Виховний захід "Прощання з початковою школою. "

 

 

 

Любешівський р – н

ЗОШ І – ІІІ ст. с. Гірки

 

 

 

 

 

 

                 Прощання з початковою школою

«Школа має таланти»

 

 

 

                                                                                         Класовод Кузьмич І. П.

 

 

 

                                                          20116 р.

 

 

 

 

 

 

Ведучий.Добрий день, шановні батьки, вчителі, гості! Сьогодні ми зібралися на свято – презентацію 4 класу. Швидко плине час, і минуло вже 4роки, як у нашій великій шкільній родині з’явився шумний, невгамовний клас непосидючих бешкетників і веселих щебетух, фантазерів і мрійників, задавак і задир, одним словом – звичайних людей. Отже, зустрічайте винуватців нашого свята.

( Під музику виходять п’ятикласники з буквами «МИ ВЖЕ П’ЯТИКЛАСНИКИ )

Ми – Меткі та Милі,

Веселі, Життєрадісні, Енергійні,

Пунктуальні ( а це що? – та щось хороше! ),

ну просто Янголи ( ну хоч іноді! ),

Тихі ( але не всі! ), кмітливі, лагідні, активні, симпатичні,

Низенькі і високі,

Кирпаті і не дуже.

МИ ВЖЕ майбутні П’ЯТИКЛАСНИКИ !

 

Прорекламувати себе

Ми зібралися в цім залі.

Хочемо вам показати,

Якими учнями ми стали.

 

 Розказати, що ми знаєм,

Які успіхи надбали,

Що ми вже не малі,

А справжні школярі.

 

Україна – чудовий край

з чарівною, неповторною природою,

 багатою історичною спадщиною і культурою. 

Талановита в нас кожна дитина! 
Відкриєм таланти твої, Україно! 
Відкриєм таланти твої, мій клас! 

В цей час  весняний, 
В цей час чудовий 
Яскраві, нові запалають зірки! 
 

В цей час  весняний, 
В цей час чудовий 
Відкриють таланти свої дітлахи! 

Плекаємо змалку майбутнє держави – 
Не будьте байдужі, татусі і мами! 


Підросли у нас таланти 
Співаки і музиканти, 
Віртуози-танцюристи, 
Ну хіба ж ми не артисти? 

Пісня «Кульбабки» Із горд істю кажу: я - українка! 
Усім уклін, з ким поряд я живу, 
Із ким проходить тут моє навчання, 
Із ким ділю і радість, і журбу. 

«Щире серце в тебе...» - часто чую, 
Не стерплю неправди, зла і зрад... 
У людях дуже людяність ціную, 
І вірю: в кожної людини є талант! 

Хай всім нам пощастить сьогодні, 
Хоч і маленьких, зичу перемог! 
Хай не забринить сльозинка жодна… 
А тільки з радості, і бережи нас Бог! 

Мені вже десять років з «гаком» – 
Закінчую четвертий клас! 
У рідній школі, в ріднім колі 
Так рада бачити всіх вас. 
 

Запрошую полюбуватись талановитою парою дикторів переможців конкурсу «Кращий диктор»! Вітайте: Василина і Ярослав.

Є в мальовничій Україні на Дніпропетровщині село, 
Петриківкою зоветься, там диво дивне ожило. 

А у нас на Волині у селі Гірки е чудова людина

Талановита, наполеглива,працьовита  майстриня –  Вікторія!!!!                                                           
Квітнуть квіти, дивні птахи закружляли угорі, 
Ось дивіться на дарунки, які гарні всі малюнки! 

У вільний час не байдикую, 
А гарнесенько малюю. 
Люблю і книжки почитати 
Ще й багатесенько поспати. 

Мені приснився дивний сон. 
У ньому був великий слон. 
На ньому зебра розляглась, 
Виля хвостом та веселясь. 
Крокодил співає пісню, 
Кішка муркотить під ніс, 
А папужка разом з мишкою
Пританцьовують в цю мить. 

Дивних барв є на світі багато, 
І у кожного мова своя… 
Чарівні олівці кольорові 
Я по черзі беру їх до рук. 
Оживають поля паперові: 
Вже торкнувся малюнків і звук… 
Чути пісню пташину і шерех 
Листя, трав, вітерця і води, 
Плюскіт хвиль річкових попід берег, 
Й рип по снігу пружної ходи. 
…Малювання щаслива потреба 
Вже мене полонила давно. 

