Виховний захід "Людина. Доля. Душа"

Виховний захід

Людина. Доля. Душа

 

Мета:  виховувати любов до людей, ставлення до оточуючих з розумінням, співпереживанням.Виховувати доброту, чесність, порядність. Закріпити явлення учнів про моральні цінності людини, серед яких такі поняття, як сенс життя, щастя — головні на життєвому шляху молоді;розвивати вміння мислити, вирізняти істинні та хибні цілі в житті, сприймати людей такими, якими вони є; адаптовувати учнів до умов сучасного суспільства.

Форма проведення: літературно -  музична композиція

Обладнання: картки із висловами про сенс життя, мультимедія, тематична виставка літератури, фото-колаж

Хід заходу

Ведуча.
Любі діти, вчителі та гості. Сьогодні в нашій гімназії свято, але свято незвичайне. Всі ви, мабуть, любите мандрувати. От ми з вами і вирушаємо в подорож до чарівної книги, назва якої «ЛЮДИНА. ДОЛЯ. ДУША".

А подорож нам допоможуть здійснювати сторіночки книги.
Отож, перша сторінка нашої книги "Моя сім`я, родина".

Ведучий.
Людське життя...
Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.
Люди...Їх мільярди.
Всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом. А починається все світанком життя – дитинством.

 

Дитина.
Що дитині треба?
Дім красивий, білий.
І як світлий образ –
Мами погляд добрий.
Й батька дорогого
Чути добре слово.
Ще дитині треба
Неба голубого.
А ще було б добре
Мати сестру й брата
І у кожнім домі
Добрих слів багато.

 

Ведучий.
Немає нічого у світі найдорожчого для людини, ніж її сім`я.
Сім`я – святиня людського духу, благородних людських почуттів, кохання, вірності, любові, піклування.
Сім`я займає особливе місце в житті людини. Тато й мама дають нам життя, доглядають нас, вчать, що добре, а що погано, привчають до праці, виховують і люблять нас.
 

(Виходить мама з дітьми).

Дочка:
Я з`явилась на світ із любові та мрії,
Із щасливих татусевих і матусиних снів.
І були в тата й мами великі надії:
Мною мама зраділа і тато зрадів.

Син:
Від тебе, мамо, в світ ідуть дороги,
Від тебе, мамо, починається життя.
Усі стежки від рідного порога
Ведуть дітей у майбуття.

Мама:
Немає щастя більшого для мене,
Як в дивосвіт вести своє дитя.
І захищати серцем і руками
Малу й тендітну свічечку життя.
Щоб пломеніла вічно, не вгасала,
Несла у Всесвіт світло і тепло.
Та щоб дитина добру долю мала
І в щасті й радості зросла.
Молитву шепчу трепетно вустами
І Бога прошу за своє дитя.
І захищаю серцем і руками
Малу й тендітну крихітку життя.

Дочка:
Ти найдобріша, рідна мамо,
Ти все прощаєш діточкам,
Тобі, матусенько, так само
Я всю любов свою віддам.

Син:
Не пожалій мені своїх щедрот,
Я їх примножу і роздам по світу.
Коли ти є – у мене є народ,
Любов, надія, віра і молитва.

Ведуча:
У світі нині прикрощів багато,
Таких, що криком іноді б кричав.
Тож хай завжди у всіх нас буде мама,
Тож хай завжди у всіх нас буде тато, –
Бо так його, бува, не вистача.

Батько:
Перед тобою все життя, дитино,
Воно прекрасне, радісне та все ж –
Ти змалку мусиш вчитись неупинно,
Старатись кожен час і день без меж.
Потрібно це для тебе, все для тебе!
У світ без знань людина як піде?
Їй розум і знання здобути треба,
Вона без цього щастя не знайде!
І щоб життя твоє було цікаве,
Щоб у майбутнє впевнено іти:
Старайся, вчися і трудись на славу,
І щастя у житті здобудеш ти!

Дитина:
 Я буду вчитись, щоб знання здобути,
 Нові здобути в світі відкриття,
 Щоб корисною у своїй державі бути
 І щоб прекрасним в нас було життя.

 

Ведучий:

Назва наступної сторінки «Душі людської доброта»

Ведуча.

„Крок за кроком, все далі і далі

 Ми втрачаємо наше життя.

 Чого варті ми без добра і моралі,

 Без любові – найціннішого почуття?”

