Виховний захід "Інтимна лірика Т.Шевченка"

Тема. «Я любить, я жити хочу серцем…»

Мета: на прикладах поетичних шедеврів інтимної лірики Шевченка розглянути красу і складність людських почуттів; викликати в учнів бажання якомога більше дізнатися про Кобзаря; знайти ще один з ключів до розкриття творчості Шевченка, її тематики, розгадки соціальних і життєвих ідеалів поета.

Обладнання:  репродукції портретів В. Рєпніної,  Г. Закревської, А. Ускової,  К. Піунової,  Л. Полусмакової; роботи Т. Шевченка; стіл, накритий скатертиною, на ньому ваза з квітами, люстерко, свічка, чорнильниця, перо, папір та конверт для листа, томик Шевченка.

Епіграф: "Мені ж мій Боже, на землі

Подай любов, сердечний рай!

І більш нічого не давай!"

  Т.Шевченко «Молитва»

Хід заняття

Мотиваційний етап

Учитель: - Про кохання Тараса Шевченка написано численні спогади, наукові дослідження, романи, поеми... Але, певна річ, далеко не все сказано. У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того, у митців це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, до розгадки їхніх життєвих ідеалів. Яким же був жіночий  ідеал Тараса Шевченка? Що шукав у коханні геній, прагнучи виходу із самотності?                                Відповіді на ці питання ми спробуємо знайти на сьогоднішньому занятті. 

Учениця. Далека і гірка була Тарасова любов,
Одвічні протилежності в житті,
Кружила заметіль навколо доль,
Заплуталось кохання в крижаній імлі,
Але серед снігів, снігів, снігів
шла у мрії ти, зоря весни.

Учень. Вперше незбагненні почуття пробудила в хлоп'ячій незахищеній душі сусідська дівчина Оксана Коваленко.                                                                     (Запалює свічку, читає на фоні музики Й.-С.  Баха):

Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились,
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарані повмирали
А ми малими розійшлись,
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди.

Учень. Першій  своїй музі  Тарас Шевченко присвятив поему "Мар'яна-черниця", саме про неї, по-дитячому світлу, казково-незабутню, згадував у поезіях "Три літа", «Мені тринадцятий минало". Дорогим ім'ям першого кохання Шевченко називав героїнь своїх творів. І ми побачимо, як пізніше цей жіночий тип фатально буде подобатись Шевченкові в жінках, змушуючи його шукати в них ту, "справжню" - подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві здавалася йому Оксана.

Учень.  Оксана Коваленко після неминучої розлуки жила просто, природно, по-земному буденно й щасливо: стала на рушник із

кріпаком, виростила дітей, досхочу натрудилася, наспівалась пісень і відійшла у вічність чистою-пречистою, бо ж у волю навмивалася за життя слізьми.

Учитель. - Інтимна лірика не буває безіменною. Звернімося до біографії Шевченка.

Учень.Навчаючись в академії, вже прославленим автором «Кобзаря» і портретистом їде Тарас Григорович на Україну. Тут              29 червня 1843року він зустрів на балу Ганну Закревську. У цій жінці поет побачив втілення омріяного образу. До цього він зовсім не думав про шлюб. А після цієї зустрічі  з’являється в Кобзаря бажання  мати свою родину. Невдовзі воно переростає в гостру душевну потребу. Отже, Ганна Закревська . Та що, на жаль, була дружиною іншого.

Учень. Перед її портретом зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо її очі невідступно переслідують їх. Для неї зустріч з Тарасом була щасливою, прозорою миттю. Він так красиво і ніжно виявляв свої почуття, що не міг не відчувати на собі мій уважний погляд чорно-синіх (так, саме таких) великих, виразних, ніжно-молитовних очей.

Учитель.  Шевченко не любив друкувати на віршах посвят жінкам. Таких посвят є лише декілька. Вірш "Якби зустрілися ми знову", всупереч звичайній стриманості поета, адресований конкретній особі, схованій під двома літерами Г. З. Отож, Ганні Закревській.

 (Хлопець і дівчина читають Шевченка на фоні музики):

Хлопець. Якби зустрілися ми знову,
чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?

