Виховний захід «Голодомор – біль серця всієї України»

Про матеріал
Мета виховного заходу: • виховна: виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників, виховувати патріотів своєї держави; • освітня: ознайомити учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; • розвиваюча: розвивати вміння аналізувати, виділяти головне, порівнювати, узагальнювати і систематизувати, формувати гнучкість, самостійність, критичність мислення. Форма проведення: розповідь з елементами бесіди, повідомлень. Місце проведення: навчальна кімната. Тривалість: 45 хвилин. Обладнання: комп’ютер, дошка, проектор або інтерактивна дошка, хлібина, свіжі квіти, свічки (7 шт.), виставка книг і газетних матеріалів присвячених голодомору, свідчення очевидців, факти Голодомору (додатки 1-2), Указ Президента України «Про оголошення в Україні 2008 року Роком пам’яті жертв Голодомору», «Реквієм» А. Моцарта (mp3), Оксана Білозір «Свіча» (відеокліп), запис ритму метронома.
Перегляд файлу

Виховний захід

 

«Голодомор – 1932-1933 років – біль серця всієї України»

Мета виховного заходу:

  • виховна: виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників, виховувати патріотів своєї держави;
  • освітня: ознайомити учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки;
  • розвиваюча: розвивати вміння аналізувати, виділяти головне, порівнювати, узагальнювати і систематизувати, формувати гнучкість, самостійність, критичність мислення.

Форма проведення: розповідь з елементами бесіди, повідомлень.

Місце проведення: навчальна кімната.

Тривалість: 45 хвилин.

Обладнання: комп’ютер, дошка, проектор або інтерактивна дошка, хлібина, свіжі квіти, свічки (7 шт.), виставка книг і газетних матеріалів присвячених голодомору, свідчення очевидців, факти Голодомору (додатки 1-2), Указ Президента України «Про оголошення в Україні 2008 року Роком пам’яті жертв Голодомору», «Реквієм» А. Моцарта (mp3), Оксана Білозір «Свіча» (відеокліп), запис ритму метронома.

Хід виховного заходу

На столі — розламана хлібина, букет свіжих квітів, перев'язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику.

Лунає музика — «Реквієм» А. Моцарта (упродовж композиції звучатиме то тихіше, то гучніше). Учні виходять з обох боків і шикуються в журавлиний ключ.

 

 

  1. Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками
  2. Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

 

  1. Помічаю: не замки — твердині, не храми — Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.
  2. Піднялись, озиваються в десятиліттях З далини, аж немов з кам'яної гори
  3. Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»
  4. І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

 

Разом  То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам'яті.

 

Учень 1 (запалює свічку та виходить на сцену збоку по сходах):

«Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської обл.: «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...».

Учень 2 (запалює свічку та виходить на сцену збоку по сходах):

 

Микола Піскун, 1926 р. н., смт. Сиваське, Херсонська область.

«У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…»

 

Учень 3 (запалює свічку та виходить на сцену збоку по сходах):

 

Петро Оливка, 1921 р. н., смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область. «Коли мені було 12 років, засудили за колоски мене маленького на 5 років до важких робіт. Мама пухла разом із сестрою і померла на моїх очах. Одне спасіння: миші наносили в норки запаси, землею обгортали їх у круглих купках, а ми вже її роздовблювали взимку і забирали ці запаси».

 

 

Учень 4 (запалює свічку та виходить на сцену збоку по сходах):

 

Іван Приступній, 1916 р.н. с.Єгорівка, Одеська область.

 

«Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати”.

 

Учень 5

Соловей Ганна Михайлівна народилася у 1919 році, в селі Попова Слобода, Сумської області.
Мати та батько померли в 1933 році, від голоду. З трьома братами їли все, що попадалося під руки: лушпайки від картоплі, траву, крапиву, кульбабу, розпухли, один брат помер.
В 1932 році урожай на полях був, але збирати не дозволяли. Голод зробили навмисно, щоб вимерло село. Рідних поховали в одну могилу, поміг сусід.

 

Учень 6 (запалює свічку та виходить на сцену збоку по сходах):

 

Письменник Олесь Гончар, 1918 р. н., щоденники, запис від 23.08.1980 р.

«А мені згадався 1933-й. «То ж таки був геноцид! Пів – Сухої виморено голодом за одну весну. Сім'я Булата – коваля, де діти старші поїли менших… А ті мої товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи виявили в математиці, – сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. А торгсини, Галещинська біофабрика окороки відправляє на експорт… Ні, то довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання…»

 

Вчителі ведучі

Вчитель: Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.

 

 

Сталося це літа Божого 1932-го

Сталося це літа Божого,

Яке запам'ятається кожному

Навічно, важко, гірко.

Сталося це літа Божого 1933-го.

Пекельні цифри і слова

У серце б'ють неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять другий...

Голод... Голод...

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів (Боже мій!)

Недолічилась Україна.

 

Вчитель: Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932-1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках.

Вчитель: у результаті Голодомору 1932-1933 років, за різними оцінками, загинули від 3 до 7 млн осіб: щохвилини Україна втрачала 17 своїх дітей, щогодини — близько тисячі, щотижня — близько 25 тисяч. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

«КОЛОСКИ», хореографічна композиція

(Із урожайного снопа по колосочку, коливаючи кожний, наче дитину, дівчата уносять їх у темряву відчаю. Номер іде під акомпанемент дзвоників на долонях дівчат, які в фіналі номеру створюють спільний скорботний дзвін, дівчата лишаються на сцені)

Виходить учениця в сорочці вишитій і читає монолог

Бозю! Що там у тебе в руці?

