Виховний захід "Різнобарвна Україна"

 

 

 

Виховний захід

 « Різнобарвна Україна»

 

 

 

 

Вчитель: Осадча Л. В.

 

 

  Мета. Поглибити знання учнів про свою країну , про державні символи, традиції та звичаї українського народу, красу і неповторність рідного краю; розвивати у дітей уяву, мовлення, збагачувати словниковий запас, виховувати в учнів національну свідомість, патріотичні почуття, повагу до традицій українців.

  Обладнання. Зображення державних символів, вишиті рушники, квіти

Хід свята

   Вчитель .   Україна – це наш рідний край, наша дорога і мила  Вітчизна, земля, де ми народилися, уперше побачили і пізнали світ, почули колискову пісню, рідну мову, відчули любов і ласку – це наша найдорожча у світі Батьківщина.

• Як вигадаєте, чому землю, на якій ми народилися, ми любимо понад усе на світі, називаємо Батьківщиною?

 

Ведучі.                                     Наша Україно! Ми — твоя надія,

 Ми — твоє майбутнє й заповітні мрії.

Будемо зростати, будемо мужніти,

На твоїх просторах жити і трудитись.

Щоб завжди цвіла ти вільна і єдина,

Синьоока ненько — рідна Україно!

 

Учениця.                                          Різнобарвна моя Україна!

Я стрічками прикрашу віночок!

Ось рожева, як стигла малина,

Як троянди в моєму садочку.

 

Фіолетова – поле лаванди,

Темно синя –вода в Чорнім морі.

І зелена, ще й кольору м’яти…

І блакитна-як води Дніпрові.

 

І смарагдова –колір смерічки

І коричнева – мед-карамелька,

Ще є колосу стиглого стрічка,

Калинових ягід – червоненька.

 

 

Веселкова моя Україна!

Твоя мова барвиста й багата!

Я тебе, моя мила, єдина,

Обіцяю завжди захищати!

 

   Вчитель.  Рідний край...Він починається від батьківського порогу, стрункої тополі, твоїх воріт, з барвінку, який ніжно стелиться по садочку. Найсвятішими для нас є слова Україна, Батьківщина

Учень.                                      Моя Батьківщина — це вишеньки цвіт

І верби над ставом, й калина.

Моя Батьківщина — це мрії політ,

Це рідна моя Україна!

Моя Батьківщина — це наша сім’я.

Затишний куточок і хата.

Це мама, татусь, бабця, дідо і я,

Всі рідні і друзів багато.

 

Учениця.                               Моя Батьківщина — це злагода й мир

Та небо бездонне й чудове.

Це пісня чарівна, що лине до зір,

Й дитинство моє світанкове.

Моя Батьківщина — ліси і поля.

Від них в нас і радість, і сила.

Це та найсвятіша і рідна земля.

Що кожного з нас народила.

 

Танцювальна композиція «Моя Україна»

 

Вчитель. Батьківщина – це не тільки Україна, а й рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс. Як називається наше село?

 

Учень.                                                     Флорино – моє село,

Щастя мого джерело.

Тут живу й навчаюсь я

Батьківщина це моя.

 

Сценка «Яка стежка найкраща»

Ведучий. 

Засперечались одного разу діти, яка стежка найкраща?

1 дитина:

– До магазину, - там є цукерки.

2 дитина:

– Ні, до школи, - там є діти.

3 дитина:

– Ні, до річки, - там можна купатись.

4 дитина:

– Ні, в садок, - там повно яблук та груш.

5 дитина:

– Ні, у поле, - там простір широкий.

Ведучий.

Але тут увійшла мама. Діти запитують її:

(хором)

- Яка стежка найкраща?

Ведучий.

Мама подивилась на дітей, лагідно посміхнулась і відповіла...

Мати:

- Додому, діти! До рідного дому!

Вчитель.  Надзвичайно  чудова природа нашої Батьківщини! Давайте розглянемо малюнки, на яких зображена природа рідного краю. А ось малюнки, що  їх намалювали наші діти.

Учень.                                           Я люблю кожну квіточку в полі

І струмок, що до річки біжить.

І високі, до неба, тополі,

Й чисту-чисту небесну блакить.

І у синьому небі лелеки,

Й журавлину осінню печаль.

Й споришеві стежки, що далеко

Розійшлись по землі в синю даль.

Учениця.                                            У маленькі свої долоньки

Я промінчики сонця ловлю.

Україну мою, рідну неньку,

Я усім своїм серцем люблю.

Вчитель. Ми живемо в Україні, то якою мовою ми розмовляємо?

Але чи знаєте ви, що у нашій рідній мові є «чарівні» слова?

