виховний захід "Генерал з серцем солдата"

Тема:  Генерал з серцем солдата

Мета:  виховувати гордість за свій народ, шанобливе ставлення до військових, учасників АТО;

зміцнювати почуття патріотизму учнів;

сприяти збереженню пам’яті про тяжкі випробування нашого народу.

Обладнання: мапа України, свічка, проектор, презентація, відео, музика українських пісень, державний прапор України.

Хід заходу

Це люди нелегкої долі,

Вони борці за мир і спокій по власній волі,

Віддають найдорожче в пекельному бої,

Вони гідні звання–Народні Герої!

 

Вихователь. Важкі випробування переживає зараз Україна. Події 2014-2016 років примусили кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також зрозуміти, що ми господарі на власній землі. На Сході України продовжується війна. Там вирішується доля і майбутнє країни. І вирішують її не тільки прості солдати, а й офіцери – своєю мужністю, хоробрістю, своїм життям.

1 учень.                               

Україна моя у вогні,

У зеленому раю стріляють.

Розлетілись, мовчать солов’ї –

Темні ворони в небі кружляють

2 учень.

Україна кайдани рве,

Кращі хлопці стають до зброї.

Лютим звіром душа реве,

Не бояться вогню герої.

 

Вихователь.  Ми повинні бути вдячні тим, хто відстоює право України бути гордою державою, хто захищає її територіальну цілісність.

Болить зранена душа нашої держави України. Болять рани наших мужніх воїнів - захисників. Болять серця матерів, чиї сини або чоловіки в АТО і плачуть серця матерів, дружин, дітей тих, хто поклав своє життя за наше майбутнє. Болять і плачуть наші серця, душі, переживаючи за них, наших  героїв – солдатів.  Ми часто згадуємо імена тих, хто віддав своє життя, аби мир панував у кожній нашій домівці, а сьогодні ми згадаємо загиблих героїв АТО.

3 учень.

Герої! Герої! Герої!

Найкращі Вкраїни сини!

Цей світ лиш врятують герої,

Герої нової війни.

Вихователь. Одним з таких був Сергій Петрович Кульчицький. Хто ж цей герой? Чому він воював, маючи звання генерал-майора, не в штабі, а на передовій? Чому загинув як солдат, хоч мав такий високий військовий ранг? Щоб дати відповіді на ці питання, треба знати історію його життя.

4 учень.

Батько Сергія був військовим офіцером. Після закінчення училища служив в Німецькій демократичній республіці, де у місті Ваймар 17 грудня 1963 року і народився Сергій. А опісля батьки переїхали на Далекий Схід - практично все життя служили в Уссурійську.Сергій розказував, що стати військовим вирішив після 8 класу. Ще в середній школі вільний час проводив з батьком, ходив на полігон, стріляв разом з солдатами. Тоді з хлопчаками навіть мали такі забави: охороняли песика у будці. І підходили до справи дуже серйозно. Приймали варту, змінювали її.

5 учень.

Йому все легко давалось. Мабуть, передались гени. А коли після 8 класу сказав, що піде навчатись у військове училище, мама була категорично проти та Сергій вступив туди за спиною матері і просто поставив її вже перед фактом. В училищі  був активний і дуже правильний - все мало бути за статутом. І так  і далі йшов по життю. Сергій дуже любив стрільбу, любив порядок і дисципліну і завжди казав: «Роби як я, роби краще за мене».

6 учень.

Зі своєю майбутньою дружиною  познайомилися по фотографіях. Їхні бабусі жили поруч. Після першого курсу, їм  було тоді по 19, приїхали на канікули: він - з військового училища, а Надя  з Чортківського педагогічного училища. Почали зустрічатись і через 3 дні вирішили, що одружаться після закінчення навчання. Але насправді все було не так і швидко. Вона  знала про Сергія з розповідей бабусі, бачила його фотографії і думала про нього з класу 6-7, фактично знала цю людину, але ніколи не бачила.  Доля звела їх через роки. Сергій свою майбутню дружину теж бачив на фотографіях. Можна сказати, що фотографії їх звели.

7 учень.

А далі були три роки у листах.  Дружина  і  досі зберігає їх у коробці з-під цукерок. З листами пов'язані  перші жіночі хитрощі. Сергій добре знав російську мову, та не знав української. Надя ж вирішила писати листи тільки українською. Так він  не тільки вивчив українську мову, а й  свою дружину. Після одруження Надя  поїхала з Сергієм у Мурманську область. Право вибору було за Сергієм і він вибрав службу в морській піхоті Північного флоту. Усі кращі випускники їхали саме туди. Це було дуже престижно.. Страшно не було, їм було дуже комфортно і добре удвох. Там,  у Мурманській області, у травні народився син Валерій. Це був травень, але довкола море снігу, чоботи, зимовий одяг і лижні змагання.Сергій дуже чекав дитину і коли спитали, хто народився, він впевнено відповів: «Син, звичайно».Було важко, бо там зовсім інше життя. Але моральна підтримка Сергія згладжувала все.

