Виховний захід «Крізь віки з Лесею: у вишиванці до перемоги», присвячений Дню народження Лесі Українки.

Сценарій свята «Крізь віки з Лесею:у вишиванці до перемоги», присвячений Дню народження Лесі Українки.

      В святково прибраному залі встановлено портрет Лесі Українки,  стіни прикрашені вишитими рушниками та квітами. Лунають звуки сопілки.

Є люди, як свічки, -

Згорають, відходять  у небуття.

Є люди. Як зірки, -

Горять і світять  все життя.

 

У цьому  сузір’ї  незгасною зорею  сіяє  ім’я  Лесі   Українки. Світ ще не знав  такої поетеси.

Безсмертна іскра Прометея запала  глибоко в її серце і загорілася ясним вогнем.

Вчитель:У лютому, наприкінці зими, на нашій українській землі, на Волині, народи­лася хороша-прехороша дівчинка.  якій судилася важка, але славна доля. Мріяла стати художником, бо гарно малювала, музикантом — бо мала неабиякий хист до музики. Але в серці маленької волинянки поселилася Муза, і не знала дівчина, що її поезії судилося стати в майбутньому красою української літератури.   Це була Леся Українка.

(На фоні тихої мелодії йде діалог ведучої та Лесі).

Софія, Дарина Б

Ведуча. Ти, дівчинко, в які світи мандруєш?

Леся. Я до людей.

Ведуча. А як твоє імення?

Леся. Леся.

Ведуча. А де зросла ти, дівчинко вродлива?

Леся.

Мене весна на лузі породила,

Заквітчана у проліски.

Водила вона мене за руки у лани,

На луки дальні, до верби старої,

Розщепленої громом весняним,

Водицею з криниці степової

Щоранку напувала…

 

(Виходять всі учасники свята)

Ти себе Українкою звала.

І чи краще знайти ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя.

    Ведуча  2 подає  хліб, калину і колосся пшениці на рушнику Лесі Українці

Тобі сьогодні хліб, калину й колос
   Рідня вкраїнська принесла.   ,
   Ти все життя з недугою боролась
   Та творчістю ти смерть перемогла

 

 

Ведуча 1: Поезія Лесі Українки - це вогонь,
   схожий на полум'я свічки. Тож запалимо
   цей вогник.                                                                                                                            2 дітей запалюють свічку
     Дівчина:
          Хай палає свічка, хай палає!  
          Слово Лесі зігріває нас,
          Бо безсмертна Леся Українка
          Житиме із нами повсякчас

 

 

    Ведуча 2: За вікном - зима. Ось у таку пору 25 лютого народилася маленька дівчинка Леся  (починає грати сопілка) на Поліссі, в краю соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук.  
   Ведуча 1: ЇЇ ім'я сонячне і ласкаве - Леся. Жодного дня не сиділа вона за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками коридорами. Учителями її були мати, письменниця Олена Пчілка, батько, юрист Петро Антонович Косач, а також книги і життя.

 2 вед.

І Лесин дідусь, і її мама писали вірші і казки для дітей. Послухайте вірш, який дуже любила маленька Леся.

1 дівч.

Ну, й розумний же наш котик!

Де такий і взявся?

Чи у школі десь навчався?

Чи такий вже вдався…

Казку хоч яку вам скаже

Про жар-птицю, змія.

Пісню всяку заспіва вам,-

Чиста чудасія.

Всякі загадки він знає-

І арифметичні.

Звідки котик про це знає?-

Він  книжки читає,

І читає, й розбирає,

Та на ус мотає.

Леся була привітною і допитливою дівчинкою, чутливою до краси, жвавою і веселою. Вона дуже любила природу. Про це говориться у вірші «Мамо, іде вже зима».

         (Інсценізація вірша ) або

 Вірш «На зеленому горбочку»

 

На зеленому горбочку

У вишневому садочку,

Притулилася хатинка,

Мов маленькая дитинка

Стиха вийшла виглядати,

Чи не вийде її мати.

І до білої хатинки,

Немов мати до дитинки,

Вийшло сонце, засвітило

І хатинку звеселило.

 

 

 

 

2 вед.

Жила сім’я Косачів на Волині. Дівчинку вражала бідність селян, селянських дітей, з якими вона дружила. Були вони неписьменні. Це дуже дивувало малу Лесю, і вона вчила їх грамоти.

 

Літа ішли, минали роки.

Дівча росло, закохане у світ.

Дерева, квіти, небо, ниви.

Усе чарує наче саду цвіт.

 

Сценка «Маленька Леся» біля українського столу з’являється маленька Українка та її мам а.

М а л е н ь к а  Л е с я

      Скажи, матусю, звідки беруться пісні?

М а т и

      Як то звідки? Люди складають.

М а л е н ь к а  Л е с я

      Люди… А я теж хочу скласти!