Дівчина. Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши : "Снилося дурній..."

Хлопець. А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!

Дівчина. Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє,
Колишнє лишенько лихе.

Хлопець. Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!

(Музика стихає)

Учитель. А ми йдемо далі шляхами Кобзаря. Доля готувала йому нову зустріч з жінкою, якій у листопаді 1843 року Шевченко адресує рядки «О добрий ангел! Молюсь й плачу пред тобою. Ты утвердила во мне веру в существование святых на земле». Ця жінка – княжна Варвара Рєпніна.

Учениця. Для вас я радостно сложил

Свои житейские оковы,

Священнодействовал я снова

Й слезы в звуки перелил.

Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами

Й тихостройными речами

Мечты о рае пробудил.

Учениця. Їй було 35, коли вона познайомилась з 29-літнім Шевченком. Яготинська красуня, розумниця з широким світоглядом, що жила молитвами і пристрастями. Нещаслива в особистому житті, прекрасна і добра душа, овіяна серпанком великої поезії, - такою була нова знайома Шевченка, яку він зустрів в Яготині, і яка одразу ж палко покохала поета.

( Учениця виймає з конверта і  читає листа  Рєпніної.)

Я чекала його любові, виглядала її, що ось завтра, ось-ось він прийде і скаже все-все... Я була слабкою жінкою, яка так хотіла любові, а він ... Він іноді відповідав мені теплим почуттям, але пристрасним - ніколи. Шевченко здався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною. Моє обличчя було мокре від сліз і це було щастям... Це була м'яка, чаруюча, захоплююча музика... Полум'я неповторних настроїв тривожили душу мою. В день і час його від'їзду я зі сльозами кинулася йому на шию, перехрестила чоло й він вибіг із кімнати.  Я ж дуже прив'язана до нього й не перечу, що коли б я бачила з його боку кохання, я, може, відповіла б йому пристрастю…

Вернути б час, і я - Варвара,
Сумна, задумана княжна,
Я б утекла з Яготина
Аж за Урал, де, наче хмара,
Пісок підводивсь над тобою,
Де цар кривавою рукою
Вершив безбожнії діла.
Я б у задушливу казарму
Як вірна подруга, прийшла...
Твоєю стала б я сестрою,
І в Придніпровський рідний край
Листи б од тебе одсилала,
Я б берегла твої пісні...
Щоб чорний вітер Кос-Аралу
Не спопеляв даремно дні.

З листа княгині Рєпніної до Шарля Ейнара.

(Складає листа, вкладає в конверт)

Учитель .  Узимку 1855року Шевченкові знов блиснула зірка кохання й закотилася. Бо вона -  дружина коменданта Ново петровської фортеці, матір трьох дітей, Агата Ускова.

Учениця. Скільки високих мрій було виткано в душі! Вона довго здавалася йому вершиною досконалості. А розчарування відбилося в прозових творах, зокрема в  оповіданні  « Художник».

(Починає звучати музика).

Учениця. Вирвавшись із осоружної фортеці, поет мріє якомога швидше потрапити до Петербурга. Та доля на цілих п'ять місяців міцно пов'язує його з Нижнім Новгородом. Там Шевченко освідчується в коханні 15-річній актрисі Катерині Піуновій, незважаючи на 28 років різниці між ними. Що це було? Мана, сп'яніння від волі, політ у прірву юності і краси? Ні, Боже наслання, яке спізнають лише генії - сини Всесвіту, обранці вічності. Так уже судилося, що невеличка, гінка, кучерява Катерина (яке символічне для поета ім'я!) була фатально схожа на першу, свячену, осяяну дитинством, кохану Оксану.

Учениця. У Нижньому Новгороді під час спектаклю до неї підійшов Тарас Шевченко, посміхнувся і тихо промовив: "Вами,

Катерино Борисівно, я любуюсь, коли бачу вас на сцені". Тарас Григорович познайомився з батьками Катерини, став приходити до них.  В один з візитів Тарас Григорович  просив у батьків руки дівчини. Вона була щаслива, його ласкавий усміх тривожив її душу, в серце Катерини вривався промінь його сонця, творчості, кохання, але грізні очі матері наказули їй вийти з кімнати .

