ПО-32

1.               Бандура Соломія – ведуча 2.
2.               Бортнік Анастасія – фотозона.
3.               Веклин Марія – фотозона.
4.               Демчук Марія – вірш від імені Шевченка про самотність.
5.               Кайдик Ольга – фотозона.
6.               Куцик Вікторія – Марія Максимович.
7.               Леснік Оксана – відео.
8.               Макарицька Ганна – малюнки Шевченка, технічний оператор під час заходу.
9.               Панасевич Катерина  – Оксана Коваленко.
10.          Плясун Руслана – фотозона.
11.          Сагаль Альона – Варвара Репніна.
12.          Сеньчук Марія – фотозона.
13.          Славич Наталія – вступне слово перед показом відео.
14.          Смаль Оксана – презентація «Шевченко–художник»
15.          Сова Ольга  – вірш Любов Ігнатової перед заходом.
16.          Стеблинська Марина  – відео.
17.          Федіна Маргарита – Ганна Закревська, організатор.

ПО-31

1.               Боровець Аліна – фотозона.
2.               Вовчук Ольга – фотозона.
3.               Данилюк Наталія – Ядвіга Гусиковська.
4.               Зварич Ніна – фотозона.
5.               Карплюк Влада – фотозона.
6.               Карпусь Оксана – фотозона.
7.               Кизицька Анна – Амалія Клоберг.
8.               Кишко Юлія – фотозона.
9.               Климук Ольга – фотозона.
10.          Ковальчук Наталія – фотозона.
11.          Микита Євгенія – уривок вірша «Кавказ» після відео.
12.          Ушакова Дарина – фотозона.
13.          Федечко Ярина – Ликерія Полусмакова.
14.          Фінкевич Ольга – ведуча 1, організатор.
15.          Царик Ангеліна – Катерина Піунова, пісня «Така її доля».

(Музичний супровід монологу жінок)

(Сова Ольга)

Ти – ЖІНКА! Значить дуже ніжна!

Ти гармонійна, дивна і п'янка,

ти дуже вишукана, дивовижна,

для когось в світі ти одна така!

Ти – ЖІНКА! Значить духом сильна,

ти знаєш, чого хочеш від життя,

водночас і проста,

і загадкова, як саме буття...

Ти –ЖІНКА! Значить ти – кохана!

                            Любов Ігнатова

Ведуча 1 (Фінкевич Ольга).

Сумний погляд з-під насуплених брів. Під густими, понуро опущеними вусами сховався найменший натяк на усмішку. Таким Шевченко дивиться на нас з більшості пам'ятників, яких незліченно стоїть скрізь по Україні. Біля цих монументів буває особливо людно в Шевченківські дні, 9-10 березня: до постаменту кладуть квіти, звучать трибунні промови, грають урочисті марші.

Ведуча 2 (Бандура Соломія).

Та хіба міг модний столичний художник, епатажний поет, поціновувач театральних вистав, бажаний гість на балах та в аристократичних салонах Тарас Григорович Шевченко не любити жінок? І хіба можна було його не любити? Кохання в житті Шевченка – чи не найболючіша сторінка його долі, бо не мав він сімейного щастя, родинного тепла, хатинки, обсадженої садочком, люблячої дружини, не було й діточок. Не судилося. За своє життя він закохувався багато разів. Любили й його, але кожного разу щось ставало на перешкоді одруженню.

Ведуча 1 (Фінкевич).

Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до сусідської дівчинки Оксани Коваленко. Юна Беатріче його поезії була занапащена москалями і стала покриткою.

Оксана Коваленко (Панасевич Катерина).

Ми вкупочці колись росли,

маленькими собі любились,

а матері на нас дивились

та говорили, що колись

одружим їх.
Та не вгадали.

Старі зарані повмирали.

А ми малими розійшлись

та вже й не сходились.

Ведуча 2 (Бандура).

Історія знеславлення Оксани, скупі братові слова про поведінку занапащеної дівчини лягли згодом в основу «Капітанші», «Наймички», «Слєпой», «Катерини», пройшли через поеми й повісті Шевченка і ми побачимо, як пізніше цей тип фатально буде подобатись Шевченкові в жінках, змушуючи його шукати  в них ту, «справжню» – подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижалася йому Оксана.

Ведуча 1 (Фінкевич).

Схожою на Оксану була польська швачка Ядвіга (Дуня) Гусиковська, теж «чорнобрива» – друге юнацьке кохання Шевченка, овіяне чарівністю чужого великого міста Вільно, чужого народу й чужої мови.

Ядвіга Гусиковська (Данилюк Наталія).

У своєму «Журналі» 5 вересня 1857 року він записав: «Уві сні бачив церкву святої Анни в Вільні та любу Дуню, чорнобриву Гусиковську, яка молилась у цій церкві».