 

Вчитель. Добро, милосердя... Ми часто чуємо ці слова і навіть вживаємо

їх у мовленні, іноді не відчуваючи всю глибину їх змісту. Якщо

вдуматись, то можна сказати, що вони означають безцінні риси характеру,

стан душі, певний комплекс реакцій, психологічний підхід не тільки до

людей, які потребують допомоги, а й до всіх живих істот.

 

Учень. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння

розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й

біді – це в характері нашого народу.

 

 

Учениця. Милосердя й доброта – як два крила, на яких тримається людство.

Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а

його зміст звівся в основному до милостині. Невже для того, щоб відчути

доброту наших сердець, потрібні землетрус чи Чорнобильська катастрофа.

 

Учень. На жаль, багато поряд із нами бідних людей, які з різних причин

ледве виживають. Якщо кожен із нас буде небайдужим до чужого горя, то це

полегшить їхнє життя. Коли ви закінчите школу, самі творитимете затишок

у нашій країні такий, щоб тепло було всім.

 

Учень. У злиднях живуть 5тисяч наших земляків. Близько 1тисячі з них

мешкають у напіврозвалених халупах. 7тисяч – ті, хто отримує мізерну

пенсію. Є і таких чимало, які існують на межі бідності. Сумні цифри,

незвичні. Та це – правда життя.

 

Учениця.

Добро спішіть творити, люди,

Воно, як сонце, зігріва,

В добрі нам всім зручніше буде,

Без нього затишку нема.

 

Учень.

Уважним будь, хай шлях твій на землі

Злама байдужості холодні грати,

Є цінності великі і малі,

Багатий той, хто вміє віддавати.

 

Ведучий. Допомоги потребують і літні люди, які вже не мають сили

працювати на городі, по господарству. Кожен із вас повинен зайняти таку

життєву позицію, яка б приносила користь не тільки собі, а й людям.

Проживає, скажімо, поряд із вами літня людина, допоможіть їй, просто,

без всілякої винагороди, і ваше добро засвітить вогник вдячності, такий,

що зігріє й вашу душу, і ви відчуєте, що день не пройшов марно. Але, на

жаль, іноді ми навіть у своїй хаті не помічаємо, що увага потрібна

близьким людям.

 

 

Ведучий. Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й

цілком благополучні і здорові люди, в яких душа черства й глуха до

чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує

кривди й болю, несправедливості, горя. Із такими сліпими, глухими треба

терпеливо говорити, будити їх словом життєлюбним і проникливим.

 

Учениця.

Не нарікай на глухість душ людських

І не гостри в злобі на них зубів...

А ти, що людям доброго зробив,

Що вимагаєш доброти до них?

Чого мовчиш, подумай і збагни.

Але уже з низької висоти,

І зваж, і переваж, а хто є ти?

Зваживши, нікого не вини.

А сам в своє більмо душі заглянь,

Чи там хоч раз добром світила рать

І променем зорилося святим?

І ти збагнеш, що до твоїх страждань,

А ти шукаєш в людях доброти.

 

Ведучий. Милосердна людина не залишається байдужою до чужого горя, вона

обов’язково допоможе чи то матеріально, чи підтримає словом. На

безкорисні вчинки, звичайно, здатні не всі, але саме такі вчинки

збагачують нашу духовну скарбницю і розцвічують сіру буденність

страждальної душі.

 

Учень.

Сирота! Яке болюче слово.

В нім серця біль дух перейма.

Сльоза бринить все знову й знову,

Нема тепла, батьків нема,

Цей безкінечний пошук долі,

Надії поклик кожну мить,

Шукають очі мимоволі,

Душа страждає і болить,

А діти за вікном багаті,

В них найдорожче в світі є.

І з ними поруч мама й тато,

Їм радість кожен день дає.

І так вже хочеться без тями,

Щоб тато в горі захистив,

Послухать казочку від мами,

Любові відчувать прилив.

Обділені, мов вирок грізний,

Ударив біллю, як за гріх.

О, люди! Поки ще не пізно,

Піклуйтесь про дітей своїх.

 

 

 

Ведучий.

 

Ось вона - трагедія сучасної дитини, покинутої напризволяще. Мабуть, щось не так у суспільстві, коли не меншає дітей у дитячих будинках. Від самої війни не менше... Коли кожне десяте немовля у місті, дванадцяте у селі (це на Україні) народжується поза шлюбом, і майже половина їх потрапляє до дитячих будинків. Які ж ми жінки? Що залишилося в нас жіночого? Ті, до кого звертаємося, не чують наших слів і взагалі нічого не чують. 
 

