; виставка книг «Чорнобиль — трава гірка».
Минуло 27 рокiв, а чорний день Чорнобильської трагедiї продовжує хвилювати людей: i тих, кого вiн зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто пiзнiше народився далеко вiд покривдженої землi. Цей день не минув безслiдно, вiн розплодив по свiту багато трагедiй; вiн буде завжди об'єднувати всiх одним спогадом, однiєю печаллю, однiєю надiєю.
Тема: Чорнобиль – скорбота пам’яті людської
Мета: осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій, розбудити почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства, розвивати почуття гордості за свій народ, прищеплювати любов до рідного краю.
Обладнання: в центрі зали — журнальний столик, на якому знаходяться портрети пожежників, які загинули; живі квіти; свічка пам'яті з чорною стрічкою; виставка книг «Чорнобиль — трава гірка».
Ти відомий сьогодні кожному
Не ім`ям своїм, а бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип`ятьскою водою…
Мій Чорнобиль !
Зелений пагорбе !
У якому ти жив сторіччі !
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров, на твоїм обличчі.
І. Білий
Лунає мінорна музика. На сцену виходить учень і читає вірш.)
ЧОРНОБИЛЬСЬКІ ДЗВОНИ
Цей день пам 'ятаємо всі, як один.
Той час не злічити - немає годин,
Які б повернули святеє життя,
Та в день той квітневий нема вороття.
Приспів: Чорнобильські дзвони над нами пливуть,
Чорнобильські дзвони нам спать не дають,
Чорнобильські дзвони над миром кричать,
Чорнобильські дзвони - то смерті печать.
Не вірили. Думалось: лихо пройде
І болю не буде - тягар упаде.
Та атом страшенний на землю упав,
О, скільки він горя й печалі завдав.
Минуло 27 рокiв, а чорний день Чорнобильської трагедiї продовжує хвилювати людей: i тих, кого вiн зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто пiзнiше народився далеко вiд покривдженої землi. Цей день не минув безслiдно, вiн розплодив по свiту багато трагедiй; вiн буде завжди об'єднувати всiх одним спогадом, однiєю печаллю, однiєю надiєю.
Уже давно вiддзвенiли чорнобильськi дзвони, а ми все ще пам'ятає мо тих, хто пiшов у вогонь, - вони увiйшли у стогiн i душу, болем зчорнену до дна:
Рахунок буде 904. Всiх поiменно у незабуття.
I буде суд, який поверне вiру,
Та не поверне молодi життя.
Хто квiтень наш отак пiдступно зрадив,
Що стiльки горя, аж рида весна?
I хто тепер такiй бiдi зарадить?!
Щоб жив Днiпро i щоб жила Десна.
26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.
чень
26 квітня!
В ніч із забуття
Йде страшне створіння – атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків.
Виродок – створіння ціль страшну таїть
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальця страшні
І вселяє муки, муки неземні.
Присипляє мозок посвистом глухим
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
Учень
26 квітня!
Люди не проспіть!
Атомне століття раною горить.
Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,
Щоб зустріли внуки вранішню зорю.
І виростають покоління
Котрі не чули тиші
Що зберегли ми, що надбали
Що дітям в спадок передать?
Тепер тут зона, а була земля,
Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.
Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.
Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.
Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте, стала символом червоного і чорного кольорів в долі України та її народу.
Виконується пісня „Два кольори”.
Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.
„З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.
Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.
На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.
Учень
Зойкнула Земля чаіним криком
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла мати із іконним ликом:
- Йди, синочку, хто ж коли не ти?
Спалахнуло небо, впало крижнем
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:
- Йди, коханий, хто ж коли не ти?
За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.
23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.
Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.
Учень
Вогонь і землю зріднили собою
І кипіла у них під ногами земля
Навіть небо двигтіло од вогненного болю
І тривога палюча долітала здаля.
А трагедія кожну мить наростала
Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.
І немов з Хіросіми, з безодні повстала
Перед людством, відкривши свою тайну.
Як спинити її – гуртувало єдине бажання,
Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.
Невпокорене атомне випробування
Впало вперше, пожежники мужні, на все.
Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: „Тримайтесь ближче до життя, хлопці”.
Учень
Лейтенанти – хлопці непохитні,
Молоде, вогненне покоління.
Ви, як пам’ять у тривожнім світі
Раду незнищенного коріння.
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум’я шугали
Не до подвигів і не до звершень
Ви ж собою людство заступали.
Та серця, мов кремені, не вгасли
Залишались іскрами на тверді
Тільки жити – в нас бунтує спрага,
Та продовжить пісню родоводу.
А лишилась вірності присяга.
Батьківщині. Матері. Народу.
Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?”
Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.
Учень
Перший удар на себе
Перший вогонь на себе
Так відчайдушний Данко
Людям віддав своє серце.
Як же тут не згадати
Поруч з ним не назвати –
Вас, що уміли серцем
Грізний вогонь зупиняти.
І віддали – що мали
Життя – що одне в людини
Вірю, що врятували,
Долю моєї дитини.
Майор Телятников.
Із вогню у безсмертя смерть поправши ступили вони.
Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.
Учень
Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам!
В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя?
Це крізь ваші серця йде жорстока передова
Де незвично чатують порожні очиці смерті.
Скільки крапельок крові волає у мікроскоп
Про третину життя. Що тільки й встиг хтось прожити
І тривожно сьогодні, мов у горлі саднить волосок,
Слово не постигне пристрочує лейкоцити.
Одними із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав: пульт централізованого зв’язку „Київ – Прип’ять” замовк. Та вже через 20 хвилин він вже знову заговорив.
Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок.
Учень
... йдуть колони, колони, колони...