…Я навчила дворового козачка пана Енгельгардта польської мови, по-сестринськи жаліла його, перша дала йому гостро відчути різницю між вільним і кріпаком, між долями хоч і бідної, але вільної людини, і раба.

Ведуча 2 (Бандура).

Студентом Академії художеств у Петербурзі Шевченко переживає третє своє захоплення натурницею, яку він вивів під ім’ям Паші в повісті «Художник». П’ятнадцятирічною входить  в його академічну мансарду ця дівчина, а тридцятирічною знову відвідує ту саму майстерню, тепер уже немолодого хворого Шевченка в 1859 році.

Ведуча 1 (Фінкевич). 1839 року студент Шевченко малює портрет молодої натурниці з розпущеним волоссям, напівдитячим ротом і великими очима. На цій акварелі художник і востаннє підписався не Шевченко, а Чевченко.

Амалія Клоберг (Кизицька Анна).

Я не могла вимовити його слов’янського імені чисто – замість «Шевч» говорила «Чевч», і підсміюючись, на догоду мені, поет підписав своє ім’я на портреті так як я вимовляла.

Ведуча 2 (Бандура).

Навчаючись в академії, вже прославленим автором «Кобзаря» і відомим портретистом, їде Шевченко і 1843 році в рідну Україну. І саме в ці роки – 1843-1847 – переживає справжнє своє, єдине велике кохання… До цього він зовсім не думав про шлюб. А після, як реакція на його безнадійність з’являється в поета те характерне для нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переростає у гостру душевну потребу.

Входить Ганна Закревська. Вішає на стіні свій портрет намальований Шевченком. Фото на екран.

Ганна Закревська (Федіна Маргарита).

Перед моїм портретом зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо мої очі невідступно переслідують їх. На кожному іншому з портретів Шевченка, стилізованих за модою того часу, немає таких очей, нема такого трагічного, душевного життя очей, такого слізно-ніжного, промовистого погляду, як на моєму портреті.

Увагу Тараса Шевченка привертала тільки одна особа, лиш на «Ганну вродливу», лиш на мене, він дивився мов зачарований, а прощаючись відривав на пам’ять одну з блакитних квіток, якими була прикрашена сукня, і довго зберігав цю реліквію.

Ганна бере зі столу томик Шевченка, притуляє до грудей.

Якби зустрілися ми знову…

Ведуча 1 (Фінкевич).

Шевченко покохав одружену. Чи міг на щось сподіватись? Звичайно, ні. Це кохання стало великим стражданням і болем його життя.

Ведуча 2 (Бандура).

Ще один тимчасовий притулок Шевченко знайшов у Варвари Рєпніної в містечку Яготині. Княжна ще на балу у старої Волховської загорілася несподіваним коханням до поета і запропонувала йому пожити у своєму помісті. Закохане серце Варвари Рєпніної, дочки російського державного діяча, відчуло великий поетичний талант Шевченка. Княжна першою назвала його генієм нехтуючи людськими забобонами, сміливо простягла руку через соціальну безодню між нею і поетом. Проте вона була на шість років старшою від Тараса, і той радше сприймав її як свою опікунку, а не коханку.

Репніна бере лист

та говорить, читаючи.

Варвара Репніна (Сагаль Альона).

Шевченко здався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною… Раз увечері він пропонує прочитати нам свою поему «Слєпая». О, коли б я могла передати вам усе, що я пережила під час цього читання! Моє обличчя було все мокре від сліз і це було щастям… Яка м’яка, чаруюча манера читати! Це була захоплююча музика…

…Шевченко зайняв місце в моєму серці. «Ви вмієте розмовляти з ангелами, – сказала я, – розкажіть же нам, що вони говорять».

Ведуча 2 (Бандура).

Взимку 1854-1855років йому знову зблиснуло кохання – і обірвалося. В Новопетрівську фортецю, на зміну колишнього коменданта Маєвського, приїхав новий, Іраклій Усков, з дружиною і дітьми. Перше, що зігріло Шевченкову душу, були діти. Захоплення дітьми перейшло у схиляння перед матір’ю. Агата Ускова довго здувалася йому вищою досконалістю.

Входить Агата Ускова.

Агата Ускова (Савчук Василина).

Обличчя доброзичливе, рухи повільні, голос приємний… Говорив гарно, плавно, особливо добре читав уголос. У товаристві тримався скромно. Карт не любив. Жіночого товариства не шукав. Шевченко був у нас, як у рідній сім’ї, всі його дуже любили, він вчив нас українських пісень.

Ведуча 1 (Фінкевич).

