"Виховний захід "Калина-серце України" для 3-4 класу"

Дмитрівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів

Києво – Святошинської районної державної адміністрації

Київської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховний захід

«Калина- серце України»

 

 

Мета. Закріпити знання дітей про калину як кущ, її будову, лікувальні властивості. Ознайомити із звичаями та обрядами, де використовується  калина. Виховувати любов до Батьківщини, до народних символів, звичаїв та обрядів.

 

 

 

 

Підготувала і провела

Цісельська Тетяна

Володимирівна

Внук: Ох і довго добирались,

Та нарешті вдома.

А калина не змінилась,

Лиш пишніша стала крона.

 

Гість:   Що за дерево чудове?

             А яке красиве!

            Ягоди немов ті зорі

             Чи мов намистини.

 

Калина: Знають мене луг і води,
      І криниці й огороди.
      І дівчина мене знає,
      В косу радо заплітає,
     Сніг потане - я радію,
     Розвиваюсь, зеленію.
     В нічку зоряну, весняну.
     Соловейків колихаю.
     Одягаюсь білим цвітом,
     Наливаюсь теплим літом.
     Осінь холодом повіє.
     Я шаріюсь - червонію.
     Знають мене луг і води,
     Діти мене певне знають,
     Швидко загадку вгадають,
     Бо нема тої людини,
     Щоб не знала кущ... (калини).

 

Внук:  Це не дерево, а кущ,

            Стовбурців он - двоє,

            Лист зелений, круглий плід,

            І сердець доволі.

Кора у нього, бач сіренька

І яка вона гладенька,

Цвіт весною – то краса

Всіх до себе зазива.

 Пам’ятаю, як садили

З дідусем калину,

Бо родилася Оленка –

В тітоньки Ірини.

І бабуся нам сказала:

«В нас родилась дівка,

Тож садити час калину,

Щоб кричали  – гірко!

Щоб була вона красива,

І росла в достатку.

Щоб вона була щаслива

Й мала діток цілу хатку»

 

Дід:     Гей, бабусю подивися,

Хто це ходить у дворі?

Задивились на калину.

 Йдуть до хати – відчини.

 

Внук: Що, дідуню, не впізнав

            Рідного онука?

 

Бабця: І приїхав він не сам,

А привіз ще й друга.

 

Внук: Добрий день, мої хороші

Добрі та ласкаві?

Вибачайте, що у гості

З другом причвалали. 

 

Дід:     Що ти мелеш язиком,

            Добре, що приїхав.

 

Бабця: Бо в нас тихо на кутку,

              Буде й нам потіха.

 

Внук: Познайомтеся, Тарас –

           Виріс в шумнім місті.

           За комп’ютером сидить

           І уроки тільки вчить.

           Тож його з собою взяв.

           Щоб в селі хоч погуляв.

 

 Бабця: Добре внучко ти вчинив,

             Що у гості запросив.              

 

   Дід: Бабцю, швидше там готуй

           Борщ чи бараболю,

           Бо запали у них очі

           І носи червоні.

 

Бабця: Поки їсти приготую,

То ви погуляйте.

До Оленки з своїм другом

В гості завітайте.

 

 

Внук: Згода, бабцю, ми пішли,

По селі гуляти,

А ти пирога спечи,

Де калини багато.

 

Дід:    Пироги в неї чудові -

В них калина сяє.

Всіх здоров'ям і красою –

Вона наповняє.

 

         Ми дуже любим весь наш край,         
І любим Україну,    

           Її лани, зелений гай,                           
В саду — рясну калину.

 

 Внук:  Там соловейко навесні
Співає між гілками:

 

Дід:    Та й ми співаємо пісні -
Змагається він з нами!

 

Пісня  На нашій Україні

 

Внук: Подивись, дідуню,

            Калини, як багато.

 

Дідусь: То ж готуйся до морозів –

              Бо пекти будуть  завзято.

            Пам’ятаєш, як дівчата

            У луг по цвіт ходили?

 

Внук:   Ми тоді з Іваном

            Їх водою ще облили.

 

Дід:     А  як гарно співали,

Хоровод водили.

 

Внук:   Шкода, що хлопців

І близько не пустили.

 

Тарас: Ти так цікаво розказав –

             Краще б мені показав.

 

Внук:   Закрий очі, уяви

            Ми попали на луги…

            Де стоїть біла калина.

            А до неї йде дівчина…

 

Олена:  Йдіте, дівойки, в долину,

               По червоную калину,

               Наламаємо квіточок

               Та й обтичемо віночок.