Танець «Вишита сорочка»

А зараз час жартів настав, 
Розважатиме нас Оленка і Дмитро

Йду в ногу з часом, дівчина сучасна. 
Для мене найцінніше - це сім'я! 
Учитися люблю, бо все мені цікаво

 А рідна пісня – це моя душа.

Люблю поїсти солоденьке, 
Люблю багато малювать. 

Встигаю кілька раз на день я 
Потанцювати й поспівать. 

Люблю я жарти і приколи. 
Без музики не можу жить! 

Тому ми з друзями всі разом

Умієм мріяти й дружить. 

Із гордістю кажу: я - українець! 
У мальовничих виріс я краях, 
Де лине рідна пісня дзвінко, 
У наших гірківських садах.
Пісня «Я ж тебе підманула   » 

А зараз Дмитро нас розважить

Пантоміму нам покаже.

 Ліна Костенко

БУЗИНОВИЙ ЦАР
У садочку-зеленочку
ходить вишня у віночку.
Хтось їй грає на дуду,
подивлюся я піду.
      Баба каже: – Не ходи!
      Темні поночі сади.
      Там, де вітер шарудить,
      Бузиновий цар сидить.
Брови в нього волохаті,
Сиві косми пелехаті.
Очі різні, брови грізні,
Кігті в нього як залізні,
Руки в нього хапуни – 
Так і схопить з бузини!

Я кажу їй: – Бабо, ні!
Очі в нього не страшні.
На пеньочку, як на троні,
Він сидить собі в короні.
      Грає в дудку-джоломію,
      Я заграв би, та не вмію.
      А навколо ходять в танці
      Квіти – всі його підданці.
Є оркестри духові,
Равлик-павлик у траві.
Є у нього для настрашки
Славне воїнство – мурашки.
       Три царівни бузинові
       Мають кожна по обнові.
       Невсипущі павуки
       Тчуть серпанки і шовки.
На царевій опанчі
зорі світяться вночі.
Він сидить у бузині,
усміхається мені!

У нашім класі є спортсмени Андрій і Ярослав

 

Всі ми талановиті,

На кого ти не глянь.

Нема у нас нездібних,

У кожного – талант.

 

Люблю природу і подорожую. 
Люблю людей таких, як вони є. 
Частіше веселюсь, а не сумую - 
бо з оптимізмом стука серденько моє! 

Стараймось вчитись на «відмінно»: 
«Дванадцять», «десять» - коли як. 

За це від мам і тат ми маєм 
Багато нагород й подяк. 

Щоб здоровим, сильним бути, 
Треба нам про сум забути. 
 

Гімнастикою треба нам займатись 
І частіше усміхатись! 
 

Бо усміхнена людина – 
Це здоров’я половина! 

Бо усміхнена людина – 
Це успішна Україна
 

Спорт – помічник,

Фізкультура– здоров’я,

Нам без друга - фізкультури

Не прожити ані дня.

 
Ароматами повниться зал – 
Зірковий час кулінарів настав! 
Їх страви смачні і корисні, 
От зараз би їх і з’їсти! 

Говорять, справжня господиня 
Цікавих сповнена думок. 
А в мене чуда повна скриня, 
Чаклую без чарівних паличок!

Стараюсь мамі помагати

Вона у нас авторитет

В цій хитрій кулінарній справі
І я здобуду « Майстер шеф»

Історія кави

      А чи відомо вам, як кава прийшла до нас? Чи всі знають, що першу кав’ярню в Європі відкрив український козак Юрій Кульчицький у Відні. 

     Хочеться про цю людину розказати вам більше.

Був 1683 рік. 200 тисяч турків підійшли до стін Відня. Козаки ламали собі голову, як вийти з цієї облоги. Щоб одержати підмогу, потрібно було перейти через турецький кордон.

   Справа в тому, що Кульчицький знав добре турецьку мову і всі повадки турків. Він разом з товаришем перевдяглися на турків і пішли до союз­ників просити підмоги. Юрія і його товариша турки не розпізнали, а навіть один турецький отаман запросив їх випити кави і поговорити.

   Війська союзників допомогли перемогти турків. Розповідають, що сам Папа Римський відправив спеціальну службу Божу за здоров’я українських козаків.     Імператор щедро нагородив козаків за сміливий вчинок. А Кульчицькому сказав, щоб просив, що сам захоче. Він подумав і попро­сив віддати йому ті 300 мішків кави, які відбили у турків. На той час турець­ким солдатам перед боєм, щоб піднести дух, давали філіжанку гіркої кави.

    Отак Юрій і взявся за свій бізнес. Він варив каву, але ніхто не хотів її пити. Він носив її вулицями, пригощав безплатно, але все дарма.

    Ось так у турецьких шароварах і чурпані з тацею ходив Юрій по вулицях Відня. Але люди неохоче пили цей гіркий напій. Та тільки Куль­чицький і тут не здавався. Він придумав вихід — додав цукру й молока, і так кава стала смачнішою. Відтоді цей спосіб приготування кави називається кавою “по-віденськи”, хоча правильніше було б назвати “по-українськи”.

Отже, коли п’єте каву з молоком, тож пам’ятайте, хто придумав її.

За шляхами, за дорогами, 
За Дніпровськими порогами, 
За лісами за високими 
Наші прадіди жили.

Мали Січ козацьку спільну,
 Цінували волю вільну,
 І країну свою рідну, 
Як зіницю берегли.

      Так давайте сьогодні разом з вами спробуємо вписати свої прекрасні рядки до книги козацької слави. А почнемо з козацької пісні. «Їхали козаки»

       Скрутно жилося українському народові, бо скрізь на Україні було заведено панщину. Селяни працювали на землі. А отримували за це невеликі копійки. Деякі волелюбні люди не могли терпіти такої неволі. Вони кидали все і тікали в степи за Дніпрові пороги. Там вони згуртовувалися у великі військові загони, вибирали отаманів і жили разом.

Ці люди називались « козаки». А жили козаки за порогами Дніпра, то їх назвали запорожцями. Козацьке військо впродовж багатьох років було армією, яка боронила свою землю від завойовників. Служити в козацькому війську було дуже почесно..

Загальні відомості про козаків
       У літописі українських земель є славний період козаччини, який тривав майже 300 років. (з 1550 по1828р). Козацтво стало організованою військовою силою, яка боронила наші землі від нападів турків і татар, а також від польських та московських колонізаторів. Козаки були сміливими, дисциплінованими, витривалими, гордими і вільними людьми.
        Вважають, що слово козак походить від слова “коза”.Козаки були спритні, як кози, вдягалися в козячі кожухи. Можливо, слово “кайзак” , що означає “вільний чоловік”. Всього по Дніпру було 265 островів. Найбільший острів називався Січ. В тій Січі козаки зимували і відпочивали, вчилися військової справи, готувалися до воєнних походів.
Посередині Січі стояла церква Святої Покрови. Січчю командував кошовий, його всі називали батьком.

Козаки мали свої звичаї. Хто хотів стати козаком, мусив наперед служити 3 роки у старшого козака. Майбутнього козака звали джурою.
        Запорожці – народ, що нічого не боїться, ні меча, ні праці. Самі садили городину і доглядали за тваринами. До обіду і після обіду козаки молилися Богові, усім дякували і кланялися один одному і отаманові. У похід брали із собою сухарі, пшоняну кашу і борошно. Кашу називали  саламаххою, тобто, «смачна страва». Крім цього козаки ласували м’ясом, дичиною, рибою, полюбляли вареники, сирники. 
           Жили козаки у куренях по 100- 200 чоловік і в землянках. Жінок на Січі не було. Ні матір, ні сестер приводити заборонялося. Сорочки, штани самі прали, самі латали. Козаки – народ любо глянути: кремезні,вусаті, браві. Голови голили, та ще й таку моду мали: чуприну носили таку довгу, що на вухо намотували і називали її «оселедець». Одяг був такий: жупани, пояси, шапки, по боках у кожного пістолі і шабля. Також мали добрих коней. А по воді плавали на козацьких суднах, що називались «чайки».

              Козацьке військо в продовж віків було армією, яка боронила свою землю і український народ від завойовників. Запорозька Січ славилася іменами Байди Вишневецького, Сагайдачного, Хмельницького, Дорошенка, Сірка. Служити у війську було почесною справою.

Запорозька Січ! Мабуть немає жодної людини в нашій багатостраждальній Україні, яка не знала б про славетну Запорозьку Січ, про козаків, про їхні героїчні подвиги, походи. Про це написано багато дум, пісень, віршів, книг.