ведучий.
 

Сім'я для дитини не тільки перше гніздо, а й школа життя, і тому немає для неї більшого горя, ніж сирітство.
 

Читець.

Чи я українець?
Чи я українець?
З якого я краю,
І чий я окраєць?
Якої хлібини
Я крихта солона?
Якій нелюдинці
Я виходець з лона?
Яка мене мати
На світ породила
Без роду, без імені
В люди пустила
Лежав і мовчав
Я під небом високим
І в небі відлунням
Пішли її кроки.
Світи оніміли
У мить без надії,
Матусю!
Шевченкові плачуть Марії
Всі покритки, наймички
Горді синами.
Ой чули б ви, мамо,
Як кликав я "Мамо"!
І нині я кличу:
"Знайдіться, матусю!"
За те, що вродила,
Тобі поклонюся!
(Кладка)
 
I ведучий.
З давніх-давен дзвони, окрім богослужіння, повсюдно використовувались і як сповіщення про якесь лихо-біль, на сполох під час пожеж і ворожого нещастя.

ведучий.
Сьогодні дзвони б'ють на сполох, закликаючи нас до милосердя, доброти. Бо тільки милосердя робить нас справжніми людьми.

 ведучий.

Друзі! Добродії! Поряд з нами живуть, а може доживають свої останні дні ті, кому допомогти можемо тільки ми - я, ви, ваші сусіди або колеги. Зараз , сьогодні, бо завтра може бути пізно.

Читець. Люди! Будьмо милосердні!
 

 

Пісня солістки

 

Ведучий

Наступна сторінка нашої книги "Самотні сльози матерів".

Ведуча

Гіркі материнські сльози, гіркі як полин, і пекучі такі. Чи буває в світі щось гірше? їй би внуків бавити своїх. їй би горнути їх до серця. А вона, обнявшись з самотністю, тихо журиться біля вікна. Мамо, мамо! - почулося бабі Наталі. І вона, незважаючи на свої 83 роки, кинулась до вікна. Чи не сини це надворі гукають її? Ні! Знову почулося. Далеко залетіли сини, думає старенька. А я ж так давно їх бачила. II ведучий.
Самотність сивим полотном цвіте попід вікнами бабці Ярини. Не живу, а доживаю - з гіркотою мовить вона. - Ще хоча б раз подивитись на сина, то й помирати вже можна. Бо важко піти з цього світу, не попрощавшись з ним. А він все не йде. Де ж ви, сини? Де ж ви, соколята? - виглядають матері у вікно. Вже й очі видивились. А їх все нема.
 
Читець.

Шануйте матерів.
Мені болить, коли матуся,
Що має дочок і синів,
Живе одна, мов та бабуся,
На схилі посивівших днів.
Працює вдень, не спить ночами,
І часто зрошує сльозами
Тверду подушку на зорі,
Скотину порає в дворі,
А вдень копає на городі
Уста шепочуть: "Світе мій!
Як важко жить мені одній!
Одна-однісінька та й годі!... 
Цим віршем нагадать хотів: 
Шануйте, друзі, матерів!
 

Ведучий.
Виховує мати синів, доньок, надіється, що буде до кого на старість прихилитися. А вони, розлетівшись по світу, довго-довго не навідуються до отчого порогу. Лише листи приходять час від часу. Подібні одна на одну телеграми. А коли, нарешті, знайдуть хвилину, щоб відвідати, нерідко це буває надто пізно, зі скрипом відчиняються перекошені двері, застогне пошарпана віконниця і додолу підстреленою горлицею впаде материнська любов...

 

Читець.

Допоки нас чекають наші мами,
І доки виглядають нас батьки, 
Провідуйте, та не лише листами, 
Хоч дорогі їм і скупі рядки. 
Поки нежданно вдарять дзвони долі, 
Тоді на все, на все знайдеться час, 
Але не сльози, не вінок печалі –
Уже ніщо не виправдає нас.
 Заниє жаль у щедрім слові "Мамо" 
І чайкою здригнеться синя вись. 
Провідуймо і завжди пам'ятаймо, 
Що можеш запізнитися колись.

 

Читець.

