ВИХОВНИЙ ЗАХІД «ЄДНАЙМОСЯ, НАША ВЕЛИКА УКРАЇНСЬКА РОДИНО»

ВИХОВНИЙ ЗАХІД «ЄДНАЙМОСЯ, НАША

ВЕЛИКА УКРАЇНСЬКА РОДИНО»

Мета: довести учням цінність виховання в сім'ї, роль батька та матері в їхньому житті; звертаючись до витоків народної мудрості, традицій, пробуджувати національ­но-патріотичні почуття.

Обладнання: епіграф уроку, написаний на дошці (слова Б. Олійника); аудіозаписи пісень («На Україну повернусь» — слова С. Галябарди, музика О. Гавриша; «Родина» — слова В. Крищенка, музика Злотника; «Батьківський поріг» — слова А. Демиденка, музика Карабиці; «Берегиня»); репродукція картини Христини Дохват «Пресвята Богородиця».

Епіграф:

Батьки і діти! Діти і батьки!

Нерозділиме і довічне коло,

Ми засіваємо житейське поле

І не на день майбутній — на віки!

Б. Олійник

А хто дає той напрямок-дорогу,

Чого не мав, без чого я тинявсь,

Хто вчить дітей ходить,

Молитись Богу,

Одна відозва є на це — сім 'я.

В. Бобринський

Між нами не ляжуть вирвами роки,

Бо наша кров пульсує в нашій долі...

Батьки і діти... діти і батьки...

Нам нічого ділить на спільнім полі.

Оцих тополь приречений кортеж,

Що вічно супроводить Україну,

І традиційні верби і калина —

Все батьківське, але синівське теж,

Все наше од дощинки і навіки

До вічної Тарасової муки —

Передають своїм синам і внукам

І не на день майбутній — на віки!

Я зрозумів тривогу ваших дум:

Чи діти спадок збережуть великий?

1-й ведучий. Є скарби, заховані в землю, а є такі, що передаються із покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить пам'ять народу, його звичаї і традиції. Мамина пісня, батьківська хата, бабу­сина вишиванка, дідусева казка — усе це наша пам'ять, сила волі, історія, велична і всестверджуюча. Не вивіт­рити з пам'яті, зберегти ці символи людського духу від забуття і байдужості — наше головне завдання.

2-й ведучий. Мета нашого заходу — повернутися до витоків, звернутися до народної мудрості, учитися шанувати батьків, творіння рук людських, берегти ті надбання, які наш народ бережно проніс крізь віки, і самим навчитися творити красу. Адже лиш добро і краса зможуть врятувати світ.

Пісню «Україно» виконує учениця.

1-й ведучий. На початку було слово... А зі слова, з рідної мови починається людина. Вона робить перші кроки на землі, і перед нею відкривається загадковий дивовижний світ із чарівними звуками, дивовижними формами й кольорами. Відкривається краса довкілля — рідного краю. Душа, переповнена любов'ю, добротою, світлом і красою світу, звертається до поезії, музики, фарб, пензля, щоб відтворити цю красу. Бо краса живе в усьому!

А краса живе в усьому;

На землі і в небесах,

В світлі сонечка ясного,

У замріяних лісах,

У степу, на хлібній ниві,

Там, де пташка п'є росу...

І щоб ви були щасливі,

Треба бачити красу,

Треба слухати і чути

Пташку в хорі веснянім.

І для себе світ відкрити,

І себе знайти у нім.

Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу лю­бов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона завжди зачаровує своєю красою і довершеністю:

Настояна на липових медах

І виплекана сонцем променистим,

Кохана земле, я — маленький птах,

А ти — моє гніздо, моя колиска.

Мій тихий смуток і пекучий щем,

Невтішне горе і гірку провину

Обмила, приголубила дощем

Ти, рідна земле, я — твоя перлина.

2-й ведучий. Сьогодні ми поведемо розмову про найсвятіше, найголовніше, що є у житті людини — про сім'ю — оберіг життя людського на землі.