 Об’єднав усіх козаків Дмитро Вишневецький, а козаки кликали його Байдою. Байді дуже подобалися войовничі козаки і вони вибрали його своїм батьком або кошовим. Саме Байда навчив козаків, як відбиватися від нападників.

Дмитро Вишневецький (Байда)

          Першим  кошовим Запорозької Січі був Дмитро Вишневецький, його   вважають першим гетьманом України народні думи він увійшов під іменем Байда. Походив Дмитро з роду давніх українських князі з міста Вишнівця на Волині. Десь близько 1550 року прибув до, козаків а вони й вибрали його своїм отаманом. Під його проводом збудували, запорожці першу укріплену Січ на острові Мала Хортиця серед  Дніпра. Точна дата її заснування невідома, але приблизна — з 1550 по 1553 рік.

Дмитро Вишневецький поклав собі за мету не тільки відбивати напади ворога, рятувати від неволі людей. Він вирішив взагалі покласти край турецькому й татарському па­нуванню в південних степах України. Зібравши чимале військо, він організовує походи на Крим.

        Вирішив тоді кримський хан знищити коза­цьку фортецю. 1556 року взимку ординці взяли в облогу замок Вишневецького. Але козаки захищалися сміливо й майстерно тож, простоявши біля стін фортеці, татари відступили ні з чим. Але настало літо, і на Хортицю прийшло величезне військо татар. І тоді Вишневецький зумів уночі вивести з фортеці людей. Козаки сіли на чайки й відпливли з острова, а фортецю ворог зруйнував . Козаки створили нову Січ на острові Томаківка.

            На Ук­раїні вже було регулярне військо. Польський король та російський цар Іван Грозний намагалися використати Вишневецького у своїх  цілях. Кожен переманю­вав його на свій бік. 1563 року Вишневецький, став на службу до російського царя. Не раз Вишневецький зазнавав гірких розчарувань. Але він не відмовлявся від своєї мети й успішно боровся з кримськими татарами.

    1568 року Д Вишневецький очолив похід на Молдавію. Гетьмана зрадили й підступно взяли в полон. Закува­ли в кайдани і відправили, до турецького султана Селіма II як дорогий дар.

       За народними переказами, султан придумав для гетьмана мученицьку смерть. Його заче­пили гаком за ребро і чекали, що він блага­тиме, аби його зняли й помилували. Але ні благання, ні стогону не злетіло з уст муж­нього лицаря; він — доки мав сили говори­ти –  глузував зі своїх ворогів і з їхньої віри. І цим Вишневецький так розлютив турків, що вони_:не стали чекати, доки він помре  застрелили його.             

       Смерть Дмитра Вишневецького була вели­кою втратою для козацтва. Адже він тільки почав здійснювати плани.

            Військо запорізьких козаків, яке діяло на пограничній території задніпровськими порогами, можна назвати загоном спеціального призначення, а запорізького воїна сучасним терміном «спецназівцем». Козаки були богатирями, рівних яким ніде не було.
  
        Зовнішньому вигляду козацьких богатирів відповідала їхня виключна фізична сила. Одні — тугі луки граючи натягували; другі — товстенні залізні смуги, навколо шиї ворога скручували; треті — вози через броди на собі перетягували, ядра через найширші ріки легко перекидали.

      Ми нащадки славних лицарів, повинні знати свою історію. Юнаки повинні готуватися за прикладом козаків до служби в армії. І хоча наша держава мирна, але всі ми зобов'язані вміти в разі потреби захищати свою землю, як це робили козаки.

А зараз прозвучить козацька пісня  «Гей соколи»

                                                      Іван  Сірко

               З покоління в покоління передавали в народі перекази про Івана Сірка.

Іван Сірко — син козака, родом з Мерефи, Харківської області. Народивсь, за переказами, десь у 1610 р.

Любив Сірко повторювати прислів’я: «Нужда закон змінює». Дотримуючись цього прислів’я він, як і всі запорожці, визнавав над собою владу російського царя ще з часів Богдана Хмельницького, та за давньою традицією інколи входив у зносини з сусідніми державами й сам вирішував з ними питання миру й розмиру.

І свої й чужі, і друзі й недруги — всі однаково відгукувалися про Сірка як про людину видатного військового хисту. Два з половиною десятиліття Іван Сірко боронив рідну землю від ханських орд і ніколи не знав поразки. Він провів близько ста великих і малих походів козаків у Крим, давав відсіч ордам, що вдиралися на територію України, намагався перешкодити  грабіжницьким нападам ворогів. Татари називали Сірка урус-шайтаном, тобто руським дияволом, а татарські матері лякали його ім'ям своїх дітей.