М а т и

     Виростеш, той, може, складеш.

М а л е н ь к а  Л е с я

      Ні, я тепер хочу.

Ведуча\Вчитель:

     Її мрія здійснилась.У 4 роки Леся читала, а в 9 років, коли заарештували її улюблену тітку Олену Косач, написала першого вірша «Надія».

М а л е н ь к а  Л е с я

«НАДІЯ» або використайте відео читання

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна. 

(пісня)

 

 

   Ведуча1. Коли Лесі було 13 років, у неї назбиралося вже кілька віршів,

 

 

. Перший друкований вірш -  «Конвалія».публікує у журналі

   Звучить вірш «Конвалія».

 

Маленька Леся була така ж, як і ми. Любила бігати лісами і луками, плела віночки, співала пісні, заслуховувалась казками і переказами.

 

В дитячий любий вік,

В далекім ріднім краю,

Я чула казку. Чула раз,

А й досі пам’ятаю.

 

 

У 4 роки Леся навчилася читати. У 5 років дівчина добре грає на фортепіано. Цього навчила її мама.

 

Шестирічною вона вже вміла писати і вишивати і сама вишила батькові сорочку.

IV. Інсценізація уривка з оповідання «Дивна дівчинка».

На  екрані  - фото малої,  босої Лесі з грабельками.
Автор.   Стежинкою   біжить  дівчинка.  Добігла до

останньої хати, за якою вже починався ліс, густий та дрімучий. Під хатою сидить бабуся старенька

Бабуся. А куди це ти, дитино, йдеш?

Леся. До лісу, бабусю.

Бабуся. До лісу? А хіба ти лісовика чи русалку не боїшся?

Леся. А чого мені боятися? От я в книжечці читала про русалку, то вона зовсім не страшна.

Бабуся. У книжечці? А хіба ти читати вмієш?

Леся. Вмію. Всі ж уміють.

Бабуся. Дивна ти, дівчинко! Убрана, як усі люди, і говориш по-нашому, і от читати вмієш. Хто тебе навчив?

Леся. Матуся.

Бабуся. То й мати вміє читати? А чия ж ти? Щось я тебе ніде не бачила.

Леся. Бо я недавно із Зв'ягеля приїхала. Я, Косачівна, а зовуть мене Леся.

Бабуся. То ти панова донечка? Я не знала, що з панночкою розмовляю. Пани ж усе по-московському говорять.

Леся. Чого ж нам мови своєї соромитися? Всі родичі так розмовляють. І Лисенки, і Старицькі, і дядько Драгоманов, і тіточка.

Бабуся. Чого ти так засмутилася, моя пташечко?

Леся. Бо тіточку в Сибір вивезли, за те, що по-українському говорила.

Бабуся. Із Сибіру люди вертаються, не плач, моя пташко. А от коли тіточку засудили, то чи не страшно тобі по-українському говорити й одягатися?

Леся. Ой ні, бабусю, нізащо в світі своєї мови не відцураюся!

Бабуся. Що ж, бачу, завзята, рости велика!

Леся. До побачення, бабусю!

Автор. І пішла далі стежиною, замислившись.

 

   Вона з дитинства казку полюбила

І бачила її по всій порі.

Зима - чаклунка сніг стелила,

Ховала трави, квіти у дворі.

Весна у гай дітей скликає,

В танок русалок водить при воді.

Лісовичок гриби і ягоди  ховає

Та пташенят рятує від біди.

Вірші її, як музика,слова-що квіти

В вінок із мрій чарівних заплітала.

Усе  яскраво так і гарно уявляла

Що трохи Мавкою сама не стала.

 

Сценка.

  Зеленим лісом мати веде за руку  Лесю. На голівці у неї  вінок із синіх волошок. Дівчинка дає мамі аркуш з віршами.

Мати: Моя донечко, які гарні вірші!

 

 

Леся: Мамо, підкажи, який псевдонім мені краще обрати?Адже ти письменниця, усе знаєш.

Мати: Ларисо, ми всі звикли ласкаво називати тебе Лесею.

Леся: Так, мамо.

Мати : А чудові вірші твої написані українською мовою. Тож добре буде — Леся Українка.

Леся: Як гарно тут, як багато дерев! Жаль, що тільки самі дерева, а нема нікого живого.

Мати:  Ні , доню, дерева живі. Та й у лісі не самі дерева,— (таємничим голосом мовила ненька).— Тут можна зустріти і лісовика, і мавку.

Леся: Про лісовиків я вже чула. А хто така мавка?

Мати: Мавка, це дівчина-лісовичка незвичайної краси. Вона має великі гарні очі, довгі  розпущені коси, легку зелену сукню. Люблять мавки гойдатися на вітах берези...