Дай мені, Бозю, хоч соломинку,

Щоб не втонути в Голодній ріці!

Бачиш, мій Бозю, я ще Дитинка,

Тож підрости хоч би трохи бодай:

Світу не бачила ще білого, Бозю,

Я пташенятко, прибите в дорозі,

Хоч би одненьку пір'їночку дай:

Тато і мамо — холодні мерці.

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!

Холодно, Бозю!Сніг дуже білий,

 

...Бозю, що там у тебе в руці?..

 

 

Виходять хлопці

Не мовчимо! Бо нас тепер багато!

Не мовчимо! Не дасть змовчати біль

Загублених, замучених тим катом,

Що нині лаврів пожинає хміль.

 

Не мовчимо! Бо з нами кожен третій,

Померлий в той страшний голодомор.

Бо з нами двадцять другий, тридцять третій

І в сорок шостім пережитий мор.

 

Не мовчимо, братове українці!

Ми ж так мовчали в пору ту тяжку,

Бо молимося хлібові, хлібинці,

Що гірко дістається на віку.

 

Не мовчимо! Доволі спати, брате,

О, сестро, сльози витирай з очей.

Не мовчимо! Не можна нам мовчати,

Бо в душах зойки тих страшних ночей.


 

Голодомор мовою фактів читають вчителі

Складовими політики  Голодомору були:

  • Насильне вилучення всіх продовольчихприпасів

 

  • Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани
  • хлібозаготівель;

 

  • Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;

 

  • Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;

 

  • Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.

 

  • Блокада мешканців окремих територій та всієї України:

 

  • Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2 чорні дошки” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України;

 

 

  • Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для
  • блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР.

 

  • той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.

 

(Сучасна квартира. Вечір. Мама збирається до супермаркету: «Діти, досить грати на комп’ютері, займіться чимось іншим». Варуся бавиться ляльками, Марко читає Гаррі Поттера.)

В.: Марку, зліпи для моєї ляльки коника.

М. (шукає пластилін) - Варусю,а пластилін закінчився. (Підходить до хлібниці й починає розминати шматочок білого хліба, тоді окраєць чорного..)

В.: Ой, Марку, хіба можна бавитися хлібом?

М.: Вірно, Бабуся казала, що то гріх. Крихти зі столу потрібно гарненько згорнути і дати пташкам.

В.(піднімаючи окраєць хліба): А коли впаде окрайчик, то його треба підняти і поцілувати (цілує). –Марку, а чому у вікнах будинків палахкотять свічечки?

М.: (здивовано) Не знаю, наша мама запалювала свічку тоді, коли в цілому районі вимикали світло. А тут і свічки, і світло. Дивно.

(Хлопчик доліплює колісницю і … полетів …)

М.: Уяви собі, що ми пролітаємо над містом. Вже залишились позаду вулиці, будинки, магазини, рідна школа і садочок.

В.: А тепер під нами порожні поля, на яких біліє трохи снігу. А ось ніби й село, де живуть дідусь з бабусею. Але чому так темно, собаки не гавкають, людей нема, моторошно якось.

М.: А що це на деревах біліє? Аж ніяк не сніг, це якісь фігурки, але з такими сумними заплаканими очима. Варусю, у твоїх книжках вони усміхалися.

В.: Та це ж ангелики. Давай послухаємо, про що ті крилатики розмовляють.

(під супровід музики, ніби танцюючи, з’являються ангелики)

1-ий: Я так хотів їстоньки, а мама все плакали і казали, що ось-ось повернеться татко і принесе хлібчика. Я бачив, як напередодні мама зав’язала в хустинку свої золоті сережки, перстень, коралове намисто й мовчки благала татка повернутися з хлібом. Та не дочекався я ні татка, ні хліба.

2-ий: А я ходив до лісу і зрізував кору, бабуся варила її, і ми їли, але потім так болів животик, так нудило, що аж згадувати страшно…

3-ий: А ми… їли цвіт акації, щипали травичку й поволі вмирали.

(Ангелята виходять)

Повертається мама, ніжно обнімає дітей й дає пухкенькі булочки з родзинками.

Діти кладуть булочки на тарілочку і дівчинка каже:

В.: То для ангелят!..

Вчитель: У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.

Звучить пісня О. Білозір «Свіча» (відеокліп).

Діти виходять зі свічками в руках і шикуються у вигляді журавлиного ключа.

Метроном хвилина памяті

 

Вчитель: Нехай у ваших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось!

 

Хай світло від свічки у небо летить,

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

Вчитель: Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією.

  1. Улюблений і щирий мій народе,
  2. Не зрадь могил згорьованих дідів,-
  3. Зазнавши мору і колючок дроту,
  4. Вони не дожили до заповітних днів.
  5. Порізнений, єднайся, мій народе!
  6. Твій час настав, зоря твоя зійшла.
  7. Не допусти, щоб маревом свобода
  8. До тебе вічно йшла. І – не дійшла.
  9. Народе мій, ставай мерщій на ноги,
  10. У праці крила дужче розправляй,-
  11. І ти спізнаєш радість перемоги,
  12. Збагатиш свій чудовий рідно край!

Вчитель: Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу.

Вчитель: Нині доля Батьківщини в руках Ваших батьків, завтра – у Ваших. Аби трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб Ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородним

Звучить «Аве, Марія» Шуберта.

docx
Додано
18 лютого 2020
Переглядів
3175
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку