Виховний захід "Піч - годувальниця"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій  виховного заходу

на тему:
 

«Піч - годувальниця»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготував:

Вчитель початкових класів

Березівської гімназії

Кузьменко Людмила Федорівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2023

Мета:

познайомити учнів з естетикою побуту українців; сприяти розвитку у підростаючого покоління здібностей сприймати прекрасні скарби, створені художнім генієм українського народу; виховувати відчуття прекрасного, формувати вміння аналізувати явища культури, правильний естетичний смак.

виховувати любов до рідного краю, необхідність знати та продовжувати традиції свого народу

Обладнання: стіл, накритий вишитою скатертиною, ілюстрації картин з інтер'єрами та елементами хати, книжки про народне житло, вислови про хату, записи пісень про хату, мультимедійна презентація, музичні кліпи.

 

ХІД ПРОВЕДЕННЯ

Ведучий 1:                                        

Вишиванка, рушник вишиваний, картини —
Все у хаті для щастя, любові й краси.
На стіні у віночку родинні світлини,
В чистій хаті — дітей і батьків голоси…
Це такою й була українська хатина,
Тут дитина у щасті й любові росла…
Звідси йшла в дивосвіт мудра й добра людина.
Що тепло, мир, добро в цілий Всесвіт несла.

Ведучий 1:

Українська біла хата….  Яке значення її в житті людини?  Насамперед , це місце де вона живе, де ховається від негоди, де ростуть її діти, а головне, це -  родинне вогнище, де твориться доля людини! Звідси ми мандруємо в широкий світ з піснею, повчанням.  У цій хаті - перші радощі та клопоти. У ній пахне зіллям, хлібом, молоком.

Ведучий 2:                                           

 Українська хата…

 Українська славна біла хата…

 Тиха пристань для стількох доріг…

 Тут духмяний запах рути-мяти

 І спориш, що пнеться на поріг.

Ведучий 2:                                           

За вікном – гаптовані фіранки,

В хаті – білена до свят велика піч.

Спів дзвінкоголосих півнів зранку

Й тепла солов’їна літня ніч.

Ведучий 1:

Хата, як і людина, уміє плакати і усміхатися, вона може бути весела і сумна, пихата і доброзичлива. Все залежить від того, яка родина в ній мешкає.  І серцем кожної хати  є – піч. Сьогодні ми з вами помандруємо у давню українську хату та поведемо розмову саме про неї, про піч – годувальницю.

 Ведучий 2:

То ж загляньмо в це затишне домашнє помешкання, переступімо поріг старої української хати, адже саме в ній залишився дух народних традицій, що здавна виховували в людині добрі почуття, працьовиту вдачу, чутливу до краси душу.   

Традиційна сільська піч поступово відходить в історію. Хід цивілізації нестримний і, мабуть, невідворотній, тому нев­довзі про неї дізнаватимуться тільки з художніх творів. Та генетична пам’ять завжди повертатиме нас до доброго вог­ню в печі родинної хати, біля якого народжувались і ви­ростали цілі покоління наших предків.

Ведучий 1:

Піч у функціональному розумінні з’явилась дуже дав­но: ця назва загальнослов’янська. Вона пов’язана зі слова­ми "печера" і "пещись", "попеченіє". Печера, склепіння якої освітлене виблисками вогнища, і піч — поняття одного родового значення. Дім вважався житлом лише з того моменту, коли спалахував у печі вогонь. Можливо тому до прийняття християнства піч завжди була своєрідним центром, головним місцем, до якого тяжіло все у хаті. З прийняттям християнства вог­нище "віддало" частину своїх функцій покуттю, де завжди вішали ікони і стояв стіл

Ведучий 2:

В Україні існував справжній культ печі. І не тільки тому, що в ній варили їжу, пекли хліб, сушили збіжжя,  спали, лікували простуди тощо. Піч була глибоким символом рідного вогнища, неперервності роду.
Пов'язаному з піччю вогнищу предки приписували чудодійні сили покровителя роду. Тому піч була тим священним місцем, де жінка народжувала дитину. Водночас піч — обитель старших членів родини. За повір'ям, піч може взяти хвору дитину і повернути її здоровою.

Ведучий 1:

Ставлення до печі як до своєрідної святині засвідчують численні звичаї. Скажімо, було за непорушний обов'язок щодня підмазувати й підмітати причіпок, а по суботах – білити. В багатьох регіонах піч ззовні розмальовували візерунками, які виконували роль хатніх оберегів. У побуті Берегині дому належала й обрядова функція. Біля неї найчастіше ворожили дівчата, щоб завбачити свою долю; або згадаймо такий звичай: дівчина, до якої прийшли свати, мусила сидіти на печі, а коли давала згоду, то, злізши, колупала її.