         У квітні 1672 р. Іван Сірко був заарештований і переданий царському уряду. Спочатку його відвезли до Москви, а далі царський уряд без суду й слідства заслав до Сибіру. Москва не бажала мати в Україні гетьманом таку енергійну, неспокійну, популярну, заповзяту людину.

       А вже навесні 1672 р. 300-тис. армія Туреччини перейшла Дунай і вдерлася на Поділля. Турки загрожували спустошенням не лише Україні, а й Речі Посполитій та Росії.  Влітку 1673 р. у зв'язку із зростанням турецько-татарської загрози Івана Сірка було звільнено. Повернувшись на Січ, Сірко здійснив кілька походів на татарські володіння.

        Перебуваючи все своє життя у воєнних походах, Іван Сірко водночас відзначався великодушністю та рідкісною безкорисливістю — він ніколи не переслідував слабкого ворога. На війні отаман був самовіддано хоробрий і винахідливий — він умів з десятками козаків розбивати сотні ворогів, а із сотнями молодців перемагати тисячі неприятелів.

          1680 року спільно з донцями Сірко востаннє опустив свою переможну булаву в битві з ординцями. Повертаючись з походу, він дізнається про вбивство синів і дружини після чого занедужав і поїхав з Січі за 10 верств на свою пасіку в село Грушівка. 1 серпня, цього ж року на  своїй пасіці, похворівши певний час, славний кошовий отаман помер. Поховано його знаменито, з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього війська. Бо це був справний вождь, який з молодих літ аж до своєї старості захищав свою землю.

        Похований І.Сірко біля Чортомлицької Січі . Відомо, що йому відрубали праву руку, так він наказав у своєму заповіті.

      Кажуть, що отаман запорізьких козаків Іван Сірко не програв жодного бою. Це він підписав знаменитий лист запорожців турецькому султанові.

 Після смерті отамана козаки перемагали ворогів, виставляючи вперед його відрізану руку

 Його називали перевертнем і характерником.

Про Сірка говорили і зовсім неймовірні речі. Наприклад, що його не брали ні куля, ні меч. Що Сірко - перевертень, який може перетворюватися на вовка! І що був він „великим характерником”. Недарма слово „сірко” - один з епітетів вовка. Не випадково і те, що від слова „хорт” походить назва острова Хортиці.

Сяяли на сонці шаблі запорожців, 
Як вони на конях гнали ворогів.
 Козацькому роду — нема переводу, 
Лине його слава з далечі віків.

Так козацька сила у пригоді стала. 
Матінка-пригода точно знала. 
Тільки сила справжньої любові до родини. 
До прекрасної чудової країни. 
Переможе темну злу годину
 І врятує врешті Україну!

       Скільки століть існує народ, стільки ж і пісня. Співали наші діди, прадіди, співаємо і ми. Любили дзвінко, весело співати і козаки. Саме зараз ми почуємо козацьку пісню у виконанні наших козаків.

Пісня  «Ми козаки»

                                 Біографія Петра Івановича Калнишевського

На тривожному прикордонні, у селі. Пустовійтівка на Сумщині народився у1691 р. Петро Іванович Калнишевський.

    Походив з української шляхти. Був військовим осавулом, потім суддею Війська Запорозького. У 1762 р. обраний кошовим, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий з посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала його кошовим.
        За доблесть у російсько-турецькій війні 1768–1774 рр отаманові було присвоєно військовий чин генерал-лейтенанта.

Петро Калнишевський був багатою людиною, володів 16 тис. голів худоби. За своє життя він фінансував будівництво п'яти церков.

  Одстоював права Запоріжжя, дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах, тим самим перешкоджаючи планам Росії щодо колонізації причорноморських степів та посилення російської присутності в Україні.