 

Дівча:    Зацвітай, молода калино,
Серед тихого розмаїття.
Чиста хвиля до тебе плине,
Омиває твоє коріння.
Це ж тобі од вітрів не ламатися,
Білим цвітом шуміти над світом,
Свіжих сил у землі набиратись,
Дивом кетягів погомоніти.
Рости, наша калинонько, вгору, вгору
Рости, наша калинонько, розвивайся.
Навесні біленьким цвітом заквітчайся,
Щоби кетяги червоні наливалися,
Щоби калиною моєю милуватися.

Дівча: Колишися, калинонько, колишися,

Зеленими листочками розпушися,

Сонячними променями розмалюйся,

З дужим вітром буйнесеньким розцілуйся,

А ще срібною росою вмийся чисто,

Надінь свої ягодочки, як намисто.

Дівча: Білий колір – символ віри й волі, 
То від сонця біло навкруги. 
При дорозі, в лісі, в чистім полі – 
Цвіт калини серцю дорогий.

 

Дівча:  Цвіт калини має колір білий, 
Не зустрінеш кращого ніде. 
Наша мати – рідна Україна –
В згоді й мирі вічно хай цвіте!

 

Дід:     Можеш очі відкривати,

Скоро час калину рвати..

І дівчата в ліс підуть,

Пісню файну заведуть.

 

Тарас: Та у вас калина,

            що не двір то сяє.

 

Внук: Це тому, що люди

           Добрі в селі проживають.

 Бабця говорила,

 Що в лихій оселі

 Не росте калина,

 Хоч люди веселі.

 

Тарас: Хочеться мені, щось пити,

Де б це губи хоч змочити?

 

Чоловік: Чув, криницю ви шукали

               Он за рогом біля Сави.

               Там за тином є криниця,

               А в ній чистая водиця.

               Над криницею калина,

               Немов справжняя дівчина,

               Задивилася у воду

               На свою чудову вроду.

 

Внук:   Ми до неї підійдемо,

            І водички наберемо.

 

Тарас: Он господар, біля тину

             Задивився на калину.

 

Внук:  І шепоче їй тихенько,

            Те, що серденьку близенько.

 

Сава:    Калино, калино червона!

А ягоди в тебе – гіркі.

У пам’ять до мене приходять

Юнацькі літа нелегкі.

Калина червона не в’яне,

Цвіте і хмарки дістає.

І кожного року вдягає

червоне намисто своє.

Ту весну – авжеж пам’ятаю,

Коли я її посадив.

Вона молода виглядає,

Мене ж уже вік похилив.

Калино, моя ти подружко,

Як жаль, що разом не цвіту!

Під рідним кущем темнолистим

Знаходжу лише теплоту.

Ой, пробачте,

Я поринув в спогади колишні.

 

Внук:     Ми хотіли попросити,

               В Вас  води напитись.

 

Сава:     Ну звичайно, беріть кухоль

Пийте скільки влізе.

Ця водичка чарівна,

Бо із -  під калини.

Яка все лихе вбиває

І лиш здоровцям напуває.

 

Тарас:    Чиста, сонячна, ясна,

              Прохолодна й запальна.

              Свіжа та іскриста –

              Це не та, що в місті.

 

Внук:     Вибачайте, мі підемо

Бо справ у нас багато.

А ви в гості завітайте,

Ввечері до Ганни.

 

Тарас:Подивися, он дідусь,

Певно збожеволів.

Ходить,  розмовляє,

Ще й руками як махає.

 

Внук: Помилився, ти Тарасе,

Це Степан – мій дядько.

Зранку хату розмічає,

План будівлі він складає.

Йдемо ближче, сам побачиш.

Бо так не розкажеш.

Привітанячко моє,

Як, живете, дядьку?

 

Степан:  Ой, привіт, Денисе,

Ти давно приїхав?

А я тут он бачиш

Хату вже  розмітив.

Оце спальня в нас буде,

За нею дитяча.

Праворуч велика їдальня,

Ну а це - вітальня.

Стіл ми до вікна поставим,

А калину тут посадим,

Щоб вона немов те сонце,

Заглядала у віконце

 

Внук:  Добре, дядьку у вас буде -

            Як калина розцвіте,

            буде у вікно  сіяти,

            ароматом надихати.

 

Степан: Влітку затишок буде,

Від комашок вбереже.

Восени намисто вдіне,

Душу сяйвом вмить зігріє.

 

Внук:   Ну а  взимку на гіллі

Відпочинуть снігурі,

Мов ті янголи крилаті,

 Прилетять під вашу хату.

