Виховний захiд. "Кожен день, кожен час, пам*ятайте, скiльки жертв нам вiйна принесла..."

"Кожен день, кожен час пам`ятайте, скільки жертв

нам війна принесла.”

       

Ведучий: Доброго Дня. Сьогоднішній захід я хочу

розпочати такими словами. Чи потрібно взагалі згадувати про війну!

 Ведуча: Деякі кажуть, що не треба. Та я думаю, що треба. Треба до тих пір,

поки людство неспроможне буде сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми

зробили все, щоб її не було».

 Ведучий: У тей день ми перестанемо згадувати про війну, яку ми тоді назвемо останньою не тільки тому, що хочеться назвати її так, але й тому, що будемо переконані в цьому.

 Ведуча: Сьогодні ми зібралися на свято пам'яті, присвячене воїнам інтернаціоналістам, учасникам бойових дій та тим хто полишив нас назаважди.

 Ведучий:

Ти – вічний біль - Війна,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран 

В борні жорстокій.

 Ведуча:

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей – 

Не всі вернулися сини...

Минають дні, ідуть роки. 

Життя листки перегортає.

 

Ведучий:

А біль Війни – навіки 

У душах людських не замовкає.

 Ведучий: Летять, відлітають у вічність роки, скільки б їх не минуло, не зітруть в народній пам'яті, імена воїнів-героїв. Схилимо ж голови перед світлою пам'яттю тих,  хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

 Ведуча:

Хвилина мовчання, пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання -у ній є все, любов і горе,

У ній  подвиг полеглих, українських відважних синів.

Хвилина мовчання – героям полеглим вічная пам’ять!

 Ведучий: Прошу встати і вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання

В тому числі наших земляків (стенд наші земляки)

 (Хвилина мовчання)

 Ведучий: Скільки горя випало на ваше покоління! Ви умієте прощати і любити. Для тих, хто побував на війні й зараз перед очима постають жахливі картини боїв, обличчя товаришів, які загинули, а ночами сняться кошмарні сни. 

 Ведуча: Повідайте, повідайте синам, повідайте всім дітям - ветерани, які шляхи пройти судилось вам, крізь полум’я та смерть, яку посіяла страшна й жорстока та війна.

Ведуча:

Хай живе! Хай живе надія!

Хай земля, хай Земля радіє!

Печаль хай серце обминає,

І добро усіх людей єднає!

 

Ведуча: Найстрашніше у світі – це війна. Не злічити страшного невимовного

горя у тих сім`ях, до яких прилетіла чорна звістка про загибель сина, брата,

коханого чоловіка. Жахлива трагедія, ніколи не повернути тих, хто навіки

залишився на війні, для кого вона ніколи не закінчиться.

 Ведуча: У чужій зумлі, далеко від своєї домівки, рідних та батьків, свою

передчасну смерть знайшли сини, батьки, чоловіки, які до останнього подиху

виконували свій військовий обов`язок - чесно і героїчно. Совість для них

означала вірність самому собі, вірність своїм побратимам, своїм ідеалам, своїй сім’ї.

 Ведучий:

Пливе, неначе вічність, здобута в бою, 

Натягнуті нерви, немов тятива, 

І сумно згасає і тяжко сплива. 

Пронизує пам`ять, скорбота прощання,

 Ведуча:

Знов закипає та битва остання...

І подвиги мужні, і дружнє плече, 

Встають побратими, відважні бійці... 

І роки надії, перемог та сподівань...

І сльозою серце нараз біллю опече. 

Ведуча: Учасники бойових дій наші односельці.

 Ведучий: Не менш важкою була розлука – незмінна супутниця військової долі, але ця розлука утверджувала у воїнах світлі, добрі почуття. Ще більшезміцнювала любов, загартовувала серце, формувала мужність. 

 Ведуча:

Підуть у небуття епохи лютих війн, 

Затягнуться поранення рубцями,

Та сльози вдів, сиріт і матерів, 

Пектимуть нам, як невигойні рани.

Ведуча: Битви закінчуються, а історія вічна. Пішла в історію не одна війна. Але ще довго будуть нас усіх тривожити голоси і живих, і тих, що загинули – війни не минають безслідно.

 Ведучий: Мине час, та в пам`яті солдатській залишаться бойові друзі.Залишаться молодими і веселими з жадобою життя, любові і добра.

 Ведуча: Будь-яка війна – це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі – людським життям.

 Ведучий: Кожен знав, що жде їх там, які випробування ляжуть на їхню долю. Скільки прощалися в останнє, вже не надіючись, що зустрінуть з дітьми мирне це життя. Але кожен йшов не вагаючись у те пекло, щоб принести мир в домівки родин.

Ведуча:

Кожен день, кожен час пам`ятайте,

Скільки жертв нам війна принесла. 

Все, що можна, для миру віддамо,

Збережем для нащадків життя!”

 Ведучий: Скільки в світі цім смертей, скільки горя... У скількох жінки в одну мить стали вдовами, посивіли молодими, діти повиростали сиротами, а вони залишилися молодими. 

Ведуча: "Ніхто і ніщо не має бути забутим, аби не забути – треба пам`ятати, а щоб пам`ятати – треба знати. Знати і пам`ятати”.

Ведучий:

Що треба для щастя й усмішки людини?

Щоб сонце ласкаве нас гріло щодня.

Оселя затишна й чуйна родина,

Мамина пісня щоб завжди жила.

Щоб зорі вночі у вікно зазирали,

Сади буйним цвітом, цвіли навесні,

Ведуча:

Пташки від зорі до зорі щебетали,

Бажання збувались великі й малі.

Щоб небо не плакало з горя важкого,

Земля не здригалась від туги й жалю.

Бажаєм усім вам щастя простого й земного!

 Ведучий: На останок, хочемо побажати миру, добра, щастя та здоров’я, усім вам!

Ведуча:  Дякуємо за увагу!