Виховний захід до Дня пам'яті жертв голодомору 1932-33р. «Запалимо свічку пам’яті…»

Сценарій виховного заходу

Голодомор 1932-1933 років

«Запалимо свічку пам’яті…»

 

Мета :Вшанування та збереження в пам’яті наших предків, тих людей,  котрі становили наше родинне дерево, єднали наступність наших родин і пішли у вічність  насильницькою, мученицькою смертю. Виховання патріотизму, національної єдності та самосвідомості. Розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.

Звучать дзвони

Вступне відео

Вдягнені у вбрання темного кольору, виходять з обох боків діти, шикуються в «журавлиний ключ».

 

Фон 1

Чому сумує, плаче дзвін
І біль сердець в одне єднає?
Що розповісти хоче він,
Про що сьогодні нагадає?

Тривожні спогади ураз
Свічки очима розіп’яли,
Немов з минулого до нас
Вони із докором казали:

- Хто відповість за ту біду,
Що голодом людей косила,
Що в Україні не одну
Убила гордість, пісню, силу?

Не встануть свідки із могил.
Вони й тоді не говорили,
Бо голод їх позбавив сил…
А за селом росли могили…

Встає історія з пітьми,
Словами фактів промовляє
І хоче, щоб судили ми,
Бо заповіт від мертвих має.

Вона бідою, горем вчить,
Щоб не забулось незабутнє,
Бо там, де пам'ять не мовчить,
Там щастям повниться майбутнє.

Мовчати про це не можна, не сила,

Від спогадів кров аж холоне у жилах.

Вмирали діти і немовлята,

Старі бабусі й вродливі дівчата,

 

Вмирали села. Зникали птиці.

«Буксири» скидали трупи в криниці.

Опухла матір, не може сісти ...

«Уповноважені» і «активісти»

З-під немовляти, із-під ряднини,

П'яні згорнули останні зернини.

 

Тиша і смуток. Запалі могили...

Мільйони трупів Вкраїну вкрили.

Трагічна подія відома планеті:

Голодне море у тридцять третім.

Увінчаний він страшним розп'яттям...

Катам народу! Прокляття! (останню фразу кажуть всі разом)

 

 

Пісня «Голодомор»

 

Ведучий 1. Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле.

Ведучий 2. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу, Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне - щоб зрозуміти.

Ведучий 1. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 - 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших  таких сторінок - Голодомор , який призвів до небачених безневинних  жертв.

Ведучий 2. У 1932-1933рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безвинних людей зійшло в могилу – старих і молодих, дітей і ще ненароджених – у лонах матерів… Голодомор 1932-33 рр. - період з квітня 1932 по листопад 1933 років.

 

Відео «Вбивство голодом»

Фон

Ведучий 1. Олесь Гончар у передмові до книги «Безкровна війна» писав: «Свої записи автор назвав вдало , адже то була справді безкровна, нерівна, людоморна війна проти цілого народу , такого працьовитого, мирного і цілком безвинного . Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею, зруйнувати спільність людську фізично й духовно . Вимирали ж цілі села не будь як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації.

Ведучий 2. Нині ми знаємо, що тут було. Був голод , штучно організований , був масовий сталінський геноцид , свідомо спрямований на згубу українського народу - такого ненависного диктатурі, якій всюди вчувався прихований опір і затаєнний сепаратизм. Це безпрецедентний за своїм катівським розміром злочин сталінщини завдав Україні найтяжчих втрат , коштував нації мільйони і мільйони людських життів, у тому числі й материнських й дитячих .

 

Виходить дівчина – Україна, у руках тримає «букет» із колосків і калини з чорною стрічкою, стає посередині:

Україна:

Я- Україна, я- перлина світу,

Країна сонця, щедрості, тепла,

Родючі землі, люди працьовиті,

Здається, так би вік в добрі жила…

Та не судилось…Кровожерливі ординці

Стоптали кіньми всі мої поля,

І помирали в муках українці,

Від злих катів стогнала вся земля…

Кати ці – 32й й 33й –

Нещадні і до старця, й до дитини,

Топтали рідний край в своїй кареті,

Поставили Вкраїну на коліна…

До дівчини - України з двох боків підходять хлопці із табличками «1932» та «1933», один із них забирає «букет». Україна присідає на коліна, закривши обличчя руками. Хлопці стоять біля неї.

Виходить дівчина- Пам’ять, підходить до хлопця і забирає букет

Пам’ять:

Я- Пам’ять, я –не вбита, я – жива,

Я  буду завжди жити у серцях,

До Господа летять мої слова,

Із душ невинних витягаю цвях.