 

Степан: Будуть ягідки дзьобати,

  Душі мертвим зігрівати.

 

Тарас: Душі мертвим зігрівати?

             Може, ягоди зірвати?

 

Степан: Ні не можна, бо то гріх.

Ніхто ягід цих не їсть,

Бо калина для родини –

То є справжній оберіг.

 

Внук:  Обереги пращурів

            завжди поважай,
            З ними ти наслідував

            рідний дім і край.

 

Степан: Годі нам уже стояти,

Час іти до тітки в хату,

Може стрінемо Олену,

Бо збиралась по калину.

 

Внук:  Прийшла  Пречиста –

Впаде з калини листя.

Ти у поле поспішай,

Там калину обривай.

 

Тарас: Отже, обривати можна,

             лише ту, що не вдворі.

 

Пісня «Розпрягайте хлопці коней»

 

            Звідки пісня ця лунає?

 

Внук:   Про козацтво сповіщає.

 

Степан: Та це Ванька – отаман,

              Вже зробив собі наган,

Хлопців в сорочки одів,

І у ліс десь поволік.

Днів зо два їх не було

Всі вже обшукались.

День і ніч село гуло

А вони собі там грались.

 

Пісня: «Червона калина»

 

Іван:  Добрий день і вже бувайте

          Бо часу немає,

          До Федька ми поспішаєм –

           В армію випроводжаєм.

 

Степан: Хто ж з дівчат його до війська

               буде проводжати?

 

  Іван:     Та казали, що Софійка

               Листи почала писати.

 

Степан: Так пішли уже до тітки.

               Розкажемо новини.

               На Олену подивишся,

               Яка вона красива.

 

Т. Ірина: Ой, дівчаточка, збирайтесь

                В луг по калину,

                Тільки довго не баріться,

                 Я ж дітей не кину.

 

Олена: Добре, мамо не хвилюйся,

Пора вже нам бігти.

А то з лісу лізуть хмари,

Можуть намочити.

 

Колискова Ой, люлі, моя дитино,
                  Засинай, моя єдина,
                  А я піду у долину
                 По червоную калину.

 

Т. Ірина: Ой Денисе, звідкіля?

Шкода запізнився,

Бо Оленка вже пішла

По калинове намисто.

 

Внук:    Ми її наздоженемо

І калини принесемо.

А ви ввечері до нас

Завітайте всі, гаразд?

 

Т. Ірина: Баю, баю, баю,

Дровець нарубаю,

Чай з калини наварю

 І дитину напою.

Ой повішу колисочку

Та на калиночку,

Буде вітер колихати

Малу дитиночку.

 

Тарас: Он дивися йдуть дівчата.

 

Внук:  - Гей!

 

Тарас:  Та не слід  кричати.

 

Внук:   Ми тихенько підійдемо

             А нарвуть то понесемо.

 

Оленка: А я калину бачу,

З радості аж плачу.

 

Дівча:   «Хто калиноньку знайде,

Той щасливим рік буде».

 

Дівча: Осінь знов до нас прийшла

У село і в місто,

І калина одяглась

В червоне намисто.

 

Дівча:  -Калинко, калинко,

Чому в полі стоїш?

Чи ти ся, калино,

Дощику не боїш?

 

Калина -А я, молодейка,

Дощу ся не бою.

Де-м ся уродила,

Там і постою.

 

Дівча:  Ми біля калиноньки

В дружнім колі стали,

Пісеньку осінню

Ніжно заспівали.

 

Дівча: Вже не гріє сонечко,

Спів пташок не лине,

Тільки усміхаються

Ягідки калини.

 

Дівча:  З золотого листячка

Сплетемо віночок,

Та й біля калиноньки

Почнемо таночок.

 

Пісня: Калинонька

 

Оленка: Дві ягідки до рота кладу

І калиноньку молю:

«Калино - ненько, допоможи

З милим пару утвори».

 

Дівча:    Тепер мерщій калину рвати,

               Бо дощик хоче накрапати.

 

Дівча:  Я калину малювала
Та історію згадала
Малювала залюбки
Запорізьких козаків
Це вони понад Дніпром
За переказом гуртком
Посадили зелен гай
Гай - калиновий розмай
У проходи мандрували
Калинові кетяги пам'ятали.

 

Оленка: « Щічки червоні,

               Як кетяги калинові».

 

Тарас: Ну й смішні у вас дівчата.

 

Внук:  То ж підем допомагати,

            А то крапає вже дощ.

 

Тарас: Щоб ніхто із них не змок.

 

Оленка: Допомога прийшла.

 

Дівча:  Нумо швидше до села.