            23 квітня 1775 року  князь Потьомкін виступив на засіданні уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі. 4 червня за схваленим планом 100-тисячне  російське військо розграбувало Січ. Разом із старшиною Калнишевського було заарештовано  довічно заслано до Соловецького монастиря.  Йому заборонили  не лише листування, а й спілкування з іншими.
         Петра Калнишевського утримували у казематі «Порційних грошей» виділяли 1 карбованець на добу, наприкінці життя він купив Євангеліє вартістю 2435 карбованців і подарував його монастирю. У 1792 році Петро Калнишевський переведений в одиночну в'язницю. Просидівши в тюрмі такий довгий час, він здичавів і втратив зір.
          Указом нового імператора Росії він був помилуваний й отримав право на вільний вибір місця проживання. За своїми літами (йому йшов 111 рік) і станом здоров'я він залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя у1803 році.
                     Згідно з дослідженнями, Президент України Віктор Ющенко є родичем легендарного кошового отамана. Двоюрідний брат Петра Калнишевського Ничипір Ющенко був козацьким старшиною із Хоружівки, а сучасні Ющенки цього села є його нащадками.

        Козаки були люди розумні і грамотні. Вони знали, що було в світі, що й буде. Жили козаки в достатку і пошані, бо розумних дуже поважали.
Згодом Січ стала відома за межами України.

Запорозька Січ перестала існувати після приєднання України до Московії. За часів Катерини ІІ була скасована.

Гумореска

•                   А куди ти, синку, йдеш?
•                   На війну, татусю.
•                   Нащо ж ти дрючок береш?
•                   Бо гусей боюся.
•                   Нащо ж хліба стільки взяв?
•                   То для пса чужого, щоб мене

він не займав, як піду повз нього.

•                   А мотузку нащо взяв?
•                   Прив’язать гармату,

щоб, бува, де не згубив,

як почнуть стріляти.

      Як відомо людина нерозривно пов’язана з минулим свого народу, його історією, і сьогодні ми перегорнули одну із сторінок нашого славного минулого й ближче познайомилисяся із життям та побутом українських козаків.
Ось які у нас таланти: 
Співаки і музиканти, 

Кулінари і  артисти
Пейзажисти, танцюристи, 
Математики й спортсмени

Хлопці наші джентльмени

Скільки здібностей у нас! 

Бо ми просто дружний клас

   Ми дуже любимо малювати,

   Ми готувалися до свята.

   До вашої уваги, гляньте,

   Малюнки наші різнобарвні.

 

 

Треба щось зробити гарне –

До Вікторії звернись.

Вона гарно із паперу

Робить вироби усі.

 

Якщо хочеш ти задачу швидко розв’язати –

Вам порадять до Івана нашого звертатись.

З математики він ас,

Чим і радує наш клас.

 

Чемпіоном стать не просто,

Тож нехай малі ми ростом,

Небагато літ пройде,

Наша черга підійде.

 

Гарно в нашім класі

 вміють дівчата співати,

І усіх своїм співом

Можуть зачарувати.

 

Але й хлопці не відстануть

В цій веселій справі

Вони голос свій покажуть

У любій забаві.

Пісня – танок «Я і ти»

Дружня шкільна спільнота.

Високий натхнений наш злет.

В науці, у спорті, в мистецтві

Ми разом крокуєм вперед.

Життя школярів мінливе

Вирує у світлій оселі,

Воно і тривожне, й щасливе,

У світ розчиняє нам двері!

   Життя школярів стрімке і натхненне,

    Веде нас вперед до вершин майбуття.

    Ми прагнемо стати надією краю,

    Ми славнії діти його – ти і я!

 

          У світі настільки все пов’язане, що одне явище спричиняє появу іншого. Якщо існує яблуко, то, звичано, існує і дерево, на якому воно виросло.

         Наша школа – це дерево, на гілках якого ростуть плоди науки – його учні, які живляться мудрістю вчителів, а, виростаючи, стають справжніми особистостями, громадянами своєї держави.  

       Вчитель. Я не знаю, яка буде майбутня доля наших школярів, але я можу впевнено сказати, що всі вони стануть хорошими людьми. І наше сьогоднішнє свято підтверджує це!

 

Хочу виразити подяку за співпрацю: кращому математику –  Івану  Плевако, соловейку класу – Олені Плевако, кращому актору – Дмитру Федорчуку, генератору ідей – Андрію Зелику,  «золотим» ручкам – Вікторії Гречко, «Міс стараності» - Мирославі Понікаревич, кращому футболісту – Ярославу Солосі, умілим пальчикам – Василині Кальчук.

    Майбутнє світле і прекрасне!

                               Ідіть до нього, мрійте про нього,

                               Трудіться для нього,

                               І тоді воно обов’язково настане!

                        Пісня «Україно - краю»