(Звучить пісня на слова В. Крищенка «Родина», музика Злотника.)

1-й ведучий. Він і Вона... Саме вони, зустрівшись колись, дали початок тому, що має прекрасну назву — сім'я. Поєднавшись, вони створили свою пристань любові — ошатний, красивий будинок, який щоліта потопав у різнобарв'ї квітів, вирощених дбайливим ру­ками господині. Та не повним був би їхній сімейний корабель, якби не діти. Поріг їхнього дому ніколи не переступають біди та тривоги. Бо тут завжди панують мир і спокій, повага, взаєморозуміння, довіра та любов.

2-й ведучий. А як люблять діти своїх дідусів та бабусь! І зовсім не важко здогадатися, хто прищепив їм оцю любов, повагу,— батько і мати. З великими нетерпінням чекає ця весела і дружня родина сімей­них, різдвяних та великодніх свят, адже так чудово всім разом на день народження скликати всіх друзів, робити подарунки і смакувати тістечками, прикрашати взимку ялинку чи пекти навесні паски...

1 -й ведучий. Цю розповідь можна продовжувати, але зупинімося. Ви, напевне, уже зрозуміли, що це модель майбутньої ідеальної сім'ї. Але такі сім'ї насправді є. І так хочеться, щоб ваша сім'я була саме такою, про яку ви мрієте. І нехай кожен із вас у майбутньому збудує свій затишний куточок щастя і любові, у якому на вас завжди хтось чекатиме.

Учениця читає вірш.

«Зростай, дитино»,— каже мати,

І розкривається весь світ тобі.

І зможеш легко труднощі долати,

Якщо повік не зрадиш доброті.

Пожалій мурашечку

і полий ромашечку,

кущик посади!..

При потребі старшому,

Меншому і слабшому

Вмій допомогти.

Не забудем ці слова з тобою —

Будемо й травинку берегти,

Будемо привітними до всього живого,

Що з тобою поруч є на цій землі.

Є ще в світі, ніде правди діти,

Люди, які чинять шкоду жартома.

Злочин — із жорстокими дружити,

Бідний — в кого доброти нема.

Ми всі — господарі природи,

Тож збережемо її вроду.

2-й ведучий. Любов до Вітчизни, до природи, до на­роду плекається саме в сім'ї.

Сім'я — це щось величне, прекрасне, міцне, схоже на могутній розлогий дуб.

Сім'я — це клітинка нації. Саме тут виховуються націо­нальні традиції, звичаї.

Ще з часів Київської Русі вишивкою, прикрашали одяг князів, бояр і простих людей.

Вишиванка — це душа нашого народу. Звідусіль, з усіх куточків України снується нитка. Нитка не лише з узо­рів сорочок, скатертин, рушників, а нитка із серця — з любов'ю, щирістю, світлою думкою.

1-й  ведучий. Коли через багато років після війни Андрію Малишкові вручали бойову нагороду, хтось запитав: «Що врятувало Вас, Андрію Самійловичу, від куль та снарядів у тому вогненному пеклі?» І почув у відповідь: «Сорочка, яку, проводжаючи на війну, вишила і дала в дорогу мати».

Андрій Малишко добре знав велику силу і благотворну дію цих оберегів, рукотворних знаків і символів. Бо вони в житті українця завжди правили за своєрідні талісмани, що оберігали його від ворожих сил. Вони бережуть людину на землі і супроводжують її впродовж цілого життя, єднаючи душу зі Всесвітом.

Звучить «Пісня про рушник» А. Малишка.

2-й ведучий. Український рушник оздоблений квіта­ми, зірками, птахами. Скільки він промовляє серцю кож­ного із нас! Від сивої давнини і до наших днів, у радості й горі рушник — невід'ємна частина нашого побуту.

За своїм функціональним призначенням розрізнялися рушники побутові, кілкові, обрядові.