Звільнення із заслання знову пробуджує в Шевченка прагнення мати сім’ю. Він постарів, хворий, змучений цингою, лисий. Вигляд аж ніяк не парубоцький: кожух, чоботи, сорочка. А проте, застрявши дорогою до Петербурга в Нижньому Новгороді на п’ять місяців, він закохується в молоденьку актрису Катерину Піунову і освідчується їй, незважаючи на двадцять вісім років різниці між ними.

Входить Піунова.

Катерина Піунова (Царик Ангеліна).

Це було 1857 року. В одному із спектаклів, в якому я грала, в антракті наш антрепренер прийшов з  якимось незнайомим. Цей незнайомець був великим українським поетом Тарасом Григоровичем Шевченком. Я, як і інші актори, була представлена йому. Він усміхнувся і сказав: «А вами я завжди милуюсь, коли бачу вас на сцені». Прийшовши додому я довго думала про нього.

Одного разу Тарас Григорович заявив, що йому потрібно сказати щось важливе. Він попросив покликати моїх батьків, і коли всі зібрались, сказав: «Слухайте, батьку і матко. І ти Катрусю, слухай, Ви давно мене знаєте, бачите ось я який є – такий і буду. У вас є товар, а я купець – віддайте за мене Катрусю». Мені хотілося кинутись до нього, обняти його дорогу, геніальну голову, але… грізні очі моєї матері показували мені на двері, і я кинулася з кімнати.

Ведуча 1 (Фінкевич).

Шевченку не відмовили прямо. Але його більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його.

Ведуча 2 (Бандура).

18 березня 1858 року Шевченко познайомився з Марією Василівною Максимович.

Марія Максимович (Куцик Вікторія). Як гарно ми співали з Тарасом Григоровичем. А його листи…

Пригортає листи до грудей.

Під час останньої подорожі в Україну, коли гостював у нас, малює мій портрет, я як могла так зігрівала серце поета теплотою і увагою. Він писав мені, щоб знайшла йому підходящу пару і одружила його: «Оженіть, будь ласка, а то як Ви не ожените, то й сам Бог не оженить. Так пропаду бурлакою на чужині… Зробіть же так, моє серце єдинеє…»

Ведуча 1 (Фінкевич).

Доля ніби знущалася над поетом, адже на момент знайомства з Шевченком Марія Максимович була вже заміжня. Тому їхні  почуття були приречені.

Від імені Тараса Шевченка (Демчук Марія).

Якби з ким сісти хліба з’їсти,

промовить слово, то воно б,

хоч і як-небудь на сім світі,

а все б таки якось жилось.

…Ні. Треба одружитись,

хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

в самотині.

Пшениця, жито

на добрім сіялись лану,

а люде так собі пожнуть

і скажуть: «Десь його убито,

сердешного, на чужині…»

О горе, горенько мені!

Ведуча 2 (Бандура).

Сум і відчай минають, з’являється нова надія одружитися зі своєю, з кріпачкою. Він зустрічає в домі поміщиць Карташевських дівчину-кріпачку Ликеру Полусмакову – і знову довірливо закохується.

Входить Ликерія з вишитим рушником.

Ликерія Полусмакова (Федечко Ярина).

Це про мене писав: «Істота молода, свіжа, трохи груба,  з чудовим волоссям і тією чи то гордовитою, чи то спокійною поставою…». Ця постава і обдурила поета. Насправді ж я була ласа до парубків, побоювалася вийти заміж за «старого і лисого», хотіла переконатися, чи багатий він, скільки заробляє. І «досадити панночкам Карташевським».

Очі мав сиві, а вуса чорні, ніс тупий був, широкий. Тарас був добрий до мене. Коли приходила до нього казав: «Моя молода прийшла». Він прислав був вже усе підвінечне і 500 рублів. Не судилось. Я йому все повернула…

Багато часу збігло, Тарасе, я щодня приходжу до твоєї могили. Чи ти бачиш як я каюся?

Ведуча 2 (Бандура).

Шевченко пережив своє останнє сватання бурхливо і важко.. Не пощастило йому одружитися, сльозами-водою розлилося  «святеє диво»… Ликера Полусмакова пізніше вийшла заміж за перукаря Яковлева, прогнала чоловіка, тримала якийсь час сама його заклад, а на старість оселилася в Каневі і часто ходила на могилу Шевченка.

Ведуча 1 (Фінкевич).

Минули літа молодії,

холодним вітром від надії

уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

нема з ким тихо розмовляти,

ані порадитись… («Минули літа молодії»)

Яким же був Шевченків ідеал кохання? Єдинолюбство, щирість і повна відданість у почуттях, незрадливість у стосунках і велика-превелика ніжність закоханих. А який же ідеал коханої поета? Це зовнішньо гарна дівчина (жінка), неодмінно кароока, чорнобрива, з гнучким станом, легкою ходою. Поет був тонким цінителем українки-вродливиці, підносив і опоетизовував її красу.