 

Учениця.                                          Є в нашій мові слова пречудові:

Гарні звертання, слова-привітання.

Треба їх добре нам пам’ятати

І повсякденно у мові вживати.

«Доброго ранку!» і «Доброго дня!» —

Не забувай говорити щодня.

А як збираєшся спати лягати.

Не забувай «На добраніч!» сказати!

Учень.

Ще коли навіть дитятко в колибі,

Мама навчає казати «Спасибі!»

Слово подяки завжди пам’ятай,

«Дякую!» — слово частіше вживай!

 

Учениця.                                Слово чарівне відкриє нам казку.

Лише скажи тепло й ніжно — «Будь ласка!»

«Прошу», «Пробачте» і «Будьте здорові!»

Музика лине у кожному слові.

Ще й усміхнися при цьому чарівно.

Все, як у казочці, зміниться дивно.

Настрій поліпшиться, стане приємно.

Кожен до тебе всміхнеться взаємно.

 

Учень.                                         До гарного слова нам треба звикати.

Щоб мова була як дзвінке джерело.

Подумай сім раз, перед тим як сказати,

Щоб слово твоє людям радість несло.

Щоб чарами ніжними слово дзвеніло,

Напоєне ласкою завжди було.

З добром і любов’ю від серця летіло

Й до іншого серця зі щирістю йшло.

Вчитель.   Є у нас, як і в кожної держави у світі, свій прапор — синьо-жовтий, свій герб — Тризуб, а також свій гімн «Ще не вмерла Україна». Державний гімн треба слухати стоячи, на знак поваги до рідної Вітчизни

   Ведучий. А ще народ України має свої споконвічні символи. Спробуйте назвати їх. (Верба, калина, тополя, криниця, барвінок, груша). Чому вони такі дорогі серцю кожного українця?

  Верба — журливе дерево, що низько схиляється до води. Воно схоже на долю нашого народу, територію якого часто завойовували загарбники, а народ змушений був терпіти і схиляти голову, не маючи сили відразу вигнати завойовників. І хоч народ наш терплячий, але він гордий і завжди, рано чи пізно, знаходив силу, щоб випрямити спину і підняти голову, щоб стати вільним і незалежним.

Учениця. Калину завжди любили, її порівнювали з гарною дівчиною. Калину садили скрізь: по берегах річок, на могилах, під вікнами біленьких хат та біля розмальованих криниць; кетягами червоних ягід прикрашали весільні короваї і вплітали їх у вінок, ними лікували застуду та варили варення. А навесні в калинових кущах співали, не втихаючи, солов’ї. Навесні калина приваблювала своїми квіточками-віночками, а восени — червоними ягодами, що палахкотіли ясним вогнем у променях осіннього сонечка. (Показує малюнки, на яких зображена калина.)

Учень. Дуже часто струнких дівчаток порівнювали з тополею. Опоетизував її народ у своїх легендах і піснях. У казках злі свекрухи перетворювали своїх невісток у тополю. Її садили переважно обабіч дороги, очевидно тому, щоб здалеку було видно село, бо росте дерево дуже швидко. А найголовніше, мабуть, це те, що на високих тополях мостили свої гнізда лелеки. (Показує малюнок із зображенням тополі.)

Учениця. А криниця — це вічний символ життя, бо без води не можна прожити. Українці завжди селилися поблизу води. Тому до криниць в українців особливе ставлення — вони у нас скрізь прикрашені, гарно оформлені і зачинені, щоб вода була чистою і холодною. А ще навколо криниці люди садили квіти, вербу і калину, ставили лавочку, щоб відпочити. У кожній криниці вода особлива, має свій смак, не схожий на інший. У народі кажуть: «Не плюй у криницю, бо води доведеться напиться».

 

Діти (на фоні музики):

· Я – україночка!

· Це – моя рідна земля.

· Тут мої любі мама і тато.

· Тут я зростаю щасливим.

· Нехай у кожної дитини буде любляча сім’я.

· Хай небо буде завжди чисте.

· Хай золотом колосяться наші поля.

· Хай серця повняться добром.

· Хай лихо оминає наш край.

· Хай злагода й добре увійде в кожен дім.

· Я безмежно люблю свою країну.

· Я гордий тим, що я українець.

· Ми твоє майбутнє, Україно.

Ведуча: Любіть свою країну,

пам’ятайте її минуле,

творіть щасливе сьогодні

і вірте в краще майбутнє!

Ведуча: Ось і добігає кінця наше свято.

Красивий, щедрий рідний край

І мова наша солов’їна.

Шануй, люби, оберігай

Усе, що зветься…

Пісня «Квітуча Україна»