Побутові рушники — це утиральники, які є в кожно­го з нас. Кілковими прикрашали оселю. Обрядовими обрамляли ікону у красному кутку хати.

1 -й ведучий. І, звісно, слід пригадати весільні руш­ники. У народі завжди існував звичай: дівчина, перш ніж вийти заміж, має вишити рушники для старостів. Тому й узори підбиралися радісні, веселі. Насамперед вишивали калину. Вона пов'язувалась із народженням Усесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зорі. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця — «коло». А оскільки ягоди калини чарівні, то й стали вони сим­волом крові та невмирущості роду. На гілці калини час­то вишивають зозулю — символ продовження роду — або паву. Пава — це жар-птиця, що несе в собі сонячну енергію розвитку, вона — птах сімейного щастя.

2-й ведучий. Сьогодні нам хочеться нагадати про найважливішу потребу — оберігати життя у всіх його виявах: у природній мудрості й гармонійності, берегти свою одвічну колиску і мир на землі.

Сім'я, родинні стосунки — єдиний острівець посеред розбурханого океану життя для молодої людини. Доля не тільки окремої людини, а й усього людства будується в сім'ї. Недарма існують народні прислів'я:

За науку цілуй батька й матір в руку.

Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.

Роби так, щоб батьку-матері не було соромно від людей.

Зневажиш маму — підеш швидше в яму.

За мамині сльози Бог долю заморозить.

1 -й ведучий. Батьки виховували у дітей почуття взає­модопомоги, щирості, поваги до старших, ввічливості: «До людей з добром, то й від людей з добром», «Нероби зла ні людям, ні природі»,— говориться у народних прислів'ях.

Згідно з народною мораллю праця — це найвища чес­нота, найголовніша засада життя. Тому з давніх-давен людину цінувати не за зовнішньою красою, а за її ставленням до праці. «Тільки в чесній праці твоя добра слава й безсмертя»,— навчали батьки свою дитину.

Мабуть, для кожного з нас немає нічого ріднішого, як його дім. Тут ми вперше відчули любов батьків своїх і самі полюбили їх. Сюди повертаємося ми з далеких і близьких доріг, несемо свої радощі, сумніви і печалі. Рідна хата — лагідна й тепла пристань для наших душ.

Є такий вислів — «родинне вогнище». Звідки він? Оче­видно, ще від життя первісних людей, від необхідності підтримувати вогонь в оселі.

Та чи кожен дім можна назвати родинним вогнищем? Яким вимогам він повинен відповідати?

2-й ведучий. За словами В. Крищенка, «там, де поміж рідними немає любові, взаєморозуміння, злаго­ди, де точаться сварки, про родинне вогнище й гово­рити не варто, бо такий дім не гріє, а холодить душу, в ньому непривітно й незатишно.

У дружній родині, де всі люблять одне одного, коли немає когось, хоч одного із сім'ї, стає сумно і тривожно. Навіть, якщо хтось поїхав у цікаве відрядження, вдома за ним сумують, бо порушується гармонія родинного життя, звичний порядок, який панував у родині».

Родинного вогнища щедре тепло

Не вкриє димами, не спалить крило.

В далекій, як небо, дорозі воно

Зорею причалу людині дано.

Розпалює вогнище те благодать —

Де батько, і мати, і діти сидять,

Де згода витає і чується сміх,

Щоб добрий вогонь розгорятися міг.

Міняти не треба ті чисті вогні

На блиски миттєві, хоча й чарівні.

Щоб злої намови нещадний розлив

Брудною водою вогню не згасив,

Підкинь і свою ти жаринку сюди —

Назустріч любові, супроти біди:

Хай полум'я вищає, гріє навкруг,

І серце радіє у злагоді рук.

Родинного вогнища світло ясне

Додому із вирію кличе мене,

Де в слові привітнім закон доброти,

Де батько і мати, де я і де ти.