8 учень.

• Розпочав службу командиром взводу батальйону морської піхоти Північного флоту СРСР. Після розпаду СРСР у 1992 році переїхав до України, де почав служити у Національній гвардії України, з січня 2000 року —Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України.
• 1996 — командир військової частини 1441 Національної гвардії України, м. Тернопіль.
• 2001 — командир військової частини 1241 Внутрішніх військ МВС України, м. Івано-Франківськ.
• 2005 — командир військової частини 3002 Внутрішніх військ МВС України, м. Львів.
• У 2010–2012 роках — заступник начальника управління Західного територіального командування Внутрішніх військ МВС України.
• З серпня 2012 року — начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Внутрішніх військ МВС України (з березня 2014 року — Національної гвардії України).
• 24 серпня 2013 року присвоєно військове звання генерал-майора

9 учень.

• Орден Золота Зірка звання Героя України
• Орден «За мужність» III ст.(28 травня 1999)
• Орден Богдана Хмельницького III ступеня(20 серпня 2008 року)
• Медаль «За відзнаку у військовій службі» I ступеня
• Медаль «За відзнаку у військовій службі» II ступеня
• Медаль «За сумлінну службу» I ступеня
• Медаль «15 років МВС України»
• Медаль «10 років Збройним Силам України»
• Заохочувальна відзнака ГУ розвідки МО України «15 років військовій розвідці України»
• Нагрудний знак «За відзнаку в службі» І ступеня
• Нагрудний знак «За відзнаку в службі» IІ ступеня
• Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
• Медаль «За бездоганну службу» III ступеня (СРСР)

 

Вихователь. Не пройшли повз Генерала і революційні події України 2013-14 рр. і війна проти російської агресії. 15 березня 2014 року близько 500 добровольців із Самооборони Майдану вирішили стати резервістами Національної гвардії України. В новоствореній структурі спецпризначення «Барс» генерал Кульчицький відповідав за процес навчання добровольців. На першій же зустрічі з генерал-майором майданівці не схотіли підкорятися Кульчицькому. Внутрішні війська в період Майдану – були щитом для Беркута. Генерал був чужим для бійців Майдану. Згодом, пройшовши курс навчання бойовому ремеслу, учорашні захисники Майдану зрозуміли сутність військової педагогики Кульчицького та визнали його за командира і наставника. Генералу вдалося  неможливе – поєднати та примирити колишніх ворогів – міліціонерів та самооборонівців Майдану. До честі Кульчицького, він був не лише хорошим воїном, не лише хорошим психологом, але й дуже добрим господарником.

Сергій Кульчицький окрім бойової підготовки підкреслював духовне значення Національної гвардії для країни, яка об'єднала патріотів своєї країни в боротьбі з неочікуваним агресором.

Вже 5 квітня, 300 резервістів 1-го резервного батальйону оперативного призначення НГУ склали присягу на вірність народові України. Після — відбули на схід України, спочатку в Павлоград, Дніпропетровської області, а потім, — на бойове чергування в район Ізюм —Слов'янськ.І хоч командування планувало, що Кульчицький приступить до підготовки другого батальйону, генерал вирушив на Схід.
10 учень.

Вимогливий та принциповий, Кульчицький вимагав від себе та підлеглих сумлінного виконання службових обов'язків на благо України, повністю віддавався роботі, турбувався про підлеглих і в тяжку хвилину ставав горою на їх захист. Від першого дня  був поряд зі своїми солдатами, завжди літав або їздив туди, де вони стояли: жив у наметі, їв нехитру солдатську їжу, яку, бувало, сам і готував. Він захищав Україну і робив це добре, робив свою справу чесно. 
Більше місяця генерал Кульчицький разом з бійцями перебував в зоні проведення АТО, до останнього подиху залишався вірним своєму народові, служінню якому присвятив своє життя.

Вихователь. Життя Сергія Кульчицького, 32 роки якого було присвячено військовій службі, обірвалося 29 травня 2014 року близько 12.30. Під містом Слов'янськ впав збитий бойовиками-сепаратистами вертоліт Мі-8МТ Національної гвардії з бортовим номером «16», який повертався з блокпосту № 5 у районі гори Карачун. Разом із Сергієм Петровичем загинули 12 його побратимів.
11 учень.

Раптовий вибух обірвав розмову,

І десь почувся материнський зойк.

На небі зірка загорілась нова –

Пішов туди вже черговий герой.

12 учень.

За мир і спокій гинуть наші хлопці,

Сини найкращі йдуть на небеса.

Вже не побачать більше вони сонця,

Навік граніт вкарбує імена!

