Виховний захід "Краса землі свята, краса моєї України"

Краса землі свята, краса моєї України

Мета: ознайомити учнів із походженням назв рослин, легендами, повір’ями,      

прикметами. Узагальнити знання з екології, народознавства,                  української мови. Розширити знання учнів про природу України, її значення для людини, сприяти бережному ставленню до матінки Землі. Виховувати любов до рідного краю, гордість за красу рідної землі і усвідомлення приналежності кожного до української нації.

 

Обладнання: державні   символи  України;   виставка   дитячих   малюнків,  

українських рушників, вишитих картин; засушені квіти мальв,       чебрецю, полину.

 

 

Хід заходу

Вчитель. Сьогодні   у  нас  свято  «Краса   землі  свята,  краса  моєї  України».

Замисліться на мить: що нам відомо про красу рідної природи? Про квіти, луки, ліси, поля? Сьогодні мета нашого заходу ще раз усвідомити цінність для кожної людини світу природи, яку треба берегти, шанувати,  любити – бо  вона  наша  Батьківщина, чарівна  Україна.

Отже, розпочинаємо подорож стежками рідної землі, у яку поведуть нас учні 6-В класу.

Учениця.  Знаєш, що таке Батьківщина?

  Батьківщина – це ліс осінній,

  Це домівка твоя і школа,

  І гаряче сонячне коло.

  Батьківщина – це труд і свято,

  Батьківщина – це мамо і тато,

  Це твої найщиріші друзі,

  І бджола у веснянім лузі.

  Батьківщина – це мова рідна

  Це твоя й моя Україна.

Вчитель. Людина  починається  з  любові,  а   любов   виростає   з   дитинства.

Виростає із веселки в небі, із квітки вишні або яблуні під вікном, бо у квітці так багато добра до людини, що раз торкнувшись дитячої душі, воно впродовж цілого життя зорітиме, як неопалима купина. Отже, далі мова піде про квіти.

Учениця. Ми  хочемо  розказати  цікаві  легенди  про  різні  рослини.  Кожен

народ має свої святині, свої символи, опоетизовані образи дерев, квітів. Є вони й у нашого народу. Малина, верба, тополя, дуб, чорнобривці, мальви, барвінок, червона рута... Вони віддавна уособлюють красу України , духовну міць її народу.

Звучить пісня

Учень. Дуже давно в українському  селі справляли  весілля. Зібралося  багато

вродливих  дівчат, і саме  в  розпалі  гуляння  на  село наскочили татари.

Заброди побачили красунь і почали ловити їх, щоб продати в Царгороді. Дівчата, аби не потрапити в неволю, повтікали на болота. Ординці погналися за ними й опинилися в трясовині. Там, де сконали вороги, з’явилися гнилі купини, а на тому місці, де загинули українські дівчата,- виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу красу порівнюють з калиною.

Учениця. Верба    вважалася    у   слов’ян    священним    деревом,  символом

безперервності і постійності життя. Верба – це символ самої України, її чарівної природи і трагічної долі. З особливою шаною і теплотою оспівував вербу і великий син українського народу Т.Г. Шевченко. Тарас Григорович посадив гілочку верби у безводному степу на острові Мангишлак. Вона прийнялася всупереч спекотному диханню пустелі, перетворилася на могутнє дерево.

Учень. Магічними  функціями  народ  наділяє  чебрець  – українське  «євшан-  

зілля». Для українця саме ця рослина є символом Батьківщини. Її брали з собою на чужину, як згадку про рідний край. Чебрець був однією з трав, які застосовувалися в богослужінні.

Учениця. У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалеку нам весни несуть,

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни, течуть.

Тут кожна травинка і кожна билинка

Вигойдують мрії на теплих вітрах,

Під вікнами мальви, в саду материнка,

Оспівані щедро в піснях.

Учениця. Мальви... Мальви... зійшлися з усього світу і цвітуть. Окреме слово

сьогодні про наші пречудові мальви. Вони вийшли з тісних дворів, закрасувалися край дороги і грають у свої пелюсткові сурми хвалу молодості. Квітують, бо народжені для краси, простору, сонця. Чарує, хвилює, пробуджує особливі почуття скромна мальвина врода.

Учень.     Золотіє сонячна роса

 Та й на пелюстковому намисті,

 І цілують сині небеса

 Очі мальвам радісні і чисті.

 Не забудьмо мамині слова,

 Що благословляли нас в дорогу,

 Хай же мальви з кожного двора

 Кличуть нас до отчого порога.

Звучить пісня «Хата, моя біла хата»

Вчитель. А зараз згадаємо прислів’я, приказки, повір’я про рослини, народні

порівняння з рослинами.

Учениця. Повернемося до калини. Про неї складено безліч пісень, приказок.

Ось деякі з них. «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте», «Дівчина, як калина», «Без верби і калини нема України». А скільки пісень присвячено різним деревам, квітам, травам... Назвемо найвідоміші з них. !Цвіте терен, цвіте терен...», «Ой у полі вербиченька, там стояла криниченька», «Ясени, ясени... Бачу вас за селом край дороги...», а як не згадати знамениті «Чорнобривців насіяла мати...»

Звучить пісня «Чорнобривці»

Учень. Ось  як  народ  порівнює  з  рослинами  риси  характеру  людини,  її

зовнішність, якісь побутові явища. «Біла, як береза», «Великий, як дуб», «В’ється, як барвінок», «Високий, як смерека», «Високий, як тополя, а дурний, як квасоля», «Гарна, як калина», «Зелена, як барвінок», «Обідрав, як маленьку липку», «Очі сині, як волошки в житі», «Сердита, як кропива», «Стоїть гарний, як соняшник у цвіту», «Чіпляється, як реп’ях до кожуха», «Цвіте, як маківка». 