 

Внук: Дощик впертий переміг,

           Намочив всіх з голови до ніг.

 

Оленка: Швидше до матусі,

              Щоб не стріляло у вусі.

              Гілочки їй віддамо,

              Пальто сухе одінемо.

 

Тарас:   А навіщо віддавати

              Гілочки  калини?

 

Олена: Ставлять їх за образи,

             Щоб не було жодної біди.

 

Дівча:  А пучечки біля стріхи

             Треба прив’язати,

             Щоб могли женихи

             Сватів засилати.

 

Дівча: Якщо дівчина мала,

 То сушать калину,

 В затінку біля вікна,

 Щоб не було видно.

 

Внук:  Тож біжіть перевдягайтесь,

             І в бабусі всі збирайтесь.

 

Бабуся: Ну і довго ви ходили,

Боже, ноги промочили.

 

Дід:       Треба чаю заварити

І в сухеньке вас одіти.

 

Бабуся:  Діду, де наш цвіт калини,

Що цей рік збирали?

Ще дівчата в ліс ходили

І його ламали.

 

Дід:         Ось в торбиночці, знайшов.

Вже в окріп кидаю.

П’ять хвилин і дух пішов,

Чай вже наливаю.

 

Бабуся:  Ой, Тарасик уже чхає.

               Оком тільки бач моргає.

 

Дідусь:   На ось, випий кружку чаю.

                Допоможе – запевняю!  .

 

Внук:      Уже гості до нас йдуть

                І смачненьке, щось несуть.

 

Бабуся:   Всі проходьте- но до хати

               Буду чаєм частувати.

 

Дід:          Бо погода підвела

                 Намочила вас сповна.

 

Т. Ірина:  Як, Тарасе, поживаєш,

                Чи сподобалось в селі?

 

Тарас:    Я сьогодні побував.

               Наче в диво – казці!

              З мудрими людьми бував

               Ніс корзину Насті.

               У селі такім чудовім,

Хтів би ще бувати.

Про калину і обряди

Більше чого знати.

 

Сава:      А про звичаї й обряди

Всі тобі розкажем,

А ще краще ти приїдеш

Й ми тобі покажем.

Ось весілля у Оленки

Будем відзначати,

 То побачиш, як калину

На коровай слід викладати.

 

Як Олена та інші

Сільські наречені,

Складають подяки

Батькам у оселі.

 

Пісня»Матуся навчила»

 

А у армію дівчина

Хлопця проводжає,

Вона йому на сідельці,

Калину лишає.

 

               Ну а зараз вишиває

               Рушничок чи свитку,

Де калинонька палає,

 Силу й радість посилає.

 

               Про калину – чудо ліки,

Ти вже й сам розкажеш.

Чаю з квітів ти попив

І хворобу загубив.

 

Допоможе при бронхіті

Та при пневмонії,

Серце зміцнить та підкріпить,

А лице освітить.

 

Подивися в тебе щічки,

Уже рум’яніють,

Це тому, що сік калини

Люди всі шанують.

 

А про те звідкіль взялася

Калина в країні?

Є чуток й легенд багато -

Довго говорити.

 

Хай в селі у нас і в місті

Квітне ця рослина,

Бо вона є незамінна

У кого дитина.

 

               Посадіть калину коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхнулась щиро доля,

Материнський білий цвіт.

 

Посадіть калину на городі,

Щоб розквітнула земля!

Із роси пречиста врода,

З неба – почерк журавля.

 

Посадіть калину коло тину,

Щоби злагода цвіла!

Буде щедрою родина –

Буде честь їй і хвала.

 

Посадіть калину коло хати,

Щоб на всеньке на життя!

Стане кожен ранок святом,

Дітям буде вороття.

 

Посадіть калину в чистім полі!

Хай вона освятить час!

Рід наш дуже любить волю.

Хай же воля любить нас!

Синє небо, злоте поле...

Посадіть калину коло школи.

 

А щоб цвіт її не стерся,

Не зів’янув в спориші,

Посадіте коло серця,

Щоб цвіла вона в душі.

 

Бабця:    Як же весело мені,

Що у мене в хаті,

Позбиралася рідня

І  друзів багато.

 

Пісня   «Одна калина»

 

Ми українці - велика родина,
Мова і пісня у нас солов'їна!
Квітне в садочку червона калина,
Рідна земля для нас всіх - Україна.

 

У РІДНОМУ КРАЇ

 Одна Батьківщина, і двох не буває,

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни, течуть.

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї.

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов'ї.

 

             Пісня « Дмитрівка  – село моє»