Крізь дощ, крізь сніги і тумани,
Чи дороги туман обснує 
Приїжджайте частіше до мами, 
Повертайтесь в дитинство своє, 
Здобувайте обов'язок в тому, 
Не марнуйте дрібницями дні. 
Приїжджайте до рідного дому, 
Розвесняйте в нім душі свої. 
Там ростуть чорнобривці і м'ята, 
Де пройшли ваші дні золоті, 
Лиш не можуть там вічними стати 
Руки мамині - крила святі, 
Щоб не мучила совість потому –
Не приносьте батькам ви печаль, 
Бо для них ви - сонячний промінь 
То ж не гасніть у рідних очах. 
 

 

(Пісня про маму)

 

Виходять всі учні.

Ведучий.

Ось і остання сторінка нашої книги, яка має назву «Життя дається тільки раз»

 Знання, освіта - це справді неоціненний скарб, що робить людину сильною і багатою. 
 

Але чому, здобувши вищу освіту, людина іноді розгублено озирається в пошуках щастя? Де той Синій птах, що наповнить життя сенсом і принесе в душу радість? 
 

Кожен сам вирішує, що вкладати в поняття "життя", "справжнє життя", "щасливе життя". Чи це гроші, слава, чи наукові досягнення, мистецькі твори або ж дружба, розуміння потреб інших, турбота про близьких людей чи вміння насолоджуватися природою. 
 

Починається цей нелегкий вибір ще в дитинстві - в період становлення характеру. І триває впродовж усього життя. 
Відомий письменник М. Островський писав: "Життя дається людині один раз і прожити його треба так, щоб не було боляче за безцільно прожиті роки..." 
 

Ось і ми спробували  сьогодні поговорити про Людину, її долю та душу.Усі ми від народження маємо великий подарунок - життя. 
 

Маленьке дитя тулиться рученятами до своїх рідних і вони, щасливо усміхаючись, будують неймовірні плани на майбутнє дитини. Поступово підростаючи, кожен із нас планує прожити життя довге і щасливе, залишити свій слід на цій благословенній землі.

Зробивши життєвий вибір, прагнемо здолати всі перешкоди, дійти до вершини своїх мрій. Комусь це вдається без особливих зусиль, хтось має подолати безліч життєвих труднощів.

Мудрі слова Т. Шевченка: "У всякого своя доля..."; - супроводжуватимуть вас у житті від шкільного порогу.
 

Усі ми - діти Землі
Часто нашу планету порівнюють з величезним космічним кораблем, який летить просторами Всесвіту. Людство - шестимільярдна світова спільнота - екіпаж цього корабля.
Кожна людина прагне, щоб пам'ять про неї залишилась у величезних спорудах або в маленьких будиночках, збудованих її руками, у прекрасних віршах або у музичних творах, у справах, у дітях.
 

(Учні декламують поезію В. Симоненка "Людина".)
 

Учень 1.
Ти знаєш, що ти Людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя - єдина, Мука твоя - єдина, Очі твої-одні
 

Учень2.
Сьогодні усе для тебе - Озера, гаї, степи. Жити спішити треба, Кохати спішити треба - Гляди ж не проспи! 
 

Учень 3.
Більше тебе не буде
Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди - Добрі, ласкаві й злі 
 

Учень 4.
Бо ти на землі-Людина, І хочеш того, чині - Усмішка твоя-єдина, Мука твоя - єдина Очі твої- одні.
 

Чи потрібні нам усі скарби світу в обмін на життя? Якщо ми хоча б час від часу ставитимемо перед собою це запитання, то почнемо замислюватися над сенсом життя та його цінністю.

Пригадаймо ту сторінку життя, яку ми перегорнули - наше дитинство.
 

(Перегляд фотографій.)
 

Ведучий.

Ми попрощалися  з дитинством. Перед нами найкраща пора - юність. А далі - довге, вкрите серпанком таємничості життя.
 

Учні.

Дуже важливо, щоб ми не забували того, що особисто залишили позаду: це і стежка до школи, і перші радощі й печалі.

 

Це і люди, з якими нас звела доля, це отча хата, батьки, родина... Тоді наше життя і життя людей, які біля нас, буде вартісним.
 

Прийде час, коли ми залишимо по собі сліди. Якими ми залишимося у пам'яті? Життя варто прожити так, щоб залишився слід глибокий, помітний, щоб залишилася наша справа.
 

(Усі разом співають пісню)