Учениця. Я хочу розповісти цікаві легенди про різні рослини. Ось одна така

легенда. Це було  в давнину, коли в широкі степи України залітали татарські орди. Одного разу на село наскочили татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопилися в швидкій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явилися білі пуп’янки невідомих квіток. Коли зійшло сонце, проміння освітило згарище на місці села, і наче, злякавшись побаченого, пробігло по неспокійній поверхні річки, невідомі квітки розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалось, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світло. А ввечері, із заходом сонця, вони ховалися від чорної ночі. З того ці чудові ніжні квіти, яких назвали водяними ліліями, прокидаються із сонцем і засинають із заходом.

Учень. Звичай шанувати священні дерева міцно ввійшов до ментальності українців. Дерево, якому судився довгий вік, стає священним. Так на Рівненщині є дуб, якому майже 1300 років. Це найстаріше дерево в Україні. Священними також вважають дерева, з якими пов’язані історичні постаті та легенди. В селі Верхня Хортиця росте дуб, під яким відпочивали Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Ілля Рєпін, Микола Лисенко. Цьому дубові 800 років. У народовір’ї дуб вважався деревом Перуна, нині його шанують за міцність, красу, довговічність. «Міцний, як дуб» - кажуть про сильного чоловіка.

Учениця. Вишня – одне з найстаріших дерев в Україні. Її знають з дуже давніх часів, спочатку як дику рослину з цілющими ягодами, пізніше культивують і виводять цінні сорти. Вишня використовувалася в Новорічній обрядовості задовго до привнесення Петром І звичаю ставити ялинку. Її викопували восени  і ставили в діжку з землею в хаті, де вона стояла до Нового року. За тим, як росла вишня, передбачали свою долю: якщо до Нового року вона зацвітала, це був добрий знак. Вишня присвячувалася найвищим Богам народовір’ям (саме Новий рік – свято Прабога Сварога). В тому, що Бог в дохристиянській вірі вважався вишнім, не може бути  сумніву, оскільки церква запозичила термінологію, яка існувалазадовго до прийняття християнства: Бог, молитва, гріх, жертва, сповідь, храм, пекло, рай, душа. Таким чином, назву вишня слід розуміти як «божественне дерево». Хата у вишневому садочку – одвічне замилування українського народу. Вона оспівана багатьма письменниками. Тому Шевченківський «садок вишневий коло хати « став символом України, рідним, близьким оберегом.

Учениця. Я хочу вам розповісти про мову квітів, тобто що означають деякі квіти.                                                                                                                 

 Айстра – сум.

 Верба – відвертість.

 Вереск – самотність.

 Волошка – простота, ніжність.

 Гвоздика – мужність, стійкість.

 Гіацинт – біда.

 Дзвоник польовий – вдячність.

 Конвалія – приховане кохання.

 Лавр – успіх, слава.

 Лілія біла – чистота.

 Мак – краса, молодість.

 Мальва – краса, холодність.

 Нарцис – гордість, самозакоханість.

 Первоцвіт – кохання, що минає.

 Піон – довголіття.

 Пролісок – ніжність, чистота, вірність.

 Ромашка – кохання і мир.

 Троянда – кохання, здоров’я.

 Тюльпан – кохання.

 Фіалка – сором’язливість.

Учень. Сьогодні ми дізналися багато нового про назви квітів, дерев, яка роль їх  у  нашому  житті,  чим  корисні  вони.  Я  хочу  прочитати  вам  вірш 

М. Сингаївського

Скільки барви, проміння розлито,

Кожний паросток дише теплом.

В сизих травах купається літо,

Жайвір небо торкає крилом.

Пахне кашка – білянка медова,

Босі ноги лоскоче трава,-

То цупка, то м’яка, то шовкова,

Вся земля, мов істота жива.

І ріднішої в світі немає,-

Бачу зблизька її, з далини:

Ген до обрію, до небокраю

Розляглися пшеничні лани.

Соком повниться кожна зернина,

Кожна стежка біжить до Дніпра,

Це наш сонячний край – Україна,

Це дитинства щаслива пора.

Природа нашої України унікальна і неповторна. Кожен її куточок прекрасний по-своєму. Наша українська земля щедра і привітна. Тож бережімо, примножуймо її багатства, вивчаймо.

Вчитель. Якою б людина не була, ким би не була, але сутність її на цій землі вимірюється ставленням до батька-матері і землі рідної, на якій зросла ця людина. Виростайте не байдужими до краси, і тоді Ваші руки творитимуть диво. Квіти нашої землі цвітуть на рушниках, на одязі, ними прикрашають посуд, вони варті того, щоб ставати витворами мистецтва. На нашому святі міні-виставка прекрасних вишивок, які допомагали нам не просто говорити, а ще й уявляти те, про що йде мова.

  Огляд   вишивок,  малюнків   учнів   класу  «Тебе  малюю,  Україно,

українського вінка».

 

Вчитель. Слухаймо душу природи, як душу людини, як душу рідної землі. Давайте вчитися її любити, бо це душа України.

 

Звучить пісня про Україну

 

Виходить дівчинка зі свічкою в руках. Читає поезію «Боже, Україну

бережи».