Учитель. Шевченку не відмовили прямо. Але його більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його. "Случайно встретил я Пиунову, - записує Шевченко у "Щоденнику", - у меня не хватило духу поклониться ей. А давно ли я видел в ней будущую жену свою, ангела-хранителя своего, за которую готов был положить душу свою?"  Шевченко виїжджає до Петербурга. Наступної весни йому прийшла відмова. Після розлуки,  Піунова вийшла заміж, грала на сцені, але не мала великого успіху в театральної публіки. Зникло сяйво генія, яке на якусь мить вихопило її постать із мороку повсякдення, й усталене життя повернуло все на круги свої, на круги сірої одноманітності, монотонності, швидкоплинної дріб'язковості.

(Діти по черзі піднімаючись з місця, читають напам 'ять).

« Як би з ким сісти хліба з’їсти…»

Як би з ким сісти хліба з'їсти,
Промовить слово, то воно б
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та ба! Нема з ким. Світ широкий,
Людей чи мало на землі...
А доведеться одиноким
В холодній хаті кривобокій
Або під тином простягтись.
Ні, треба одружитись
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріть
В самотині.
Пшениця, жито
Вій у мене тут - у серці...

Учитель.     - О, як він хотів раю! До останньої миті свого життя шукав той рай і хотів, але… Рай так йому і не трапився.

Учениця. Ликера Полусмакова була і гарна, і ніби ж розумна (вміла читати, писати). Ледарство, неохайність, корисливість Шевченкової обраниці Тарас Григорович сприймав за селянську простоту, жвавість і дотепність. Він був впевнений, що провиною всьому оте прокляте кріпацтво. Воля і достаток змінять Ликеру на краще! Починається останній самообман у житті поета. Та не судилося... 14 вересня 1860 року, в день розриву з Ликерою, Шевченко напише вірш (правда, з присвятою Н. Я. Макарову, "На память 14 сентября"), у якому йтиметься про його нещасливе сватання до Ликери.

Учень. Барвінок цвів і зеленів,
Слався, розстилався
Та недосвіт перед світом
В садочок укрався.
Потоптав веселі квіти,
Побив... Поморозив...
Шкода того барвіночка
Й недосвіта шкода.

Учитель. Через тринадцять днів буде написано поезію, позначену літерою Л. Перша поезія - '"Ликері", тепер тільки "Л". Натяк прозорий. Та поет уже не бажає, аби ця зрадниця приходила до нього навіть у сни. Більше того, він, її, здається, остерігається.

Учень.  Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в одині-самотині
В садочку буду спочивати
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє-колишній та ясний
Присниться сон мені... І ти!..
Ні, я не буду спочивати,
Бо й ти приснишся. І в малий
Райочок мій спідтиха-тиха
Підкрадешся, наробиш лиха...
Запалиш рай мій самотний.

Учениця. Через 44 роки по смерті Шевченка, у Канів, на Чернечу гору, до могили поета прибуде Ликера (вже Ликера Іванівна) і в книзі записів, що лежатиме в хаті біля могили її колишнього нареченого, тремтячою рукою, плачучи, ковтаючи сльози, напише: "13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь".

Підсумки заняття Учитель. - Сьогодні, діти, гортаючи сторінки життя Тараса Григоровича Шевченка ми намагалися знайти  один з ключів до розкриття таємниці творчості Шевченка, намагалися зрозуміти жіночий ідеал Шевченка, читаючи його поезії, спадок Кобзаря своїм нащадкам… Як давно це було… Поета не стало… Згасла свічка його життя... Але кохання – вічне, а поезії  митця не мають обмежень у просторі і часі – це і щира сповідь, і порада, і пересторога для вас – нащадків славного Тараса!

     А закінчити це заняття хочу словами О.Гончара : "Шевченко  -  це той, хто живе в кожному з нас. Вiн - як сама душа нашого наpоду, пpавдива i щиpа...Поезiя його pозлита повсюдно, вона в наших кpаєвидах i в наших пiснях,у глибинних, найзаповiтнiших помислах кожного, чий дух здатен pозвиватись“.