 

 Танець мавок

 

(сценка)

 

 

 

 

У десятирічному віці, під час свята Водохреща, Леся  дуже простудила  ноги, промочивши їх у крижаній воді.

Почався туберкульоз кісток.  Їй зробили операцію і видалили кісточки з лівої руки.

Потім туберкульоз прокинувся у легенях, а після  захворіли нирки.

 

Тішся, дитино, поки ще маленька,

Ти ж бо живеш навесні,

Ще твоя думка літає легенько,

Ще твої мрії ясні.

 

З 12 років, вже будучи хворою, Леся самотужки починає вивчати іноземні мови і вивчила їх аж 13. Французькою, німецькою, італійською вона могла писати вірші.

 

Леся Українка дуже любила своїх менших братиків і сестричок. Робила для них іграшки і ляльки з маківок, кольорових папірців і тканини.

 

Найбільше гралася з улюбленим братом Михайликом. Вони вигадували різні забави, фантастичні пригоди, умовно мандрували до далеких країн і диких людей.

Слайд «Леся з братом Михайлом»

 

Згодом, ставши поетесою, вона написала дуже багато творів для дітей: казки, вірші. Деякі з них покладені на музику.

 

 

 

(Пісня)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мелодія 3

(діти у вишиванках створюють віршований ланцюжок народної вдячності)

 

Вишиванка, як у Лесі Українки, – це свобода,

Це оберіг незламного народу…

 

Вишиванка, як у Лесі Українки, – це родина,

 

 

 

 

 

На ній – моя велика Батьківщина…

 

Вишиванка, як у Лесі Українки,  – це розмай,

Так квітне мій чудовий край…

 

Вишиванка, як у Лесі Українки,  – це зернина,

Із якої проросла Людина…

 

Вишиванка, як у Лесі Українки,  – це криниця,

Що живить Україну-трудівницю…

 

Вишиванка, як у Лесі Українки,  – це світлиця,

Що зберігає пам’ять, як годиться…

 

Вишиванка, як у Лесі Українки,  – це скарби,

Що націю тримають на віки…

 

Вишиванка, як у Лесі Українки,  – це ті крила,

Що нам дають надію, віру й силу…

 

Вишиванка, як у Лесі Українки,  – це краса,

Яка віками квітне й не згаса…

 

Вишиванка, як у Лесі Українки,  – це дорога,

Нам дана Господом для Перемоги!

 

Учителька у вишиванці:

Ми єдині, сильні українці,

Ми соборні на своїй землі,

Записали на історії сторінці,

Як ми боремось – дорослі і малі!

Рушником спиняємо ракети,

В вишиванку стріли уп’ялись,

Мир і спокій, щастя діток, де ти?

Патріоте, не здавайся, а борись!

Одягнімо у єднанні, як у Лесі, вишиванку,

Заплітаймо пишні коси у вінок,

Рідну землю захищаймо до останку

І зробімо переможний, мирний крок!

 

Акція «Вишиванку, як у Лесі Українки, одягала – Перемогу закликала»

(кожен учасник (у вишиванці) накидає прапор України так, як на фото, і читає патріотичну закличку)

Як у Лесі Українки,  вишиванку одягала –

Нам мир і Перемогу закликала!

 

Щоб тата дочекались діточки малі,

Дай, Боже, миру цій святій землі!

 

Яскраву вишиванку, як у Лесі,  одягаю –

Хай славні ЗСУ перемагають!

 

Хай синє небо сонцем звеселиться

І поле жовте хлібом колоситься!

 

Я одягаю, як у Лесі,  вишиванку,

Щоб не летіли ракети на світанку!

 

Хай дощ погідний рясно сіє

І всі сліди ворожі чисто змиє!

 

Я вишиванку вибрала найкращу –

Я не віддам її нікому і нізащо!

 

Хай квітнуть маки переможно,

Нам забувати такого не можна!

 

Вишиванка – сучасно,

Стильно і класно!

 

У вишиванку вдягнуся –

Ворогів не боюся!

 

Квіти вишиванки сині –

Миру й щастя Україні!

 

Вишиванка біленька –

Урожаї рясненькі!

 

 

Вишиванка яскрава –

На честь і славу!

 

Вишиванку одягну –

Переможуть ЗСУ!

 

Вишиванка – оберіг,

Щоб воїнів Господь зберіг!

 

Вишиванки квіти променисті –

Дороги героїв світлі й чисті!

 

Вишиванка світиться барвиста –

Уночі захисникам, мов зоряне намисто!

 

Квітни, вишиванко, у віках –

Даруй переможний шлях!

 

У вишиванці – українська сила,

Рідна земля душі і серцю мила!

 

Єднаймося ж у вишиванім цвіті,

Всі України справжні діти!

(далі можна провести патріотичне дефіле всіх бажаючих – у вишиванках та з національною символікою або портретами Лесі Українки)