1 -й ведучий. Хату, де панує радість, затишок і спокій, народ здавна порівнював з віночком, з улюбленими квітами та рослинами.

Ось які прислів'я існують:

В цьому дворку —як у вінку,

Там господар — як виноград,

Господиня — як калина, а діточки — як квіточки!

А особливо наш народ любить чорнобривці, з якими тісно пов'язана любов до матері, домівки, Батьківщи­ни. Це один із наших рослинних оберегів.

(Звучить пісня «Чорнобривці насіяла мати».)

2-й ведучий. Пригадаймо пеню, що сприймається давно як народна, хоч узята з відомого нам твору — із п'єси 1. Котляревського «Наталка Полтавка» (музика М. В. Лисенка) «Де згода в сімействі..». У ній відобра­жені погляди на сім'ю, українців, які вважали злагоду запорукою добробуту й успіху в родинному житті. Недарма існує народне прислів'я: «Навіщо й клад, коли в сім'ї лад!»

(Звучить пісня «Де згода в сімействі» із п'єси І. Котлярев­ського «Наталка Полтавка» у виконанні учнів.)

1-й ведучий. Сьогодні ми також поведемо розмову про найважливіший оберіг дому нашого — про матір, яка завжди поруч з нами — Берегиню сімейного щастя.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим...

— писав Тарас Шевченко. І навряд чи можна знайти інші рядки, у яких з таким благоговінням було б сказа­но про материнство.

Особливою пошаною оповитий культ Богоматері у християнській релігії. Це Мати-Страдниця, яка при­святила себе своєму Синові і пожертвувала Його в ім'я спасіння людей.

Образ Богоматері був улюбленим для багатьох майстрів пензля впродовж віків.

Подивіться ще раз на репродукцію картини Христини Дохват «Пресвята Богородиця».

2-й ведучий. У народній етиці закріплені поняття про материнство як священний обов'язок, пов'язаний з великою відповідальністю матері за виховання й долю дитини. Народні уявлення про те, що материнство обов'язково має бути освячене шлюбом, продиктова­не, мабуть, все-таки не ханжеством, а розумінням того, що тільки в шлюбі створюються найкращі умови для нормального життя й виховання дитини. Саме тому народна мораль завжди так суворо осуджувала розпус­ту, легковажну поведінку дівчини.

1 -й ведучий. Ставлячи якнайвищі вимоги до жінки-матері, народна мораль водночас вимагає й шаноб­ливого ставлення до неї з боку її дітей. Ця прадавня етична засада втілена в Заповідях Господніх: «Шануй батька свого і матір свою...»

2-й ведучий. У народі кажуть: «Материнська молит­ва з дна моря дістане».

Здається, на що вже козаки-запорожці були людьми суворими, а й для них материне й батькове благосло­вення та молитва мали величезне значення.

У думі «Про Олексія Поповича» розповідається:

Котрий чоловік отцеву-материну молитву поважає,

Того отцева-материна молитва

З дна моря винімає,

Од гріхів душу окупає,

До царства небесного проводжає.

Український фольклор засвідчує, що в уяві нашого на­роду мати і дитина навіки пов'язані міцними святими узами, розрив яких завжди призводив до біди.

1-й   ведучий. Єдність матері і дитини є символом і світової гармонії. Без неї настає хаос. Ось як пише про цю трагедію Шевченко: Одцурається брат брата І дитини — мати.

Так Кобзар пророкував майбутні суспільні катаклізми.

2-й ведучий. А майбутня гармонія світу втілюється поетом так:

І буде син.

І буде мати.

І будуть люди на землі.

Такий погляд притаманний не лише нашому народові. Це один із наріжних каменів загальнолюдської моралі, виробленої протягом тисячоліть людської цивілізації. Священними в народі є не тільки єдність матері і дити­ни, а й обопільні обов'язки матерів перед дітьми і дітей перед матерями. Про це треба завжди пам'ятати.