Ведучий 2:

Серед найцікавіших обрядів, пов'язаних з хатнім вогнищем, було свято печі, особливо поширене серед гуцулів. Це так зване "женіння печі". На Поділлі вважали, що раз на рік, напередодні Василя, тобто старого Нового року, піч, коли сплять господарі, обов'язково має піти в танок. Щоб їй легше було танцювати, тієї ночі ніхто не мусив спати на черені. З нього змітали зерно і не покривали, а з печі виймали посуд, вимітали попіл й вичищали сажу. З цього приводу казали: "Треба догодити печі, щоб добре берегла оселю".

Ведучий 1:

Піч часто білили, прикрашали декоративними розписами , витинанками ,розмальовками з паперу . Тобто піч була символом високих естетичних смаків українців. Категорично заборонялося плювати у палаючий вогонь, лаятися біля печі. Піч була оберегом від різної нечисті. Лучину, жаринки, попіл використовували при ворожіннях, лікуванні хворих.

Ведучий 2:

При будівництві печі, українські господині намагалися задобрити пічників. Щоб піч не диміла, добре підпікала хліб, довго тримала тепло і мало вимагала дрів. Перше витоплювання нової печі вимагало дотримання обряду. І робили це так: «Покладуть в піч житньої соломи і прутик, два чи три свяченої верби. Тоді підуть до сусідів, випросять сірників і запалять солому. Дивляться на вогонь: як вогонь горить ясно - то жити буде весело, як темно горить – то життя буде сумне, як іде дим у хату, то у тій хаті часто буде спір і бійка між господарем та господинею.

Ведучий 1:

Пізніше, у ХІV-ХV ст., піч увійшла як поетичний символ до української народної обрядовості. Піч оспівували у весільних піснях. Протягом віків створилася ціла система звичаїв, обрядів, ритуалів. Піч і хатні предмети (кочерги, коцюба, рогачі, хлібна лопата) за народними повір’ями могли відводити зло, очищати, нести добробут. Прибирання світлиці треба було робити від дверей до печі, а не навпаки, причому сміття з хати не виміталося на вулицю; його згортали докупи, а потім спалювали в печі.

Ведучий 2:

Вимітати в печі потрібно завжди чистим помелом, інакше образиться вогонь і щось за це знищить.  Після похорону тримаються за піч, щоб не боятись по­кійника, для очищення. Домовий теж любить піч та, як гадали, має в ній своє місце. Отож у помешканні не можна було лихословити, що відбилося у прислів’ї: "Сказав би, та піч у хаті". Особлива роль відводилася печі у весільній обрядовості. Щоб сватання було щасливе, свати видовбували з печі шматок цеглини й тримали його в кишені. Також було прийнято свата садовити перед піччю. 

Ведучий 1:

Щоб дитина росла здоровою та заможною, її після хрещення клали на піч на кожух. Хворе  немовля на хлібній лопаті тричі засовували в теплу піч - "перепікали". Бо вірили, що піч і пов'язане з нею начиння не лише забезпечували добробут, а й відводили зло, очищали. Тому, щоб блискавка не запалила хату, в піч кидали освячену вербу. А щоб відвести градову хмару, на двір викидали навхрест рогача й хлібну лопату, що стояли в кутку коло печі.

 

 Ведучий 1:

Раз на рік піч мусила мати відпочинок. Під старий Новий рік, як приготували кутю на Щедрий вечір, у печі цілу добу не готували й не розпалювали. Навіть сидіти на ній не можна було, не те що спати. Бо цієї ночі - між Маланкою й Василем - піч заміж виходить, тож їй буде тяжко танцювати.

Підсумок.

В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї свої батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світові, як блудний син, і не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу. Чому? Тому що звичаї народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а і його історичному минулому. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших усенаціональних справах. І сьогодні, шановні друзі, ми завітали до української хати та дізналися багато нового про основний атребут оселі – піч.. Ми тепер часто повертаємось до своїх витоків, прагнемо зібрати усе втрачене. Так було, так і повинно бути.

Шановні гості! Дай, Боже, здоров’я вам і родині вашій! Світлого хліба, мирного неба, чистої води! Щоб ви завжди здорові були і врожай був багатий, щоб раділа кожна хата!

ЛІТЕРАТУРА

1. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. – Харків: Фоліо, 2005. – 508 с.
2. Данилюк А.Г. Українська хата / Архип Григорович Данилюк . – Київ: Наукова думка, 1991. – 111 с.

3. Дмитренко М.К., Дмитренко Г.К. Уроки з народознавства.  К.: Редакція газети «Народознавство», 1995.  222 с.

4. Етнографія України: навчальний посібник для студентів історичних факультетів.  Львів: Світ, 1994.  518 с.

5. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу: історико-етнографічний нарис.  К.: Наукова думка, 1966.  – 198 с.

6. Кудіна Л.М. Від роду до роду. Народознавство. – Х: Торсінг, 2003.  256 с.
7. Лозко Г.С. Українське народознавство. –  3-є вид. – X.: Видавництво «Див», 2005. –  472 с.

 

 

Додаток