Розминаються повні – порожні,
Незбагненна процесів болю,
У автобусах тих подорожні
Ідуть наче із долі в недолю
На вокзали, в лікарні, у безвість
Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?
Розтривожено вуликів безліч
Невидимого стишені свідки.
Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли.
- Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик;
- Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок;
- Сержант Микола Васильович Ващук;
- Сержант Володимир Іванович Тищура;
- Старший сержант Микола Іванович Тітенок.
У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна.
(Хвилина мовчання).
Учень
Світ з посивілим житом
З цвітом і гроном калини,
З вічним дитячим сміхом
Ще на вустах Батьківщини.
Світ – з лугами, лісами,
З ріками і зорею
З чистими небесами
Над скупаною землею...
І віддали все, що мали
Життя – що одне в людини
Вірю, що ви врятували
Долю моєї дитини.
Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народяться після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.
Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.
Коли оцінили масштаби катастрофи, стала очевидною евакуація населення із найбільш не-безпечної зони радіусом 30 км навколо станції. Люди назавжди покидали рідні домівки. Ох, як нелегко було людям залишати той край, де народилися, виросли, землю, де були могили предків, де все рідне, дороге. Для людей ця місцевість стала мертвою, але природа і далі продовжує життя.
( виконує пісню "На Чорнобиль журавлі летіли").
Учень
Загинули ліси, а землю занедбали,
Поставили АЕС в верхів 7 трьох річок,
То хто ж ви є, злочинці, канібали?!
Ударив чорний дзвін, і досить балачок.
В яких лісах іще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві, і живі, і ненароджені,
Нікого з вас довіку не простять!
Мертві чорнобильські села... Ми відчуваємо їхнє мертве застережливе мовчання, відчу-ваємо небезпеку, що принишкла у траві, воді, деревах. Земля залишилася без своїх господарів, залишилися самотніми подвір'я, стара груша, стежки...
Повертаючись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя. В цій місцевості пустують безлюдні будинки.
Учень
На пустищі дикім росте бузина,
Сіріє край поля хатина сумна.
Облуплені стіни, полин, спориші -
Не видно й не чути навкруг ні душі.
І тільки при місяці пізно вночі,
Коли над хатиною стогнуть сичі,
І вікна примарливим блиском горять, -
з сіней у світлицю крадеться, мов тать,
Якась неземна, потойбічна мара,
І груша в дворі завмирає стара.
І чути, як в миснику дзвонять миски,
І хрестяться лячно побожні жінки.
І святять очима коти з темноти,
І хочеться швидше те місце пройти,
Де буйно і дико росте бузина,
Де пусткою хата сіріє сумна.
(Виконується пісня "Чорнобильський лелека").
На ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії, за скромними підрахунками 1989 року, витра-чено 8,5 мільярдів карбованців, тоді як усі АЕС у бувшому Радянському Союзі, разом узяті, за роки своєї роботи дали величезний прибуток - 25 мільярд.
Чорнобиль... Мертва земля... Це - трагедія для всього людства, більшої годі уявити!
Учень
Є чорне золото, є чорний хліб.
Є чорний лебідь і лебідка чорна.
Та найчорнішим серед них усіх
Є все-таки Чорнобиль.
Є чорна хмара й чорний-чорний дим,
Година чорна і тюльпани чорні.
Та найчорнішим серед них усіх
Є все-таки Чорнобиль.
Є чорна Африка і чорний крук,
Він чорно-чорно-чорний,
Та найчорнішим серед них усіх
Є все-таки Чорнобиль!
Йод – 131, цезій – 134, 137, стронцій – 90, плутоній – 239, плутоній – 240. весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.
А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.
Учень
Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка
Покотилась до обрію, збурила зоряну синь
На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко
Бо Чорнобиль – трава – не полин.
Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска
Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?
І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.
Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?
Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю
Якже ти допустила, щоб скалічили душу твою?
Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка...
Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,
І петля радіації стягує шию твою
Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба
Знай, що Бог ще чекає молитву твою.
На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.
Радіація – невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.
Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та все ж живуть. Ось що побачили льотчики, пролітаючи над зоною.
Учень
З вертольота її запримітили
Не одразу означиш словами.
Бо тополі іржаві, як мітли,
Скрутно небо метуть головами.
Учень
Чорнобильська біда торкнулась чорним крилом Житомирщини. Найбільше постраждали Народицький, Олевський, Лугинський, Коростянський райони. А в Новгород-Волинському районі в зоні підвищеної радіації опинились села Курчиця, Городниця, Дубники та інші.
Учень
Радіаційна днина б’є на сполох
Радіаційні стогнуть небеса
Двадцятий вік – як доля, а не спомин
Як хліб душі, як мамина сльоза.
Людство прагне Всесвіт осягнути
І себе у ньому зрозуміть.
А тривожне „бути чи не бути” –
Грізно над планетою висить.
НА ЧОРНОБИЛЬ ЖУРАВЛІ ЛЕТІЛИ
На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні.
Як сніжниця, попелище біле
Розвівалось в рідній стороні.
Там згоріли гнізда і гніздечка,
Поржавіла хвоя і трава.
Журавлина крихітна вервечка
Напиналась, наче тятива.
Не було ні стогону, ні крику,
Тільки пошум виморених крил.
Журавлі несли печаль велику,
Наче тінь невидимих могил.
Не спинились птиці на кордоні,
Де сягає атомна яса.
І дивився батько з-під долоні,
І ридала мати в небеса.
На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні.
Роки пролітають, минають село,
Та горе людське вас сюди привело.
Буяло, цвіло, вирувало життя...
Тепер зосталось лиш одне каяття.
Пам’ятаймо чорнобильський квітень
1