Вихователь. 31 травня у Львові у Храмі Святого Рівноапостольного Великого князя Володимира, що на території військової частини 4114 попрощалися з Генералом. У цей день він повинен був завершити своє перебування на сході та приїхати у Львів до родини. Коли прийшла звістка про загибель Сергія Кульчицького, плакали навіть дорослі чоловіки. 
Плакала родина, плакали друзі, плакало небо… Залишились мати, дружина та син Валерій з невісткою.Поховали генерал-майора Сергія Кульчицького на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря Львова.

Указом Президента України № 544/2014 від 20 червня 2014 року за виняткові військові заслуги перед Українською державою, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету України генерал-майору Сергію Петровичу Кульчицькому посмертно присвоена звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". 
Петро Порошенко зустрівся з родиною загиблого генерала і вручив грамоту про присвоєння звання Героя України та орден «Золота зірка».

13 очень.

Ніхто не забутий, ніщо не забуте!

Була в Україні година сумна…

Хоч рани проходять, та в пам’яті буде,

Священна, велика, кривава війна.

(хвилина мовчання)

14 учень.

Генерал, як і належить десантнику, пішов на небеса. Лише залишається пам'ять…Ім'я Героя України генерал-майора Сергія Петровича Кульчицького вибито на одній із плит меморіалу загиблим працівникам МВС України на столичній Солом'янській площі і, відповідно до наказу командувача НГУ № 54 від 30 травня 2014 року. За мужність, відвагу, самовіддані дії, виявлені під час виконання військового обов'язку його ім’я занесено навічно до списків управління 2-ї окремої Галицької ордена Червоного Прапору бригади Національної гвардії України, що у Львові. Батальйону оперативного призначення Національної гвардії України, який генерал Кульчицький почав формувати із бійців Самооборони Майдану, було присвоєно почесне найменування — «батальйон імені Героя України генерала Кульчицького»^.

15. учень.

16 листопада 2014 року на місці загибелі екіпажу МІ-8 встановили пам'ятний хрест, відслужили поминальну панахиду і вшанували Героїв хвилиною мовчання представники місцевої влади, військовослужбовці та місцеві мешканці. У 2014 році Укрпошта до Дня Збройних Сил України випустила художній маркований конверт серії «Героям Слава!», присвячений Герою України генерал-майору Сергію Кульчицькому. 23 квітня 2015 року у Львові на честь Генерала Кульчицького назвали нову вулицю.19 травня 2015 року в Івано-Франківську на честь Генерала Кульчицького назвали нову вулицю.29 травня 2015 року у Львові на площі перед військовою частиною 3102 встановлено пам'ятник-погруддя.

Вихователь.  Сергій Кульчицький - генерал, солдат і кумир Нацгвардії України, загиблий в АТО. У долі Сергія Кульчицького дивно все:

• його молодість пройшла в період СРСР на території РРФСР;
• захищав незалежну Україну від російської агресії;
• за словами воїнів АТО, Кульчицький - один із небагатьох генералів України, який завжди був поряд із солдатами і якого солдати називали «гвардійський батько»;
• воював не в штабі, а на передовій, загинув як солдат;
• військові і політики, які особисто були знайомі з Кульчицьким, переконані, що якби генерал залишився в живих, він би зміг кардинально змінити хід антитерористичної операції на Сході України;
• загибель генерала Сергія Кульчицького не була випадковою. Терористи ДНР оголосили за нього (живого чи мертвого) нагороду в 4 млн. доларів США. Жодного разу більше за жодного з політиків і військових України бойовики не призначали такої винагороди. Кульчицький знав про небезпеку, яка йому загрожувала, але зону АТО і своїх солдат не покинув;
• РДГ противника, що збила гвинтокрил з Кульчицьким, була знищена його 1-м батальйоном Нацгвардії через кілька днів після загибелі генерала.

(перегляд відеофільму «Герої небесного війська. Генерал Кульчицький)

15 учень.

Я буду жити в посмішках дітей,

Моя душа вам піснею озветься.

Я в бій пішов - за правду, а людей!

І в пам’яті - це знаю, не зітреться.

 

Я буду жити, в пролісках весни,

З лелеками я повернусь додому.

Прийду у материнські сни,

Я Ангелом зійду народу свому.

 

Я буду жити, щоб уберегти,

Таких, як я солдатів-побратимів.

Їм так багато, ще пройти.

Я хочу,щоб ніхто з них не загинув.

 

Я буду жити, бо я присягнув!

Навіки Україну захищати.

І якщо ворог не почув,

Я буду до останього стояти...

Автор: Віта Стронська

Вихователь.І наш захід хочеться закінчити такими словами:

Йдете від нас, Герої,

Надто рано…

Без Вас стає все важче й

важче нам тягар війни нести.

На серці в нас – пекуча рана,

Доки живі ми – з нами ви!!!

Слава Героям!

Всі: Героям Слава!

(звучить пісня А.Приходько «Герої не вмирають»)