1-й ведучий. Матір'ю ми звемо рідну землю, на якій народилися й виросли, яка нас годує і в кінці життя приймає до свого лона. «Земле моя, всеплодющая мати!» — читаємо ми в Івана Франка.

Звучить пісня «Берегиня».

Матір'ю, ненькою здавна називав наш народ свою Україну. Матір'ю називає в багатьох творах Україну Тарас Шевченко:

Обніміте ж, брати мої, найменшого брата,

Нехай мати усміхнеться, заплакана мати.

2-й ведучий. «Словом про рідну матір» назвав свою поему, присвячену Україні Максим Рильський. «Матері забуть не можу»,— писав про Україну Павло Тичина.

Своє синівське право на любов і щиру розмову з матір'ю-Україною відстоює у своїх віршах Василь Симоненко.

1-й  ведучий. Мені здається, що образ матері-жінки й образ Матері-України найорганічніше злитий саме у вірші «Лебеді материнства», що став улюбленою піснею для багатьох українців, як на рідній землі, так і далеко за її межами.

(Звучить пісня на слова В. Симоненка «Лебеді материнства».)

1-й учень. Дякую Вам, мамо, за перший скарб — пісні над колискою. За пісні, які Видобували зі свого серця, які пронесли через усі свої літа й співаєте їх нині.

Дякую Вам, мамо, за невмирущі пісні з глибин народ­них і вічних, 3 ними ми сильні. З ними ми горді й щас­ливі. З Вашої пісні й любові, мамо, ми прийшли у світ. Пісня Ваша була моїм першим причастям.

Доки співає мати, доти буде й наша Україна.

2-й учень. Дякую Вам, мамо, за другий скарб — рідне слово, рідну українську мову. Ми не зрадимо материнської мови — не зрадимо Матері, не зрадимо України.

1-й учень. Дякую Вам, мамо, за третій скарб — молитву до Бога. У світлому серпанку дитинства бачу Вашу руку, яка благословляє нас, чую молитву. На крилах молитви летіла наша віра попід небеса, кріпила наш дух і тіло.

Дякую Вам, мамо, за радість і сльози, за слово й молитву, за пісню й ласку, за святість думки й таїну любові, за ясний і тихий світ добра в нашій хаті, біла стеля якої вища мені за всі палаци на світі.

(Звучить «Пісня про маму» у виконанні Н. Шестак.)

Учениця

Дякую Вам, мамо, за пісні крилаті,

І за щедрі свята в нашій рідній хаті.

Бачу ваші очі в срібно-сивім сумі.

В них світають ночі в сонячній задумі.

Прошу в Вас любові на щасливу днину,

Чую ніжний голос: «Спи, моя дитино».

Носять Ваші руки онучат маленьких.

Ви такі прекрасні, моя рідна ненька.

Ви в молитвах Божих бережете світло,

Щоб житія у мирі і в надії квітло,

Щоб світило сонце нашій Україні

І всміхнулось дітям небо синє-синє.

Дякую Вам, мамо, за високу долю,

За зелене жито на веснянім полі.

Дякую Вам, мамо, за прожиті роки,

За турботи серця, за родинний спокій.

                                      Параска Кубаєвич

Учень

З далекої тривалої дороги,

Через печалі й гіркоту розлук

Спішу вклонитись отчому порогу

І доторкнутись материнських рук.

Чому мене так вабить рідна хата.

Збадьорює, мов подихом весни?

Бо в хаті тій мене чекають батько й мати

У світлому серпанку сивини.

2-й ведучий

Давайте хоч би на хвилину

 Забудьмо клопоти усі,

І об'єднаймось в міцну родину

І заспіваєм забуті пісні,

Заспіваймо, родино, заспіваймо,

Щоб нам жито родило, і пшениця, і овес, щоб зібрався рід наш увесь, український рід, який розкиданий по всіх материках.

(Звучить пісня «На Україну повернусь» (слова С. Галябарди, музика О. Гавриша).)