Я – Пам’ять, і мене не зруйнувати,

Я – незнищенна, і безсмертна я,

Молитвою я відчиняю ґрати-

До Бога йде замучене дитя…

Я – Пам’ять, і мене не вбити,

Пересторога для нащадків я,

Не забувати і не повторити –

Найголовніша місія моя…

Дівчина- Пам’ять підводить із колін дівчину-Україну і віддає їй «букет».

Виходить Хлопець

Хлопець:                    Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом , а не наодинці…

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо – українці.

Заплачте, затужіть, заголосіть,

Померлі люди стогнуть з тої днини

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас, бо ми колись жили,

Зроніть сльозу – і хай не гасне свічка,

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно…

Художня композиція до дня пам’яті Голодомору

 

Ведучий 1. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках.

Ведучий 2. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини. Оголошується хвилина скорботи.

Хвилина мовчання

Ведучий 1.Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги.

Ведучий 2. Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.

 

Хвилина мовчання сльозою горить,
Пронизує струмом немов би ця мить,
Щипає за душу, бере за живе
І дзвоном тривожним у серці гуде.
Я бачу той розпач безсилих людей
І погляд голодних дитячих очей,
В долоні затиснуті п'ять колосків,
Гвинтівку і вирок жорстоких катів.
Спустошені села, порожні хати
І сни про матусю дитя-сироти,
Яке, наче паросток роду, живе 
Й натхненно шукає коріння своє.
Я чую той стогін крізь щільність років,
Крізь спогадів тугу померлих батьків...
У вічність нестиму сторінку сумну -
Про жертв геноциду пам'ять святу.

 

Ти кажеш не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть варево виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайця забирали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків.

Ти кажеш не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай

Усе всуціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай.

Хто ж села вимерлі на Україні,

Російським людом заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв.

Я бачив сон у ту зловісну пору

І пухлих і померлих на шляхах

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш - не було голодомору !

 

Пісня «У селі стоїть хатина»

 

Фон 3

Ведучій 1. 1932-й рік… Того року урожай хліба був гарний, але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно і почали забирати з домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди - розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод.

Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоча би жменьку зерна, це було велике щастя. Найстрашніше почалося весною 1933 року, Закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду.

Ведучій 2. Люди їли все, що можливо було жувати. Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.

Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли на візках у кого була ще хоч якась сила,

Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. Люди божеволіли з голоду

 

Інсценізація «Голодний ДУХ»

 

Танець «Плине кача»

Ведучий 1 Пограбовані, зламані голодом і жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати вихід. У слабших, вразливіших натур виникав безконтрольний хворобливий стан. Це не моральна категорія, ні, це була тяжка хвороба, зумовлена голодом. З’являлась моторошна байдужість до мук ближнього, були й випадки канібалізму, скоєні в стані повного відключення кори головного мозку. Ледь прийшовши до тями, ці люди у відчаї накладали на себе руки, або назавжди втратили розум.

Ведучий 2.Весна…А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, великий живіт, голова велика, а обличчя майже немає, самі зуби зверху.

Ведучий 1. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить – стільки гойдається, і безконечно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти…Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…

Ведучий 2.Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участі у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого. За переписом населення 1926 року дітей віком до 4-х років виявилось 16%, тобто у голодному 1933 році їм мало б виповнитися 10 років.

 

Виходить маленька дівчинка в білому одязі, молиться

Фон 4

Бозю!
Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.
Таж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий,
Бозю, що там у тебе в руці?..

Відео «Коротко про головне – голодомор»

Танець «Із свічками»

Ведучий 2. Сьогодні, дякувати Богу, на нашому столі є зерно - як символ життя і перемоги над молохом голоду, і хліб для того, щоб причаститися ним, як безцінним Божим даром та пом’янути душі загиблих людей, які помирали з думкою про цей святий скарб – шматочок хліба…

Ведучий 1. Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі! Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору і помолитися за них.

Ведучий 2. Ми живемо в інший час і не причетні до тих страшних часів. Тому так важко достукатися до сердець нині сущих.    Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути  ні матеріальних, ні тим більше людських.

Ведучий 1. Говорячи словами О. Міщенка «Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу». Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.

Ведучий 2. Тож запалімо свічку в пам’ять про померлих у той страшний голодомор.

 

 

Пісня «Свічка»

 

Ведучий 1. На завершення нашого заходу, ми хочемо побажати всім вам, ніколи не відчути того страху, який перетерпів наш український народ.

Ведучий 2. Ніколи не знати голоду, тих страшних страждань і мук , здоров’я вам і вашим рідним, і мирного неба над нашими головами.